Постанова

від 27.07.2020 по справі 915/1737/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1737/19 м. Одеса, проспект Шевченка, 29

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Головея В.М.,

Разюк Г.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Довганя Олександра Володимировича

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 26 лютого 2020 року (повний текст складено 12.03.2020р.)

по справі № 915/1737/19

за позовом Фізичної особи-підприємця Довганя Олександра Володимировича

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Федченка Ігора Юрійовича

про: стягнення збитків в сумі 72 788,16 грн.,-

суддя суду першої інстанції: Ткаченко О.В.,

дата і місце прийняття рішення: 26.02.2020р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області

В С Т А Н О В И В:

У липні 2019 року Фізична особа-підприємець Довгань О.В. (позивач, ФОП Довгань О.В.) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовом до гр. Федченко І.Ю. (відповідач) про стягнення за договором оплатного надання послуг від 08.06.2018р. №08/06 72 788,16 грн., з яких: основна заборгованість - 27 788,16 грн., збитки внаслідок порушення зобов`язання - 25 000,00 грн., упущена вигода - 20 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про порушення відповідачем строків виконання обумовлених договором робіт, що призвело до додаткових втрат, понесених ФОП Довгань О.В. та несприятливих наслідків для позивача, таких як зменшення обсягу виручки, зниження кількості нових укладених договорів з контрагентами та ін.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2020р. по справі №915/1737/19 (суддя Ткаченко О.В.) у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Довганя Олександра Володимировича відмовлено повністю.

Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи не доведено, що робота з виконання сайту була здійснена відповідачем на підставі саме договору від 08.06.2018р. №08/06, з огляду на те, що технічне завдання замовника, яке є істотною умовою відповідного договору, не було погоджене сторонами договору у тому вигляді, як це передбачено умовами останнього (п.6.2 договору). У зв`язку з цим, суд дійшов висновку про те, що сторони не узгодили усіх істотних умов договору від 08.06.2018р. №08/06, а відтак, він є неукладеним.

При цьому, суд не врахував квитанції №Р24А433255487А29748 від 11.06.2018р. про сплату 12500,0 грн., та №66753066786791605358 від 28.01.2019р. про сплату 5000,0 грн., які були надані позивачем до суду в якості доказів здійснення попередньої оплати за спірним договором, у зв`язку з відсутністю посилання саме на договір від 08.06.2018р. №08/06 у призначенні платежу. Водночас, суд взяв до уваги те, що відповідач в ході розгляду справи не визнав отримання вищевказаних коштів як попередню оплату за договором від 08.06.2018р. №08/06.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Довгань Олександр Володимирович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій позивач просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2020р. у справі №915/1737/19 та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ФОП Довгань О.В. вказує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що договір від 08.06.2018р. №08/06 про надання послуг зі створення сайту є неукладеним, що й стало підставою для відмови у задоволенні позову. Так, апелянт наполягає на тому, що у матеріалах справи міститься технічне завдання додаток №1 до договору №08/06 від 08.06.2018р., складене відповідно до листа замовника виконавцю від 07.06.2018р. (а.с.36-39 т. 1) та примірник технічного завдання, що наданий відповідачем (а.с.98-101 т.1), обидва, надані сторонами технічні завдання є ідентичними, їх наявність, зміст та автентичність неодноразово підтверджувалась та не оспорювалась сторонами. Позивач зазначає, що сторони обумовили технічне завдання перед укладанням договору та воно було оформлено перед початком роботи, що підтверджується листуванням по електронній пошті ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.06.2018р. та 12.06.2018р., супровідним листом Федченка І.Ю. від 16.05.2019р. та перепискою у Viber з відповідачем, який підтвердив, що інформації достатньо для початку роботи.

Посилаючись на ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якою зазначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом, ФОП Довгань О.В. вказує, що самим відповідачем підтверджено факт виконання ним робіт саме за договором №08/06 від 08.06.2018р., що зокрема, вбачається з відзиву останнього на позовну заяву від 14.08.2019 року, особисто підписаного відповідачем та наявного в матеріалах справи.

Крім того, скаржник заперечує проти висновку місцевого господарського суду, який зазначив, що сторонами було підтверджено фактичне неузгодження та відсутність підписаного технічного завдання у вигляді паперового додатку до договору №08/06 від 08.06.2018 р., а всі роботи виконувались ними на підставі вимог, які висувались позивачем у електронних листах та у месенджерах Viber , Whatsapp , Skype , оскільки у матеріалах справи не міститься жодного доказу на підтвердження наведеного. ФОП Довгань О.В. стверджує, що навпаки, усі докази підтверджують те, що усі дії позивача були направлені на спонукання відповідача на виконання одного та єдиного, конкретного технічного завдання за договором на адресу відповідача, яке останнім було отримано та прийнято до виконання. Більш того, позивач звертає увагу, що з моменту підписання договору до травня 2019 року від відповідача на адресу позивача не надходило жодного повідомлення-претензії про відсутність належного технічного завдання чи якихось інших додаткових документів та даних для виконання робіт.

Також, апелянт наполягає на тому, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про те, що квитанції №Р24А433255487А29748 від 11.06.2018р. про сплату 12500,0 грн., та №66753066786791605358 від 28.01.2019р. про сплату 5000,0 грн. не можуть вважатись доказом здійснення оплати за договором від 08.06.2018р. №08/06, оскільки переведення коштів відповідачеві здійснено 11.06.2018 року, одразу ж після укладення відповідного договору між сторонами, та 28.01.2019 р., одразу ж після отримання запиту від виконавця на перерахування платежу. Крім того, позивач звертає увагу на те, що умовами договору передбачено початок виконання робіт з моменту зарахування попередньої оплати на розрахунковий рахунок, а також на те, що від відповідача на адресу позивача не надходило жодного повідомлення-претензії про відсутність оплати за договором.

Більш детально доводи ФОП Довгань О.В. викладені в апеляційній скарзі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.05.2020р. відкрито апеляційне провадження по справі №915/1737/19 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Довганя Олександра Володимировича на рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2020р.; ухвалено розгляд вказаної апеляційної скарги здійснювати за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

09.06.2020р. до Південно-західного апеляційного господарського суду від Федченка І.Ю. надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким відповідач не погоджується з доводами останньої, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві відповідач зазначає, зокрема, що затягування строків виконання замовлення позивача щодо виготовлення сайту було спричинено численними змінами та доповненнями, які вносились замовником (позивачем) до технічного завдання. При цьому, відповідач звертає увагу, що ним фактично виконані роботи за договором від 08.06.2018р. №08/06.

10.06.2020р. від відповідача до суду надійшов розрахунок орієнтованого розміру витрат на правничу допомогу.

11.06.2020р. аналогічні документи надійшли до суду від позивача.

17.06.2020р. до суду апеляційної інстанції від Фізичної особи-підприємця Довганя О.В. надійшла відповідь на відзив, якою останній заперечує проти заявлених тверджень відповідача та вказує, що жодних змін та доповнень до технічного завдання ним не вносились, а впродовж тривалого часу мало місце усунення недоліків у допущеній відповідачем роботі та приведення сайту у відповідність з технічним завданням.

25.06.2020р. до Південно-західного апеляційного господарського суду від Федченка І.Ю. надійшов відзив на відповідь ФОП Довгань О.В. на відзив відповідача.

01.07.2020р. від ФОП Довгань О.В. до суду надійшла відповідь на відзив на відповідь відповідача від 24.06.2020р.

03.07.2020р. від апелянта надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката відповідача.

10.07.2020р. від Федченка І.Ю. до суду надійшли пояснення.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 08.06.2018р. між ФОП Федченко Ігорем Юрійовичем (виконавець) та ФОП Довганем Олександром Володимировичем (замовник) був підписаний договір оплатного надання послуг №08/06 (далі - Договір), відповідно до якого виконавець зобов`язався за завданням замовника надати послуги по розробці, створенню та розміщенню інтернет-сайту, а замовник зобов`язався оплатити ці послуги (т.1, а.с. 50-51).

Відповідно до п. 1.2 даного Договору, за наявності повного обсягу матеріалів, які підлягають розміщенню на сайті, виконавець починає виконання робіт негайно з моменту зарахування попередньої оплати на розрахунковий рахунок.

Згідно з п.1.3 Договору строк виконання робіт складає 45-60 календарних днів після отримання попередньої оплати без урахування наповнення сайту.

Пунктом 2.1 Договору сторони встановили, що виконавець зобов`язується:

- розробити сайт згідно з технічним завданню замовника (додаток);

- негайно повідомити замовнику та до отримання від нього вказівок зупинити роботи при виявленні:

- непридатності або недоброякісності наданої інформації або технічної документації;

- інших, не залежних від виконавця обставин, які можуть вплинути на якість роботи або неможливість її завершення у строку;

- розмістити сайт в Інтернеті.

За умовами п. 2.2 Договору виконавець має право збільшити термін виконання робіт по п. 1.3. на кількість днів вимушеного простою до отримання відповідних вказівок від замовника; не розпочинати роботи, а розпочату роботу призупинити у випадках, коли порушення замовником своїх обов`язків за Договором перешкоджає виконанню Договору виконавцем; відмовитися від виконання Договору у випадках, якщо замовник, незважаючи на своєчасне і обґрунтоване попередження з боку виконавця про обставини, вказані в п.2.1 договору, в розумний строк не замінить непридатні або недоброякісні матеріали і технічну документацію, не змінить вказівок про спосіб виконання роботи або не здійснить інших заходів для усунення зазначених обставин.

При цьому, відповідно до п.2.3 договору замовник зобов`язується надати виконавцю вивірену інформацію, що підлягає розміщенню на сайті, в форматах і / або на носіях.

Вартість робіт згідно з Договором встановлена в сумі 25000,0 грн. (п.3.1 договору).

Відповідно до п. 3.2 договору оплата робіт замовником здійснюється шляхом попередньої оплати в розмірі 12 500,00 грн. Інша частина суми сплачується в розмірі 12 500,00 грн., яка оплачується перед розміщенням сайту в Інтернеті протягом, але не більше 3 банківських днів.

Згідно з п. 6.1 Договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

Пунктом 6.2 Договору сторони узгодили, що всі додатки, доповнення та зміни до даного договору дійсні в тому випадку, якщо вони складені в письмовій формі та підписані обома сторонами та є його невід`ємними частинами.

Вказаний договір підписаний представниками сторін без зауважень.

Місцевим господарським судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що 7.06.2018 року позивач надіслав технічне завдання відповідачу електронною поштою з електронної адреси ІНФОРМАЦІЯ_2 на електронну адресу відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 у вигляді електронного файлу, після отримання якого виконавець зазначив, що розпочав виконувати роботи за вимогами, зазначеними у даному електронному листі.

У матеріалах справи наявні квитанції №Р24А433255487А29748 від 11.06.2018р. про сплату 12 500,00 грн. та №66753066786791605358 від 28.01.2019р. про сплату 5 000,00 грн., де платником є Довгань Олександр Володимирович , отримувачем - Федченко Ігор Юрійович , в графі призначення платежу зазначено: перевод на карту Приватбанка (т.1, а.с. 48-49).

При цьому, на стадії розгляду даної справи відповідачем було вказано, що в порушення умов договору, позивач не перерахував відповідачу попередню оплату на реквізити, зазначені у договорі,

Судом першої інстанції встановлено, що подальше спілкування між сторонами щодо розробки та створенню Інтернет-сайту позивача здійснювалось в ході листування електронною поштою, за допомогою месенджерів Viber , Whatsapp , Skype , а також в ході телефонних розмов (т.2, а.с. 6-199), що було відображено відповідачем у доповненні к технічному завданню замовника відповідно договору №08/06 від 08.06.2018р., що були ініційовані замовником у період з вересня 2018р. по квітень 2019р. (т.1, а.с. 107-150).

Матеріали справи свідчать, що відповідні роботи за Договором від 08.06.2018р. №08/06 у строки, встановлені умовами останнього, виконані не були.

При цьому, за твердженням відповідача, це відбулось у зв`язку відсутністю єдиного узгодженого сторонами технічного завдання та наявності постійних змін та доповнень у позивача щодо вимог до сайту, який розробляв відповідач. Наведене вимусило останнього звернуться до позивача з претензією від 16.05.2019р., в якій виконавець просив офіційно письмово узгодити та підписати технічне завдання до Договору з усіма змінами та доповненнями, а також узгодити графік виконання робіт, що залишились.

Разом зі вказаною претензією позивачу було надано у паперовому вигляді технічне завдання - додаток №1 до Договору №08/06 від 08.06.2018р., яке складене згідно з електронного листа замовника (ІНФОРМАЦІЯ_2) виконавцю (ІНФОРМАЦІЯ_1) від 07.06.2018р. (т.1, а.с.36-39, 98-101).

З наявних у матеріалах справи примірників технічних завдань вбачається, що вони підписані відповідачем 16.05.2019р.

Підпис позивача на даних технічних завданнях відсутній.

В свою чергу, позивач, з огляду на невиконання відповідачем умов Договору стосовно строків його виконання, звернувся до господарського суду з даним позовом.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

З огляду на наведені заперечення апеляційної скарги ФОП Довганя О.В. та матеріали справи, судова колегія вважає насамперед вирішити питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заявленої суми коштів.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами-юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів

Приписами ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Наведене цілком узгоджується з ч.1 ст. 205 та ч.ч.1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

За ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (Виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (Замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії, або здійснення певної діяльності, а Замовник зобов`язується оплатити Виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Виконавець повинен надати послугу особисто (ч. 1 ст. 902 Цивільного кодексу України).

При цьому, колегія суддів зазначає, що послугою є діяльність, результати якої, як правило, не мають матеріального виразу, вони реалізуються та споживаються в процесі здійснення цієї діяльності, тому в зобов`язаннях про надання послуг діяльність контрагента спрямована на вчинення фактичних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 вказаного Кодексу, якщо договором передбачено надання послуг за плату, Замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За положеннями ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі статтею 180 Господарського кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч.5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Враховуючи наведене та виходячи зі змісту Договору від 08.06.2018р. №08/06 Судова колегія зазначає, що сторони в письмової формі уклали Договір оплатного надання послуг, яким домовились про відповідні взаємодії, а саме: виконавець виконує роботу за завданням замовника та отримує за цю роботу кошті, які сплачує замовник. Отже, безпосередньо це завдання, яке виконується виконавцем і є предметом укладеного між сторонами Договору, тобто його істотною умовою в розумінні статті 638 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається зі змісту Договору від 08.06.2018р. №08/06 його умовами передбачено виконання відповідних робіт ФОП Федченко Ігорем Юрійовичем на підставі технічного завдання (додатку) замовника (п.2.1 Договору).

Разом з тим, пунктом 6.2 Договору сторони узгодили, що всі додатки, доповнення та зміни до даного договору дійсні в тому випадку, якщо вони складені в письмовій формі та підписані обома сторонами та є його невід`ємними частинами.

Тобто, самі сторони визначили, що технічне завдання замовника, яке є додатком до Договору, вважається дійсним лише у тому разі, якщо воно складене в письмовій формі та підписане обома сторонами.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, технічне завдання замовника не було складене в письмовій формі та, відповідно, підписано обома сторонами також не було. Тобто, дійсним таке завдання вважається не може, відповідно до умов Договору.

Водночас, як свідчать матеріали справи та на чому наполягає позивач, оскаржуючи рішення місцевого господарського суду, замовник надіслав технічне завдання відповідачу електронною поштою на електронну адресу виконавця у вигляді електронного файлу, що не заперечується також і відповідачем.

Таким чином, на думку апелянта, технічне завдання як додаток до договору є дійсним.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч.1 ст. 526 вказаного кодексу та ч.1. ст. 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться;

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідно до приписів статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу та ст. 193 Господарського кодексу України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов`язків є обов`язковим для виконання сторонами і за загальним правилом сторони не мають права змінити умови відповідного зобов`язання в односторонньому порядку, а повинні виконувати його належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Згідно зі ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Судова колегія вказує, що у матеріалах справи не міститься жодного доказу щодо зміни умов Договору стосовно визнання дійсності додатків до Договору, а відповідно і дійсності технічного завдання замовника, що є істотною умовою Договору від 08.06.2018р. №08/06.

Крім того, як правильно вказав суд першої інстанції технічне завдання, що було переслане на електронну адресу відповідача не було підписано електронним цифровим підписом позивача. Ця інформація сторонами не спростовано.

Законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють електронний документообіг, а саме Закон України "Про електронні документи та електронний документообіг" та Закон України "Про електронний цифровий підпис".

Відповідно до ч.ч.1, 2 статті 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

За приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Отже, відсутність електронного підпису замовника на файлах з технічним завданням унеможливлює розгляд надісланого позивачем документу на електрону адресу виконавця як належним чином оформлений додаток до Договору від 08.06.2018р. №08/06.

Щодо наданих роздруківок листування між сторонами за допомогою мобільних додатків Viber , Whatsapp , Skype .

Частиною першою статті 5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг встановлено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, яка використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершує створення електронного документа.

Таким чином, саме електронний цифровий підпис є головним реквізитом такої форми подання електронного доказу. Відсутність такого реквізиту в електронному документі виключає підстави вважати його оригінальним, а отже, належним доказом у справі.

Відтак, колегія суддів зазначає, що роздруківка електронного листування без ЕЦП не може бути використана як доказ у справі, оскільки не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки не містить електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення та зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення.

Зазначена правова позиція викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 14.02.2019 р. у справі №9901/43/19. Крім того, аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 19.12.2018р. у справі №226/1204/18, від 04.12.2018р. у справі №2340/3060/18, від 23.11.2018р. у справі №813/1368/18, від 14.12.2018р. у справі №804/3580/18, від 11.06.2019р. у справі №904/2882/18 та від 24.09.2019р. у справі №922/1151/18.

Відтак, судова колегія не приймає в якості належних та допустимих електронних доказів роздруківку відповідних текстових повідомлень, здійснених у мобільних додатках Viber , Whatsapp , Skype .

Частиною 8 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Тобто, фактичні дії сторін можуть підтверджувати, що договір укладений, але на інших умовах.

Таким чином, апеляційна колегія вважає абсолютно правильним висновок місцевого господарського суду про те, що сторони не узгодили усіх істотних умов Договору від 08.06.2018р. №08/06, оскільки істотною умову Договору є виготовлення виконавцем сайту на підставі технічного завдання замовника відповідно до умов п.2.1 Договору, яке в свою чергу не погоджене сторонами Договору у тому вигляді, як це передбачено умовами останнього (п. 6.2 Договору), отже, Договір від 08.06.2018р. №08/06 надання послуг зі створення сайту є неукладеним.

Також, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, який зазначив, що у зв`язку з тим, що у квитанціях №Р24А433255487А29748 від 11.06.2018р. про сплату 12500,0 грн., та №66753066786791605358 від 28.01.2019р. про сплату 5000,0 грн. відсутня будь-яка інформація стосовно призначення платежу, вказані квитанції, що були надані суду в якості доказів здійснення попередньої оплати за Договором від 08.06.2018р. №08/06, не можуть вважатись належним доказом здійснення такої оплати саме за вказаним Договором.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає доводи викладені скаржником в апеляційній скарзі необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами. За таких обставин колегія суддів не знаходить законних підстав для повного чи часткового задоволення вимог апеляційної скарги.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Тому, колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (див. рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 п.58).

Згідно вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Разом з тим, відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2020р. у справі №915/1737/19 винесено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Довганя Олександра Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2020р. у справі №915/1737/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 27.07.2020р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Головей В.М.

Суддя Разюк Г.П.