Постанова

від 27.07.2020 по справі 904/1598/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2020 року м.Дніпро Справа № 904/1598/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Березкіної О.В., Чус О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2020 року, ухвалене суддею Бєлік В.Г., повний текст якого складений 22.05.2020 у справі № 904/1598/20

за позовом Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя

до Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро

про стягнення шкоди у розмірі 7 885,09 грн. завданої недостачею вантажу

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" шкоду у розмірі 7 885,09 грн. та витрати по справі, що складаються із судового збору в розмірі 2102 грн та витрат на професійну правничу допомогу в орієнтовному розмірі 6 072,65 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між позивачем та Приватним акціонерним товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" договору поставки № 0103/11436 від 15.09.2014, за яким позивачу був направлений вантаж - вугілля коксове марки SEMI SOFT, оплачений позивачем в повному обсязі за платіжним дорученням № 4500026436 від 29.10.2019 та отриманий зі складанням комерційного акту № 460005/1318 від 28.09.2019 про нестачу вантажу; з урахуванням того, що залізницею доставлено вантаж без його збереження, позивач вважає відповідача винним у спричиненні збитків.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2020 у справі №904/1598/20 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс" шкоду, заподіяну нестачею вантажу, у сумі 3 942,55 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 051,00 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням у відмовленій частині позовних вимог, приватне акціонерне товариство "Запоріжкокс" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, нез"ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить його скасувати у відмовленій частині й ухвалити нове рішення в цій частині про стягнення з відповідача 3942,54 грн шкоди, завданої нестачею вантажу, 1051 грн суми судового збору. Також просить стягнути з відповідача суму судового збору за подачу апеляційної скарги та витрати на правничу допомогу.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом здійснені неправомірні висновки щодо часткового задоволення позову, оскільки при відвантаженні вантажу його маса визначена відправником шляхом зважування на вагонних вагах та прийнята залізницею до перевезення без зауважень; норми права, які регулюють спірні відносини та обставини справи свідчать, що відповідальність перевізників за збереження вантажу виникає з моменту його прийняття і діє до моменту видачі вантажу одержувачу; за Статутом залізниць обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності будь-якої особи засвідчуються комерційними або актами загальної форми, які складають залізниці у день виявлення певних обставин.

Апелянт вважає, що для позбавлення залізниці від відповідальності має бути доведена нестача вантажу на момент переходу матеріальної відповідальності від відправника до перевізника. В матеріалах дійсної справи відсутні будь-які акти засвідчуючи вказані обставини.

Крім того, зауважує, що відповідно до п.1 Правил складання актів в необхідних випадках можуть складатись акти, зокрема, про пошкодження вагона або контейнера. За п.20 Правил складання актів акт про пошкодження вагона (контейнера) складається у разі пошкодження вагона (контейнера) під час перевезення, навантаження, вивантаження вантажу, виконання маневрових робіт, а також в інших випадках для засвідчення обставин і розмірів пошкодження і є підставою для матеріальної відповідальності винних у пошкодженні згідно зі ст..124 Статуту залізниць України.

Апелянт вважає, що покладати відповідальність на вантажовідправника за втрату вантажу у зв"язку з його завантаженням у вагон не придатний для перевезення можливо було б у разі складання як комерційного акту, так і акту про пошкодження вагону станції відправлення.

Звертає увагу, що акт про технічний стан вагону форми ГУ-106 №11-Р від 28.09.2019, яким виявлено зазор кришки 6 люка, із зовнішньої сторони закладеного дрантям, свідчить про намагання відповідача уникнути відповідальності. Зазначає, що висновок залізниці у цьому акті стосовно неналежних дій вантажовідправника є лише нічим не підтвердженими домислами. В свою чергу, фактичні обставини справи свідчать про те, що вказаний зазор не був виявлений під час приймання вантажу до перевезення, відтак, він виник під час перевезення, внаслідок чого і відбулась втрата вантажу, виявлений під час комерційної видачі вантажу.

Таким чином, як ч.1 ст.23 Закону України "Про залізничний транспорт", так і ст.924 ЦК України покладають відповідальність за збереження вантажу на перевізника. Доказів відсутності своєї вини у втраті вантажу відповідач не надав.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Вказує на те, що у позовній заяві на підставі ч.1 ст.124 ГПК України заявлений лише орієнтовний розмір таких витрат. За нормами ч.8 ст.129 ГПК України докази стосовно понесених судових витрат подаються до закінчення судових дебатів або протягом п"яти днів після ухвалення рішення.

Оскільки справа розглядалась судом в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, позивач вважав за можливе надати заяву про розподіл судових витрат після ухвалення рішення.

Знов звертає увагу, що в позовній заяві зазначений лише орієнтовний розмір судових витрат, а позовними вимогами було: стягнення шкоди у розмірі 7885,09 грн, стягнення судового збору у розмірі 2102 грн. Таким чином, відмовою у задоволенні судових витрат на правничу допомогу суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

Також апелянт вказав орієнтовний розмір судових витрат пов"язаних з апеляційним оскарженням рішення суду, відповідно до яких, зокрема, очікує понести витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5970,65 грн, з яких: усна консультація (1 година) - 315,30 грн, перевірка та підготовка документів (1 година) - 315,30 грн, підготовка та подання апеляційної скарги (4 години роботи) - 1261,20 грн, участь у судових засіданнях (орієнтовно 2 засідання) - 4000 грн, гонорар за складність справи - 78,85 грн.

Зазначив, що докази понесених витрат надасть протягом п"яти днів після ухвалення рішення суду.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, правом, передбаченим ст..263 ГПК України, не скористався; про надання строку для подачі відзиву повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №4900083473482 (АТ "Українська залізниця") та №4900083473016 (Регіональна філія "Придніпровська залізниця").

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2020 (колегія суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Антонік С.Г., Дармін М.О.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2020 у справі №904/1598/20 та з урахуванням суми спору вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження; відмовлено у задоволенні позивача про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін; сторонам наданий строк для подання відзиву, заяв, клопотань.

23.07.2020 розпорядженням керівника апарату суду відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи №904/1598/20 у зв`язку з відпусткою суддів Антоніка С.Г., Дарміна М.О.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2020, справу №904/1598/20 передано колегії суддів у складі: Іванов О.Г. (головуючий, доповідач), Березкіна О.В., Чус О.В. та ухвалою суду від 27.07.2020 справу прийнято вказаною колегією до свого провадження.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

15.09.2014 між Приватним акціонерним товариством "Запоріжкокс" (далі - покупець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Металургійний комбінат "Азовсталь" (в подальшому змінено назву на Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь" (далі - постачальник)) укладено договір купівлі-продажу № 0103/11436 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати, а покупець - прийняти та оплатити на умовах цього договору сировинні, паливо-енергетичні, матеріально-технічні ресурси.

Згідно зі специфікацією № 388 від 18.09.2019 (далі - специфікація) до цього договору сторони домовились щодо купівлі-продажу наступних ресурсів - коксівного вугілля SEMI SOFT у кількості 10 373,05 тонн (+/- 10%) за ціною 3 642,41 грн. за тонну (без ПДВ) на загальну суму 45 339 481,26 грн. (з ПДВ).

20.09.2019 в межах Договору та Специфікації № 388 від 18.09.2019 на адресу Позивача (вантажоодержувач) направлена партія вугілля кам`яного (далі-вугілля) у вагонах за залізничною накладною № 40161820 (основний перевізний документ), у тому числі у вагоні № 52740735.

28.09.2019 на ст. Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці складено комерційний акт № 460005/1318 про виявлення поглиблення, нестачі вантажу, а саме: у комерційному акті № 460005/1318 від 28.09.2019 зафіксовано, що вагон № 52740735 вантажопідйомністю 70 т прибув поїздом № 2457. Вагон у технічному стані справний.

У розділі "Д" (опис виявленого із зазначенням кількості недостачі або надлишку) комерційного акту зазначено:

на підставі акта загальної форми № 36098 від 26.09.2019 ст. Запоріжжя Ліве проведена комісійна видача вантажу вантажоодержувачу, прибувшего по груповій відправці, приймальником поїздів ОСОБА_1 , прийомоздавальником заводу ОСОБА_2 , у присутності заступника начальника станції ОСОБА_3 , зі зважуванням вагону на справних електронних вагонних вагах вантажоодержувача під № 085, огляд - перевірка 15.08.2019 р. Згідно групового документу значиться 3 вагона, загальна вага 208950 кг. У вагоні № 52740735 значиться вага: тара 23 050 кг, нетто 69 600 кг. Фактично виявилось брутто 90 150 кг, тара з документу 23 050 кг, нетто 67 100 кг, що менше документу на 2 500 кг. В комерційному відношенні навантаження у вагоні нерівномірне, нижче рівня бортів 30-50 см., ущільнено. Вантаж маркований вапном, що відповідає перевізному документу. Ліворуч над 5,6 люками маркування порушене, воронкоподібне поглиблення діаметром 170 см. глибиною до дна вагону. На деталях вагону сліди просипання вантажу, що перевозиться. В технічному відношенні вагон справний, про що складено технічний акт форми ГУ-106 № 11-Р від 28.09.2019 ліворуч нещільне прилягання кришки 6 люка до армованого листу поперечної балки, зазор довжиною 130 см шириною 5-7 см. Зазор з зовнішньої сторони закладені дрантям. Вагон бездверний, люка закриті, течі вантажу немає. При повторному зважуванні дані не змінилися.

Також 28.09.2019 на станції Запоріжжя-Ліве Придніпровської залізниці складено акт форми ГУ-106 №11-Р про технічний стан вагону (контейнера), відповідно до якого оглядом вагону №52740735 встановлено, що він є технічно справним, зліва нещільне прилягання кришки 6 люка до армованого листа поперечної балки, зазор довжиною 130 см, шириною 5-7 см; на деталях вагону сліди просипання. Надано висновок про можливість втрати через вказані обставини вантажу; зазначено, що зазор ззовні закладений дрантям; вказано, що відправник до завантаження бачити міг, але не здійснив дій, що виключають втрату вантажу під час перевезення.

ПрАТ "Металургійний комбінат "Азовсталь" надано Позивачу рахунок-фактуру № 92847542 від 20.09.2019 на суму 4 530 429,56 грн. (з ПДВ) щодо оплати вартості вугілля загальною кількістю 1 036,5 т (ціна без ПДВ 3 642,41 грн. за 1 т), який Позивачем оплачено у повному обсязі, що підтверджено копією платіжного доручення № 4500026436 від 29.10.2019 на суму 100 600 646,77 грн.

Згідно з п.27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. Норма недостачі (природної втрати) для вугілля становить 1% маси, зазначеної в перевізному документі.

За розрахунком позивача з врахуванням зазначеної норми, загальна недостача партії вугілля у вагоні № 52740735 складає 7 885,09 грн. (вартість недостачі з ПДВ), у тому числі:

2 500 кг (виявлена недостача) - 696 кг (норма недостачі) = 1804 кг.

Згідно з розрахунком вартість вугілля, якого недостає, складає:

3 642,41 грн. (ціна за тону, без ПДВ, згідно рахунку-фактури № 92847542 від 20.09.2019 р.) х 1,804 т (розмір недостачі) = 6 570,91 грн. (вартість недостачі без ПДВ).

Позивач вважає, що нестача вантажу у вагоні виникла з вини відповідача, який не забезпечив збереження вантажу під час перевезення, що й стало причиною звернення з позовом до суду.

Предметом позовних вимог є стягнення з відповідачів вартості фактичної шкоди, спричиненої позивачу, в зв`язку з неотримання в повному обсязі оплаченого товару.

При цьому позивач вважає, що у даному випадку наявна пропорційна відповідальність Відповідачів, виходячи з того, що залізниця подавала під завантаження непридатні для даного вантажу вагони, а вантажовідправник завантажив вантаж своїми засобами, не вживши заходів запобігання втрати вантажу.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з посиланням на ст.31 Статуту залізниць України та Правила перевезення вантажу у вагонах відкритого типу, виходив з того, що вантажовідправник під час навантаження не пересвідчився у придатності вагону в комерційному відношенні для перевезення такого виду вантажу та не вжив заходів по запобіганню його просипанню, а відповідач, як перевізник, маючи право на перевірку вантажу, прийняв вагон до перевезення, не пересвідчившись у придатності вагона у комерційному відношенні.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Аналізуючи відносини сторін, колегія суддів зазначає, що вони виникли із договору перевезення, що регламентований главою 64 підрозділу 1 розділу 3 книги 5 Цивільного кодексу України, Господарським кодексом України, спеціальними нормативними актами у сфері перевезення.

Перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі (частини 1, 2 ст. 306 Господарського кодексу України).

Відповідно ст. 307 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із положеннями ст. 909 Цивільного кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ч. 2 ст. 908 Цивільного кодексу України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч. 2, ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України).

Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту). На підставі цього Статуту затверджені Міністерством транспорту України Правила перевезення вантажів, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб на території України (ст. 5 Статуту).

Згідно ст. 6 Статуту залізниць України, накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Статтею 23 Статуту залізниць України передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

Відповідно ст. 12 Закону України "Про залізничний транспорт", підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

Відповідно до ст.ст. 610, 614 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 917 ЦК України встановлено, що перевізник зобов`язаний надати транспортні засоби під завантаження у строк, встановлений договором. Відправник вантажу має право відмовитися від наданого транспортного засобу, якщо він є непридатним для перевезення цього вантажу. Відправник повинен пред`явити у встановлений строк вантаж, який підлягає перевезенню, в належній тарі та (або) упаковці; вантаж має бути також замаркований відповідно до встановлених вимог. Перевізник має право відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу .

Згідно з ч.1 ст. 31 Статуту залізниць України (далі Статут) залізниця зобов`язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.

Частиною 5 ст. 31 Статуту встановлено, що придатність рухомого складу, зокрема вагонів, для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці.

Згідно з ч.3 ст. 32 Статуту відправник зобов`язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов.

Відповідно до п. 4 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу (далі - Правила перевезення вантажів), можливість транспортування у вагонах відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, розмір яких не перевищує 13 мм, визначається відправником.

Пунктом 5 Правил перевезення вантажів передбачено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов`язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов`язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.

У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.

Втім, за п.3 Правил приймання вантажів до перевезення якщо при зовнішньому огляді тари або упаковки пред`явленого до перевезення вантажу будуть помічені недоліки, які можуть призвести до втрати, псування або пошкодження вантажу , то відправник зобов`язаний на вимогу станції привести тару або упаковку у відповідність до вимог стандартів або інших нормативно-технічних документів на продукцію. Залізниця може не приймати вантаж до перевезення у разі відсутності або неналежного його маркування, а також у тарі, що не відповідає вимогам стандартів або інших нормативних документів .

Пунктом 28 Правил приймання вантажів до перевезення визначено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (ЗПП), без перевірки вантажу. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Статтею 924 Цивільного кодексу України регламентовано, що перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення . Вантажовідправник зобов`язаний підготувати вантаж до перевезення з урахуванням необхідності забезпечення транспортабельності та збереження його в процесі перевезення і має право застрахувати вантаж у порядку, встановленому законодавством (частини 2, 3 ст. 308 Господарського кодексу України).

Статтею 105 Статуту залізниць України передбачено, що залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами.

Згідно ст. ст. 110, 111, 113 Статуту залізниць України, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству. Залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодженнявантажу у разі, коли, зокрема, втрата, псування або пошкодження вантажу відбулися внаслідок таких недоліків тари, упаковки, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення ; завантаження вантажу відправником у непідготовлений, неочищений або несправний вагон (контейнер), який перед тим був вивантажений цим же відправником (здвоєна операція) . За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

Статтею 314 ГК України передбачено, що перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини . У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Частиною 1 ст. 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

Відповідно ст. 114 Статуту залізниць України, залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі; недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.00 № 644, визначено, що вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто. При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1% маси, зазначеної в перевізних документах, для, зокрема, мінерального палива; коксу; руди залізної і т.ін.

Згідно ст. 130 Статуту залізниць України, пред`явленню залізниці позову, який випливає із цього Статуту, може передувати пред`явлення до неї претензії. Право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів мають, зокрема, у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Матеріалами справи встановлено, що завантаження вагону № 52740735, в якому виявлено нестачу вантажу, здійснювалось вантажовідправником, який за нормами ч.5 ст.31 Статуту має встановити придатність рухомого складу до перевезення в комерційному відношенні, якщо здійснює навантаження власними засобами і відповідно до пункту 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу здійснити додаткові заходи щодо ущільнення конструктивних зазорів через які можлива втрата вантажу.

Актом про технічний стан вагону від 28.09.2019, який складено по прибутті вагона, одночасно із комерційним актом, встановлено, що вагон технічно справний, втім, у вагоні наявний зазор (нещільне прилягання кришки 6 люка), який ззовні закладений дрантям, тобто встановлена непридатність вагону у комерційному відношенні, яка мала очевидно явний характер.

В свою чергу, п.3 Правил приймання вантажів до перевезення встановлене право залізниці при зовнішньому огляді пред"явленого до перевезення вантажу та визначенні недоліків, які можуть призвести до втрати вантажу, зобов"язати відправника привести тару у відповідність до вимог стандартів або інших нормативно-технічних документів на продукцію, а також право залізниці не приймати вантаж до перевезення у невідповідній тарі.

При прийманні вантажу до перевезення жодних актів, в тому числі і про непридатність вагону в комерційному відношенні, залізницею складено не було.

За нормами ст.924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту приймання до видачі одержувачу.

Таким чином, з огляду на відсутність доказів, що засвідчують непридатність вагону в комерційному відношенні при прийманні залізницею до перевезення та фактичну нестачу вантажу під час його видачі одержувачу, з урахуванням норм права, що регламентують відповідальність залізниці за несхоронність доставленого вантажу, обґрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення вартості фактично оплаченої та неотриманої продукції (з урахуванням норми нестачі).

З урахуванням норми недостачі 1% маси, зазначеної в перевізних документах, вагова недостача у даній партії кам"яного вугілля склала 1804 кг та, виходячи із вартості 1 тони кам"яного вугілля у розмірі 3642,41 грн. без ПДВ, вартість недостачі склала 6570,91 грн. без ПДВ +1314,18 грн ПДВ=7885,09 грн, яка вірно розрахована позивачем.

Доказів відсутності вини залізниці у втраті вантажу, зокрема, доказів наявності недоліків тари, які неможливо було виявити під час приймання вантажу до перевезення, що виключають покладення відповідальності на залізницю за нормами ст.111 Статуту залізниць України, що також передбачено ст.314 Господарського кодексу України відповідачем не надано, відсутні в матеріалах справи.

З огляду на зазначене є неправомірним висновок господарського суду стосовно часткового задоволення позову, в зв"язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувавши рішення господарського суду у відмовленій частині. Позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.

Також є обґрунтованими доводи позивача стосовно безпідставної відмови у стягненні судових витрат, зокрема на правничу допомогу у цій справі.

Так, за нормами ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст.124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно матеріалів цієї справи, заяви про розподіл фактично понесених витрат , зокрема на правничу допомогу, з доказами на її підтвердження, позивач до винесення рішення не подавав, тому є незрозумілим розгляд судом вимог, які не заявлялись позивачем.

При цьому зазначення у позовній заяві орієнтовного розміру судових витрат є імперативною вимогою п.9 ч.3 ст.162 ГПК України щодо умови прийнятності позовної заяви.

В той же час, з урахуванням того, що справа розглядалась у спрощеному позовному провадженні, тобто в ній відсутні судові дебати, а відтак, неможливо здійснити заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу до їх закінчення, та надати відповідні докази протягом п"яти днів з дня ухвалення рішення суду; протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, для надання відповіді на відзив, позивач відповідної заяви з доказами суду першої інстанції не надав, до апеляційної скарги також не надав докази понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, останній втратив можливість на задоволення заяви про розподіл судових витрат, зокрема на правничу допомогу, понесених за подачу позову.

При цьому, особливістю спрощеного позовного провадження, в якому судове засідання не проводиться, є те, що всі свої вимоги та заперечення сторони надають у заявах по суті справи, якими є позовна заява, відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення, пояснення третіх осіб.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез"ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

З огляду на те, що судом першої інстанції здійснені неправильні та передчасні висновки, на підставі наявних у справі доказах стосовно часткової вини відповідача у виникненні нестачі, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувавши рішення суду першої інстанції у відмовленій частині, з прийняттям в цій частині нового рішення у справі про задоволення позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги та задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на відповідача.

Оскільки загальна ціна позову становить 7885,09 грн., тобто не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України дана справа відноситься до категорії малозначних справ, у зв`язку з чим відповідно до ст. 287 ГПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 271, 275, 277, 281, 282-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2020 у справі № 904/1598/20 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2020 у справі № 904/1598/20 у частині відмови в позові - скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя 3942,54 грн шкоди, заподіяної нестачею вантажу, 1051,00 грн. судового збору.

Решту рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.05.2020 у справі № 904/1598/20 - залишити без змін.

Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Дніпро на користь Приватного акціонерного товариства "Запоріжкокс", м. Запоріжжя 3153,00 грн судових витрат за подання апеляційної скарги на рішення суду.

Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, згідно зі ст.327 ГПК України доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 27.07.2020.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя О.В. Березкіна

Суддя О.В. Чус