Рішення

від 20.07.2020 по справі 280/2859/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20 липня 2020 року Справа № 280/2859/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши за правилами спрощеного, в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147)

до Фермерського господарства ЛІДЕР (72202, Запорізька область, смт Веселе, вул. Жовтнева, буд. 1, кв. 2)

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

29.04.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до Фермерського господарства ЛІДЕР (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 26 446,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали на Фермерському господарстві ЛІДЕР за звітний період складає 9 осіб, отже середньооблікова кількість осіб з інвалідністю повинна складати 1 особу. Водночас, працевлаштовані особи з інвалідністю у даного роботодавця за звітний період - 2019 рік, відсутні. Посилаючись на норми Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 30.04.2020, у зв`язку з невідповідністю позову вимогам статті 161 КАС України, позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. В межах встановленого строку позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 21.05.2020 відкрито провадження в адміністративній справі №280/2859/20; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач позов не визнав, надав відзив (вх. від 10.06.2020 №26921), в якому зазначив, що ним створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю та подано звіти форми №3-ПН до органу Державної служби зайнятості, а також розміщено оголошення в газеті про наявність вакансії для осіб з інвалідністю. За таких обставин, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити у задоволенні позову.

30.06.2020 від представника позивача надійшло клопотання (вх. №30180) про стягнення з позивача на користь відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.

Позивачем пред`явлено вимогу, яка згідно пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належить до справ незначної складності та підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.

Фермерське господарство ЛІДЕР (код ЄДРПОУ 32220304) зареєстроване в якості юридичної особи.

18.02.2020 відповідачем до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік. У рядку 03 звіту відповідачем самостійно визначено кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності в Україні , у кількості 1 особа.

Відповідно до рядка 02 Звіту за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність на підприємстві відповідача фактично за рік становить 0 осіб.

Листом від 12.03.2020 №03-278/455 позивач повідомив відповідача, що згідно звіту форми 10-ПІ (річна) Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік , середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві осіб з інвалідністю менша, ніж установлена частиною 1 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні . Отже, у зв`язку із невиконанням нормативу Фермерське господарство ЛІДЕР має сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 26 383,34 грн. та пеню, нараховану на повну суму недоїмки.

Також, ЗОВ ФСЗІ зроблено розрахунок пені у сумі 63,36 грн.

Несплата даної суми зумовила звернення з позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ (далі - Закон №875-ХІІ), Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15 травня 2007 року №223 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 із змінами і доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до частин 1 - 3 статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним (частина 5 статті 19 Закону №875-ХІІ).

Статтею 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Нормами статті 18-1 Закону №875-ХІІ передбачено, що особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України Про зайнятість населення від 5 липня 2012 року № 5067 (далі - Закон № 5067; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 № 316 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, системний аналіз вищезазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані:

- виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;

- звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-ХІІ та Порядком № 70;

- у разі невиконання такого нормативу - щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

В свою чергу, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - осіб з інвалідністю.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

При цьому, Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такої особи.

З огляду на викладене, обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом нормативу субсидіарно покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є, серед іншого, звіт форми № 3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року № 316.

Відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 9 осіб, підлягали працевлаштуванню 1 особа з інвалідністю, жодної особи з інвалідністю не працевлаштовано, що не відповідає необхідній середньообліковій кількості.

Разом із тим, відповідачем до матеріалів справи надано докази подання протягом 2019 року до органу Державної служби зайнятості Звітності форми №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , а саме: від 03.01.2019, від 04.02.2019, від 04.03.2019, від 03.04.2019, від 03.05.2019, від 03.06.2019, від 02.07.2019, від 02.08.2019, від 02.09.2019, від 02.10.2019, від 01.11.2019, від 02.12.2019, в яких зазначено про наявність вакансії тракторист-машиніст с/г виробництва у смт Веселе Запорізької області для особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку.

Крім того, відпровідачем опубліковано оголошення у газеті Колос , випуски від 14.09.2019 №73, від 04.12.2019 №96, про наявність вакансій для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп.

Про вказані обставини відповідач повідомив позивача листом від 10.04.2020.

З наведеного у сукупності суд доходить висновку, що відповідачем створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю у належній кількості (1 робоче місце), та надано органу Державної служби зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування таких осіб.

Відповідно до статті 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи ті обставини, що відповідачем створено робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю, та подано звітність форми №3-ПН упродовж 2019 року до органів Державної служби зайнятості, підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-ХІІ, відсутні, а отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно розподілу судових витрат, а саме витрат на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн. суд зазначає про таке.

Частиною 1 ст. 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами 1 та 2 ст. 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Позивачем до матеріалів справи надано копії:

Договору про надання правової допомоги від 02.06.2020, відповідно до умов якого Клієнт (ФГ Лідер ) доручає, а Адвокатське об`єднання (Адвокатське об`єднання Міжрегіональний центр надання правової допомоги в особі голови об`єднання Попова Віталія Гавриловича) приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1 Договору);

Акту приймання - передачі правової допомоги від 05.06.2020, відповідно до якого Клієнту надано наступні види правової допомоги: усне консультування щодо перспектив розгляду справи №280/2859/20, вивчення наданих Клієнтом документів - 1 год.; ознайомлення із судовою практикою по аналогічним спорам, підготування відзиву на позов, направлення копії відзиву - 2 год.;

рахунку від 05.06.2020 №32/4 на суму 3 000,00 грн.;

платіжного доручення від 25.06.2020 №232 на суму 3 000,00 грн.;

ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 26.06.2020 №10181998.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Звідси, враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об`єму наданих послуг (складання відзиву, при цьому, усне консультування щодо перспектив розгляду справи, вивчення наданих Клієнтом документів, ознайомлення із судовою практикою по аналогічним спорам є складовими частинами складання відзиву на позовну заяву, а тому суд критично оцінює їх виокремлення в якості окремої послуги), суд вважає, що понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3 000,00 грн. є неспівмірним із складністю даної справи, а отже такі витрати, що підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, необхідно зменшити до 500,00 грн.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовної заяви Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства ЛІДЕР про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити.

2. Судові витрати зі сплати витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 500 (п`ятсот) гривень 00 копійок присудити на користь Фермерського господарства ЛІДЕР (72202, Запорізька область, смт Веселе, вул. Жовтнева, буд. 1, кв. 2; код ЄДРПОУ 32220304) за рахунок бюджетних асигнувань Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (69095, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 147; код ЄДРПОУ 20508338).

У стягненні на користь Фермерського господарства ЛІДЕР судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 2 500,00 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано 20.07.2020.

Суддя Ю.П. Бойченко