Постанова

від 05.11.2020 по справі 280/2859/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 листопада 2020 року м. Дніпросправа № 280/2859/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.07.2020 ( суддя першої інстанції Бойченко Ю.П.) в адміністративній справі №280/2859/20 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Фермерського господарства "Лідер" про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році,-

ВСТАНОВИВ:

29.04.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до Фермерського господарства «ЛІДЕР» (далі - відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році у розмірі 26 446,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали на Фермерському господарстві «ЛІДЕР» за звітний період складає 9 осіб, отже середньооблікова кількість осіб з інвалідністю повинна складати 1 особу. Водночас, працевлаштовані особи з інвалідністю у даного роботодавця за звітний період - 2019 рік, відсутні. Посилаючись на норми Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» , просить задовольнити позов.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20.07.2020 у задоволені позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» . Скаржник вказує, що законодавством чітко встановлено, що підприємства, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу і забезпечують працевлаштування інвалідів, що не виконане відповідачем. Державна служба зайнятості та інші органи працевлаштування покликані лише сприяти працевлаштуванню інвалідів, а не забезпечувати цей норматив.

Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Матеріалами справи встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду, що Фермерське господарство «ЛІДЕР» (код ЄДРПОУ 32220304) зареєстроване в якості юридичної особи.

18.02.2020 відповідачем до Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік. У рядку 03 звіту відповідачем самостійно визначено кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» , у кількості 1 особа.

Відповідно до рядка 02 Звіту за 2019 рік середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність на підприємстві відповідача фактично за рік становить 0 осіб.

Листом від 12.03.2020 №03-278/455 позивач повідомив відповідача, що згідно звіту форми 10-ПІ (річна) «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік» , середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві осіб з інвалідністю менша, ніж установлена частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» . Отже, у зв`язку із невиконанням нормативу Фермерське господарство «ЛІДЕР» має сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 26 383,34 грн. та пеню, нараховану на повну суму недоїмки.

Також, ЗОВ ФСЗІ зроблено розрахунок пені у сумі 63,36 грн.

Станом на день звернення до суду відповідачем не сплачено вищезазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Правомірність вимог позивача про застосування адміністративно-господарських санкцій є предметом спору, який передано на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Частиною 1 статті 19 України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч.5 ст.19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

При цьому слід зазначити, що основним місцем роботи є місце роботи, де особа працює на підставі укладеного трудового договору із оформленням трудової книжки та занесенням до неї запису про працевлаштування.

Відповідно до ч.1 ст.20 України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

За правилами ч. 2, 3 ст. 19 вказаного Закону роботодавці самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Відповідно ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Створення спеціального робочого місця для інваліда з урахуванням його індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю - працевлаштування безробітного інваліда на наявне окреме робоче місце або наявну ділянку виробничої площі із здійсненням щодо них додаткових заходів з організації праці інваліда (пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) або працевлаштування безробітного інваліда на нове робоче місце або нову ділянку виробничої площі, що створені із здійсненням додаткових заходів з організації праці інваліда (встановлення основного і додаткового устаткування, технічного обладнання) - постанова Кабінету Міністрів України № 1836 від 27.12.2006 «Про реалізацію статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"» .

Одночасно згідно ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI від 05.07.2012 держава гарантує у сфері зайнятості додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (п.6 ч.1 ст.14 Закону України «Про зайнятість населення» ).

Відповідно до пп.1 п.4 Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №29, завданням Фонду є реалізація в межах своєї компетенції заходів щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування інвалідів.

Згідно з ч.3 ст.18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

При цьому суб`єкти господарювання зобов`язані надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

З огляду на наведене, обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

На роботодавця покладається обов`язок виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, інформувати про попит на робочу силу (вакансії) органи працевлаштування інвалідів.

В свою чергу органи працевлаштування, взаємодіючи між собою та з роботодавцем, забезпечують надання інформаційно-консультаційних послуг щодо працевлаштування інвалідів та здійснюють таке працевлаштування.

Отже працевлаштування інвалідів не є виключним зобов`язанням підприємства, яке створює робочі місця для інвалідів.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік (форми №10-ПІ), поданого відповідачем, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 9 осіб, підлягали працевлаштуванню 1 особа з інвалідністю, жодної особи з інвалідністю не працевлаштовано, що не відповідає необхідній середньообліковій кількості.

Разом із тим, відповідачем до матеріалів справи надано докази подання протягом 2019 року до органу Державної служби зайнятості Звітності форми №3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» , а саме: від 03.01.2019, від 04.02.2019, від 04.03.2019, від 03.04.2019, від 03.05.2019, від 03.06.2019, від 02.07.2019, від 02.08.2019, від 02.09.2019, від 02.10.2019, від 01.11.2019, від 02.12.2019, в яких зазначено про наявність вакансії «тракторист-машиніст с/г виробництва» у смт. Веселе Запорізької області для особи з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку.

Крім того, відповідачем опубліковано оголошення у газеті «Колос» , випуски від 14.09.2019 №73, від 04.12.2019 №96, про наявність вакансій для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп.

Про вказані обставини відповідач повідомив позивача листом від 10.04.2020.

Як вбачається з матеріалів справи, робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем у 2019 році були створені.

Випадків безпідставної відмови відповідачем у прийнятті інвалідів на роботу протягом 2019 року не було.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що відповідач сприяв працевлаштуванню інвалідів та виконував усі вимоги законодавства щодо забезпечення прав інвалідів на працевлаштування у повному обсязі.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем вчинено усіх залежних від нього заходів для виконання нормативу з працевлаштування інвалідів.

До того ж, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт відсутності працевлаштованих інвалідів відповідно до нормативу ще не є безспірною підставою для відповідальності, оскільки у разі відсутності на обліку інвалідів, які мешкають на території, де здійснює підприємницьку діяльність відповідач, і бажають працювати, не вбачається за можливе виконання законодавчо встановленого нормативу.

Встановлені ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII «Про систему оподаткування» , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання.

Передбачена ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідальність за своєю суттю є господарсько-правовою відповідальністю, підставою для застосування якої є вчинене роботодавцем правопорушення у сфері господарювання (ч.1 ст.218 Господарського кодексу України).

При цьому згідно загальним нормам права елементами правопорушення, зокрема, є вина особи та наявність причинно-наслідкового зв`язку між діянням і спричиненою таким діянням шкодою.

Відповідно до ч.2 ст.218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже для стягнення (сплати) передбачених ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» адміністративно-господарських санкцій обов`язковою умовою є наявність вини особи в спричиненому нею правопорушенні.

З огляду на вищевикладене апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в діях відповідача відсутня вина у тому, що на підприємстві за 2019 рік не було виконано норматив по працевлаштуванню інвалідів, внаслідок чого на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу щодо працевлаштування осіб-інвалідів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20.07.2020 в адміністративній справі №280/2859/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.11. 2020 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя С.В. Білак

суддя В.А. Шальєва