Постанова

від 15.07.2020 по справі 708/863/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/897/20Головуючий по 1 інстанції Справа № 708/863/19 Категорія: 307010000 Івахненко О. Г. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач)

Суддів Василенко Л. І., Бородійчука В. Г.

За участі секретаря Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, Зам?ятницька сільська рада, ОСОБА_4 ( за зустрічним позовом);

особа, яка подає апеляційну скаргу - представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 - адвокат Дубинський Віктора Михайлович

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 - адвоката Дубинського Віктора Михайловича на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року, постановленого під головуванням судді Івахненко О. Г. у залі Чигиринського районного суду Черкаської області 11.03.2020 року, повний текст рішення складений 16.03. 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, Зам?ятницька сільська рада, про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна, -

в с т а н о в и в :

19 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_5 вказує, що ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була власницею житлових будинків з господарськими будівлями і спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 АДРЕСА_1 , які були зареєстровані як колгоспно-коперативна власність у погосподарських книгах Зам?ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області. Також ОСОБА_6 на праві власності належала земельна ділянка загальною площею 4,23 га, розташована в межах Зам?ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, згідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 176196 від 27.07.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010529800234 на ім?я ОСОБА_6 .

У позовній заяві позивач ОСОБА_5 зазначає, що за життя ОСОБА_6 заповіла позивачу ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 4,23 га, розташованої в межах Зам?ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а іншу частину свого майна заповіла ОСОБА_4 , що складається із житлового будинку з надвірними спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частки вище зазначеної земельної ділянки, що підтверджується даними заповіту від 16.07.2014 року, посвідченого Зам?ятницькою сільською радою Чигиринського району Черкаської області, який на день смерті заповідача не змінено і не скасовано.

Позивач ОСОБА_5 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , у зв`язку з відкриттям спадщини згідно заповіту, звернулась до приватного нотаріуса Чигиринського районного нотаріального округу Кашицької О.Г. для оформлення спадкового майна, подавши заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину згідно заповіту.

Приватним нотаріусом 02.04. 2019 року відмовлено позивачу ОСОБА_5 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку із відсутністю посвідчувального напису на заповіті. Відмова нотаріуса позивачем ОСОБА_5 не оскаржувалась.

У зв`язку із відмовою нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом

позивач ОСОБА_5 змушена звернутись в суд за захистом своїх прав, тому просить в судовому порядку визнати за ОСОБА_5 право власності на житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 4,23 га, розташованої в межах Зам?ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку та житловий будинок, а нотаріусом відмовлено їй в оформленні спадкових прав та видачі свідоцтва про спадкування за заповітом.

25 жовтня 2019 року відповідач ОСОБА_2 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, Зам?ятницька сільська рада про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 .

В обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 вказує, що він є, як і ОСОБА_7 , та ОСОБА_4 спадкоємцями 5 черги за законом, оскільки всі є племінниками спадкодавця. Спадкоємців першої, другої , третьої та четвертої черг у померлої ОСОБА_6 немає. Вказує, що він, як і ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , подав до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 ОСОБА_2 вказує, що здійснив поховання померлої, у зв`язку з чим поніс витрати.

ОСОБА_2 не погоджується із складеним померлою ОСОБА_6 заповітом, оскільки він вважає, що складений заповіт на користь відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , є нікчемним. ОСОБА_2 у зустрічній позовній заяві зазначає, що підставою для визнання за ним 1/3 частини спадкового майна, є те, що на заповіті на користь позивача ОСОБА_5 відсутній посвідчувальний напис, тобто заповіт від 16.07.2014 року не був зареєстрований у книзі нотаріальних дій. Також він вважає, що із тексту заповіту не зрозуміла дійсна воля заповідача, і чи не мала спадкодавець ОСОБА_6 на увазі складання спадкового договору.

ОСОБА_2 просить визнати за ним право власності на 1/3 частку спадкового майна, належного на час смерті ОСОБА_6 у вигляді житлових будинків з господарськими будівлями і спорудами, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , та земельної ділянки загальною площею 4,23 га, розташованої в межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також ОСОБА_8 просить стягнути з відповідачів витрати на правничу допомогу в розмірі 7 650 грн. на його користь.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 08 січня 2020 року первісний позов ОСОБА_5 об`єднаний в одне провадження із зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, Зам?ятницька сільська рада, про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна.

Рішенням Чигиринського районного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, ОСОБА_4 , про визнання права власності на спадкове майно - задоволено повністю.

Визнано за ОСОБА_9 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в порядку спадкування за заповітом право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належав померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 .

Визнано за ОСОБА_9 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) в порядку спадкування за заповітом право власності на 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 4,23 га, яка складається із земельної ділянки площею 2,30 га (кадастровий номер 7125481800:01:000:0010), земельної ділянки площею 0,90 га (кадастровий номер 7125481800:01:000:0572), земельної ділянки площею 1,03 га (кадастровий номер 7125481800:01:000:0287), розташованої в межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, без зміни її цільового призначення, відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 176196 від 27.07.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010529800234 на ім`я ОСОБА_6 , яка належала померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, Зам`ятницька сільська рада, про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна - відмовлено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 судові витрати у виді судового збору в розмірі 417 гривень 40 копійок.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 судові витрати у виді судового збору в розмірі 417 гривень 40 копійок.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 - адвокат Дубинський Віктор Михайлович оскаржив рішення в суд апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу, яка зареєстрована в Черкаському апеляційному суді 10 квітня 2020 року Вх. № 3840/20 Вх.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги представник відповідача вказує, що рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому є незаконним.

Скаржник зазначає, що підставою для скасування рішення суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Адвокат Дубінський В.М. зазначає, що у судовому рішенні суду вказано, що ніби -то відповідач за первісним позовом стверджував про нікчемність заповіту внаслідок відсутності запису про його реєстрацію в тексті заповіту. В дійсності ОСОБА_2 стверджував про нікчемність заповіту у зв`язку з його не посвідченням. Також скаржник зазначає, що той факт, що в заповіті не вказано про його реєстрацію, свідчить про порушення закону при його складанні. На думку скаржника, із тексту заповіту не зрозуміла справжня воля спадкодавця при його складані, оскільки секретарем сільради спадкодавцю зміст заповіту не роз`яснений. Тобто, він вважає, що в самому тексті заповіту не вказано, що секретар роз`яснила спадкодавцю зміст і значення проекту заповіту і перевіряла чи відповідає він вимогам закону. Зокрема, скаржник вважає, що грубо порушенні вимоги встановленні п. 1.3. Розділу III, який наголошує, що Посадові особи органів місцевого самоврядування зобов?язані роз?яснити громадянам зміст і значення поданих ними проектів заповітів і перевірити, чи відповідає їх зміст вимогам закону . У скарзі адвокат вказує, що у заповіті наведені різні статті ЦК України, але посилання на ст.1251 ЦК України, яка регулює посвідчення заповіту секретарем сільради, у заповіті немає.

За таких обставин, скаржник вважає, що не зрозуміла дійсна воля спадкодавця при складанні заповіту. Крім цього, однією із підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, адвокат зазначає, що службова особа сільради при складанні заповіту порушила вимоги, які встановлені ст. 1251 ЦК України, так як дана норма права передбачає обов`язковість посвідчення заповіту службовою особою сільської ради.

Також скаржник вважає, що підставою для скасування рішення суду першої інстанції, є порушення судом норм процесуального права. У рішенні вказано, що суд його ухвалив, тоді як потрібно зазначити, що суд вирішив, оскільки не можливо виконати судове рішення, яке ухвалено, а не вирішено. В рішенні суду не вказана третя особа - ОСОБА_10 , який у судовому засіданні за клопотанням представника позивача за первісним позовом був притягнутий в якості третьої особи.

Скаржник просить рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у первісному позові відмовити, а зустрічний позов задовольнити, визнати за позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_2 право власності на 1/3 частину спадкового майна спадкодавця ОСОБА_6

06 травня 2020 року на адресу Черкаського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_9 - адвоката Чорноіваненка Д. О. Вх. № 4751/20 Вх.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначається, що з апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 11.03. 2020 року позивач ОСОБА_9 не погоджується, вважає апеляційну скаргу необгрунтованою та безпідставною, а рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 11.03 2020 року є законним та обґрунтованим.

Адвокат Чорноіваненка Д. О. у відзиві вказує, що доводи позивача, щодо ніби-то відсутності посвідчувального напису посадової особи органу місцевого самоврядування на заповіті є безпідставними, так як вони спростовуються текстом самого заповіту, вважає представник позивача. Так, у заповіті під заповідальним розпорядженням спадкодавця в другому абзаці міститься наступний запис: Цей заповіт, який на моє прохання, та з моїх слів записаний секретарем Зам`ятницької сільської ради, Чигиринського району, Черкаської області, ОСОБА_11 за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, прочитаний мною, заповідачем, уголос і особисто підписаний.

У відзиві адвокат вказує, що під час допиту в якості свідка, ОСОБА_12 чітко зазначила, що ОСОБА_6 була в неї на робочому місці та висловила свою волю на укладення заповіту, який зі слів ОСОБА_6 був надрукований (складений) особисто ОСОБА_12 в присутності ОСОБА_6

ОСОБА_6 було роз`яснено приписи цивільного законодавства. Вона особисто підписала цей заповіт. Представник позивача вважає, що вказаний вище посвідчувальний напис відповідає прикладу посвідчувального напису, наведеного в додатку № 1 до Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженому наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року. Тому посвідчувальний напис на заповіті є, а секретарем сільської ради Орлюк Т. А. дотримано порядок посвідчення заповітів, встановлений законодавством.

Адвокат Чорноіваненко Д. О. у відзиві вказує, що він вважає, що зустрічний позов є передчасним, оскільки приватним нотаріусом не винесено постанову про відмову ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальних дій, а звернення до суду за відсутності такої постанови свідчить про спробу ОСОБА_2 обійти встановлений законодавством порядок вчинення нотаріальних дій - оформлення свідоцтва про право на спадщину.

У зустрічному позові ОСОБА_2 також заявлено про визнання права власності на 1/3 частину будинку АДРЕСА_3 . Однак, вимоги відносно цього майна не є предметом первісного позову, а тому не можуть бути предметом зустрічного позову.

З врахуванням вище викладеного, представник позивача - адвокат Чорноіваненко Д. О. просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника відповідача - адвоката Дубінського В.М., які з?явилися в судове засідання, переглянувши матеріали справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції, що є предметом оскарження, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного Кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, що передбачено ч.1 ст. 13 ЦПК України.

Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд згідно до ч. 3 ст. 13 ЦПК України.

У відповідності до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно за первісним позовом, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, дійшовши висновку, що позивачем за первісним позовом доведено прийняття спадщини за заповітом після померлої ОСОБА_6 належними і допустимими доказами, а відсутність правовстановлючих документів та відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, дають підстави суду першої інстанції для задоволення позовних вимог та визнання за позивачем ОСОБА_9 права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна, виходив із безпідставності та недоведеності позовних вимог зустрічного позову, оскільки суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем за первісним позовом (позивачем за зустрічним позовом) ОСОБА_2 не доведено належними та допустимими доказами, що він є спадкоємцем майна ОСОБА_6 за законом і має відношення до даного спадкового майна. У рішенні вказано, що судом не встановлено підстав для задоволення зустрічного позову щодо визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/3 частку спадкового майна після померлої ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом, оскільки наведені позивачем за зустрічним позовом (відповідачем за первісним позовом) обставини, а саме : щодо нікчемності заповіту та невідповідності його вимогам закону, а також родинні зв`язки зі спадкодавцем не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, спростовуються дослідженими доказами, доказів зворотнього відповідачем та його представником під час розгляду справи суду не надано.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають обставинам справи, наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, на які суд посилався при ухваленні судового рішення, обґрунтовуючи доводи сторін.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом та за законом.

Статтею 1235 ЦК України передбачено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251 - 1252 цього Кодексу.

Частина 1 статті 1257 ЦК України встановлює, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 цього ЦК України.

Стаття 203 ЦК України визначає наступні вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин відповідає загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом згідно даних свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 24.10.2018 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 ( а. с. 10. т.1).

ОСОБА_6 на день смерті належало на праві власності майно: будинок з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується даними довідки виконавчого комітету Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області від 11.04.2019 року № 71 ( а. с. 18 т.1).

Також на а. с. 15 т. 1 міститься копія Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 176196 від 27.07.2005 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010529800234 на ім`я ОСОБА_6 , із якого вбачається, що ОСОБА_6 на праві власності належала земельна ділянка загальною площею 4,23 га, яка складається із земельної ділянки площею 2,30 га (кадастровий номер 7125481800:01:000:0010), земельної ділянки площею 0,90 га (кадастровий номер 7125481800:01:000:0572) та земельної ділянки площею 1,03 га (кадастровий номер 7125481800:01:000:0287), розташованих в адміністративних межах Зам`ятницької сільської ради Чигиринського району Черкаської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Із даних копії заповіту від 16.07.2014 року, посвідченого Зам`ятницькою сільською радою Чигиринського району Черкаської області, що міститься на а. с. 11 т.1, вбачається, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на випадок смерті зробила таке розпорядження: належний їй будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 заповіла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_3 заповіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а також належну їй земельну ділянку розміром 4, 23 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Зам`ятницької сільської ради заповідала ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в рівних долях.

Позивач ОСОБА_9 , як спадкоємець за заповітом, звернулася до приватного нотаріуса Чигиринського районного нотаріального округу Кашицької О. Г. із вимогою про видачу свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Проте, постановою приватного нотаріуса Чигиринського районного нотаріального округу Кашицькою О. Г. від 02.04. 2019 року № 130/02-31 відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва, оскільки відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку та житловий будинок, та через відсутність посвідчувального напису на заповіті, тому нотаріус відмовила позивачу у оформленні спадкових прав щодо спадкування за заповітом ( а. с. 12 т.1).

Згідно із нормою ст. 1251 ЦК України визначено, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Право на заповіт згідно зі ст. 1234 ЦК України має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника заборонено.

Разом з тим, частина 2 ст. 1247 ЦК України передбачає можливість підписання заповіту в порядку, передбаченому частиною 4 ст. 207 ЦК України, у випадку, коли особа не може особисто підписати заповіт.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлено у ст. 1247 ЦК України.

Так, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; має бути особисто підписаний заповідачем; бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 1247 ЦК України заповіт, посвідчений вказаними особами, підлягає державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Із даних матеріалів спадкової справи, зокрема, даних Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), яка міститься на (а.с.158 - 159 т. 1), вбачається, що заповіт ОСОБА_6 посвідчений секретарем Зам`ятницької сільської ради, Чигиринського району, Черкаської області, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 63119921 , має статус чинного, номер заповіту у реєстрі нотаріальних дій - 04, дата посвідчення - 16.07.2014 року, місце зберігання - Зам`ятницька сільська рада Чигиринського району Черкаської області.

Посилання в апеляційній скарзі представника ОСОБА_14 на те, що вказаний заповіт не зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій є безпідставними, оскільки спростовуються дані доводи апеляційної скарги, інформацією наявною у вищевказаних матеріалах спадкової справи, тому не приймаються до уваги колегією суддів апеляційного суду та не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із обгрунтуваннями суду першої інстанції щодо посилань відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_2 на нікчемність заповіту у зв`язку з відсутністю посвідчувального напису посадової особи та роз`ясненням заповідачу ст. 1307 ЦК України.

Районний суд послався, що згідно до п. 1.6 Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 3306/5 від 11.11.2011 року вказано, що посадова особа органу місцевого самоврядування при посвідченні заповіту зобов`язана роз`яснити заповідачу зміст статей 1241, 1307 ЦК України, про що зазначається у тексті заповіту, а посвідчувальний напис секретаря сільської ради ОСОБА_11 відповідає вимогам додатку № 1 вище вказаного Порядку вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Зі змісту заповіту від 16.07.2014 року вбачається, під заповідальним розпорядженням спадкодавця в другому абзаці міститься наступний запис: Цей заповіт, який на моє прохання та з моїх слів записаний секретарем Зам`ятницької сільської ради, Чигиринського району, Черкаської області, ОСОБА_11 за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, прочитаний мною, заповідачем, уголос і особисто підписаний.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції вірно послався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.03.2019 року у справі № 728/1929/17, в якому вказано, що доводи сторони щодо відсутності інформації про державну реєстрацію заповіту у Спадковому реєстрі, як одностороннього правочину, не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки не вчинення цієї дії не може бути підставою недійсності (нікчемності) заповіту, оскільки таких наслідків законом не передбачено, що не є достатньою підставою для визнання правочину нікчемним.

Верховний Суд у справах, в яких особи посилались на нікчемність заповіту вказав, що наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про нікчемність заповіту та не спростовує презумпцію правомірності правочину, якщо заповідач не був визнаний судом недієздатним чи обмежено дієздатним, мав право на складання заповіту, заповіт відповідав волі заповідача, власноруч підписаний заповідачем, має письмову форму, посвідчений та зареєстрований у встановленому законом порядку (постанова від 20.05.2019 року у справі № 522/904/16-ц, постанова від 03.07.2019 року у справі № 725/2412/15-ц).

Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, як зазначалося вище, що вказаний заповіт був зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 63119921, має статус чинного, номер заповіту у реєстрі нотаріальних дій - 04, дата посвідчення - 16.07.2014 року, місце зберігання - Зам?ятницька сільська рада Чигиринського району Черкаської області, тому відсутність запису про його реєстрацію в тексті заповіту не може бути підставою його недійсності (нікчемності).

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що вимоги апеляційного скарги щодо нікчемністі заповіту і те, що спірне майно підлягає спадкуванню на підставі закону, а тому ОСОБА_2 має успадкувати 1/3 всього нерухомого майна спадкодавця як спадкоємець 5 черги є недоведеними та надуманими, оскільки не підтверджується як нормами закону, так і наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів вважає, що слід відзначити, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Щодо посилань скаржника в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне, що відповідно до вимог ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали, рішення, постанови; судові накази.

Згідно п. 3 ст. 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Ст. 259 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судових рішень.

У ч. 1 статті 259 ЦПК України вказано, що суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, а в ч. ст.259 ЦПК України передбачено, що рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Як вбачається із матеріалів справи, за наслідками розгляду справи судом першої інстанції було ухвалено рішення, яке міститься на а. с. 35 - 42 т. 2 у відповідності до вимог та дотриманням норм цивільного процесуального закону. Тому , колегія суддів апеляційного суду вважає, що не є помилковою та підставою вважати, що суд вказав, що він ухвалив рішення, оскільки в законі вказано, що судові рішення приймаються, а не вказав, що суд вирішив , що не впливає на правильність рішення прийнятого судом рішення та не впливає на права сторін.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вимоги апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме неможливості виконання судового рішення, так як судом вказано про те, що його ухвалено, а не вирішено, є особистим переконанням та власним тлумаченням скаржника, ніяким чином на неможливість виконання рішення суду не впливає і прав сторін не порушує.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди скаржника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, тому не підлягають задоволенню, оскільки не дають підстав для скасування рішення суду та задоволення вимог скаржника щодо скасування рішення суду і задоволення вимог зустрічного позову.

Виходячи з вищевикладеного, не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права та залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, тому відсутні підстави для його скасування.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Отже, доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, були предметом розгляду суду першої інстанції, яким дана належна оцінка, не спростовують висновків суду, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 - адвоката Дубинського Віктора Михайловича - залишити без задоволення.

Рішення Чигиринського районного суду Черкаської області від 11 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Чигиринського районного нотаріального округу Кашицька Ольга Григорівна, Зам`ятницька сільська рада про визнання права власності на 1/3 частину спадкового майна - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законом.

Повний текст постанови складений 24 липня 2020 року.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді Василенко Л. І.

Бородійчук В. Г.