Рішення

від 27.07.2020 по справі 916/1355/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" липня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/1355/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи:

за позовом: Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6);

до відповідача: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку „Малахіт-16» (65029, м. Одеса, вул. Композитора Ніщинського, буд. 16);

про стягнення 8151,73 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 18.05.2020 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України» вх. ГСОО №1398/20 до відповідача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку „Малахіт-16» , в якій позивач просив суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 8151,73 грн., з яких: 6696,30 грн. - пеня, 1311,45 грн. - 3% річних та 143,98 грн. - інфляційні втрати, а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору №8145/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017р., в частині своєчасної сплати вартості отриманого природного газу, що стало підставою для нарахування пені відповідно до п. 8.2 договору, а також нарахувань передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 25.05.2020 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/1355/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в порядку ст. 247-252 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також було роз`яснено право щодо звернення до суду у відповідний строк з клопотанням про призначення проведення справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвала суду від 25.05.2020р. була надіслана позивачу на визначену у позовній заяві адресу та отримана останнім 28.05.2020р., про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України на його юридичну адресу, яка була отримана відповідачем 28.05.2020 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення поштового відправлення.

16.06.2020 року до суду від відповідача надійшло клопотання вх. ГСОО 15397/20, в якому ОСББ „Малахіт-16» просило суд надати строк на подання відзиву на позовну заяву, в зв`язку з неможливістю підготувати відзив на позовну заяву, оскільки відповідач ознайомився з матеріалами справи лише 11.06.2020 року.

Водночас 26.06.2020 року до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО № 16607/20, згідно якого відповідач просив суд, в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, поновити йому пропущений процесуальний строк для подання відзиву на позов та доказів, яке обґрунтоване неотриманням відповідачем копії позовної заяви та доданих до неї доказів та з огляду на ознайомлення з матеріалами справи лише 11.06.2020 року.

Розглянувши зазначене вище клопотання суд дійшов висновку про необхідність поновлення відповідачу строку для подання відзиву на позовну заяву в порядку ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, при цьому судом враховуються ті обставини, що відповідне поштове відправлення за трековим номером 0100180320924 не було отримано відповідачем.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем викладено клопотання про здійснення судом розгляду справи у судовому засіданні з викликом сторін, яке обґрунтоване відповідачем необхідністю надання пояснень щодо обставин та доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а також які за думкою відповідача, є підставою для зменшення розміру пені. Також, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 1 гривні, в порядку ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 Цивільного кодексу України. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що він є негосподарською, неприбутковою організацією, джерелом фінансування якої є внески та плати співвласників житлового будинку, а тому, як зазначає, відповідач, несвоєчасність розрахунків за природний газ є не наслідком несумлінного виконання зобов`язань перед позивачем, а обумовлена існуванням об`єктивних причин - заборгованість мешканців багатоквартирного будинку. Більш того, відповідач також зазначає про відсутність в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків в результаті дій відповідача та наполягає на незначність прострочення виконання зобов`язання відповідачем та відсутності основної заборгованості.

13.07.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив вх. ГСОО №18150/20, в якій позивач на своїх позиції наполягає. При цьому, зазначає, що фінансовий стан відповідача не є винятковою обставиною щодо зменшення розміру неустойки.

Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

За приписами ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

У частині восьмій статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Враховуючи наявність в матеріалах справи відзиву на позовну заяву, в якому відповідачем викладено свою позицію по суті спору, оскільки предметом спору є стягнення грошових коштів у розмірі 8151,73 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін, суд дійшов висновку про можливість повного та всебічного розгляду справи у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними в матеріалах справи доказами, в зв`язку з чим у задоволенні клопотання відповідача про здійснення розгляду справи в засіданні суду з викликом сторін, слід відмовити.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Як встановлено матеріалами справи, 12.09.2017 року між ПАТ „НАК Нафтогаз України» , яке в подальшому змінило назву на АТ „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України» (надалі - постачальник) та ОСББ „Малахіт-16» (надалі - споживач) укладено договір постачання природного газу №8145/1718-ТЕ-23 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Згідно з п.1.2 договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

У відповідності до п.2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2017 року по 31.03.2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 148 тис.куб.м.

За умовами п.3.1 договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Пунктом 5.2 договору, зокрема, визначено до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 5930,40 грн.

Згідно п.6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 10.3 договору визначено, що строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

Згідно положень розділу 12, договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 року до 31.03.2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

27.04.2018 року між сторонами у справі було укладено додаткову угоду №2 до договору №8145/1718-ТЕ-23 згідно якої вони доповнили п. 2.1 розділу 2 Кількість та фізико-хімічні показники природного газу» у наступній редакції „Постачальник передає споживачу в період з 01.04.2018 року по 31.05.2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 5,500 тис.куб.м. Крім того, даною додатковою угодою було продовжено строк дії договору в частині реалізації природного газу з 01.10.2017р. по 31.05.2018р. (включно).

На виконання умов договору №8145/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017 року між сторонами у справі було складено 31.10.2017р. акт приймання-передачі природного газу у жовтні 2017 року на суму 18378,31 грн., 30.11.2017р. акт приймання-передачі природного газу у листопаді 2017 року на суму 134234,60 грн., 31.12.2017р. акт приймання-передачі природного газу у грудні 2017 року на суму 155020,66 грн., 31.01.2018р. акт приймання-передачі природного газу у січні 2018 року на суму 165458,16 грн., 28.02.2018р. акт приймання-передачі природного газу у лютому 2018 року на суму 162997,04 грн., 31.03.2018р. акт приймання-передачі природного газу у березні 2018 року на суму 175344,13 грн. та 30.04.2018р. акт приймання-передачі природного газу у квітні 2018 року на суму 31442,98 грн.

Як вбачається із розрахунку позивача, відповідач несвоєчасно розрахувався за поставлений газ, так вартість поставленого газу у жовтні 2017 року була сплачена 28.11.2017 року, вартість поставленого газу у листопаді 2017 року була сплачена 16.01.2018 року, вартість поставленого газу у грудні 2017 року була сплачена 21.02.2018 року, вартість поставленого газу у січні 2018 року була сплачена 26.03.2018 року, вартість поставленого газу у лютому 2018 року була сплачена 07.05.2018 року, вартість поставленого газу у березні 2018 року була сплачена 31.07.2018 року та вартість поставленого газу у квітні 2018 року була сплачена 15.08.2018 року, що ніяким чином не спростовано відповідачем.

Згідно з положеннями ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що в порушення вимог ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, відповідач у встановлений договором строк не здійснив у повному обсязі сплату вартості фактично отриманого газу у жовтні-грудні 2017 року та січні-квітні 2018 року за договором №8145/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017 року.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Статтею 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Водночас, згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1311,45 грн. окремо щодо кожного акту приймання-передачі з яких допущено прострочення платежу та інфляційних у розмірі 143,98 грн. за зобов`язаннями за лютий 2018 року , вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

У відповідності до ч.1 ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

За умовами п. 8.2 договору, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20.

Водночас, згідно додаткової угоди №1 від 11.01.2018 року до договору №8145/1718-ТЕ-23 від 12.09.2017 року, п. 8.2 було викладено у новій редакції, а саме у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. №256.

Згідно ч. 2 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов`язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 6696,30 грн., розрахованої на підставі п. 8.2 договору, окремо щодо кожного акту приймання-передачі з яких допущено прострочення платежу, вважає його вірним та таким, що підлягає задоволенню.

Водночас, з приводу позиції відповідача щодо необхідності зменшення судом розміру пені до 1 грн., суд зазначає таке:

Так, норми матеріального права, а саме ст.233 Господарського кодексу України, яка цілком кореспондується із ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України, встановлюють, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені до 1 грн., суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає про необхідність застосування індивідуального порядку стягнення штрафних санкцій в даному випадку, з огляду на таке.

Як встановлено судом з матеріалів справи, основне зобов`язання за договором постачання природного газу відповідачем хоча і з порушенням строків, однак виконано у повному обсязі.

При цьому, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення господарської діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, вимоги про стягнення яких взагалі позивачем не заявлялись, матеріали справи не містять.

Не містять матеріали справи також і відповідних обґрунтувань відповідача щодо наявності обставин, що зумовлюють можливість беззаперечного зменшення пені до 1 грн.

З огляду на викладене, враховуючи необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, приймаючи до уваги специфіку господарської діяльності відповідача, причини утворення заборгованості на яку здійснено нарахування позивачем пені та нетривалий період такого прострочення, оскільки заборгованість є такою, що погашена відповідачем у повному обсязі, суд, керуючись приписами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 233 Господарського кодексу України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховану позивачем штрафну санкцію у вигляді пені до 1000,00 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог НАК „Нафтогаз України» та стягнення з відповідача пені у розмірі 1000,00 грн., 3% річних у розмірі 1311,45 грн. та інфляційних втрат у розмірі 143,98 грн.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку „Малахіт-16» (65029, м. Одеса, вул. Композитора Ніщинського, буд. 16; код ЄДРПОУ 36232381) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; код ЄДРПОУ 20077720) 1000/одна тисяча/грн. 00 коп. пені, 1311/одна тисяча триста одинадцять/грн. 45 коп. 3% річних, 143/сто сорок три/грн. 98 коп. інфляційних втрат.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку „Малахіт-16» (65029, м. Одеса, вул. Композитора Ніщинського, буд. 16; код ЄДРПОУ 36232381) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; код ЄДРПОУ 20077720) 2102/дві тисячі сто дві/грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в порядку ст. 256 ГПК України..

Рішення підписано 27 липня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська