Рішення

від 28.07.2020 по справі 640/8336/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/946

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 року м. Київ № 640/8336/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю Лазер ЦВМ доГоловного управління Державної податкової служби у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Лазер ЦВМ (надалі - позивач/ТОВ Лазер ЦВМ /Товариство ) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою про визнання протиправними та скасування прийнятих Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві (надалі - відповідач/ГУ ДПС у м. Києві ) податкових повідомлень-рішень №001530504 та №0015330504 від 27.12.2019 р. (надалі - ППР №001530504 та №0015330504) .

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є безпідставними та ґрунтуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують правомірність формування даних податкового обліку та здійснення господарських операцій із контрагентом-постачальником ТОВ Вєгас Буд , а тому прийняті ППР на підставі хибних висновків відповідача підлягають скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а також вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання вимог ухвали суду відповідач подав до Окружного адміністративного суду м. Києва відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржувані ППР №001530504 та №0015330504 прийняті ГУ ДПС у м. Києві правомірно, оскільки за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ Лазер ЦВМ було встановлено завищення відображеного у декларації з податку на додану вартість (надалі - ПДВ) за березень 2018 р. показника податкового кредиту на загальну суму ПДВ у розмірі 86 553,00 грн. по взаємовідносинах із контрагентом ТОВ Вєгас Буд , що призвело до завищення від`ємного значення з ПДВ, що враховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, на суму 53 520,00 грн. та заниження задекларованого показника з ПДВ на 33 033,00 грн.

Товариство подало до Окружного адміністративного суду м. Києва відповідь на відзив, де зазначає про правомірність формування показників податкової звітності на підставі первинних документів, складених за результатами здійснення реальних господарських операцій із вказаним контрагентом, які були надані як під час проведення відповідачем перевірки, так і під час судового розгляду даної справи, а тому доводи ГУ ДПС у м. Києві про порушення позивачем норм податкового законодавства та правомірність прийняття оскаржуваних ППР є необґрунтованими.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, за даними виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ Лазер ЦВМ (код ЄДРПОУ 41010633) зареєстроване 08.12.2016 р. Голосіївською районною в м. Києві державною адміністрацією та з 08.12.2016 р. перебуває на податковому обліку.

Поряд із цим у зв`язку із виявленням фактів, які свідчать про недостовірність визначення ТОВ Лазер ЦВМ даних податкового кредиту на загальну суму 86 553,00 грн. по взаємовідносинах із ТОВ Вєгас Буд за березень 2018 р. при формуванні показників декларації з ПДВ, ГУ ДФС у м. Києві був складений запит №118140/10/26-15-14-04-05-14 від 21.06.2019 р. з проханням Товариства надати інформацію та документальні докази з приводу цих господарських взаємовідносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, а також щодо використання у власній господарській діяльності придбаного у вказаного контрагента товару/послуг.

Проте, розглянувши зазначений запит та вважаючи його необґрунтованим, ТОВ Лазер ЦВМ у своїй письмовій відповіді на нього за вих. №2207/01-19 від 22.07.2019 р. відмовило ГУ ДФС у м. Києві у наданні запитуваних документів.

За такої умови відповідно до пп.78.1.4 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України у період з 25.11.2019 р. по 27.11.2019 р. на підставі наказу №2696 від 01.11.2019 р. та направлення №536/26-15-05-04-05 від 25.11.2019 р., виданих ГУ ДПС у м. Києві, відповідачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ Лазер ЦВМ з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТОВ Вєгас Буд (код ЄДРПОУ 41861517) за березень 2018 р., за результатами якої складений акт №339/26-15-05-04-05/41010633 від 04.12.2019 р. (надалі - Акт перевірки №339 ) із викладенням висновку про виявлення наступних порушень вимог законодавства, зокрема, п.44.1 ст.44, п.185.1 ст.185, п.198.1, п.198.3 та п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, у результаті чого:

~ занижено ПДВ на загальну суму 33 033,00 грн. за березень 2018 р.;

~ завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, за березень 2018 р. на суму ПДВ 53 520,00 грн.

На підставі Акта перевірки №339 ГУ ДПС у м. Києві були прийняті 27.12.2019 р. ППР:

- за формою В4 №001530504, яким ТОВ Лазер ЦВМ зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ на 53 520,00 грн. за березень 2018 р. згідно із декларацією №9072420256 від 19.04.2018 р.;

- за формою Р № 0015330504 , яким ТОВ Лазер ЦВМ збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: ПДВ з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 41 291,00 грн. (з яких 33 033,00 грн. - за основним платежем та 8 258,00 грн. - за штрафними санкціями).

За результатами адміністративного оскарження рішенням ДПС України №9550/6/99-00-08-05-01-06 від 16.03.2020 р. Про результати розгляду скарги прийняті ГУ ДПС у м. Києві ППР №001530504 та №0015330504 залишені без змін, а скарга ТОВ Лазер ЦВМ за вх. №1829/6 від 15.01.2020 р. - без задоволення.

У той же час, вважаючи, що ГУ ДПС у м. Києві були порушені права та охоронювані законом інтереси Товариства під час проведення перевірки та прийняття ППР №001530504 та №0015330504, позивач оскаржив їх у судовому порядку.

З`ясовуючи обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджуючи докази, якими вони обґрунтовуються, суд враховує нижчевикладене.

З огляду на зміст Акта перевірки №339 встановлено, що згідно із поданою ТОВ Лазер ЦВМ податковою декларацією з ПДВ за березень 2018 р. №9072420256 від 19.04.2018 р. (надалі - Декларація №9072420256) за період з 01.03.2018 р. по 31.03.2018 р. задекларовано показник податкового кредиту на суму 138 606,00 грн., проте перевіркою правомірності його визначення ГУ ДПС у м. Києві встановлено завищення на суму 86 553,00 грн.

Разом із тим перевіркою повноти нарахування Товариством ПДВ за період з 01.03.2018 р. по 31.03.2018 р. встановлено заниження на загальну суму 33 033,00 грн. та завищення задекларованого показника від`ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у розмірі 53 520,00 грн.

До зазначених правопорушень, на думку перевіряючих, призвело непідтвердження документально реальності здійснення господарських операцій між Товариством та його контрагентом-постачальником ТОВ Вєгас Буд протягом березня 2018 р.

При цьому відповідно до доводів ГУ ДПС у м. Києві, викладених у відзиві на позовну заяву, на висновки Акта перевірки №339 вплинуло ненадання ТОВ Лазер ЦВМ до перевірки жодних документів, що підтверджують якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження, зокрема: сертифікати відповідності товарів, паспорти заводів виробників, дозволи та свідоцтва щодо підтвердження якості, всіх необхідних висновків про відповідність технічним умовам виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару, ДСТУ, ТУ, марки, типу, заводу виробника). Також не надано підтверджуючих документів, якими силами здійснювались навантажувально-розвантажувальні роботи, довіреностей одержувачів товару, товарно-транспортних накладних.

Крім того, аргументуючи правомірність викладених в Акті перевірки №339 висновків, відповідач посилається на отриману під час перевірки інформацію про контрагента ТОВ Вєгас Буд щодо неподання ним за весь період діяльності фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва, тому неможливо встановити балансову вартість основних засобів. При цьому вказане підприємство не звітувало про наявність виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не встановлено залучення цим підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів. Між тим по ТОВ Вєгас Буд 21.08.2018 р. внесені дані до облікової картки суб`єкта фіктивного підприємництва за кримінальним провадженням №32018100010000004 на підставі протоколу допиту свідка ОСОБА_1 (директор ТОВ Вєгас Буд /надалі - ОСОБА_1 ), який повідомив про непричетність до реєстрації та ведення діяльності підприємства, за встановленою ознакою - зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Таким чином, відповідно до змісту Акта перевірки №339 за допомогою інформаційних систем органів ДПС України встановлено, що ТОВ Вєгас Буд не має майна та обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт та/або послуг, відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також відсутність за податковою адресою.

Згідно із цим, за твердженням контролюючого органу, із зазначеної інформації в наданих ТОВ Лазер ЦВМ до перевірки документів неможливо встановити місце надання послуг, кількість людей, що були задіяні у вказаних роботах, результати наданих робіт. Також у актах відсутні посилання на інші документи, що підтверджують виконання робіт, відсутні кількісні та вартісні показники формування вартості послуг, що не дає змогу встановити реальність їх надання ТОВ Вєгас Буд .

Поряд із цим відповідач у своєму відзиві вказує, що у наданих до перевірки договорах від 12.03.2018 р. та від 14.03.2018 р. зазначені реквізити банківського рахунку Товариства, який був відкритий у ПАТ ПУМБ за №2600944925 лише 02.04.2018 р. Також у рахунку на оплату №1603/3 від 16.03.2018 р. значиться номер рахунку ТОВ Вєгас Буд , відкритий 23.04.2018 р. в АТ Ощадбанк за НОМЕР_1.

Отже, враховуючи встановлені під час перевірки обставини, перевіряючі дійшли висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій між ТОВ Лазер ЦВМ та ТОВ Вєгас Буд , оформлення цих сумнівних операцій виключно на папері без настання реальних наслідків - з метою штучного формування податкового кредиту.

У той же час позивач не погоджується із викладеними в Акті перевірки №339 висновками, тому що посилання контролюючого органу на неможливість фактичного здійснення господарських операцій між ТОВ Лазер ЦВМ та ТОВ Вєгас Буд ґрунтуються виключно на припущеннях, які спростовуються належним чином складеними первинними документами, зокрема, договорами, видатковими накладними, актом виконаних робіт, рахунками на оплату та податковими накладними, зареєстрованими у ЄРПН. Вказані документи не містять жодних юридичних дефектів, є чинними та нескасованими, а тому належним чином підтверджують здійснення спірних господарських операцій та спростовують висновки контролюючого органу, наведені ним в Акті перевірки №339.

Крім того, позивач вважає, що довіреність сама по собі не є первинним документом, оскільки не фіксує факт руху товарно-матеріальних цінностей (надалі - ТМЦ ), а лише посвідчує рішення керівника підприємства уповноважити конкретну особу на отримання ТМЦ від певного контрагента. Більше того, з 01.01.2015 р. форма довіреності на отримання ТМЦ була скасована разом з Інструкцією №99. Між іншим, не належить до первинних документів й сертифікат якості (паспорт) на товар, а тому ненадання до перевірки як довіреностей, так і сертифікатів якості не є доказом неможливості здійснення господарських операцій між ТОВ Лазер ЦВМ та ТОВ Вєгас Буд .

Разом із тим, обґрунтовуючи свою позицію щодо наявності підстав для задоволення позову, Товариство вказує на невідповідність висновків контролюючого органу про ризиковість діяльності ТОВ Вєгас Буд дійсності, оскільки дослідження наявності у такого контрагента-постачальника трудових ресурсів, основних фондів, технічних та технологічних можливостей, необхідних для виготовлення та реалізації металевих деталей, не може слугувати доказом відсутності у контрагента необхідних умов для здійснення господарської діяльності та неможливості виконання робіт або постачання такого товару на адресу Товариства, притому чинним законодавством чітко не регламентована обов`язкова кількість необхідних ресурсів для здійснення тієї чи іншої діяльності.

До того ж, на думку позивача, жоден нормативно-правовий акт законодавства України не містить норм щодо солідарної відповідальності суб`єктів господарювання за дії контрагентів, а тому ТОВ Лазер ЦВМ не відповідає за будь-які дії своїх контрагентів, зокрема за порушення ними або їх посадовими особами податкового законодавства, або за відсутності найманих працівників, адже згідно з ч.1 ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер, а в силу положень Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач та його контрагенти є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи. При цьому у разі виникнення такої потреби в залежності від специфіки виду діяльності ТОВ Вєгас Буд могло залучити для виконання своїх зобов`язань з виготовлення та перевезення ТМЦ на адресу ТОВ Лазер ЦВМ інших осіб з наявними ресурсами визначеного обсягу і структури, у зв`язку із чим відповідний контрагент мав можливість здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов`язань, про що свідчить надане як до перевірки, так і до суду належне документальне підтвердження здійснення у березні 2018 р. господарських операцій.

Між тим у позовній заяві наявні пояснення про те, що протокол допиту свідка ОСОБА_1 не може слугувати беззаперечною підставою для визнання господарських взаємовідносин між ТОВ Лазер ЦВМ та ТОВ Вєгас Буд сумнівними, оскільки питання щодо здійснення спірних господарських операцій під час проведення допиту свідка не досліджувалось. Більше того, додані до позовної заяви докази - копії акта опитування адвокатом від 22.08.2018 р. та заяви про долучення документів до матеріалів кримінального провадження від 30.08.2018 р., за твердженнями позивача, свідчать про введення оперуповноваженим ОУ ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві в оману ОСОБА_1 під час допиту, надавши останньому для підпису порожній бланк протоколу допиту з метою відображення у ньому необхідних для слідства показань щодо непричетності до ведення діяльності ТОВ Вєгас Буд , натомість фактично ОСОБА_1 займає посаду директора ТОВ Вєгас Буд з 11.01.2018 р. До речі, доказів ухвалення вироків суду, якими було б встановлено, що ТОВ Вєгас Буд здійснює саме фіктивне підприємництво Акт перевірки №339 не містить, у зв`язку із чим можна дійти висновку, що наразі таких судових рішень не існує, тому твердження контролюючого органу щодо безтоварності господарських операцій, на думку позивача, є безпідставними.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ПК України ).

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пп.14.1.178. п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з, зокрема (але не виключно):

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Поряд із цим податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України).

У п.198.1 ст.198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Між тим п.198.2 ст.198 ПК України передбачає, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

ь дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

ь дата отримання платником податку товарів/послуг.

За вимогами п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

~ придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

~ придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

~ ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, за правилами ст.198 ПК України податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ має бути фактично сплачений і підтверджений належним чином складеними первинними документами (у т.ч. податковими накладними), що відображають реальність здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), та які є підставою для формування даних податкового обліку платника податків.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлено у ст.200 ПК України.

Так, за вимогами п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п.200.2 та п.200.4 ст.200 ПК України вказано, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200 1 .3 ст.200 1 - цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п.200 1 .3 ст.200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

З наведених норм податкового законодавства вбачається, що у випадку, якщо розрахована відповідно до п.200.1 ст.200 ПК України сума ПДВ має від`ємне значення, така сума податку у разі відсутності податкового боргу або підлягає бюджетному відшкодуванню, або підлягає включенню до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, про що платник податку приймає рішення та відображає його у податковій декларації з ПДВ за відповідній звітний (податковий) період.

Разом із тим відповідно до п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань (п.201.7 ст.201 ПК України).

Згідно із п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкова накладна та/або розрахунок коригування до неї, складені та зареєстровані після 1 липня 2017 року в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг достатньою підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, та не потребує будь-якого іншого додаткового підтвердження.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Податкова накладна, що містить помилки в реквізитах, визначених п.201.1 цієї статті (крім коду товару згідно з УКТ ЗЕД), які не заважають ідентифікувати здійснену операцію, її зміст (товар/послугу, що постачаються), період, сторони та суму податкових зобов`язань, є підставою для віднесення покупцем сум податку до податкового кредиту.

Поряд із цим за вимогами ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Між тим Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. №996-XIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №996 ) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

При цьому згідно із ч.2 ст.3 Закону №996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону №996 передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах, зокрема (але не виключно):

Ш повне висвітлення - фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

Ш нарахування - доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

Ш превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

Ш інших принципах, визначених міжнародними стандартами або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, або національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в державному секторі залежно від того, які з наведених стандартів застосовуються підприємством.

У ч.1 та ч.2 ст.9 Закону №996 зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

При цьому відповідно до ст.1 цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію, тимчасом як господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Водночас порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету, встановлюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 р. (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Положення №88 ).

За вимогами п.1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Пунктом 2.1 Положення №88 передбачено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2.4 Положення №88).

Відповідно до п.2.5 Положення №88 документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно із п.2.13 Положення №88 керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, акти, рахунки, звіти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення бухгалтерського, а також податкового обліків навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Поряд із цим суд вважає за належне вказати, що до господарських взаємовідносин між позивачем та його контрагентом-постачальником доречним є застосування доктрини ділова мета , сутність якої полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди (у т.ч. зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат, зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту, відшкодування ПДВ з державного бюджету) поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно із яким розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

До того ж відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорам комісії, доручення та агентськими договорами.

Також суд зауважує, що концепція наявності ділової мети передбачає, що господарська операція має містити економічний сенс для підприємства і бути доцільною з погляду її проведення. Тобто навіть якщо операцію оформлено належним чином і є докази реальності її здійснення, проте причина здійснення такої операції не є економічно обґрунтованою для господарської діяльності, платник податків не має права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат та права на зменшення податкових зобов`язань на суму податкового кредиту.

Так, Верховний Суд у постанові від 24.01.2018 р. №К/9901/617/18 (справа №816/4226/13-а) ухвалив, що відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на зменшення оподатковуваного доходу на суму витрат. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку сум такої вигоди.

Отже, системний аналіз наведених вище норм свідчить, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування ПДВ мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, та які є підставою для формування показників податкового обліку платника податків. При цьому за відсутності факту придбання товарів чи послуг або у разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат або податкового кредиту за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічна позиція викладена у наступних постановах Верховного Суду: №К/9901/2803/18 від 30.01.2018 р. (справа №820/11856/13-а); №К/9901/5557/18 від 31.01.2018 р. (справа №826/245/14); №К/9901/7258/18 від 06.02.2018 р. (справа №810/6695/14); №К/9901/27694/18 від 04.04.2018 р. (справа №808/2519/15).

За такої умови оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, які пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податку, а також відповідають змісту й обсягу, відображеному в укладених платником податку договорах та складених на їх підставі первинних документах, тому у разі якщо певна господарська операція не здійснювалась, визначення податкового кредиту було б безпідставним і сума ПДВ не підлягала би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, а також доказів сплати постачальнику сум ПДВ у складі вартості товару/послуг.

Водночас згідно із позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 27.03.2012 р. (справа №21-737во10), про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

Ш неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

Ш відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

Ш облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

Ш здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

Ш відсутність первинних документів обліку.

Поряд із цим, враховуючи викладені у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 р. №К/9901/54447/18; К/9901/57156/18 (справа №804/6909/17) висновки, суд вважає за належне вказати на те, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Як вбачається з Акта перевірки №339, на формування показника податкового кредиту у Декларації №9072420256 за березень 2018 р. мали вплив господарські взаємовідносини між ТОВ Лазер ЦВМ та ТОВ Вєгас Буд , які виникли на підставі укладених договорів поставки та виконання робіт на загальну суму 519 320,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 86 553,34 грн.)

Так, за договором поставки №1203/1 від 12.03.2018 р. (надалі - Договір №1203/1 ) ТОВ Вєгас Буд (Постачальник) бере на себе зобов`язання поставити, а ТОВ Лазер ЦВМ (Покупець) прийняти та сплатити продукцію виробничого призначення (товар) в асортименті, кількості та за цінами у відповідності до Специфікації, що оформлена у вигляді Додатку №1 до даного Договору і є його невід`ємною частиною, згідно із якою предметом поставки є продукція (блок автоматики АС2, блок керування вихідними сигналами ЧПУ МС3, блок стеження за поверхнею деталі БСС28, блоки керування оптичною віссю РТ6 та джерелом живлення ТС2, комплект кабелів) на загальну суму 331 140,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 55 190,00 грн.), строк поставки: не пізніше ніж через 5 календарних днів з моменту затвердження сторонами Специфікації.

За умовами п.2.2 Договору №1203/1 якість товару повинна відповідати стандартам, визначеним виробником товару у відповідній документації, яка передається Покупцеві разом із товаром, та вимогам чинного в Україні законодавством.

У п.3.2 вказаного Договору передбачено, що Покупець зобов`язується сплатити загальну вартість товару на поточний рахунок Постачальника протягом 10 робочих днів після підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної, на підставі рахунку-фактури.

За вимогами розділу 4 Договору №1203/01 Постачальник зобов`язується передати товар у власність Покупця однією партією до 16.03.2018 р. включно за адресою: м. Київ, вул. Панорамна, 1. Разом з товаром Продавець передає Покупцеві документи, які повинні підтверджувати походження та гарантувати якість товару.

Також у березні 2018 р. Товариством були укладені із ТОВ Вєгас Буд тотожні договори виконання робіт, згідно із якими ТОВ Лазер ЦВМ (Замовник) доручає, а ТОВ Вєгас Буд (Виконавець/Постачальник) приймає на себе зобов`язання виконати власними та залученими силами, з матеріалу Замовника (давальницької сировини) роботи з виготовлення деталей металевих відповідно до креслень Замовника, а Замовник зобов`язується прийняти виготовлену продукцію та здійснити оплату виконаних робіт. Види робіт, об`єм, технічні характеристики продукції, що має бути виготовлена, визначена додатком №1 (Специфікація) до даних Договорів, а саме:

~ за Договором виконання робіт №1203/2 від 12.03.2018 р. (надалі - Договір №1203/2 ) - виготовлення з металопрокату листової заготовки СWM0215 у кількості 6270 шт. до 15.03.2018 р., загальна вартість робіть становить 14 295,60 грн. (у т.ч. ПДВ - 2 382,60 грн.)

~ за Договором поставки №1403/1 від 14.03.2018 р. (надалі - Договір №1403/1 ) - деталі металеві у кількості 41 шт. до 15.03.2018 р., загальна вартість продукції становить 173 884,44 грн. (у т.ч. ПДВ - 28 980,74 грн.).

Відповідно до п.2.3 Договору №1203/2 фінансування та розрахунок за виготовлену та доставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Виконавця протягом 5 банківських днів після підписання акта здачі-приймання виконаних робіт.

У розділі 4 Договору №1203/2 визначені зобов`язання сторін, згідно із якими Замовник зобов`язується надати Виконавцю до початку робіт необхідні технічну і проектну документацію, матеріал для виготовлення продукції, а також прийняти виготовлену продукцію у місті призначення. При цьому Виконавець зобов`язується якісно виконувати роботи відповідно до проектної документації, будівельних норм і правил, погоджених Замовником. Виконавець забезпечує виготовлення продукції з сировини Замовника. З партією продукції Виконавець передає замовнику акт здачі-приймання робіт та рахунок-фактуру.

Разом із тим за Договором №1403/1 Постачальник погоджує із Замовником матеріал, з якого буде виготовлено металеві деталі, всі витратні матеріали надаються Замовником. Товар, що поставляється Постачальником, має відповідати еталонам-зразкам, затвердженим Замовником (п.2.2 Договору).

Відповідно до розділу 5 Договору №1403/1 Постачальник зобов`язується передати товар Замовнику однією партією у строки, зазначені у цьому Договорі. Разом з товаром передати Замовнику на підпис видаткову накладну, підписану уповноваженим представником Постачальника, а також надати Замовнику рахунок-фактуру, що є підставою для виконання грошових зобов`язань за цим Договором. Між тим Замовник зобов`язується прийняти продукцію на умовах, що визначені цим Договором, якщо вона відповідає вимогам, визначеним у розділі 2 Договору, та здійснити оплату продукції.

Поряд із цим на підтвердження реальності здійснення ТОВ Вєгас Буд поставок товару на адресу ТОВ Лазер ЦВМ за Договором №1203/1 позивачем надано до суду копії видаткової накладної №54 від 16.03.2018 р. та рахунку на оплату №1603/3 від 16.03.2018 р. Також до позовної заяви додані копії документів на підтвердження фактичного виконання ТОВ Вєгас Буд своїх зобов`язань за укладеними із Товариством Договорами №1203/2 та №1403/1, а саме: видаткової накладної (у переробку) №25 від 12.03.2018 р., накладної на передачу готової продукції №53 від 15.03.2018 р., акта надання послуг №0315 від 15.03.2018 р. та рахунку на оплату №1503/2 від 15.03.2018 р.; видаткової накладної №52 від 14.03.2018 р. та рахунку на оплату №1403/1 від 14.03.2018 р.; картки рахунку 631 за березень 2018 р.

Тим часом у позовній заяві викладені пояснення, що Товариство використовує широкий спектр промислових технологій лазерного зварювання та різання металу, лазерного художнього маркування й гравірування на металі будь-якої складності, так само розробляє і виготовляє лазерне обладнання та інші металообробні комплекси під замовлення. Придбання товарів та послуг у ТОВ Вєгас Буд призначалося саме для виконання своїх робіт по виготовленню металевих деталей та обладнання на замовлення клієнтів.

При цьому позивач вказує, що замовлення ТОВ Лазер ЦВМ у ТОВ Вєгас Буд товарів/робіт за Договорами №1403/1, №1203/1 та №1203/2 відбувалось у телефонному режимі. Також у телефонному режимі попередньо узгоджувалась ціна на поставку товару та умови транспортування товару, зокрема за рахунок Постачальника. Після прибуття товару на склад ТОВ Лазер ЦВМ здійснювалось його приймання за кількістю на підставі супроводжувальних документів - видаткової накладної та якістю - шляхом візуального огляду уповноваженими особами підприємства. Оплата за придбані товари та роботи здійснена Товариством у повному обсязі, що підтверджується банківською випискою, тобто заборгованість перед ТОВ Вєгас Буд відсутня.

До того ж відповідно до пояснень позивача в подальшому придбаний за Договором №1403/1 товар був використаний Товариством у власній господарській діяльності з метою перепродажу контрагентам НВПП Енергомаш та НВФ Криптон , придбаний товар за Договором №1203/1 - при виконанні робіт по модернізації технологічного комплексу контрагента ПП Ларіс , а виготовлений товар за Договором №1203/2 - з метою перепродажу контрагенту НВП Синтез . На підтвердження своїх доводів позивач додав до позовної заяви копії наступних документів: видаткових накладних №12 від 16.03.2018 р., №11 від 30.03.2018 р.; актів здачі-приймання робіт №8 від 02.04.2018 р., №38 від 28.08.2018 р.; накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №107 від 28.08.2018 р.

За результатами дослідження наданих до суду копій документів встановлено наступне.

Так, видаткові накладні до Договору №1203/1 та №1403/1 підписані від імені ТОВ Лазер ЦВМ директором ОСОБА_4 за довіреністю №23 від 16.03.2018 р. та інженером із зварювання ОСОБА_3 за довіреністю №22 від 14.03.2018 р., однак зазначені довіреності у матеріалах справи відсутні.

Між іншим, суд приймає до уваги посилання позивача на втрату з 01.01.2015 р. чинності наказу Міністерства фінансів України від 16.05.1996 р. №99 Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей , проте суд також акцентує увагу на тому, що з 01.01.2015 р. наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2014 р. №987 Про внесення зміни до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та визнання такими, що втратили чинність, наказів Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року № 99 та від 24 березня 2000 року №61 були внесені зміни до п.2.5 Положення №88, згідно із якими повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи одержує товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства, зокрема, довіреністю.

Таким чином, враховуючи ненадання як до перевірки, так і до суду довіреностей на отримання ТМЦ, суд погоджується із доводами контролюючого органу щодо відсутності документального підтвердження повноважень осіб на здійснення спірних господарських операцій. Також позивачем не надано доказів наявності у штатному розкладі такого працівника як ОСОБА_3 , що займає відповідну посаду інженера із зварювання на підприємстві, та/або доказів затвердження керівником ТОВ Лазер ЦВМ переліку осіб, які мають право підписувати первинні документи на здійснення господарської операції із ТОВ Вєгас Буд , що не дає змоги ідентифікувати особу (інженера із зварювання ОСОБА_3 ), яка брала участь у здійсненні господарської операції. До речі, підпис цієї уповноваженої Товариством особи не скраплений печаткою ТОВ Лазер ЦВМ .

Крім того, у всіх складених Постачальником/Виконавцем рахунках на оплату до укладених Договорів відсутні реквізити щодо посади і прізвища осіб, які їх підписали та які є відповідальними за здійснення господарських операцій і правильність їх оформлення. Такі недоліки, безсумнівно, перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарських операцій в інтересах ТОВ Вєгас Буд .

Водночас судом не приймається до уваги надана в якості доказу реальності здійснення спірних господарських операцій за Договором №1203/2 копія видаткової накладної №25 від 12.03.2018 р., оскільки така видаткова накладна жодним чином не посвідчує виконання ТОВ Вєгас Буд взятих на себе зобов`язань щодо виготовлення з металопрокату листової заготовки СWM0215 у кількості 6270 шт. на замовлення ТОВ Лазер ЦВМ , адже зі сторони Постачальника у ній зазначено безпосередньо реквізити ТОВ Лазер ЦВМ , а Покупця - ТОВ Вєгас Буд , що суперечить умовам Договору 1203/02. Зрештою не відповідає умовам Договору й вказана у цій видатковій накладній номенклатура товару - сталь Л63 (рулон), а тому надана видаткова накладна містить відомості про зовсім іншу господарську операцію.

Більше того, у матеріалах справи відсутні проектна та технічна документація, креслення, еталон-зразки Замовника, відповідно до яких ТОВ Вєгас Буд прийняло на себе зобов`язання виготовити та поставити продукцію за укладеними із ТОВ Лазер ЦВМ Договорами №1203/2 та №1403/1, як і відсутні будь-які докази надання Товариством давальницької сировини/витратних матеріалів для виготовлення металевих деталей Виконавцем/Постачальником, або докази погодження Постачальника із Замовником матеріалу, з якого були виготовлені металеві деталі, що дає підстави для висновку про сумнівність здійснення спірних господарських операції з виготовлення та постачання товарів.

Поряд із цим, вказуючи у позовній заяві на здійснення Товариством розрахунків за укладеними Договорами у повному обсязі, позивач не надав до суду доказів (банківської виписки та/або платіжних доручень) на підтвердження таких тверджень, що свідчить про відповідність встановлених контролюючим органом в Акті перевірки №339 обставин на підставі картки рахунку 631 щодо наявності у ТОВ Лазер ЦВМ кредиторської заборгованості перед ТОВ Вєгас Буд у розмірі 519 320,04 грн.

Між іншим, надаючи оцінку викладеним у відзиві відповідача аргументам про хибність зазначених у Договорах №1403/1, №1203/1, №1203/2 та у рахунку на оплату №1603/03 від 16.03.2018 р. реквізитів про номери рахунків ТОВ Вєгас Буд , відкритих у ПАТ ПУМБ та АТ Ощадбанк , слід відмітити, що у відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень останній не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Згідно із цим суд не бере до уваги доводи контролюючого органу щодо хибності реквізитів про номери банківських рахунків ТОВ Вєгас Буд , адже Акт перевірки №339, на підставі якого ГУ ДПС у м. Києві прийняло оскаржувані ППР №001530504 та №0015330504, не містить жодних відповідних відомостей банківських установ.

Разом із тим суд бере до уваги посилання відповідача на Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 р. за №128/2568 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин /надалі - Правила №363 ), які визначають права, обов`язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

За вимогами п.11.1 та п.11.2 Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора. Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів.

Пунктами 11.4-11.6 Правил №363 передбачено, що товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, згідно із положеннями Правил №363 товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За такої умови суд вважає за належне вказати, що навіть у разі узгодження сторонами організації перевезення товару за рахунок Постачальника, один із екземплярів товарно-транспортної накладної надається водієм-перевізником вантажоодержувачу, у даному випадку ТОВ Лазер ЦВМ , для засвідчення підписом уповноваженої особи на отримання поставлених ТМЦ, тимчасом як інший екземпляр залишається в останнього, а тому суд погоджується із висновком відповідача, що відсутність у позивача товарно-транспортних накладних дає підстави для сумніву щодо фактичного здійснення ТОВ Вєгас Буд у березні 2018 р. поставок ТМЦ за укладеними Договорами на адресу Товариства.

Також суд враховує посилання контролюючого органу на вимоги ч.2 ст.662 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин), згідно із якими продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Крім того, ст.15 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) встановлює, що у сфері господарювання застосовуються технічні регламенти, стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови. Застосування стандартів, кодексів усталеної практики чи їх окремих положень є обов`язковим для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти чи кодекси усталеної практики.

Так, відповідно до умов укладених Договорів №1403/1 та 1203/1 під час приймання-передачі продукції сторони керуються положеннями Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженою постановою органів влади СРСР від 15.06.1965 р. №П-6, та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою органів влади СРСР від 25.04.1966 р. №П-7 (надалі - Інструкція №П-7). При цьому за вимогами Договору №1203/1 якість товару повинна відповідати стандартам, визначеним виробником товару у відповідній документації, яка передається Покупцеві разом із товаром. Також разом із товаром Продавець передає Покупцеві документи, які повинні підтверджувати походження та гарантувати якість товару.

Поряд із цим згідно із положеннями п.2 Інструкції №П-7 з метою правильного приймання продукції виконавець (відправник) зобов`язаний забезпечити, зокрема (але не виключно):

~ відвантаження (відпуск) продукції, відповідної по якості та комплектації вимогам, встановленим стандартами, технічними умовами, кресленням, зразкам (еталонами);

~ чітке та правильне складання документів, підтверджуючих якість та комплектацію продукції, яка постачається (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, тощо);

~ своєчасну відправку документів, підтверджуючих якість та комплектність продукції отримувачу. Ці документи відсилаються разом із продукцією, якщо інше не передбачено Основними та Особливими умовами поставки, іншими зобов`язаннями для сторін правилами або договором.

Між іншим, у п.14 Інструкції №П-7 визначено, що приймання продукції за якістю та комплектністю здійснюється у відповідності зі стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, іншими зобов`язаннями для сторін правилами, а також за супровідними документами, підтверджуючими якість та комплектність продукції, що постачається (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація, тощо). Відсутність вказаних супровідних документів або деяких із них не зупиняє приймання продукції. У такому випадку складається акт про фактичну якість та комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, Товариством ані до перевірки, ані до суду не надано жодних документів, які б посвідчували якість виробленої та/або поставленої ТОВ Вєгас Буд продукції за укладеними із ТОВ Лазер ЦВМ Договорами.

Водночас суд погоджується із посиланнями позивача, що сертифікат якості (паспорт) на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік, однак судом не приймаються до уваги твердження останнього щодо відсутності у таких документах відомостей про господарську операцію, адже, враховуючи узгодження безпосередньо самими сторонами умов приймання-передачі продукції разом із документацією про її якість та походження, у даному випадку зазначені документи у відповідності до вимог Інструкції №П-7 є товаро-супровідною документацією, яку ТОВ Вєгас Буд зобов`язане було передати Товариству разом із продукцією.

До речі суд не враховує додану до позовної заяви копію накладної на передачу готової продукції №53 від 15.03.2018 р., оскільки у зв`язку із відсутністю будь-яких даних (реквізитів) щодо Товариства та Договору №1203/2 такий документ не підтверджує самого факту прийому-передачі виготовленої ТОВ Вєгас Буд продукції на замовлення ТОВ Лазер ЦВМ за укладеним між ними Договором.

Між тим з огляду на узгоджені сторонами умови передачі товару за Договором №1203/1 встановлено, що місцем передачі товару від Постачальника у власність Покупця вказано адресу: м. Київ, вул. Панорамна, 1. Однак доказів наявності у березні 2018 р. у позивача нежитлового та/або складського приміщення за вказаною адресою до суду надано не було.

При цьому суд зазначає, що згідно із п.186.1 ст.186 ПК України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах б і в цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Місцем постачання послуг є місце фактичного постачання послуг, пов`язаних з рухомим майном, а саме: послуг, що є допоміжними у транспортній діяльності: навантаження, розвантаження, перевантаження, складська обробка товарів та інші аналогічні види послуг; послуг із виконання ремонтних робіт і послуг із переробки сировини, а також інших робіт і послуг, що пов`язані з рухомим майном (пп. а та пп. г пп.186.2.1. п.186.2 ст.186 ПК України).

Разом із тим у позовній заяві наявні пояснення щодо здійснення ТОВ Вєгас Буд постачання товарів на склад позивача, проте жоден із доданих позивачем документ не містить реквізитів про місце їх складання, тимчасом як матеріали справи не містять будь-яких належних доказів фактичного постачання товарів/робіт саме на вказану у Договорі №1203/1 адресу (м. Київ, вул. Панорамна, 1), що унеможливлює встановити дійсне місце надання послуг/виконання робіт та місце постачання товарів, а також свідчить про обґрунтованість викладених в Акті перевірки №339 висновків про відображення спірних господарських операцій виключно на папері без мети настання реальних наслідків.

Таким чином, під час дослідження доданих позивачем до позовної заяви копій документів суд встановив відсутність у матеріалах справи документальних доказів т(а/або пояснень щодо підстав їх відсутності) фактичного виготовлення та постачання продукції ТОВ Вєгас Буд на адресу Товариства у строки, асортименті та кількості, що зазначені у видаткових накладних та/або в акті надання послуг, з їх подальшим оприбуткуванням, обліком та зберіганням на складі ТОВ Лазер ЦВМ , у зв`язку із чим в межах даного спору судом не встановлено реальність здійснення спірних господарських операцій .

Поряд із цим, вказуючи у позовній заяві про можливість ТОВ Вєгас Буд здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов`язань з надання послуг та поставки товарів, позивачем не надано до суду документально підтвердженої інформації, яка б спростовувала відомості, що містяться в ІС Податковий блок про відсутність матеріально-технічних, технологічних та фізичних можливостей у контрагента-постачальника, необхідних для здійснення відображених в актах надання послуг та видаткових накладних господарських операцій, а тому суд приймає до уваги посилання відповідача на отримані матеріали щодо ТОВ Вєгас Буд , якими встановлено відсутність виробничих потужностей, складських приміщень, автомобільного чи іншого транспорту, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності, що у зв`язку із відсутністю належного документального підтвердження фактичного здійснення позивачем спірних господарських свідчить про обґрунтованість викладених в Акті перевірки №339 висновків контролюючого органу про неможливість постачання товарів та послуг таким Виконавцем/Постачальником на адресу ТОВ Лазер ЦВМ .

Водночас суд погоджується із твердженнями позивача про неналежність доводів контролюючого органу щодо фіктивності контрагента-постачальника Товариства, які ґрунтуються на отриманій від ОУ ГУ ДФС у м. Києві інформації від 14.07.2018 р. із поясненнями (протоколом допиту свідка) ОСОБА_1 та відомостях з облікової картки суб`єкта фіктивного підприємництва №3713/26-15-21-24 від 21.08.2018 р. щодо кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32018100010000004, адже під час розгляду справи відповідачем не надано суду жодного вироку відносно посадової особи контрагента позивача, яким би встановлювались обставини протиправної діяльності цієї особи з метою отримання необґрунтованої податкової вигоди за спірними операціями.

Контролюючим органом також не надано жодного рішення суду, яке б набрало законної сили, прийнятих відносно контрагентів позивача у порядку ст.55 1 та ст.207 Господарського кодексу України, ст.228 та ст.234 Цивільного кодексу України, ст.205 Кримінального кодексу України щодо фіктивності правочинів, тобто вчинення правочинів без наміру створення правових наслідків, або про визнання правочинів з контрагентом недійсними з підстав їх суперечності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або щодо визнання недійсними спірних операцій з підстав їх невідповідності вимогам закону, тощо.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 р., заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 р., заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 р., заява №6689/03), в яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, приймаючи до уваги принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, у разі якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції. Допущені одним платником податків порушення у відображенні в податковому обліку певної господарської операції за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 р. К/9901/612/18 (справа №2а-15124/11/2670).

Між іншим, суд враховує висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 01.06.2010 р. у справі №21-573во10 та від 31.01.2011 р. у справі №21-47а10, згідно із яким норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст.71 КАС України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення/у поточній редакції - ст.77 КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував показники податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст.71 КАС України (ч.1 ст.77 КАС України), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу (ст.78 цього Кодексу).

Аналогічний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 р. №К/9901/3749/18 (справа №806/4988/13-а), від 15.05.2019 р. №К/9901/27906/18 (справа №П/811/2507/14).

За таких обставин, суд акцентує увагу на тому, що зі змісту поданої до суду позовної заяви у сукупності із наявними у матеріалах справи доказами не вбачається за можливе підтвердити наявність у ТОВ Лазер ЦВМ економічної доцільності у придбанні зазначених в акті надання послуг робіт з виготовлення листових заготовок з металопрокату та у видаткових накладних товарів - деталей металевих (CWM-0301, CWM-0312), блоків автоматики та блоків керування у ТОВ Вєгас Буд в межах здійснення своєї господарської діяльності, зокрема, на замовлення кінцевих покупців, оскільки надані позивачем копії документів (видаткових накладних №12 від 16.03.2018 р., №11 від 30.03.2018 р.; актів здачі-приймання робіт №8 від 02.04.2018 р., №38 від 28.08.2018 р.; накладної-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів №107 від 28.08.2018 р.) свідчать лише про документальне відображення реалізації ТОВ Лазер ЦВМ зовсім інших ТМЦ третім особам, проте жодним чином не підтверджують перепродаж та/або використання придбаних Товариством у березні 2018 р. товарів та послуг саме у ТОВ Вєгас Буд за укладеними Договорами №1203/1, №1203/2 та №1403/1.

У контексті з наведеним суд не вбачає причинно-наслідкового зв`язку між наданими позивачем документами та спірними господарськими операціями, як і не вбачає наявності у позивача ділової мети на отримання товарів/послуг від ТОВ Вєгас Буд , а тому суд погоджується із доводами контролюючого органу про відображення ТОВ Лазер ЦВМ спірних господарських операцій лише на папері без мети настання реальних наслідків, що не супроводжується дійсним рухом активів у процесі здійснення операцій саме з цим контрагентом-постачальником.

Зазначене вище, на думку суду, дає підстави для висновку про те, що складені ТОВ Вєгас Буд документи (у т.ч. акт надання послуг, рахунки на оплату, видаткові накладні), які стали підставою для формування ТОВ Лазер ЦВМ показників з ПДВ за березень 2018 р., не можуть самі по собі підтверджувати реальність виконання господарських зобов`язань та не є достатніми доказами фактичного виконання розглядуваних операцій, що в сукупності з виявленими контролюючим органом обставинами свідчить про безтоварність спірних операцій та виключає правомірність їх відображення у податковому обліку.

Підсумовуючи вищенаведене, під час судового розгляду даної справи, у зв`язку із відсутністю належних та допустимих доказів фактичного надання послуг, постачання товарів саме ТОВ Вєгас Буд з метою їх подальшого використання у власній господарській діяльності ТОВ Лазер ЦВМ , а також доказів наявності як у Товариства, так і його контрагента персоналу, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів на час спірних господарських взаємовідносин, суд позбавлений можливості встановити зв`язок між фактом придбання позивачем у вказаного контрагента послуг/товарів за відповідними господарськими операціями у березні 2018 р., спорудженням основних фондів, реалізацією таких товарів/послуг, понесенням інших витрат із господарською діяльністю позивача, згідно із чим суд погоджується із висновками контролюючого органу про заниження останнім задекларованих показників з ПДВ на загальну суму 33 033,00 грн. та про завищення від`ємного значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на суму ПДВ 53 520,00 грн. внаслідок неправомірного їх формування за рахунок сумнівних господарський операцій за березень 2018 р.

Таким чином, оскільки позивач зазначені висновки Акта перевірки №339 про порушення Товариством норм ПК України не спростував, доказів, які б засвідчували протилежне суду не надав, а тому суд приходить до висновку про обґрунтованість прийняття ГУ ДПС у м. Києві ППР №001530504 та №0015330504 та не вбачає підстав для їх скасування.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах Салов проти України (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), Проніна проти України (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідно до ч.5 та ч.8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Лазер ЦВМ у повному обсязі, оскільки відповідач як суб`єкт владних повноважень довів правомірність прийняття ним ППР №001530504 та №0015330504.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із цим, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, всі судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Лазер ЦВМ до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова