Рішення

від 23.07.2020 по справі 547/841/19

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

СЕМЕНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Шевченка, 41-а, смт Семенівка, Полтавська область, 38200

тел. (05341) 9-17-39, факс (05341) 9-17-39, 9-15-37

Справа №547/841/19

Провадження №2/547/144/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року смт Семенівка, Полтавська область

Семенівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді В.Ф.Харченка,

за участі секретаря судового засідання К.А.Вареник,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Погребняківської сільської ради - А.А.Мошківської,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_37 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 Семенівського районного суду Полтавської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Погребняківська сільська рада Семенівського району Полтавської, ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5 , Семенівська державна нотаріальна контора, про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2019 року позивач звернувся до суду із позовом, змінивши 11.03.2020 свої остаточні позовні вимоги. Просив скасувати державний акт серія ІІІ-ПЛ № 051418, виданий 16.11.1996 на ім`я ОСОБА_6 про право власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства площею 0,55 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину від 02.06.2010 № 1064 на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства площею 0,55 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , видане на ім`я ОСОБА_5 ; стягнути з ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу (а.с. 2-5, 164-167).

В обґрунтування позову зазначив , що позивачеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно належить житловий будинок АДРЕСА_2 . Відповідно до даних погосподарського обліку Погребняківської сільської ради в користуванні позивача перебуває земельна ділянка площею 0,35 га у тому числі під будівлями, для обслуговування житлового будинку і господарських будівель - 0,12 га, під ріллею - 0,23 га.

У 2019 році позивач звернувся до Погребняківської сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі для передачі у приватну власність присадибної ділянки. Під час вирішення цього питання на сесії було встановлено, що частина земельної ділянки вже приватизована ОСОБА_6 та виготовлено державний акт серія ПЛ в„– 051418, але при складанні акту про встановлення меж ділянки ОСОБА_6 в натурі, позивача було вказано, як користувача суміжної земельної ділянки та межі не погоджувались, про що свідчить відсутність підпису позивача на вказаному акті.

Відповідно до протоколу № 7 виїзду земельної комісії та акту земельної комісії органу місцевого самоврядування від 12.06.2019 обстежено земельну ділянку, яка належить ОСОБА_6 та встановлено візуально що його земельна ділянка проходить нерівно, з виступом на земельну ділянку, яка перебуває в користуванні ОСОБА_7 та вирішено винести дане питання на сесію сільської ради із запрошенням сторін.

Рішенням сесії Погребняківської сільської ради ОСОБА_7 рекомендовано звернутись до суду для вирішення питання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у приватну власність.

Листом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 29.07.2019 № 533/6-19 позивача було повідомлено, що у відповідності до ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються спори щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності фізичних осіб; рекомендовано звернутися до суду.

Відповідно до рішення Погребняківської сільської ради Семенівського району Полтавської області № 25 від 23.11.1995 встановлено, що ОСОБА_6 дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,55 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2 не надавався, хоча саме це рішення стало підставою для виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянки площею 0,55 га на ім`я ОСОБА_6 .

За відсутності рішення про надання земельної ділянки державний акт про право власності на неї підлягає скасуванню.

ОСОБА_6 помер, спадкоємцем після його смерті на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02.06.2010 № 1064, є його син ОСОБА_5 .

Набуваючи у власність житловий будинок позивач придбав садибу, тобто і будинок і земельну ділянку, а, відтак, до позивача перейшло право користування земельною ділянкою 0,35 га, у т.ч. 0,12 га для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а також і 0,23 га ріллі.

У разі видання органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, одним із способів захисту прав є визнання недійсним рішень органів місцевого самоврядування. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, наголосив, що без погодження ним межі земельної ділянки складено спірний державний акт. Йому тоді не показали акт встановлення меж. Особи, які вказані як підписанти акту, насправді акт не підписували. Сесія сільської ради не ухвалювала рішення про передачу землі ОСОБА_8 . Останній 23.11.1995 просив у сесії надати йому земельну ділянку, але сільська рада утрималася від надання землі. Спірний державний акт посилається на протокол засідання сільської ради, який не містить рішення про надання землі. Зараз земельна ділянка ОСОБА_5 приблизно на 0,03 га заходить на земельну ділянку ОСОБА_1 чим порушує права позивача. ОСОБА_3 відмовився підписати акт встановлення меж.

Представник позивача позов підтримав, наголосив, що у 2019 році ОСОБА_1 звернувся до сільської ради для отримання присадибної земельної ділянки, але йому відмовлено оскільки частина земельної ділянки приватизована спадкодавцем ОСОБА_6 і зараз є власністю відповідача ОСОБА_3 . Рішення виконавчого комітету про надання землі не існує як і будь-якого іншого рішення органу місцевого самоврядування про приватизацію землі спадкодавцем ОСОБА_6. Передача земельних ділянок мала здійснюватися радами, а не виконавчими комітетами. Спірний державний акт складено на основі неіснуючого рішення, яке вказало на "утриматися" від надання землі. Нотаріальна дія з видачі свідоцтва про право на спадщину вчинена на підставі незаконно складеного державного акту, тому свідоцтво підлягає визнанню недійсним. Строк позовної давності не пропущено, оскільки тільки у 2019 році позивач довідався про порушення свого права отримавши відмову у приватизації землі від Погребняківської сільської ради. Виїздом комісії на місце встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_5 частково накладається на земельну ділянку ОСОБА_1. Через це ОСОБА_1 не може оформити право власності на присадибну земельну ділянку.

Погребняківський сільський голова А.А.Мошківська не висловила позиції щодо позову, оскільки на той час не була депутатом ради і не знає обставин за яких видано спірний державний акт та узгоджено чи не узгоджено межі земельних ділянок. У той час уся земля належала колгоспу і лише він нею розпоряджався. Колгосп селив молодих спеціалістів у своє (колгоспне) житло.

А.А.Мошківська пояснила, що записи у книгах погосподарського обліку робилися щороку обліковцями зі слів тих, хто проживав у відповідних будинках. Площі відповідних земельних ділянок не перевірялися, їх межі не визначалися, існування рішень про передачу земель не перевірялося. Сільська рада не має рішень про надання позивачеві земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_5 відзивом на позов проти позову заперечував повністю (а.с. 62, 183, 213-217), вказав що до позову не надано документи, які підтверджують користування земельною ділянкою позивачем ОСОБА_7 : рішення сесії чи виконавчого комітету, плану земельної ділянки з визначенням її меж та розмірів тощо. Відповідно до протоколу засідання виконавчого комітету Погребняківської сільської ради народних депутатів № 11 від 23.11.1995 вирішено утримались у наданні земельної ділянки ОСОБА_3 до наведення межі між садибами ОСОБА_1 та ОСОБА_13 .

На виконання рішення виконавчого комітету Погребняківської сільської ради від 23.11.1995 землевпорядником Полтавської філії Інституту землеустрою в присутності голови та землевпорядника Погребняківської сільської ради було видано акт про встановлення меж ділянки (ділянок) в натурі від 21.10.1996 де зазначено, що встановлено в натурі межі земельної ділянки переданої для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, для ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,55 га на території с. Погребняки, з них ріллі 0,4787 га, під багаторічні насадження - 0,0213 га., під будівлями та двором - 0,0500 га. На підставі цього рішення було видано державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ № 051418 від 15.11.1996 площею 0,55 га з яких, 0,48 га ведення особистого підсобного господарства. Тобто ОСОБА_6 в межах норм, які існували на той час оформив у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства, якою він користується.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_14 02.06.2010 Семенівською державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом сину померлого - ОСОБА_5 . Все вище наведене вказує, що право власності на земельну ділянку надавалось законно, без порушення прав інших осіб, тому числі сусідських землекористувачів, з дотриманням норм закону, які існували на той момент.

Крім того, ОСОБА_6 оформив право власності на земельні ділянки ще до того, як виникло право позивача ОСОБА_7 на житловий будинок, про який зазначено у позовній заяві. Наявність записів у погосподарській книзі про те, що у позивача перебуває у користуванні земельна ділянка площею 0,23 га не дає підстави для того, щоб оформити право власності на вказану земельну ділянку. Лист ГУ Держгеокадастру має рекомендації та роз`яснення, але ніяким чином не може бути доказом у даній справі.

Відсутність підпису у акті про встановлення меж ділянки (ділянок) в натурі від 21.10.1996 ніяким чином не призводить до виникнення, зміни або припинення права на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації, тобто не є підставою для скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину. Погодження меж земельних ділянок є виключно допоміжною стадією процедури приватизації земельної ділянки. Не погодження меж або ненадання згоди суміжного землекористувача не є підставою для визнання недійсним державного акту про право власності на землю.

О.І.Маленко оформив своє право власності на земельну ділянку 15.11.199 задовго до 25.11.2010, що є датою придбання позивачем у власність будинку.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 вказав, що з 1988 року живе у будинку, який раніше був будинком колгоспу. У батька відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 правомірно була земля якою він користувався і за яку платив кошти. ОСОБА_6 викупив будинок у 2005 році. До цього жив у ньому як у службовому житлі. ОСОБА_1 знав про узгодження меж земельних ділянок у 1996 році, тоді все підписав без зауважень. Про оформлення ОСОБА_3 землі після батька позивач ОСОБА_1 також знав у 2006 році. Він тоді відмовився підписати акт меж земельних ділянок. Позивач претендує на 0,35 га, а у населеному пункті нормою землі є 0,25 га.

Представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_27 заперечував проти позову. Дійсно, є протокол виконкому про утримання у наданні 0,60 га землі ОСОБА_6; 21.10.1996 датовано акт встановлення меж земельної ділянки 0,55 га для ОСОБА_6. Акт підписала низка осіб, у тому числі позивач, землевпорядник, який його складав, сільський голова, суміжні землекористувачі. Ні у кого зауважень з 1996 року не виникало. Позивач знав про оформлення землі ОСОБА_6 у 1995 - 1996 роках. Набуття права власності на будинок не тягне набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Позивач набув право власності на будинок через 14 років після складення спірного державного акта. Не погодження меж земельної ділянки не є визначальним для можливого оспорювання державного акта, оскільки є допоміжною стадією в оформленні земель. Позивач пропустив строк позовної давності що також є підставою для відмови у позові.

Третя особа представника у судове засідання не направляла, просила розглянути справу за відсутності свого представника; рішення ухвалити на розсуд суду (а.с. 182).

Неявка представника третьої особи відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.

Виконуючи приписи ст.ст. 264, 265 ЦПК України суд зазначає таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 83 ЦПК України).

Тобто процесуальний обов`язок доведення позовних вимог, у т.ч. надання відповідних доказів (письмових, речових і електронних доказів; висновків експертів, показань свідків) покладено саме на позивача.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Самостійний збір судом доказів порушить вимоги змагальності судового процесу та може стати свідченням упередженого ставлення суду до однієї зі сторін.

Суд встановив, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю ІІІ-ПЛ № 051418 від 15.11.1996 ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Погребняківської сільської ради народних депутатів від 23.11.1995 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,55 га: для обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,07 га, для ведення особистого підсобного господарства 0,48 га (а.с. 52).

Згідно п. 27, 36 протоколу № 11 від 23.11.1995 засідання виконавчого комітету Погребняківської сільської ради народних депутатів Семенівського району Полтавської області під час розгляду питань щодо приватизації земельних ділянок вирішено утриматися від надання земельної ділянки 0,60 га ОСОБА_6 у АДРЕСА_3, "до наведення межі між садибами ОСОБА_1, ОСОБА_13 ", а ОСОБА_7 - утриматися від надання земельної ділянки 0,37 га у АДРЕСА_4 "до наведення прямої межової лінії між садибами ОСОБА_15 , ОСОБА_13 (а.с. 153, 157, 199, 200).

Відтак суд погоджується з доводами позову про відсутність рішення виконавчого комітету про передачу землі ОСОБА_8 (спадкодавцеві відповідача ОСОБА_3 ), на яке вказує спірний державний акт від ІІІ-ПЛ № 051418 від 15.11.1996.

Учасниками справи не оспорюється, що відповідач ОСОБА_5 є сином і спадкоємцем за заповітом його батька-спадкодавця ОСОБА_6 .

Позивач первинно оспорює правомірність набуття спадкодавцем ОСОБА_6 права власності на земельну ділянку за спірним державним актом, незаконність якого обумовлює недійсність спірного свідоцтва про право на спадщину на ім`я відповідача ОСОБА_3 від 02.06.2010 № 1064 (а.с. 55, 144). Тобто ОСОБА_5 не мав право на спадкування незаконно набутої спадкодавцем ОСОБА_6 у власність земельної ділянки за спірним державним актом.

Згідно акту встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_6 від 21.10.1996, складеного на виконання рішення виконавчого комітету Погребняківської сільської ради від 23.11.1995, встановлено в натурі межі земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,55 га; встановлено 11 межових знаків згідно доданого плану; відсутні зауваження осіб, які його підписали - ОСОБА_32 (землевпорядник), ОСОБА_34 (голова сільради), ОСОБА_31 (землевпорядник), ОСОБА_33 (суміжний землекористувач), ОСОБА_6 спадкодавець), ОСОБА_20 (суміжний землекористувач), ОСОБА_22 (суміжний землекористувач), а також ОСОБА_1 (позивач у справі) (а.с. 220-223).

Суд наголошує, що суміжними землекористувачами вказано на ОСОБА_24 , ОСОБА_22 і ОСОБА_26 , а позивач ОСОБА_1 проставив підпис у відповідному акті.

Надана позивачем разом із позовом копія вказаного акту є неповною і не містить підписів ОСОБА_6, ОСОБА_22 і ОСОБА_1 (а.с. 14).

Тому суд повністю відхиляє аргументи позивача про його необізнаність про фактичні межі земельної ділянки ОСОБА_6 . Суд наголошує, що вказаний акт не вказує, що позивач ОСОБА_1 був суміжним землекористувачем, а, відтак, доводи про необхідність узгодження з ним меж земельної ділянки ОСОБА_6 спростовано змістом вказаного документа.

ГУ Держгеокадастру у Полтавській області листом від 29.07.2019 повідомило позивача, що земельна ділянка про АДРЕСА_1 знаходиться у приватній власності; стосовно можливої підробки підписів у акті встановлення меж земельної ділянки запропоновано звернутися до правоохоронних органів; стосовно вирішення земельного спору - до суду (а.с. 13).

Позивач не надав доказів підробки вказаного акту встановлення меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_6 від 21.10.1996.

Позивач звернувся до суду з цим позовом у вересні 2019 року (а.с. 2).

Спірні правовідносини щодо видачі та складення спірного державного акту тривали протягом 23.11.1995 - 15.11.1996. Остання дата є датою складення спірного державного акту під час якої діяв Цивільний кодекс Української РСР (далі - ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

Згідно ст. 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (ст. 76 ЦК УРСР).

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові . Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 80 ЦК УРСР).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України)

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Наявність такої умови дисциплінує учасників правовідносин, запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Право на доступ до суду (що є одним із елементів права на справедливий суд) не є абсолютним; воно допускає певні обмеження і, зокрема, часові ліміти, встановлювані інститутом позовної давності.

Застосування позовної давності є передбачуваним. Принцип законності означає, що застосовні положення національного права повинні бути достатньо доступними, чіткими й передбачуваними в їхньому застосуванні. Індивід повинен бути здатним - у разі потреби за допомогою необхідних порад - передбачити (у тій мірі, у якій це є розумним за даних обставин) наслідки, які може потягнути певна дія.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України у справі за № 6-2469цс16, постанова від 16 листопада 2016 року, зазначає, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідач ОСОБА_3 і його представник ОСОБА_27 вказали на сплив значного часу після оформлення землі і відмову у позові через сплив позовної давності.

Отже пропуск позивачем строку позовної давності, навіть за умови доведення позивачем порушень відповідачів щодо складення спірного державного акту у 1996 році, є самостійною підставою для відмови у позові у цій справі. Доказів тривлості порушення немає.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Самого лише посилання позивача на відсутність достатньої правової підстави для передачі земельної ділянки О.І .Маленку (не існування належного рішення відповідної ради народних депутатів) і, як наслідок, безпідставного складення спірного державного акту не достатньо для задоволення відповідної частини позовних вимог. Позивач повинен довести як саме порушено його право 23.11.1995 чи 16.11.1996, чи 02.06.2010.

ОСОБА_35 11.09.1987 і ОСОБА_30 14.09.1987 вибули із с. Погребняки у смт Семенівка (а.с. 106). Сторони ствердили, що після виїзду вказаних осіб із будинку у нього вселився позивач ОСОБА_1 .

Позивач ОСОБА_1 з 10.05.1988 прописаний у с. Погребняки у зв`язку з приїздом "на постійну роботу" обліковцем овочевої бригади (а.с. 98, 99).

18.12.1998 позивач прописаний у с. Погребняки у порядку "обміну" як головний агроном районного управління сільського господарства (а.с. 102, 103).

Надані до суду докази не підтверджують наявність у позивача будь-яких прав користування, володіння, розпорядження тощо можливою частиною земельної ділянки ОСОБА_6 23.11.1995 і 16.11.1996, а після видачі спірного свідоцтва про право на спадщину - також частиною земельної ділянки, яку успадкував відповідач ОСОБА_3 після

ОСОБА_6. Книга погосподарського обліку ОСОБА_1 за особовим рахунком № НОМЕР_4 вказує на земельну ділянку 0,35 га, але не надано доказів щодо її меж і рішення про надання у користування чи власність (а.с. 10).

Відповідно до рішення про державну реєстрацію КП "Лубенське МБТІ" від 26.11.2010 житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 , є власність позивача ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право власності від 25.11.2010 (а.с. 8).

Позивач і його представник стверджують, що про можливе порушення своїх прав позивач довідався 12.06.2019 коли з його слів до протоколу № 7 виїзду земельної комісії Погребняківської сільської ради внесено відомості про те, що межі земельної ділянки ОСОБА_1 порушено земельною ділянкою відповідача ОСОБА_3 ; "межа візуально проходить нерівно" (а.с. 12).

13.06.2019 Погребняківська сільська рада рішенням від 13.06.2019, розглянувши заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для передачі у приватну власність, рекомендувала ОСОБА_1 звернутися до суду (а.с. 11).

Водночас суд нагадує, що акт встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_6 підписано 21.10.1996, у т.ч. позивачем ОСОБА_1 , не як суміжним землекористувачем та без будь-яких зауважень .

Відтак суд не погоджується з доводами позову про необізнаність позивача про приватизацію землі ОСОБА_6 у 1996 році.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Не надання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Не підписання суміжним власником та/або землекористувачем акту узгодження меж земельної ділянки саме по собі не є підставою для визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц (провадження № 61-19526сво18) та постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 703/183/15-ц (провадження № 61-19984св18).

Таким чином, саме по собі непогодження меж земельної ділянки не є підставою для визнання оскаржуваних рішень недійсними.

Підставою для скасування таких рішень може бути встановлений судом факт порушення права позивача в зв`язку з їх прийняттям (відведення відповідачам земельної ділянки в межах земельної ділянки позивача, недотримання технічних норм, тощо).

Однак такі докази судові не надано.

Таким чином, суть спору між сторонами зводиться до побажань позивача скасувати державний акт про право власності на землю складений у 1996 році, визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину складене у 2010 році у зв`язку з відмовою у 2019 році Погребняківської сільської ради надати позивачеві у власність земельну ділянку для обслуговування придбаного позивачем у 2010 році житлового будинку.

Існуючий між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спір можливо переважно перебуває у площині дотримання правил добросусідства особи, яка бажає отримати право власності на землю, з особою, якій належить право власності на землю з 1996 року (2010 року), аніж скасування правовстановлюючого державного акта 1996 року та ревізування подій і рішень 1995 - 1996 років; сервітуту тощо.

У пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява № 4241/03 від 28.10.2010, вказано, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Серявін та інші проти України", заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Ураховуючи встановлені у справі обставини і правовідносини суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку учасниками справи до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач - Погребняківська сільська рада Семенівського району Полтавської області (Полтавська обл., Семенівський р-н, с. Погребняки, вул. Миру, 3, код 22548537).

Відповідач - ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Третя особа - Семенівська державна нотаріальна контора (Полтавська обл., Семенівський р-н, смт Семенівка, вул. Шевченка, 31).

Суддя В.Ф.Харченко

Повний текст рішення складено 28.07.2020.