Постанова

від 23.07.2020 по справі 640/15683/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/15683/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

за участю секретаря Островської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту 29.01.2020) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна звернулося з позовом до суду, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення №0023551404 та № 0023541404 від 11 травня 2019 року, винесені Головним управління ДФС у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що під час проведення перевірки відповідачем були допущені процесуальні порушення, які є самостійними підставами для скасування податкових-повідомлень-рішень. Крім того, позивач вважає, що висновки відповідача ґрунтуються на припущеннях та суб`єктивній думці ревізора і не підтверджені належними доказами.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що контролюючим органом в процесі перевірки були встановлені обставини, які свідчать про наявність у первинних документах недостовірних відомостей про учасника правовідносин, фактичну неможливість виконання задекларованих робіт, спрямованості дій платника на отримання необґрунтованої податкової вигоди у вигляді зменшення бази оподаткування, та, як наслідок, зменшення суми податків, що належать сплаті.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставина справи, рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права. Зауважує, що недотримання податковим органом порядку проведення документальних перевірок призводить до порушення ним способу реалізації владних управлінських функцій та відсутності правових наслідків перевірки. Вказує, що висновок суду першої інстанції про здійснення позивачем безтоварних операцій з метою ухилитись від сплати податків, про оформлення первинних документів та відображення на їх підставі в податкових деклараціях неправдивих відомостей про господарські операції, які фактично не відбулися, повинен бути підтверджений відповідним вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих обставин, оскільки такі дії утворюють склади злочинів. При цьому, доказів фіктивності контрагента позивача, про скасування його реєстраційних документів немає, натомість господарські операції мали реальний характер, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, контролюючим органом, на підставі направлення від 27.03.2019 №521/26-15-14-04-04, виданого ГУ ДФС у м. Києві, проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ АПТ-Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ ВАЙС БУД ПРОМ за жовтень 2017 року, за результатами якої складено Акт від 05.04.2019 №352/26-15-14-04-04/38036913.

Перевіркою встановлені порушення позивачем вимог п.198.1 , п 198.3 , п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду за грудень 2017 року на суму 50 008,00 грн та занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті на суму 483 299,00 грн за жовтень 2017 року.

На підставі акту перевірки відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.05.2019 №0023541404 про зменшення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду на 50 008,00 грн та №0023551404 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на 483 299,00 грн за основним платежем та 241 649,50 грн - штрафні санкції.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач подав скаргу до ДФС України, за результатами розгляду якої рішенням від 22.07.2019 №34574/6/99-99-11-04-02-25 податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях контролюючого органу порушень процесуальних вимог щодо підстави проведення перевірки не встановлено. Крім того, враховуючи сукупність встановлених обставин справи, наявні підстави для висновку про відсутність факту здійснення реальних господарських операцій між ТОВ АПТ-Україна та ТОВ ВАЙС БУД ПРОМ .

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв`язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов`язкові реквізити.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об`єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі також - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 9 розділу 3 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції та установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку

Судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З положень податкового законодавства випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Крім того, як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов`язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об`єктивний предметний зв`язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ АПТ-Україна (замовник) та ТОВ ВАЙС БУД ПРОМ (підрядник) був укладений договір субпідряду від 07.08.2017 №124/08/2017, відповідно до умов якого підрядник зобов`язувався на свій ризик власними або залученими силами і засобами виконати комплекс будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт з реконструкції нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Солом`янська, 11.

Також, між ТОВ АПТ-Україна (замовник) та ТОВ ВАЙС БУД ПРОМ (підрядник) був укладений договір субпідряду від 10.08.2017 №125/08/2017, відповідно до умов якого підрядник зобов`язувався на свій ризик власними або залученими силами і засобами виконати комплекс будівельно-монтажних та пусконалагоджувальних робіт з влаштування обладнання системи озвучування та візуалізації інформації, комплексної системи безпеки, системи фасадного освітлення, системи зв`язку, системи внутрішнього електропостачання, системи опалення, вентиляції та водо забезпечення, каналізації, пелетної котельні, технологічного обладнання СПА на об`єкті будівництва - житловому кварталі з об`єктами соціально-громадського призначення та підземними паркінгами по вул. Професора Підвисоцького (територія військового містечка №2) в Печерському районі міста Києва.

На підтвердження виконання умов вищевказаних договорів позивачем надано акти приймання виконаних робіт, довідки форми КБ-3, податкові накладні.

Позивач зазначає, що роботи, які виконувались ТОВ ВАЙС БУД ПРОМ на користь позивача були замовлені для виконання позивачем великого комплексу робіт на користь ТОВ Будівельна компанія Девенстрой та ТОВ Буд-Тайм , що підтверджується договором будівельного підряду від 09.08.2017 №86-07/2017 та договором субпідряду від 07/06/16/02 від 07.06.2016.

Позиція контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій ґрунтується на тому, що до перевірки позивачем не були надані наступні документи: проектна та кошторисна документація, дозвільні документи (ліцензії, патенти, дозволи на здійснення фінансово-господарської діяльності), документи, що засвідчують право власності на об`єкти будівництва (де виконувались роботи), довідки про вартість виконаних робіт примірник форм КБ-2в, КБ-З, дозвільні документи на виконання будівельних робіт, заявки на виконання робіт (надання послуг), виписки банку, платіжні доручення, що підтверджують факт оплати отриманих послуг, оборотно-сальдові відомості на початок та кінець перевіряємого періоду в згорнутому вигляді , а саме: 311, 28, 10, 201, 23, 26, інші документи, які не ввійшли до значеного переліку, але безпосередньо пов`язані із здійсненням операції з TOB ВАЙС БУД ПРОМ .

Крім того, не надано інформації щодо витрачених людино-годин на виконання даних робіт та інформації щодо того, чиї ресурси - матеріальні ресурси, транспортні засоби, будівельні машини та робоча сила були використані під час виконання робіт.

В зв`язку із ненаданням зазначених документів, відповідачем були складені акти від 29.03.2019 №448/26-15-14-04-04, від 01.04.2019 №453/26-15-14-04-04, від 02.04.2019 №462/26-15-14-04-04.

Контролюючим органом під сумнів ставиться можливість виконання субпідрядних робіт у тому об`ємі та тими засобами, які були в наявності у TOB ВАЙС БУД ПРОМ .

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, колегія суддів дійшла до висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентом не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність , п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Між тим, відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються його контрагентом, при цьому, позивач не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платник податку на додану вартість.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Окрім того, слід зазначити, що поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що податковим органом було зареєстровано податкові накладні надані позивачем в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, що в свою чергу підтверджує сплату грошових коштів контрагенту, виконання господарських операцій та сплату грошового зобов`язання з податку на додану вартість, натомість оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями з позивача стягується грошове зобов`язання повторно.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення №0023551404 та № 0023541404 від 11 травня 2019 року прийняті не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення, тому дані рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Також колегія суддів зазначає, що проведення перевірки відповідно до п. 78.1.12 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України контролюючим органом вищого рівня може здійснюватися в порядку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня щодо перевірки документів обов`язкової звітності платника податків або матеріалів документальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акту перевірки вимогам законодавства або неповне з`ясування під час перевірки питань, що повинні бути з`ясовані під час перевірки для винесення об`єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Однак суд апеляційної інстанції не погоджується із доводами позивача про те, що мають місце процесуальні порушення з боку відповідача та вважає за потрібне зазначити наступне.

В акті перевірки вказано, що перевірка проведена на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києві від 27.03.2019. Проте, цей наказ був винесений на виконання наказу органу вищого рівня, а саме наказу ДФС України від 12.02.2019 № 93, відповідно до якого начальнику ГУ ДФС у м. Києві Демченко Л. наказано забезпечити проведення перевірки ТОВ АПТ Україна , тому в діях контролюючого органу порушень процесуальних вимог щодо підстави проведення перевірки немає.

При цьому, враховуючи задоволення позовних вимог, колегія судді дійшла до висновку про стягнення на користь позивача суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна - задовольнити .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року - скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна - задовольнити .

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №0023551404 та № 0023541404 від 11 травня 2019 року.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю АПТ-Україна (02121, м. Київ, вул. Архітектора Вербицького, 32-а, оф.316, код ЄДРПОУ 38036913) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 29060,89 грн (двадцять дев`ять тисяч шістдесят гривень 89 коп.) сплачений відповідно до квитанцій №0.0.1438183578.1 від 16.08.2019 на суму 11624,36 грн, №0.0.1633415131.1 від 28.02.2020 на суму 17436,53 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 27.07.2020.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна