Рішення

від 27.07.2020 по справі 638/1312/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №638/1312/20

Провадження № 2/638/2522/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2020 року м.Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Цвіра Д.М.,

за участю секретаря Кириллової К.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського торговельно економічного інституту КНТЕУ, Київського національного торговельно-економічного університету про стягнення заборгованості з вихідної допомоги при ліквідації підприємства, затримки виплати заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, -

встановив:

30 січня 2020 року до Дзержинського районного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до ХТЕІ КНТЕУ, КНТЕУ, в якому просить стягнути з відповідачів заборгованість з вихідної допомоги у розмірі 12474 грн, суми затримки виплати заробітної плати у розмірі 42039 грн та моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що працювала на посаді старшого викладача російської та української мов у Харківському інституті фінансів Київського національного торговельно-економічного університету за контрактом з 20.12.2018. 09 вересня 2019 року пішла у відпустку, але заробітної плати за серпень, відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення не отримала, оскільки виплати заробітної плати припинилися 31 липня 2019 року. 11 вересня їй стало відомо, що інститут ліквідовано, однак про це їй за два місяці до цього, як вимагає закон, повідомлено не було.

30 вересня вона була звільнена у зв`язку з ліквідацією ХІФ КНТЕУ за п.1 ст.40 КЗпП, але вихідної допомоги за звільнення у зв`язку з ліквідацією вона не отримала.

Окрім того з серпня до 19 листопада 2019 року вона не отримувала заробітну плату та заборгованість з неї. 19 листопада 2019 року Відповідач виплатив заборгованість із заробітної плати у розмірі 35039,19 грн, однак розрахункових листів не надав.

Позивач вважає, що при виплаті заборгованості із заробітної плати їй не була виплачена вихідна допомога, передбачена законом. Окрім того вважає, що відповідачі повинні їй виплатити суму заборгованості із заробітної плати, яка утворилася внаслідок затримки виплати зарплати за період 01.08.2019 по 19.11.2019, у розмірі 42039 грн. Однак зазначені виплати здійснені не були. У зв`язку з тим, що такі дії відповідача призвели до суттєвого зниження матеріального стану, душевних страждань, нервової обстановки в її сім`ї, постійних переживань щодо подальшого працевлаштування, і як наслідок порушили її права, просить стягнути, окрім зазначених вище сум заборгованості, моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Ухвалою суду від 31 січня 2020 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

29 квітня 2020 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідачів, в якому остання просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, мотивуючи це тим, що вихідна допомога була виплачена відповідачу у повному обсязі у встановленому законом порядку, про що зазначено у відповідному розрахунковому листі. Також представник відповідача заперечує проти стягнення середнього заробітку, оскільки відповідно до закону така виплата можлива лише за наявності вини роботодавця у затримці виплати заробітної плати. Оскільки відповідач вважає зазначені позовні вимоги безпідставними, то і підстав для стягнення моральної шкоди немає. Окрім того зауважує, що позивачем не надано жодного доказу підтвердження завдання їй моральної шкоди та здійснення додаткових зусиль для організації свого життя.

В судове засідання позивачка не з`явилася, через канцелярію суду подала заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутністю, позовні вимоги підтримала.

В судове засідання представник відповідачів не з`явилася, через канцелярію суду подала заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутністю, у задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку про таке.

Згідно з наказом № 269-о від 03.12.2018, позивача було призначено виконуючої обов`язків на посаді старшого викладача з виконанням навчального навантаження по відділенню підготовки іноземних громадян на 0,5 ставки посади старшого викладача на засадах внутрішнього сумісництва.

Відповідно до наказу № 136-о від 06.09.2019, у зв`язку з закінченням строку дії трудового договору, позивача було звільнено 07 вересня 2019 року з вищевказаної посади.

Згідно до наказу № 2734 від 05.09.2019 було припинено відокремлений структурний підрозділ Харківського інституту фінансів Київського національного торговельно-економічного університету ( ХІФ КНТЕУ).

Наказом № 189-о від 18.09.2019, позивача 30 вересня 2019 року було звільнено з посади старшого викладача відділення підготовки іноземних громадян за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідачем не було здійснено виплат, що передбачені чинним законодавством в день звільнення.

За положенням ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення.

Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 3 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Такі зобов`язання відповідають мінімальним державним гарантіям, установленим ст. 12 Закону України Про оплату праці , зокрема щодо оплати часу простою, який мав місце не з вини працівника.

Зазначене дає підстави для висновку, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у ст. 94 КЗпП України і ч.1 ст.1 Закону України Про оплату праці , та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону.

Таким чином, під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч.2 ст.233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, на Рішенні Конституційного Суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року.

Враховуючи те, що вказаний обов`язок в даному випадку відповідачем як роботодавцем був виконаний з порушенням строків, то відповідно позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Виходячи з вказаних норм закону, виплата належних сум розрахунків при звільненні мала бути здійснена відповідачем саме 30 вересня 2019 року та 07 вересня 2019 року відповідно, тобто в день звільнення позивача як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом. Таким чином, суд вважає, що відповідачем порушені трудові права позивача щодо невиплати належних йому при звільненні сум.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

При обчисленні середнього заробітку слід керуватися ст.27 Закону України Про оплату праці та п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно з якими середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два мiсяцi роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Під час перерахунку судом встановлено, що при середньомісячній кількості робочих днів 26,5 та середньоденній заробітній платі 316,16 грн, сума за весь період затримки розрахунку за основним місцем роботи з 30 вересня 2019 року по 19 листопада 2019 року, що складає 13 752, 96 грн.

Щодо суми за період затримки розрахунку за внутрішнім сумісництвом з 07 вересня 2019 року по 19 листопада 2019 року, при середньомісячній кількості робочих днів 26,5 та середньодобовій заробітній платі 156,90 грн, то вона складає 10 120,05 грн.

Отже, загальна сума за період затримки розрахунку відносно позивача як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом становить 23 873,01 грн.

Щодо доводів відповідача про те, що не підлягають задоволенню вимоги позивача стосовно затримки сум виплат при звільненні, оскільки сталися не з вини відповідача, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Постановою вченої ради Київського національного торговельно-економічного університету від 5 вересня 2019 року вирішено провести реорганізацію Харківського інституту фінансів шляхом приєднання до Харківського торговельно-економічного інституту. На виконання постанови вченої ради КНТЕУ Про удосконалення організаційної структури КНТЕУ (щодо Харківського інституту фінансів ) від 5 вересня 2019 року винесено наказ № 2734, відповідно до якого вирішено провести реорганізацію Харківського інституту фінансів КНТЕУ шляхом приєднання до Харківського торговельно-економічного інституту КНТЕУ та створено комісію з реорганізації відокремленого структурного підрозділу ХІФ КНТЕУ.

Пунктами 5, 6 вказаного Наказу передбачено створення комісії з реорганізації відокремленого структурного підрозділу ХІФ КНТЕУ у складі директора ХТЕІ КНТЕУ, головного бухгалтера ХТЕІ КНТЕУ та інших, яка повинна у термін до 1 жовтня 2019 року забезпечити, зокрема, погашення дебіторської та кредиторської заборгованості ХІФ КНТЕУ

Пунктом 10 наказу № 2734 від 05.09.2019 визначено, що після припинення ХІФ КНТЕУ всі права та обов`язки щодо його діяльності переходять до ХТЕІ КНТЕУ.

Наказом № 1392 Міністерства освіти і науки України від 5 листопада 2019 року підтримано пропозицію КНТЕУ щодо реорганізації Харківського інституту фінансів КНТЕУ шляхом приєднання до Харківського торговельно-економічного інституту КНТЕУ (а.с. 77).

Положенням про ХТЕІ КНТЕУ визначено, що інститут самостійно ухвалює рішення в межах наданих повноважень, має самостійний баланс, рахунки у відділеннях Державної казначейської служби України і установах банків, печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням (п. 1.8.).

Згідно із п. 3.1. Інститут має право, зокрема, здійснювати фінансово-господарську діяльність, самостійно розпоряджатися усіма видами асигнувань в інтересах розвитку Інституту, забезпечення нормального його функціонування.

Відповідно до п. 3.5. Інститут зобов`язаний, зокрема, дотримуватися штатно-кошторисної дисципліни.

Розділ 7 Положення передбачає порядок оплати праці ХТЕІ КНТЕУ. Здійснення оплати праці працівниками та пов`язаними з цим виплати здійснюється ХТЕІ КНТЕУ.

Згідно з довідкою Харківського інституту фінансів КНТЕУ

№ 352 від 21.04.2020, середньоденна заробітна плата позивача складає 316,19 грн за основою посадою та 156,90 грн за внутрішнім сумісництвом.

Відповідно до статті 1 Закону України Про оплату праці заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується робітникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погоджені з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтями 47,116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови вченої ради КНТЕУ Про удосконалення організаційної структури КНТЕУ (щодо Харківського інституту фінансів ), 5 вересня 2019 року було винесено наказ № 2734 про проведення реорганізації Харківського інституту фінансів КНТЕУ шляхом приєднання до Харківського торговельно-економічного інституту КНТЕУ та створено комісію з реорганізації відокремленого структурного підрозділу ХІФ КНТЕУ.

Згідно з п.п. 6.5 Наказу № 2734 від 5 вересня 2019 року, комісії з реорганізації у термін до 1 жовтня 2019 року наказано забезпечити погашення дебіторської та кредиторської заборгованості ХІФ КНТЕУ. Відповідно до п. 7 наказано комісії у встановленому законодавством України порядку вжити заходів щодо забезпечення трудових прав працівників ХІФ КНТЕУ. Пунктом 10 Наказу визначено, що після припинення ХІФ КНТЕУ всі права та обов`язки щодо його діяльності переходять до ХТЕІ КНТЕУ.

Таким чином, відповідно до змісту наказу, забезпечення прав працівників, в тому числі виплата заробітної плати, не пов`язане з переходом прав та обов`язків одного відокремленого підрозділу до іншого.

Отже в період реорганізації Інституту, під час якої було звільнено позивача, комісія повинна була забезпечити трудові права позивача під час звільнення у строки та в порядку, встановлених трудовим законодавством.

5 листопада 2019 року Міністерством освіти і науки України, було прийнято Наказ № 1392 про реорганізацію Харківського інституту фінансів Київського національного торговельно-економічного університету.

Зазначеними наказами не визначались джерела фінансування щодо погашення заборгованості із заробітної плати та графіків їх погашення працівникам ХІФ КНТЕУ, що не виправдовує відповідача у затримці розрахунку позивача при звільненні, оскільки ці питання відповідно до принципу належного врядування мають завчасно враховуватися при прийнятті рішення про звільнення працівника.

Вимоги позивача щодо стягнення суми вихідної допомоги у розмірі 12 474 грн. є такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно зі ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1,2 і 6 ст. 40 цього кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Відповідно до проведеного судом перерахунку, розмір вихідної допомоги за основним місцем роботи позивача становить 8378,24 грн.

19.11.2019 відповідачем було виплачено позивачеві 35 039,19 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 331 від 18.11.2019, а також додатком до платіжного доручення - реєстром перерахувань № 94 за листопад 2019 року.

З урахуванням вищезазначеного, відповідачем було сплачено позивачеві вихідну допомогу за основним місцем роботи, що у свою чергу входило до загальної суми боргу відповідача перед позивачем.

Стосовно виплати вихідної допомоги за сумісництвом, суд зазначає наступне.

Статтею 44 КЗпП України прямо передбачено вичерпний перелік підстав при припиненні трудового договору, за яких передбачається виплата вихідної допомоги. З урахуванням звільнення позивача з посади на засадах внутрішнього сумісництва з підстав, не передбачених вищезазначеною статтею, а саме закінчення строку трудового договору, підстави для виплати вихідної допомоги відсутні.

Доводи відповідача щодо пропущення позивачем строку звернення з позовом до суду, суд відхиляє оскільки відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

ВСУ в постанові від 06.04.2016 р. сформував правову позицію у справі № 6-409цс16, за якою непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг 3-місячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Оскільки розрахунок було проведено 19.11.2019, а позивач звернулася до суду 30.01.2020, суд вважає безпідставними посилання відповідача на пропущення позивачем строку звернення до суду.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову у цій частині з огляду на наступне.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, відповідно до положень якої передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою в постанові від 14.12.2016 у справі № 428/7002/14-ц, зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із вказаною статтею є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статтею 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як зазначено позивачем, істотне та триваюче порушення трудових прав щодо виплати заробітної плати призвело до сильних душевних страждань, що вимагало неабияких додаткових зусиль для організації свого життя та захисту свого порушеного права, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану.

Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у справі № 362/7161/15-ц зазначив: враховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним. При вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, суди вірно врахували характер порушень та дій вчинених власником, а також те, що порушення законних прав позивача призвели до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування, а також стресі, пов`язаному з неможливістю на самореалізацію суспільно-корисною працею, що очевидно позбавляє позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдає почуття незахищеності перед необґрунтованими діями власника.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що порушення права позивача на своєчасну виплату заробітної плати дійсно призвело до його душевних страждань, втрати ним нормальних життєвих зав`язків, які полягали у постійному страху залишитись без засобів існування та стресі, що очевидно позбавляло Позивача стану внутрішньої рівноваги та сенсу соціального буття і завдало почуття незахищеності перед необґрунтованими діями відповідача.

З урахуванням розміру заборгованості відповідача, необхідністю позивача звертатись з вимогами про виплату заробітної плати до відповідача та державних установ, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3000,00 (трьох тисяч) грн., що відповідає правилам розумності та справедливості.

Доводи представника відповідача про те, що підстави для стягнення моральної шкоди відсутні, адже не надано будь-яких доказів, які б говорили про душевне страждання позивача та порушення організації його життя, є необґрунтованими, тому що сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.01.2018 у цивільній справі № 362/7161/15-ц, які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог про стягнення суми у розмірі 26 873,01 грн., що становить 45,15 % від суми заявленої вимоги, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий пропорційно задоволеної частини вимог, що становить 379 грн. 62 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.13, 81, 141, 161, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Харківського торговельно-економічного інституту КНТЕУ, Київського національного торговельно- економічного університету ( КНТЕУ) про стягнення заборгованості з вихідної допомоги при ліквідації підприємства, відшкодування моральної шкоди та стягнення суми за затримку виплати заробітної плати задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Харківського торговельно-економічного інституту КНТЕУ (ЄДРПОУ 33297907, що розташований за адресою: пров. О. Яроша, буд. 8, м. Харків), Київського національного торговельно-економічного університету (ЄДРПОУ 01566117, що розташований за адресою: вул. Кіото, 19, м. Київ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , що мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) суму середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 23 873 (двадцяти трьох тисяч вісімсот сімдесят трьох) грн. 01 коп. та моральну шкоду у розмірі 3000 (трьох тисяч) гривень.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути у рівних частинах з Харківського торговельно-економічного інституту КНТЕУ (ЄДРПОУ 33297907, що розташований за адресою: пров. О. Яроша, буд. 8, м. Харків), Київського національного торговельно-економічного університету (ЄДРПОУ 01566117, що розташований за адресою: вул. Кіото, 19, м. Київ) на користь держави судовий збір у розмірі 189 (сто вісімдесят дев`ять) грн. 81 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Цвіра