Рішення

від 23.07.2020 по справі 914/380/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2020 справа № 914/380/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Акціонерного товариства «Оператор газорозподільних систем «Львівгаз» , Львівська область, м.Львів;

до Відповідача: Червоноградської міської ради, Львівська область, м.Червоноград;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача: Комунальне підприємство «Червоноградтеплокомуненерго» , Львівська область, м.Червоноград;

про: стягнення коштів;

ціна позову: 1755608,14грн.

Представники:

Позивача: Бандирський А.С. - представник, адвокат (довіреність від 27.12.2019р. №007.1Др-285-1219);

Відповідача: Цюпа В.П. - представник (довіреність від 10.01.2020р. №3122-181/1);

Третьої особи: Дмуховський С.М. - керівник (розпорядження від 16.12.2015р. №25-п, додаткова угода №2 від 05.12.2019р.).

ВСТАНОВИВ:

17.02.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Оператор газорозподільних систем «Львівгаз» від 17.02.2020р. вих. №790007.2-Ск-1339-0220 (вх.№414) до Червоноградської міської ради про стягнення коштів; ціна позову: 1755608,14грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Третьою особою рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 протягом більш, ніж півтора року з моменту відкриття виконавчого провадження.

19.02.2020р. Позивачем за вх. №8930/20 подано до суду заяву від 18.02.2020р. б/н, у якій зазначає, що Позивачем при поданні позовної заяви до суду допущено помилку, не зазначено найменування суду, до якого подається позовна заява. З підстав наведеного просить суд долучити до матеріалів справи виправлену позовну заяву та докази скерування заяви від 18.02.2020р. б/н іншим Учасникам справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.02.2020р. у даній справі постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 10.03.2020р.; залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідача Комунальне підприємство «Червоноградтеплокомуненерго» (80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Промислова, буд.1; ідентифікаційний код: 23966248).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 10.03.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче засідання на 07.04.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 07.04.2020р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче засідання на 05.05.2020р.; викладене у Відповіді на відзив від 11.03.2020р. б/н (вх. №12304/20 від 12.03.2020р.) клопотання Акціонерного товариства «Оператор газорозподільних систем «Львівгаз» про поновлення строку подання відповіді на відзив задоволити; поновити Акціонерному товариству «Оператор газорозподільних систем «Львівгаз» строк подання відповіді на відзив від 11.03.2020р. б/н (вх. №12304/20 від 12.03.2020р.) по 11.03.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.05.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче засідання на 27.05.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27.05.2020р. у даній справі суд постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 23.06.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.05.2020р. у даній справі судом постановлено заяву Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» від 26.05.2020р. б/н (вх. №18537/20 від 27.05.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.06.2020р. у даній справі суд постановив заяву Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» від 18.06.2020р. б/н (вх. №19963/20 від 18.06.2020р.) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції відхилити.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.06.2020р. у даній справі судом постановлено повернути без розгляду Червоноградській міській раді клопотання від 22.06.2020р. №3/22-3964/1-3; відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 23.07.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу «Акорд» .

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердили представники Учасників справи в судовому засіданні, їм відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з`явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову.

Представник Відповідача в судове засідання з`явився, надав пояснення з обґрунтуванням причин відмови від позову.

25.06.2020р. Відповідачем на електронну адресу суду за вх. №20611/20 надіслано клопотання від 22.06.2020р. вих. №3/22-3964/1-3, у якому з підстав подання Відповідачем відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив, а також неможливість прибути на судове засідання 23.06.2020 року представнику Червоноградської міської ради просить суд розглянути справу по суті за відсутності повноважного представника Відповідача. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

З приводу клопотання Відповідача від 25.06.2020р. вх.№20611/20 про розгляд справи по суті за відсутності повноважного представника Відповідача представник Відповідача клопотання не підтримав, оскільки Відповідач забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 23.07.2020р., станом на час подання клопотання судове засідання 23.06.2020р. вже відбулось, відтак, клопотання не підлягає розгляду та не може бути задоволено.

Представник Третьої особи в судове засідання з`явився, надав пояснення з обґрунтуванням причин відмови в задоволенні позову.

23.06.2020р. Третьою особою в системі Електронний суд зареєстровано клопотання б/н (зареєстровано судом 24.06.2020р. за вх. №20507/20), у якому з підстав відхилення судом клопотання Третьої особи про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду та запровадження в Україні карантинних заходів, спрямованих на запобігання поширенню коронавірусної інфекції просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Представник Третьої особи заявив, що з причин його явки в судове засідання клопотання не підтримує, просить відмовити. Відтак, суд відхиляє клопотання Комунального підприємства Червоноградтеплокомуненерго від 23.06.2020р. б/н (24.06.2020р. вх. №20507/20) про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Позиція Позивача:

Позивач у зв`язку із невиконанням Комунальним підприємством «Червоноградтеплокомуненерго» рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 протягом більш, ніж півтора року з моменту відкриття виконавчого провадження, просить суд стягнути присуджену до стягнення вказаним рішенням суму боргу з Відповідача як засновника Боржника.

Позиція Відповідача:

Відповідач у поданому 02.03.2020р. за вх. №10551/20 Відзиві на позовну заяву від 26.02.2020р. вих. №3/22-1683/1-3 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування не відповідає за зобов`язаннями створених нею юридичних осіб.

Посилання Позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №5023/4388/12 Відповідач спростовує тим, що Третя особа створена не державою в особі Кабінету Міністрів України, а територіальною громадою в особі Відповідача, а відтак, Третя особа не є державним казенним підприємством. При цьому, ч.10 ст.78 ГК України визначає лише особливості здійснення господарської діяльності комунального підприємства, які регулюються положеннями щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств і ніяким чином не пов`язує діяльність комунального унітарного підприємства з субсидіарною відповідальністю засновника.

При цьому, Відповідач зазначає, що Законом субсидіарна відповідальність засновника у випадку недостатності коштів у створеного ним підприємства встановлена лише для казенних підприємств, правовий режим яких відрізняється від державних та комунальних комерційних підприємств. Таким чином, на думку Відповідача, положення ч.7 ст.77 ГК України в контексті ч.10 ст.78 ГК України не поширюються на виникнення субсидіарної відповідальності у засновника комунального підприємства у разі недостатності коштів на їх виконання.

Також Відповідач звертає увагу на те, що спір у справі №5023/4388/12, правову позицію постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у якій Позивач покладає в основу своїх позовних вимог, стосувалась стягнення з органу місцевого самоврядування, як засновника комунального підприємства, заборгованості цього підприємства в межах справи про його банкрутство за наслідками вчинення засновником дій з вилучення переданого створеному ним підприємству в оперативне управління майна, внаслідок чого підприємство було позбавлене можливості розрахуватись з кредиторами та доведене до банкрутства.

В той же час, Позивачем не доведено належними доказами факту вчинення Відповідачем дій спрямованих на вилучення майна Третьої особи, впливу Відповідача на господарську діяльність Третьої особи, а також перебування Третьої особи у стані припинення чи в процедурі банкрутства.

З підстав наведеного Відповідач підсумовує, що наведена Позивачем викладена в судовому рішенні правова позиція Верховного Суду не стосується спірних правовідносин у даній справі, а відтак, не є обов`язковою для застосування судом при вирішенні спору.

Позиція Третьої особи:

Третя особа у поданому 04.03.2020р. за вх. №11080/20 Поясненні по справі від 27.02.2020р. вих. №717 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що 22.02.2018р. Третьою особою було сплачено на користь Позивача присуджену до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 суму основного боргу в розмірі 5592881,47грн., проте, через відсутність грошових коштів та майна в Третьої особи присуджена до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 сума штрафних санкцій та судовий збір не погашена, а державним виконавцем в межах примусового виконання вказаного рішення накладено арешт на кошти Третьої особи.

При цьому, Третя особа, як на підстави невиконання згаданого судового рішення, вказує на наявність у неї заборгованості із виплати податку на додану вартість та єдиного соціального внеску, погашення якої згідно встановленої ст.46 Закону України Про виконавче провадження черговості погашення має перевагу перед погашенням заборгованості зі сплати штрафних санкцій та судового збору.

Також Третя особа зазначає, що відповідно до Статуту, КП Червоноградтеплокомуненерго не є казенним підприємством, а здійснює свою господарську діяльність на принципах повного господарського розрахунку і володіє майном на правах повного господарського відання, а відтак, є комунальним комерційним підприємством. При цьому, в ГК України не передбачено прямої вказівки на субсидіарну відповідальність засновника за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства, оскільки ч.10 ст.78 ГК України врегульовані лише питання особливостей господарської діяльності комунальних унітарних підприємств, котрі визначаються відповідно до встановлених Кодексом правил щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а не питання підстав та меж відповідальності комунального підприємства та його засновника.

Окрім того, Третя особа зазначає про накладення в межах виконавчих проваджень із примусового виконання судових рішень арешту на кошти на всіх рахунках Третьої особи, окрім рахунків із спеціальним режимом використання, на які надходять кошти за спожиті енергоносії, і з яких Третя особа здійснює оплату за спожитий природний газ. Порядок користування такими рахунками визначено Постановою кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217, та з таких рахунків неможливо сплачувати присуджені до стягнення суми штрафних санкцій та судового збору.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

За результатами дослідження наданих Учасниками справи доказів, наведених доводів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, в позові слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Рішенням Червоноградської міської ради від 24.01.2019р. №1145 затверджено у новій редакції Статут Комунального підприємства Червоноградтеплокомуненерго , згідно преамбули якого підприємство, засноване на комунальній власності рішенням виконавчого комітету Червоноградської міської Ради № 414 від 30.10.2000р., підпорядковане виконавчому комітету Червоноградської міської Ради, надалі - Орган управління майном. Підприємство є правонаступником прав та обов`язків Червоноградського управління комунальних котелень і теплових мереж дочірнього підприємства державного відкритого акціонерного товариства Західно-Українська вугільна холдингова компанія .

Підприємство створене для забезпечення виробництва, транспортування і постачання теплової енергії і гарячого водопостачання житлового фонду, об`єктів соціально-культурного призначення міст і селищ міського типу, підприємств ,установ і організацій, надання інших послуг підприємствам, організаціям та населенню з метою одержання прибутку-основного джерела розвитку матеріально-технічної і економічної бази підприємства, задоволення соціальних і економічних Потреб членів трудового колективу (п.2.1. Статуту).

Відповідно до п.3.1. Статуту Підприємство є юридичною особою. Права та обов`язки юридичної особи Підприємство набуває з дня його державної реєстрації.

Згідно п.п.3.4. та 3.5. Статуту Підприємство веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, гербову печатку зі своїм найменуванням, штампи, фірмові бланки та інші атрибути юридичної особи; підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством; підприємство не несе відповідальність за зобов`язаннями держави та органу управління майном.

Пунктами 4.1. та 4.2. Статуту встановлено, що майно Підприємства становлять основні фонди, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі Підприємства; майно Підприємства є комунальною власністю і закріплено за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи право повного господарського відання Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Відповідно до п.4.3. Статуту джерелами формування майна Підприємства є: майно передане йому державними органами; доходи одержані від реалізації продукції, виконання робіт та надання послуг, а також інших видів фінансово-господарської діяльності; доходи одержанні від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення; безоплатні або благодійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян; придбання майна інших підприємств, організацій; кошти з бюджету у вигляді компенсацій, дотацій, субсидій для населення та інше; інше майно, набуте на підставах не заборонених законодавством.

Для забезпечення господарської діяльності підприємства створюється статутний фонд у розмірі 24259039,64грн. (п.4.4. Статуту).

Комунальне підприємство Червоноградтеплокомуненерго є юридичною особою, йому присвоєно ідентифікаційний код: 23966248, знаходиться за адресою: 80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Промислова, буд.1, зареєстроване 27.03.1996р., про що 20.08.2014р. до ЄДРЮОФОП та ГФ внесено запис №14191200000000027.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» до Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» про стягнення грошових коштів у сумі 7241515,63грн., а саме: боргу - 5592881,47грн., пені - 1008555,44грн., трьох процентів річних - 149816,58грн. та інфляційних втрат - 490262,14грн. вирішено у задоволенні позову відмовити частково: у частині стягнення інфляційних втрат у сумі 1624,40грн.; стягнути з Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» (80100, Львівська обл., м.Червоноград, вул. Промислова, 1; іден. код. 23966248) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» (79039, м. Львів, вул.Золота,42; ідент.код. 03349039) основний борг у сумі 5592881,47грн., пеню у сумі 1008555,44грн., три проценти річних у сумі 149816,58грн., інфляційні втрати у сумі 488637,74грн. та судовий збір у сумі 108598,38грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2018р. у справі №914/2366/17 суд постановив рішення господарського суду Львівської області від 16.01.2018 у справі №914/2366/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення; стягнути з КП «Червоноградтеплокомуненерго» (80100, Львівська область, м.Червоноград, вул.Промислова,1 іден. код 23966248) в дохід державного бюджету України (отримувач коштів-УДКСУ у Личаківському районі м.Львова, код отримувача - 38007620, банк отримувача - ГУДКСУ у Львівській області, код банку отримувача -825014, рахунок отримувача - 31216206782006, код класифікації доходів бюджету - 22030101) судовий збір в розмірі 38160,20грн. за подання апеляційної скарги.

22.02.2018р. Господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 про стягнення з Комунального підприємства Червоноградтеплокомуненерго (80100, Львівська обл., м.Червоноград, вул.Промислова, 1; іден. код. 23966248) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Львівгаз (79039, м. Львів, вул.Золота,42; ідент.код. 03349039) основний борг у сумі 5592881,47грн., пеню у сумі 1008555,44грн., три проценти річних у сумі 149816,58грн., інфляційні втрати у сумі 488637,74грн. та судовий збір у сумі 108598,38грн.

Постановою Заступника начальника відділу Червоноградського міського Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Лазар Н.М. відкрито виконавче провадження ВП №56364433 із примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 22.02.2018р. про примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17.

Постановою Заступника начальника відділу Червоноградського міського Відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Лазар Н.М. від 22.08.2018р. у зведеному виконавчому провадженні ВП №53602803 накладено арешт на грошові кошти Третьої особи в межах суми, присудженої до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що станом на дату подання позову до суду Боржником сплачено лише 5592881,47грн. суми основного боргу, а присуджені до стягнення штрафні санкції та судовий збір не сплачені протягом більше, ніж півтора року з дати відкриття виконавчого провадження.

З врахуванням наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 1755608,14грн. заборгованості, оскільки в силу правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 04.09.2018р. у справі №923/4388/12, Відповідач як засновник Боржника (Третьої особи у справі), несе субсидіарну відповідальність за його зобов`язаннями.

Окрім того, в обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач покликається на те, що в розумінні положень цивільного законодавства суть субсидіарної відповідальності полягає в залученні поряд з основним боржником додаткового (субсидіарного) боржника; субсидіарна відповідальність настає тоді, коли в зобов`язанні беруть участь двоє боржників, один з яких основний, інший - додатковий (субсидіарний).

Відповідач у поданому 02.03.2020р. за вх. №10551/20 Відзиві на позовну заяву від 26.02.2020р. вих. №3/22-1683/1-3 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування не відповідає за зобов`язаннями створених нею юридичних осіб.

Посилання Позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у справі №5023/4388/12 Відповідач спростовує тим, що Третя особа створена не державою в особі Кабінету Міністрів України, а територіальною громадою в особі Відповідача, а відтак, не є казенним. При цьому, ч.10 ст.78 ГК України визначає лише особливості здійснення господарської діяльності комунального підприємства, які регулюються положеннями щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств і ніяким чином не пов`язує комунальне унітарне підприємство з субсидіарною відповідальністю засновника.

При цьому, Відповідач зазначає, що законом субсидіарна відповідальність засновника у випадку недостатності коштів у створеного ним підприємства встановлена лише для казенних підприємств, правовий режим яких відрізняється від державних та комунальних комерційних підприємств. Таким чином, на думку Відповідача, положення ч.7 ст.77 ГК України в контексті ч.10 ст.78 ГК України не поширюються на виникнення субсидіарної відповідальності у засновника комунального підприємства у разі недостатності коштів на їх виконання.

Також Відповідач звертає увагу на те, що спір у справі №5023/4388/12, правову позицію постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. у якій Позивач покладає в основу своїх позовних вимог, стосувалась стягнення з органу місцевого самоврядування, як засновника комунального підприємства, заборгованості цього підприємства в межах справи про його банкрутство за наслідками вчинення засновником дій з вилучення переданого створеному ним підприємству в оперативне управління майна, внаслідок чого підприємство було позбавлене можливості розрахуватись з кредиторами та доведене до банкрутства.

В той же час, Позивачем не доведено належними доказами факту вчинення Відповідачем дій спрямованих на вилучення майна Третьої особи, впливу Відповідача на господарську діяльність Третьої особи, а також перебування Третьої особи у стані припинення чи прийняття судом рішення про відкриття процедури банкрутства Третьої особи. Аналогічних висновків дійшов Західний апеляційний господарський суд у постанові від 03.02.2020р. у справі №914/602/19.

З підстав наведеного Відповідач підсумовує, що наведена Позивачем викладена в судовому рішенні правова позиція Верховного Суду не стосується спірних правовідносин у даній справі, а відтак, не є обов`язковою для застосування судом при вирішенні спору.

Третя особа у поданому 04.03.2020р. за вх. №11080/20 Поясненні по справі від 27.02.2020р. вих. №717 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що 22.02.2018р. Третьою особою було сплачено на користь Позивача присуджену до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 суму основного боргу в розмірі 5592881,47грн., проте, через відсутність грошових коштів та майна в Третьої особи присуджена до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 сума штрафних санкцій та судовий збір не погашена, а державним виконавцем в межах примусового виконання вказаного рішення накладено арешт на кошти Третьої особи.

При цьому, Третя особа, як на підстави невиконання згаданого судового рішення, вказує на наявність у неї заборгованості із виплати податку на додану вартість та єдиного соціального внеску, погашення якої згідно встановленої ст.46 Закону України Про виконавче провадження черговості погашення має перевагу перед погашенням заборгованості зі сплати штрафних санкцій та судового збору.

Також Третя особа зазначає, що відповідно до Статуту, КП Червоноградтеплокомуненерго не є казенним підприємством, а здійснює свою господарську діяльність на принципах повного господарського розрахунку і володіє майном на правах повного господарського відання, а відтак, є комунальним комерційним підприємством. При цьому, в ГК України не передбачено прямої вказівки на субсидіарну відповідальність засновника за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства, оскільки ч.10 ст.78 ГК України врегульовані лише питання особливостей господарської діяльності комунальних унітарних підприємств, котрі визначаються відповідно до встановлених Кодексом правил щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а не питання підстав та меж відповідальності комунального підприємства та його засновника.

Окрім того, Третя особа зазначає про накладення в межах виконавчих проваджень із примусового виконання судових рішень арешту на кошти на всіх рахунках Третьої особи, окрім рахунків із спеціальним режимом використання, на які надходять кошти за спожиті енергоносії, і з яких Третя особа здійснює оплату за спожитий природний газ. Порядок користування такими рахунками визначено Постановою кабінету Міністрів України від 18.06.2014р. №217, та з таких рахунків неможливо сплачувати присуджені до стягнення суми штрафних санкцій та судового збору.

12.03.2020р. за вх. №12304/20 Позивачем подано Відповідь на відзив від 11.03.2020р. б/н, у якій в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву доводів зазначає, що статутний капітал комунального унітарного підприємства утворюється органом, до сфери управління якого таке підприємство належить. Розмір статутного капіталу комунального унітарного підприємства визначається відповідною місцевою радою. Відтак, на думку Позивача, укладаючи будь-які договори з комунальним підприємством суб`єкти господарювання у випадку недостатності коштів в такого підприємства мають право звернутись безпосередньо до органу місцевого самоврядування.

Таким чином, внутрішньодержавний статус підприємства як самостійної юридичної особи сам по собі не звільняє державу від відповідальності за борги підприємств у межах конвенції, а відтак, на думку Позивача, Третя особа набула статусу основного боржника а Відповідач - субсидіарного боржника за присудженою до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018 у справі №914/2366/17 заборгованістю.

23.03.2020р. Відповідачем за вх. №13477/20 подано до суду заперечення на відповідь на відзив від 20.03.2020р. вих. №3/22-2235/1-3, де зазначає, що Позивачем у відповіді на відзив викладено аналогічні за змістом до викладених у позовній заяві доводи та спростовує такі аналогічними до викладених у Відзиві на позовну заяву від 26.02.2020р. вих. №3/22-1683/1-3 (вх. №10551/20 від 02.03.2020р.).

01.04.2020р. за вх. №14713/20 Позивачем подано до суду письмові пояснення від 01.04.2020р. б/н, у яких зазначає, що субсидіарна відповідальність засновника комунального підприємства не пов`язана із відкриттям провадження у справі про банкрутство такого підприємства чи будь-якими іншими обставинами, оскільки така вимога не передбачена статтями 77 та 78 ГК України; в матеріалах справи містяться докази в підтвердження недостатності коштів Третьої особи для сплати присудженої до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018 у справі №914/2366/17 заборгованості, оскільки в межах виконавчого провадження ВП №56364433 державний виконавець не в змозі виконати вказане рішення суду протягом більш, ніж півтора року.

З підстав наведеного Позивач зазначає, що правовідносини у справі №914/602/18 не є подібними до правовідносин у даній справі, оскільки матеріалами справи підтверджується факт недостатності коштів Третьої особи для сплати присудженої до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018 у справі №914/2366/17 заборгованості, оскільки в межах виконавчого провадження ВП №56364433 державний виконавець не в змозі виконати вказане рішення суду протягом більш, ніж півтора року.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.ч.1, 5 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Відповідно до ст.18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Загальні умови для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника, в тому числі у справі про банкрутство, визначені Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та Законом про банкрутство.

Частиною 1 статті 619 Цивільного кодексу України передбачено, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.

Відповідно до ч.2 вказаної статті до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Згідно з ч.1 ст.215 ГК України у випадках, передбачених законом, суб`єкт підприємництва-боржник, його засновники (учасники), власник майна, а також інші особи несуть юридичну відповідальність за порушення вимог законодавства про банкрутство, зокрема фіктивне банкрутство, приховування банкрутства або умисне доведення до банкрутства.

Частиною 3 цієї статті кодексу визначено, що умисним банкрутством визнається стійка неплатоспроможність суб`єкта підприємництва, викликана цілеспрямованими діями власника майна або посадової особи суб`єкта підприємництва, якщо це завдало істотної матеріальної шкоди інтересам держави, суспільства або інтересам кредиторів, що охороняються законом.

Під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями; стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом (ч.2 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства).

Нормами Господарського кодексу України визначено регулювання діяльності комунальних некомерційних підприємств аналогічно до діяльності державних казенних підприємств, без наділення вказаних суб`єктів повною самостійною відповідальністю у відносинах з третіми особами.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 04.09.2018р. у справі № 5023/4388/12.

При вирішенні спору у цій справі Велика Палата Верховного Суду врахувала висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема щодо субсидіарної відповідальності муніципального органу (органу місцевого самоврядування) за зобов`язаннями муніципального підприємства: пункт 62 рішення у справі "Єршова проти Російської Федерації" - ЄСПЛ, враховуючи публічний характер діяльності підприємства, істотний ступінь контролю за його майном з боку муніципальних органів влади і рішень останніх, які мали наслідком передачу майна і подальшу ліквідацію підприємства, суд дійшов висновку про те, що підприємство не було наділене достатньою організаційною та управлінською незалежністю від муніципальних органів влади. Отже, незалежно від статусу підприємства як самостійної юридичної особи, муніципальна влада і відповідно держава мають бути в межах Конвенції визнані відповідальними за діяльність і бездіяльність підприємства.

З аналізу обставин даної справи випливає, що до правовідносин між сторонами у даній справі необхідно застосовувати, насамперед, положення частини 3 статті 78 Господарського кодексу України, згідно з яким майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського кодексу України казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється. Реорганізація і ліквідація казенного підприємства проводяться відповідно до вимог цього Кодексу за рішенням органу, до компетенції якого належить створення даного підприємства.

Майно казенного підприємства закріплюється за ним на праві оперативного управління (ч. 3 ст. 76 ГК України).

Згідно із частиною 4 статті 77 ГК України орган, до сфери управління якого входить казенне підприємство, здійснює контроль за використанням та збереженням належного підприємству майна, і має право вилучити у казенного підприємства майно, яке не використовується або використовується не за призначенням, та розпорядитися ним у межах своїх повноважень.

Частиною 7 цієї статті ГК України передбачено, що казенне підприємство відповідає за своїми зобов`язаннями лише коштами, що перебувають у його розпорядженні. У разі недостатності зазначених коштів держава, в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство, несе повну субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями казенного підприємства.

Згідно з ч.1 ст.78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Відповідно до частини 3 цієї статті ГК України майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Частиною 10 статті 78 ГК України передбачено, що особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом.

Разом з тим, зі змісту пунктів 3.4., 3.5., 4.1., 4.2. Статуту Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» вбачається, що Підприємство веде самостійний баланс, має розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, гербову печатку зі своїм найменуванням, штампи, фірмові бланки та інші атрибути юридичної особи; підприємство несе відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах належного йому майна згідно з чинним законодавством; майно Підприємства є комунальною власністю і закріплено за ним на праві повного господарського відання, здійснюючи право повного господарського відання Підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту.

Таким чином, Комунальне підприємство «Червоноградтеплокомуненерго» не є казенним підприємством. Підприємство здійснює господарську діяльність на принципах повного господарського розрахунку та володіє майном на правах повного господарського відання, що дає підстави для висновку про те, що воно є комунальним комерційним підприємством.

Відповідно до ч.1 ст.24 ГК України управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб`єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно ч.5 вказаної статті органи місцевого самоврядування несуть відповідальність за наслідки діяльності суб`єктів господарювання, що належать до комунального сектора економіки, на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

Приписами ч.1 ст.176 ЦК України встановлено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади не відповідають за зобов`язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Приписами ч.1 ст.136 ГК України передбачено, що право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Тобто, виходячи зі змісту наведеної норми права, підставою для застосування субсидіарної відповідальності для засновників таких юридичних осіб має бути виключно пряма вказівка закону.

Господарський кодекс України не передбачає норм прямої дії щодо можливості поширення положень про субсидіарну відповідальність держави за зобов`язаннями комунальних комерційних підприємств.

Положення частини 10 статті 78 Господарського кодексу України не встановлюють повну субсидіарну відповідальність засновника за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства, оскільки названою нормою ГПК врегульовані питання особливостей господарської діяльності комунальних унітарних підприємств, котрі визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а не питання підстав та меж відповідальності комунального підприємства. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2020р. у справі №914/602/19.

При цьому, як вбачається із постанови Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.09.2018р. у справі №5023/4388/12, яка розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням http://www.reestr.court.gov.ua/Review/76381567, предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у даній справі була касаційна скарга Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12 жовтня 2017 року (судді: Шевель О. В. - головуючий, Білоусова Я.О., Крестьянінов О. О.) за заявою Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в особі Лозівського міськрайонного центру зайнятості до Комунального підприємства Комбінат комунальних підприємств Лозівської міської ради Харківської області (далі - КП Комбінат комунальних підприємств , боржник, банкрут) про визнання банкрутом.

Розділом 1 Короткий зміст позовних вимог та заперечень вказаної постанови встановлено, що Господарський суд Харківської області постановою від 11.10.2012р. в справі №5023/4388/12 визнав банкрутом КП Комбінат комунальних підприємств , код ЄДРПОУ 03358676, ліквідатором призначив арбітражного керуючого Черкасова Станіслава Андрійовича, якого зобов`язав у строк до 11 квітня 2013 року виконати ліквідаційну процедуру та надати суду ліквідаційний звіт, ліквідаційний баланс та інші докази, що свідчать про виконання ліквідаційної процедури (п.1.1. Постанови); Ухвалою від 30 червня 2016 року Господарський суд Харківської області задовольнив клопотання ліквідатора про перехід до загальної процедури ліквідації; припинив ліквідаційну процедуру КП Комбінат комунальних підприємств , передбачену статтею 52 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон про банкрутство); ввів загальну процедуру ліквідації, передбачену статтями 22?34 Закону про банкрутство. Ухвалою від 29 вересня 2016 року Господарський суд Харківської області затвердив реєстр вимог кредиторів КП Лозівський комбінат комунальних послуг на суму 242169,30грн. (п.п.1.2., 1.3. Постанови); 24 листопада 2016 року до Господарського суду Харківської області надійшла заява ліквідатора про стягнення з Лозівської міської ради Харківської області заборгованості за грошовими зобов`язаннями банкрута (вх. № 40179), в якій ліквідатор просив суд стягнути з Лозівської міської ради Харківської області заборгованість за грошовими зобов`язаннями (кредиторську заборгованість) КП Комбінат комунальних підприємств згідно з реєстром, затвердженим ухвалою Господарського суду Харківської області від 29 вересня 2016 року в справі № 5023/4388/12 у сумі 242169,30 грн; Заяву обґрунтовано тим, що на підставі рішення XXXII сесії IV скликання Лозівської міської ради Харківської області від 28 квітня 2005 року № 1045 було вилучено 94% всього майна КП Комбінат комунальних підприємств , яке перебувало в оперативному управлінні та використовувалось для здійснення підприємством його статутної діяльності, а саме: будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби (АС машини, сміттєвози, вантажні автомобілі, екскаватор, причіп, трактор, автобуси). Таким чином, на кінець 2005 року на балансі підприємства обліковувались лише залишки основних засобів зі стовідсотковим зносом, що унеможливлювало подальше здійснення статутної діяльності. На думку заявника, вказані обставини фактично позбавило банкрута майна, за рахунок якого мала здійснюватися статутна господарська діяльність, що унеможливило її здійснення, стало причиною зростання заборгованості перед бюджетом та державними цільовими фондами і призвело до банкрутства КП Комбінат комунальних підприємств з вини його засновника - Лозівської міської ради Харківської області. У заяві також зазначено, що положення статуту боржника стосуються некомерційного комунального підприємства та кореспондуються з нормами статей 77, 78 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якими визначено субсидіарну відповідальність органу, до сфери управління якого входить підприємство-банкрут, за зобов`язаннями казенного підприємства у разі недостатності коштів, що перебувають у його розпорядженні; Заперечення обґрунтовані тим, що ані чинним законодавством, ані установчими документами відповідача не передбачено відповідальності засновника за зобов`язаннями комунальних підприємств, тому територіальна громада в особі Лозівської міської ради Харківської області не відповідає за зобов`язаннями створених нею комунальних підприємств (п.п.1.4. - 1.6. Постанови).

З врахуванням наведеного суд дійшов висновку про субсидіарну відповідальність органу місцевого самоврядування за зобов`язаннями створеного ним комунального підприємства, яке є боржником у розумінні Закону про банкрутство, оскільки здійснення господарської діяльності комунальним некомерційним підприємством без мети одержання прибутку на основі матеріальної бази, яка не є його власністю та не включається до ліквідаційної маси в разі банкрутства цього підприємства зумовило для законодавця через механізм, закріплений у положеннях статей 77, 78 ГК України, врегулювати спірні правовідносини та захистити у такий спосіб інтереси можливих кредиторів суб`єкта некомерційної господарської діяльності.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.10.2018р. у справі №923/1297/14 від 27.11.2018р. у справі №904/4928/17, від 29.10.2019р. у справі №927/1124/16, що викладена з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.09.2018р. у справі №5023/4388/12.

Матеріалами справи підтверджується, що Третя особа є самостійною юридичною особою, має відокремлений баланс та майнову самостійність, а відтак, самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. При цьому, Відповідач як засновник Третьої особи не відповідає за зобов`язаннями Третьої особи, крім випадків, встановлених законом та несе відповідальність за наслідки діяльності Третьої особи на підставах, у межах і порядку, визначених законом.

Таким випадком є, зокрема, встановлене ч.2 ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства право ліквідатора під час здійснення своїх повноважень у межах справи про банкрутство під час процедури банкрутства (ліквідації) боржника заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями; стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Таким чином, покладена Позивачем в основу своїх позовних вимог правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 04.09.2018р. у справі №5023/4388/12, стосується заявлення вимог до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства (вчинення дій, спрямованих на вибуття майна з володіння Боржника, що унеможливлювало виконання ним грошових вимог), оскільки у разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями; стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, визначеної Законом про банкрутство.

Відтак, правовідносини, з приводу яких висловилась Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.09.2018р. у справі №5023/4388/12, є відмінними від тих, які виникли у даній справі, а тому викладена Великою Палатою Верховного Суду у згаданій Постанові правова позиція не підлягає застосуванню у вказаній справі.

З врахуванням наведеного, та того, що Третя особа є комунальним унітарним комерційним підприємством а також самостійне здійснення Третьою особою своєї господарської діяльності, що передбачає отримання прибутку, з якого можливо було б стягнути присуджений до стягнення рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 борг, наявність виконавчого провадження з примусового виконання вказаного рішення, відсутність доказів станом на момент вирішення спору щодо існування судового рішення про відкриття процедури банкрутства щодо Третьої особи та перебування Третьої особи на стадії ліквідації в такому провадженні, а також відсутність доказів вжиття Відповідачем заходів, спрямованих на вибуття закріпленого за Третьою особою на праві господарського відання майна з володіння останнього суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про стягнення з Відповідача на користь Позивача присудженої рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 до стягнення з Третьої особи на користь Позивача суми боргу.

При цьому, суд також враховує те, що Червоноградська міська рада не була учасником справи №914/2366/17 ні під час її розгляду по суті в Господарському суді Львівської області, ні під час здійснення Західним апеляційним господарським судом апеляційного провадження з перегляду рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у даній справі, тобто під час вирішення спору щодо стягнення з Третьої особи на користь Позивача вартості послуг з розподілу природного газу за Договором розподілу природного газу від 01.01.2016р. № 9420NQU6WGT016 та штрафних санкцій за порушення порядку оплати таких послуг по суті Позивачем не заявлялось позовних вимог до Червоноградської міської ради як до субсидіарного боржника, а відтак, наявність та межі такої субсидіарної відповідальності при розгляді справи №914/2366/17 Господарським судом Львівської області не досліджувались.

В той же час, судом надавалась оцінка виконання Третьою особою взятих на себе договірних зобов`язань з оплати наданих Позивачем за Договором розподілу природного газу від 01.01.2016р. № 9420NQU6WGT016 послуг з розподілу природного газу, а також наслідки порушення Третьою особою таких зобов`язань.

Відтак, станом на час звернення Позивача до суду спору з приводу суми боргу, стягнення якої було предметом спору у справі №914/2366/17 немає, оскільки такий вирішено рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

При цьому, суд зазначає, що наявність рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та перебуває на примусовому виконанні в межах виконавчого провадження ВП №56364433 про стягнення з Третьої особи на користь Позивача суми боргу у випадку задоволення позову в справі №914/380/20 (про стягнення цього ж боргу з Відповідача на користь Позивача) призведе до існування двох окремих судових рішень та двох окремих виконавчих документів про стягнення одного і того ж боргу, які Позивач буде вправі пред`являти до виконання. Вказане суперечитиме закріпленому у статті 61 Конституції України принципу non bis in iden , згідно якого ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд також критично оцінює та відхиляє доводи Позивача про невиконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 протягом більш, ніж півтора року з моменту відкриття виконавчого провадження з підстав відсутності в Боржника майна та грошових коштів, як підставу покладення субсидіарної відповідальності щодо такого стягнення на Відповідача з підстав того, що процедура та строки виконання виконавчого документа, виданого на виконання судового рішення встановлена Законом України Про виконавче провадження , нормами якого також передбачено права та обов`язки державного виконавця під час здійснення виконавчого провадження та право сторін виконавчого провадження оскаржувати рішення, дії та бездіяльність державного виконавця в порядку та спосіб, визначений Законом.

Матеріалами справи підтверджується вжиття державним виконавцем заходів, спрямованих примусове виконання рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 та стягнення присудженої суми боргу, зокрема накладення арештів на розміщені на банківських рахунках кошти Третьої особи.

В той же час, матеріали справи не містять доказів того, що невиконання Третьою особою як Боржником, рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2018р. у справі №914/2366/17 є наслідком дій чи рішень Відповідача, а не наслідком господарської діяльності та відсутності прибутку Третьої особи.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи встановлено безпідставність та необґрунтованість покладених Позивачем в основу своїх позовних вимог доводів, суд дійшов висновків про те, що позов безпідставним та необґрунтованим, в його задоволенні слід відмовити повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України Про судовий збір судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 24705,15грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 14.02.2020р. №1723 про сплату 26334,13грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №5 до позовної заяви.

Суд зазначає, що ціна позову при поданні Позивачем позовної заяви до господарського суду становила 1755608,14грн., а відтак, сума належного до сплати за подання такої позовної заяви судового збору - 26334,12грн.

Відповідач у поданому до суду Відзиві на позовну заяву зазначає про неможливість розрахунку суми судових витрат, які Відповідач поніс та очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Третя особа не скористалась своїм правом на подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми понесених судових витрат.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З врахуванням доводів мотивувальної частини рішення щодо розміру належного до сплати судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, судом встановлено, що Позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України 0,01грн. судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З підстав відсутності клопотання Позивача про повернення сплаченого за подання позовної заяви до суду судового збору у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє Позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу І ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, недоведення Відповідачем розміру понесених судових витрат у справі, суд дійшов висновків про те, що судові витрати у справі, а саме сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 26334,12грн. слід покласти на Сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, залишити вказані судові витрати за Позивачем.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 123, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.76-78, 136, 173, 174, 193, Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 24, 96, 176, 509, 526, 527, 530, 610-612 Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 29.07.2020р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок