Рішення

від 24.07.2020 по справі 920/459/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.07.2020 Справа № 920/459/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Заєць С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи №920/459/20

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Авістранс ЛТД" (04080,

м. Київ, вул. Кирилівська, будинок 82, офіс 256,

код ЄДРПОУ 42135336, ел. адреса avistransltd@gmail.com);

до відповідача: Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства

"Шосткинський Агролісгосп" (41140, Сумська область,

Шосткинський район, смт. Вороніж, пров. Глухівський, буд. 10,

код ЄДРПОУ 14005298, ел. адреса agroles_shostka@ukr.net)

про стягнення 29190 грн 48 коп.,

УСТАНОВИВ :

15.05.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 29190 грн 48 коп., з яких: 27301 грн 12 коп. основна заборгованість, 1460 грн 28 коп. пеня, 360 грн 36 коп. штраф, 68 грн 72 коп. інфляційне збільшення за неналежне виконання зобов`язань за Договором про надання транспортно-експедиторських послуг № АТ -12 від 01.03.2019, крім цього просить судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 20.05.2020 у справі № 920/459/20 позовна заява залишена без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою суду від 26.03.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено строки для наданні відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив.

21.07.2020 відповідачем надано до суду докази сплати боргу, зокрема платіжні доручення № 1381 від 10.06.2020, № 1236 від 21.05.2020, № 1694 від 10.07.2020.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не подав.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ст. 114 Господарського процесуального кодексу України суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи час, наданий сторонам для подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку, що є підстави для розгляду справи за наявними у ній матеріалами

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Матеріали справи свідчать, що 01.03.2019 між Товіариством з обмеженою відповідальністю Авістранс ЛТД (позивач, Експедитор) та Шосткинським дочірнім Агролісогосподарським підприємством Шосткинський агролісгосп (відповідач, замовник) укладено Договір про надання транспортно-експедиторських послуг № АТ-12 (Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, предметом цього Договору є організація перевезень вантажів замовника, організація надання вантажних вагонів для перевезення та надання інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах власності АТ "Українська залізниця (перевізник), вагонах залізниць інших держав, у вагонах Експедитора та/або вагонах Замовника (при начвності) і проведення розрахунків за ці послуги.

Пунктом 2.1.6. Договору передбачено, що відповідач (Замовник) зобов`язується оплачувати позивачу (Експедитору) послуги, пов`язані з організацією перевезення вантажів та інші надані послуги шляхом внесення передоплати.

Відповідно до п. 2.1.6.1. Договору передбачено, що не пізніше ніж за дві доби до дати подачі вагонів під навантаження перерахувати попередню оплату в розмірі, достатньому для здійснення перевезення та інших послуг на підставі діючих тарифів та умов цього Договору.

Згідно з п. 4.1. Договору оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Експедитора, вказаний у розділі 13 цього Договору.

Пунктом 3.1. Договору сторонами визначено, що розмір плати за організацію перевезення вантажу у вагонах Перевізника, вагонах Експедитора, вагонах Замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткові збори, пов`язані з перевезенням, комісія Експедитора визначається в Додатках до цього Договору, які є його невід`ємною частиною.

Згідно з п. 3.2. Договору розмір плати за організацію перевезення вантажу у вагоні перевізника та/або Експедитора (крім транспортерів Перевізника, проїзду бригад супроводження великовагових транспортерів та вагонів для проїзду цих бригад) складаються з:

- Плати за перевезення навантаженого вагону Перевізника та/або Експедитора;

- Компенсації витрат на перевезення у порожньому стані вагону перевізника та/або Експедитора;

- Плати за використання вагону Перевізника та/або Експедитора у вантажному та порожньому рейсах за нормативний термін доставки;

- Комісії експедитора;

Вартість усіх вище вказаних складових визначається у Додатках до цього Договору, що є його невід`ємними частинами.

З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2020 позивач та відповідач уклали додаток до Договору № 5 - Протокол погодження договірної ціни № 4 про те, що згідно даного протоколу буде проводитись транспортно-експедиційне обслуговування перевезення вантажів: зі станції відправлення - Терещінська до станції призначення Коростень, вантаж - пиловник всяких порід дерева, ставка за 1 вагон - 22595 грн з ПДВ. Даним протоколом, зокрема визначено, що у разі відмови Клієнта від власних лісовозів, Клієнт компенсує Експедитору тариф за підсил вагона під навантаженням.

Актом № 4 від 31.01.2020, додатком до акту та актом звірки взаєморозрахунків за січень 2020 підтверджується факт належного виконання позивачем зобов`язань, зокрема послуги за відвантажений 30.01.2020 вагон № 59023754 призначенням на станцію Коростень, на загальну суму 22595 грн.

Проте, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач не сплати позивачу вищезазначені послуги на суму 22595 грн.

Окрім цього, як зазначає позивач, 20.01.2020 він отримав від відповідача заявку на організацію подачі двох платформ-лісовозів зі станції Терещінська.

Листом № 221/01 від 20.01.2020 позивач повідомив відповідачу інструкцію та коди по заповненню залізничної накладної на перевезення вантажу у січні - лютому 2020 зі станції Терещінська власної платформи-лісовоза 59024422.

Відповідно до п. 2.1.16 Договору у разі відмови Заявника від раніше замовлених вагонів Перевізника та/або Експедитора, що прибули на станцію навантаження, Замовник письмово повідомляє Експедитора та станцію про відмову та сплачує плату за пробіг цих вагонів від станції, з якої вони були відправлені, до станції навантаження.

З матеріалів справи вбачається, що лістом № 126 від 07.02.2020 відповідач відмовився від власної платформи - лісовоза № 59024422, який прибув під навантаження на станцію Терещінська (328102) та гантував компенсувати витрати, пов`язані з підписом вагона під навантаження.

Відповідно до п. 1.3. Договору надання послуг за цим договором може підтверджуватися актами виконаних робіт/наданих послуг, залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та/або іншими документами.

Витрати, пов`язані з підсилом вагона під навантаження, підтверджується залізничними накладними:

- Про прибуття вагону на станцію Терещінська на суму 3230 грн 10 коп без ПДВ, ПДВ складає 646 грн 02 коп, а разом з ПДВ - 3876 грн 12 коп.;

- про відправлення вагону зі станції Терещінська та прибуття до станціх Корюківка у розмірі 692 грн без ПДВ, ПДВ - 138 грн 40 коп, а разом з ПДВ - 830 грн 40 коп.

Відправником у вказаних накладних є ТОВ ІТК , яке діяло на підставі укладеного з позивачем Договору № ІТК-162 від 16.02.2019.

Таким чином, витрати за підсил вагона під навантаження, від якого відмовився відповідач, склали 4706 грн 12 коп.

Відповідно листа № 240/02 від 10.02.2020 позивач звернувся до відповідача з проханням оплатити заборгованість на загальну суму 27301 грн 12 коп., який був вручений відповідачу 19.02.2020.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач в порушення договірних зобов`язань не сплатив позивачу заборгованість в загальній сумі 27301 грн 12 коп, що стало підставою для звернення з позовом до суду.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідачем сплачено 27301 грн 12 коп., що підтверджено платіжними дорученнями: №1381 від 10.06.2020 на суму 10000 грн, № 1236 від 21.05.2020 на суму 2700 грн, № 1694 від 16.07.2020 на суму 14601 грн 12 коп. Таким чином, відповідач добровільно погасив суму основного боргу, що вказує на відсутність предмету спору в цій частині вимог.

За приписами п. 2 ч. 1ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення.

Предметом спору в даній справі є стягнення 27301 грн 12 коп. основного боргу.

Зважаючи на вищевикладене, провадження у справі № 920/459/20 в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 27301 грн 12 коп. підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Окрім цього, позивач, відповідно до поданного розрахунку просить суд стягнути з відповідача 5% річних у розмірі 360 грн 36 коп. та інфляційне збільшення боргу в сумі 68 грн 72 коп.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 Цивільного кодексу України, право кредитора на стягнення % річних не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення % річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

При цьому, слід зазначити, що згідно положень Цивільного кодексу України проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Між сторонами такий розмір процентів визначався у розмірі 5% (п. 5.3.Договору).

У постановах Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 та Верховного Суду від 26.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зроблено висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення.

Враховуючи, вищезазначене, приймаючи до уваги встановлений судом факт несвоєчасної оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 5% річних в сумі 360 грн 36 коп. та інфляційних втрат у розмірі 68 грн 72 коп. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Відповідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами статті 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 5.3. Договору передбачено, що у разі виникнення заборгованості за надані послуги Замовник сплачує експедитору пеню у розмірі 0,5 від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань № 2921-ІІІ від 10.01.2002р., розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до поданого позивачем розрахунку сума пені становить 1460 грн 28 коп.

Відповідач контр розрахунку штрафних санкцій суду не надав.

Беручи до уваги те, що судом було встановлено факт порушення з боку відповідача грошового зобов`язання за отриманий товар, а стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу) передбачена умовами Договору та нормами чинного законодавства, суд приходить до висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1460 грн 28 коп. пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на 10 %. Суд бере до уваги наступне: 1) позивачем не надано доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором або погіршення матеріального стану підприємства, саме у зв`язку з порушенням відповідачем умов договору; 2) відповідачем у повному обсязі сплачено основний борг; 3) стягнення на користь позивача суми процентів річних та інфляційних втрат, в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем.

Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення штрафних санкцій - пені частково, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 1314 грн 25 коп. пені.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, без урахування зменшення пені.

Керуючись ст. ст. 2, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. В частині стягнення суми основного боргу в сумі 27301 грн 12 коп. провадження у справі закрити на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

3. Стягнути з Шосткинського дочірнього агролісогосподарського підприємства Шосткинський Агролісгосп " (41140, Сумська область, Шосткинський район, смт. Вороніж, пров. Глухівський, буд. 10, код ЄДРПОУ 140052987) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Авістранс ЛТД (04080, м. Київ, вул. Кирилівська, буд. 82, офіс 256, код ЄДРПОУ 42135336) 1314 грн. 25 коп. пені, 360 грн. 36 коп. 5% річних, 68 грн. 72 коп. інфляційних втрат, 136 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду, з урахуванням пп. 17.5. п. 17 Розділу XI Перехідних положень ГПК України.

Суддя С.В. Заєць