Рішення від 27.07.2020 по справі 924/547/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2020 р. Справа № 924/547/20

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Музики М.В., секретаря судового засідання Попика О.В., розглянувши справу

за позовом заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України, м. Хмельницький в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, м. Київ, квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, м. Хмельницький

до Хмельницької міської ради,

Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький

про визнання протиправним та скасування п.п. 1.1. п. 1 рішення Хмельницької міської ради від 26.08.2015 №19 "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та втрату чинності", в частині оспорюваної земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, що визначена п. 1 додатку №1 до вказаного рішення;

визнання протиправним та скасування державної реєстрації ділянки в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121,

за участю представників учасників справи:

позивача 1: Лавров Д.О. - згідно наказу №342/3 від 24.12.2019 року;

позивача 2: Літвін С.М. згідно наказу №52 від 19.02.2020 року ( в режимі відеоконференції);

позивача 3: Марків Ю.С. - згідно наказу №48 від 22.04.2020 року;

відповідача 1: Демчук Л.Г. - представник згідно даних ЄДРЮО, ФОП та ГФ;

відповідача 2: ОСОБА_1 - згідно наказу №11-к від 15.01.2018 року;

прокуратури: Желізняк З.Р. - згідно наказу №131к від 19.02.2020р.;

ВСТАНОВИВ:

прокурор звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати п.п. 1.1. п. 1 рішення Хмельницької міської ради від 26.08.2015 №19 "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та втрату чинності", в частині оспорюваної земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, що визначена п. 1 додатку №1 до вказаного рішення; визнати протиправним та скасувати державну реєстрацію ділянки в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121.

Свої вимоги мотивує тим, що 23.12.1975 року Хмельницькій квартирно-експлуатаційній частині Хмельницького району, правонаступником якої є позивач 3, видано акт на право користування землею, згідно якого в постійне користування було відведено, в тому числі, 176,9871 га земель оборони, що належать до військового містечка № НОМЕР_1 Хмельницького гарнізону, які призначались для використання військовою частиною НОМЕР_2 для потреб оборони за призначенням та для забезпечення повсякденної (постійної) діяльності, утримання та охорони. Проте, оскаржуваним у даній справі рішенням Хмельницької міської ради, без відповідних повноважень, на території військового містечка № НОМЕР_1 окремим громадянам надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для обслуговування та будівництва житлових будинків, господарських будівель та споруд, в тому числі, громадянину ОСОБА_2 земельну ділянкою площею 0,06 га із кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, що спричинило звернення до суду з даним позовом.

Представники позивачів та прокурор під час судового розгляду спору позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягають на їх задоволенні.

Позивач 2 у письмових поясненнях №699 від 05.06.2020 року підтримує позицію прокурора, викладену у позовній заяві.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні та у наданому суду відзиві на позов просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Заперечення мотивує відсутністю обґрунтованих підстав звернення у даній справі військового прокурора до суду в інтересах держави (порушення ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру"); відсутністю доказів на підтвердження права на спірну земельну ділянку та факту порушення цього права Хмельницькою міською радою; порушення строку для звернення до суду; наявністю рішення господарського суду з того самого предмету і з тих самих підстав у справі №924/693/17.

Окрім того, відповідач 1 подав заяву про застосування строку позовної давності, оскільки вважає, що позивачам ще 22.06.2015 року було відомо про факт нібито порушеного права, на захист якого спрямований даний позов.

Прокурор у відповіді на відзив Хмельницької міської ради зауважує на обґрунтованості звернення прокурора до суду в інтересах позивачів відповідно до положень ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", а також на дійсності Державного акту та підтвердження відповідачем 1 розпорядження земельними ділянками військового містечка №66 у спірному рішенні.

Щодо перебігу позовної давності вважає наявним факт її переривання у зв`язку з прийняттям рішення господарським судом м. Києва за частиною вимоги, що є предметом даного спору.

Хмельницька міська рада у письмових поясненнях від 24.06.2020 року вважає доводи прокурора, викладені у відповіді на відзив такими, що не спростовують заперечень відповідача 1. Зокрема, звертає увагу суду на відсутності доказів того, що позивачі 1 та 2 не здійснюють або неналежним чином здійснюють свої повноваження відносно спірної земельної ділянки. Наголошує на пропуску строку позовної даності, перебіг якого для позивачів розпочався 26.02.2016 року.

Повноважний представник відповідача 2 в засіданні суду та у наданому відзиві заперечує проти позову. Акцентує увагу на недоведеності того, що земельні ділянки, зазначенні в оскаржуваному рішенні, відносяться до земель оборони. Наголошує, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав щодо такої земельної ділянки. Водночас, на земельну ділянку із кадастровим номером 6810100000:35:003:0121 зареєстровано право приватної власності гр. ОСОБА_2 , натомість, у позовній заяві не ставиться вимога про припинення всіх речових прав на земельну ділянку, отже, не дотримана виключна умова для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки на підставі рішення суду.

Позивач 3 у відповіді на відзиви відповідачів додатково звертає увагу на постанову Вищого господарського суду України від 02.09.2015 року у справі №924/1968/14, у якій встановлено дійсність державного акту від 1975 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Виконавчий комітет Хмельницької районної ради депутатів трудящих рішенням №277-в від 23.12.1975 року "Про затвердження акту на право користування землею Хмельницької КЕЧІ району ПрикВО Хмельницької області" затвердив акт на право користування землею Хмельницької КЕЧІ з відповідними до нього юридичними документами загальною площею в плані 2490,1 га, в тому числі, в користуванні Хмельницької КЕЧІ - 2487,6 га.

Відповідно до акту приймання (передачі) для утримання і експлуатації будівель, споруд та території військового містечка, затвердженого начальником Хмельницького гарнізону 10.10.2013 року, КЕВ м. Хмельницький передано військовій частині НОМЕР_2 для утримання та експлуатації будівлі, споруди та територію військового містечка № НОМЕР_1 м. Хмельницький, вул. Раскової.

26.08.2015 Хмельницькою міською радою прийнято рішення №19 "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та втрату чинності", відповідно до п. п. 1.1. п. 1 якого вирішено надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам з метою передачі у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови із земель міської ради (додаток №1).

У п. 1 додатку №1 передбачено надання ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 600 м. кв., з метою передачі у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови із земель міської ради.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, станом на 05.05.2020 року, земельна ділянка з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,06 га. за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває з 23.05.2016 року на праві приватної власності у ОСОБА_2 .

Аналогічна інформація міститься у даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно згідно інформації від 05.12.2017 року та від 26.05.2020 року.

Комісією щодо проведення інвентаризації, обстеження, приймання-передачі та визначення якісного і технічного стану нерухомого військового майна і земель оборони по КЕВ м. Хмельницький проведено обстеження земель оборони військового містечка №66 Хмельницького гарнізону у м. Хмельницький по вул. Митрополита Шептицького (Раскової), 204, які захоплені та використовуються не за цільовим призначенням, за результатами якого складено акт від 19.05.2017 року.

Комісією у акті зроблено висновки, що земельна ділянка має орієнтовну площу 20, 0000 га, згідно даних обліку КЕВ м. Хмельницький належить до земель державної власності, до земель оборони військового містечка № НОМЕР_1 Хмельницького гарнізону і закріплена за військовою частиною НОМЕР_2 як учбове поле; захоплена Хмельницькою міською радою і використовується не за цільовим призначенням під індивідуальне житлове будівництво.

З вищевикладеного, прокурор в інтересах позивачів звернувся з даним позовом до суду.

Матеріали справи місять справу по видачі акту на право користування землею Хмельницькій КЕЧІ району ПрикВО, розроблену Хмельницький філіалом Республіканського проектного інституту по землевпорядкуванню "Укрземпроект" у 1975 році, а також матеріали для надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель оборони, наданих Хмельницькій КЕЧ району (КЕВ м. Хмельницький, для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення за адресою: м. Хмельницький, вул. Митрополита Шептицького, 204, військове містечко №66 Хмельницького гарнізону).

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу. Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який набрав чинності 30 вересня 2016 року, Конституцію України доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі №912/2385/18 сформулювала правовий висновок, що бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

В свою чергу, якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України.

Матеріалами справи стверджується, що прокурор 13.04.2020 року звернувся до позивачів із повідомленням про намір звернутися до суду із даним позовом, чим дотримано вимоги ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Оскільки позивачами не вчинено жодних дій з даного приводу, а також ними не оспорюються в ході розгляду спору підстави для представництва, суд приходить до висновку про обґрунтованість звернення прокурора до суду із даним позовом, чим спростовуються відповідні доводи відповідача 2.

Згідно зі ст. ст. 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 77 Земельного кодексу України, яка кореспондується із статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони", землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно законодавства України.

Так, відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У свою чергу, згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з абзацом 3 частини 5 статті 20 Земельного кодексу України земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном, в тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних сил України, в тому числі у разі їх розформування. Частиною першою статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Статтями 153, 155 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно з приписами ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Судом встановлено, що 26.08.2015 Хмельницькою міською радою прийнято рішення №19 "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та втрату чинності", відповідно до п. п. 1.1. п. 1 якого вирішено надати дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам з метою передачі у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови із земель міської ради (додаток №1). У п. 1 додатку №1 до рішення, визнати протиправним та скасувати який просить прокурор, передбачено надання ОСОБА_2 дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , площею 600 м. кв., з метою передачі у власність для будівництва і обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), землі житлової та громадської забудови із земель міської ради.

В подальшому, гр. ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,06 га. за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснено 23.05.2016 року реєстрацію права приватної власності на таку земельну ділянку у Державному земельному кадастрі.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Тобто, у зв`язку з реалізацією оскаржуваного п. 1 додатку 1 рішення Хмельницької міської ради №19 від 26.08.2015 року, з 23.05.2016 року власником земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, цільове призначення: 02.01 Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,06 га. за адресою: АДРЕСА_1 , є громадянин ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Крім цього, частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Зеленчук та Цицюра проти України" зазначено, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державної влади у безперешкодне користування своїм майном повинно бути законним: друге речення першого абзацу дозволяє позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення дотримання "законів". Більш того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, властивий всім статтям Конвенції. Принцип законності передбачає, що відповідні положення національного законодавства є досить доступними, точними і передбачуваними в їх застосуванні.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає непередбачуваності закону. Сумніви щодо тлумачення закону, які залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

В питаннях оцінки "пропорційності" Європейський суд з прав людини, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Із матеріалів справи стверджується, що прокурором в інтересах позивачів фактично оспорюється право Автодійчука С.О. на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, за адресою: м. Хмельницький, вул. Дністрянська, 34, яке ним зареєстроване 23.05.2016 року. При цьому, станом на даний час відповідачі в даній справі не заявляють жодний майнових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121.

У постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 492/624/16-ц (провадження № 61-27001св18) за аналогічних обставин висловлена позиція, що оскільки спір стосується права власності особи, якій надано земельну ділянку оскаржуваним рішенням, то саме така особа є належним відповідачем у справі (при цьому, процесуальні права відповідача та третьої особи є різними за своїм змістом та впливом на процес).

Аналогічно ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України передбачає, що ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

З викладеного, враховуючи реалізацію оскаржуваного п. 1 додатку №1 до рішення Хмельницької міської ради шляхом реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку за іншою особою, а також визначений предмет спору, належним відповідачем є власник земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121 - гр. ОСОБА_2 .

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (пункт 41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). Встановивши, що позов пред`явлений до неналежного відповідача та відсутні визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі №570/3439/16-ц від 12.12.2018 року).

Оскільки позивачем не заявлено про залучення співвідповідача, а у суду відсутня відповідна процесуальна можливість, в позові заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України, м. Хмельницький в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, м. Київ, квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, м. Хмельницький до Хмельницької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький про визнання протиправним та скасування п.п. 1.1. п. 1 рішення Хмельницької міської ради від 26.08.2015 №19 "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та втрату чинності", в частині оспорюваної земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, що визначена п. 1 додатку №1 до вказаного рішення; визнання протиправним та скасування державної реєстрації ділянки в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, слід відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові у суду відсутні підстави для вирішення питання про сплив строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру у зв`язку з відмовою в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 20, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України, м. Хмельницький в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, м. Київ, квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький, м. Хмельницький до Хмельницької міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький про визнання протиправним та скасування п.п. 1.1. п. 1 рішення Хмельницької міської ради від 26.08.2015 №19 "Про надання громадянам дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та втрату чинності", в частині оспорюваної земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, що визначена п. 1 додатку №1 до вказаного рішення; визнання протиправним та скасування державної реєстрації ділянки в Державному земельному кадастрі з кадастровим номером 6810100000:35:003:0121, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 29.07.2020 року

СуддяМ.В. Музика

Веб-адреса рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/.

Віддрук. у 7 прим.: 1 - до справи; 2 - військова прокуратура (29000, м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 65) - рек. з пов. про вручення; 3 - позивачу (01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12/2) - рек. з пов. про вручення; 4 - позивачу 2 (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 6) - рек. з пов. про вручення; 5 - позивачу 3 (29000, м. Хмельницький, вул. Героїв АТО) - рек. з пов. про вручення; 6 - відповідачу 1 (29000, м. Хмельницький, вул. Гагаріна, 3) - рек. з пов. про вручення; 7 - відповідачу 2 (29000, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1) - рек. з пов. про вручення