Рішення

від 13.07.2020 по справі 183/3650/19

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/3650/19

№ 2/183/873/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2020 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.,

секретаря судового засідання Пономаренко О.О.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 Р. ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Новомосковську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до державного реєстратора Новомосковської районної державної реєстрації Краснової Людмили Олександрівни, Новомосковської районної державної адміністрації, Міністерства Оборони України, третя особа - Дніпропетровська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою,

в с т а н о в и в:

10 червня 2019 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до державного реєстратора Новомосковської районної державної реєстрації Паливоди Людмили Олександрівни, Новомосковської районної державної адміністрації, третя особа - Міністерство Оборони України про визнання протиправним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 11 червня 2019 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків заяви.

02 липня 2019 року ОСОБА_4 на виконання ухвали суду звернулася з позовом в новій редакції, відповідно до якого усунула недоліки первісної позовної заяви.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 посилалася на те, що вона на підставі договору купівлі-продажу від 02 березня 2011 року серії ВРЕ № 857390-857391, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 424 є власником заміської бази відпочинку Тихоніно , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначена база відпочинку розташована на земельній ділянці площею, 4,2 га, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011.

Позивач ОСОБА_4 зазначила, що державним реєстратором Новомосковської районної державної реєстрації Паливодою Л.О. було прийняте рішення № 40849825 від 27 квітня 2018 року 09:48:19 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, сщ/рада Черкаська за Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022">00034022), а також вчинено запис № 25920840 від 24 квітня 2018 року 11:59:47 про державну реєстрацію права постійного користування зазначеною земельною ділянкою.

Підставою здійснення державним реєстратором Паливодою Л.О. державної реєстрації речових прав був Державний акт на право користування земельною ділянкою серії Б НОМЕР_1 020061, виданий у 1988 році виконавчим комітетом Новомосковської районної ради, який втратив чинність, що підтверджується листом відділу Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 21.04.2010 року. Дані обставини були встановлені рішеннями у цивільній справі № 183/6747/13-ц.

За наведених обставин, державний реєстратор не мала право вчиняти певні дії на підставі державного акту, який не є чинним, а повинна була прийняти рішення про відмову у державній реєстрації права постійного користування через неможливість встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, вчинення відповідних дій державним реєстратором, суттєво порушують та обмежують права позивача ОСОБА_4 щодо користування та розпорядження нерухомим майном, яке розташоване на спірній земельній ділянці, зокрема вона позбавлена права на відчуження належного їй нерухомого майна, права на його перебудову, право щодо доступу до її власного майна, крім того протиправна реєстрація права користування відповідною земельною ділянкою за Міністерством оборони України порушує норми земельного законодавства, права і гарантії позивача. Посилаючись на приписи статей 120,141 ЗК України зазначила, що оскільки вона набула право власності на заміську базу відпочинку Тихоніно , до неї переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй майно, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Набуття нею права власності на будівлю або споруду, що розташована на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою всіх попередніх землекористувачів.

У зв`язку з чим, позивач ОСОБА_4 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення № 40849825 від 27 квітня 2018 року 09:48:19 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, сщ/рада Черкаська за Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022">00034022);

-визнати протиправним та скасувати запис № 25920840 від 24 квітня 2018 року 11:59:47 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, сщ/рада Черкаська за Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022">00034022).

Ухвалою суду від 29 липня 2019 року відкрите провадження у справі.

Ухвалою суду від 24 жовтня 2019 року зобов`язано відділ з державної реєстрації бізнесу та речових прав на нерухоме майно Новомосковської районної державної адміністрації надати на адресу суду належним чином завірену копію реєстраційної справи № 122214294.

16 жовтня 2019 року відповідач державний реєстратор Новомосковської районної державної реєстрації Паливода Л.О. звернулася з відзивом на позовну заяву, в якому зазначила, що позовні вимоги необґрунтовані, безпідставні та такі, що не підлягають задоволенню, просила суд відмовити ОСОБА_4 у задоволенні позову.

24 жовтня 2019 року позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з уточненою позовною заявою до державного реєстратора Новомосковської районної державної реєстрації Паливоди Людмили Олександрівни, Новомосковської районної державної адміністрації, Міністерства Оборони України, третя особа - Дніпропетровська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 22 січня 2020 року закрите підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні 22 травня 2020 року представники позивача ОСОБА_4 посилалися на обставини, викладені в позовній заяві, просили позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, в подальшому звернулися до суду з заявами про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали.

Відповідач державний реєстратор Новомосковської районної державної реєстрації Краснова Л.О. в судове засідання не звилася, згідно заяви просила розглядати справу без її участі, зокрема надала суду документи про зміну її прізвища після реєстрації шлюбу з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 , у зв`язку з чим судом здійснено заміну неналежного відповідача державного реєстратора Новомосковської районної державної реєстрації Паливоду Л.О. на належного ОСОБА_7 .

Представник відповідача Новомосковської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про місце, дату і час розгляду справи, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.

Представник відповідача Міністерства оборони України в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотання про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву суду не подавав.

Представник третьої особи Дніпропетровської обласної державної адміністрації в судове засідання не з`явився, згідно заяви просив слухати справу за його відсутності, в той же час надав на адресу суду письмові пояснення, в обґрунтування яких посилався на безпідставність позовних вимог, у зв`язку з чим просив відмовити в задоволенні позову.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, заслухавши представників позивача, дослідивши надані сторонами письмові докази, дійшов такого висновку.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч. 1 ст.4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.

Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.

Згідно ч.3 ст.12ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

З огляду на вказані норми закону позивач, обравши певний спосіб захисту цивільного права перед судом, має довести, шляхом подання належних та допустимих доказів, які порушують, не визнають або оспорюють охоронювані законом його цивільні права.

Відповідач, зі свого боку, зобов`язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.

Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму Про судове рішення у цивільній справі №14 від 18 грудня 2003 року Про судове рішення у цивільній справі вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях .

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 02 березня 2011 року серії ВРЕ № 857390-857391, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишовим С.О., зареєстрованого в реєстрі за № 424 є власником заміської бази відпочинку Тихоніно , що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів № 9638376 від 02 березня 2011 року та витягом про державну реєстрацію прав № 29195551 від 03 березня 2011 року.

Зазначена база відпочинку розташована на земельній ділянці площею, 4,2 га, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011.

Згідно Державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б НОМЕР_1 020061, виданого у 1988 році Новомосковською районною радою Дніпропетровської області було передано Дніпропетровській квартирно-експлуатаційній частині району в безоплатне постійне користування земельну ділянку площею 20 447,0 га, розташованої на території Новомосковського району.

Судом встановлено, що рішенням державного реєстратора Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Паливодою Л.О. № 40849825 від 27 квітня 2018 року 09:48:19 здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, сщ/рада Черкаська за Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022">00034022), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 122221639 від 27 квітня 2018 року.

24 квітня 2018 року державним реєстратором Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Паливодою Л.О. вчинено запис № 25920840 11:59:47 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, сщ/рада Черкаська за Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022">00034022), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 122221639 від 27 квітня 2018 року.

В судовому засіданні встановлено, що зазначена земельна ділянка перебуває у власності Новомосковської районної державної адміністрації, що стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 122221639 від 27 квітня 2018 року, а також інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 122214294.

Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 16 ЗК УРСР (в редакції чинній на момент видачі державного акту на землю) відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР. У постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею. Надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу. Порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радою Міністрів Української РСР.

Згідно ст. 20 ЗК УРСР відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.

Статтею 21 ЗК УРСР визначено порядок видачі документів на право користування землею, а саме: видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

У відповідності до ст. 22 ЗК УСРС приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Згідно Інструкції Про порядок складання, видачі (заміни) і зберігання державних актів на право користування землею , затвердженої Міністерством сільського господарства СРСР від 07.09.1976 року, земельна ділянка, що передається у власність або надається у постійне користування, розташована на території кількох районних Рад депутатів трудящих, державні акти на право власності на землю і право постійного користування землею видаються окремо на території кожної Ради депутатів трудящих.

Відповідно до ст. 126 ЗК України державний акт є документом , що посвідчує право власності на земельну ділянку, надану у власність відповідним рішенням.

В той же час, Державний акт серії Б НОМЕР_1 020061, виданий Новомосковською районною радою на земельну ділянку площею 20 447,0 га, яка розташована на території двох районних рад, окрім того, не містить інформації щодо цільового призначення земельної ділянки площею 20 447,0 га та належним чином не зареєстрований, що свідчить про його нечинність.

Зокрема, суд звертає увагу, що листом відділу Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області від 21.04.2010 року Державний акт серії Б № 020061 втратив чинність. Зазначені обставини також були встановлені рішеннями першої та другої інстанції у цивільній справі № 183/6747/13-ц.

Як вже встановлено вище, позивач ОСОБА_4 набула право власності на заміську базу відпочинку Тихоніно , що розташована на спірній земельній ділянці площею 4,2 га кадастровий номер 1223256200:01:005:0011 за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Відповідно до п. е) ч. 1 ст. 141 ЗК України, набуття іншою особою права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою всіх попередніх землекористувачів.

Статтями 2, 4, 5, 12, 18 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 цього Закону).

Державній реєстрації прав підлягає право власності (ст. 4 цього Закону).

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ст. 5 цього Закону).

Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій (ст. 12 цього Закону).

Державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви (ст. 18 цього Закону).

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі Порядок).

Так, відповідно до п.2 ч.2 ст.9 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Частиною 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV передбачено, що державний реєстратор:1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах;наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав, похідних від права власності, здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

У ч.4 ст.15 даного Закону №1952-IV передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

В силу ч.3 ст.17 Закону №1952-IV документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та -іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч.1 ст.25 Закону №1952-IV реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному окремо визначеному об`єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об`єкта.

Із системного аналізу зазначених положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV вбачається, що державна реєстрація права власності здійснюється щодо кожного окремо визначеного об`єкту нерухомого майна та за умови відповідності такого права власності законодавству і доданим документам.

Як вже встановлено вище, підставою для здійснення державним реєстратором Паливодою Л.О. державної реєстрації речових прав був Державний акт на право користування земельною ділянкою серії Б НОМЕР_1 020061, виданий у 1988 році виконавчим комітетом Новомосковської районної ради, який втратив чинність, у зв`язку з чим державний реєстратор не мала право вчиняти певні дії на підставі державного акту, який не є чинним, а повинна була прийняти рішення про відмову у державній реєстрації права постійного користування через неможливість встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень №1952-IV, у разі скасування судом рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, передбаченому п.п."а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Держава відповідно до положень статті 55 Конституції України кожному гарантувала право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За змістом ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Така ж норма закріплена у ст. 321 ЦК України, в якій зазначено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, лише у випадках і в порядку, встановлених законом, а примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

За положеннями статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Статтями 140, 143 Земельного кодексу України наведено вичерпний перелік позбавлення права власності на земельну ділянку, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до п. 6 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року№Л.5-рп/2005 держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати надане їм права користування земельною ділянкою.

Частиною 2 статті 1 Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Для того, щоб відповідати Конвенції, позбавлення повинно бути законним і спрямованим на спрямованим справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника( справа Стреч проти Сполученого Королівства , справа Рисовський проти України ), де Європейський Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1 Конвенції, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (справа Броньовський проти Польщі ).

Частиною 2 ст. 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органівмісцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на вищенаведене , суд вважає, що в судовому засіданні знайшли підтвердження факти, на які посилається позивач та її представник, вчинення відповідних дій державним реєстратором, суттєво порушують та обмежують права позивача ОСОБА_4 щодо користування та розпорядження нерухомим майном, яке розташоване на спірній земельній ділянці, зокрема позивач позбавлена права щодо володіння, користування та розпорядження належного їй нерухомого майна, крім того реєстрація права користування відповідною земельною ділянкою за Міністерством оборони України порушує права та гарантії позивача.

Враховуючи вищевикладене суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що державним реєстратором не було дотримано порядку здійснення державної реєстрації, встановленого ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зазначені дії порушують права позивача на отримання спірної земельної ділянки, на якій знаходиться належне їй на праві власності нерухоме майно, в користування, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки предметом спору визначено безпосередньо оскарження рішення та запису державного реєстратора, тому судові витрати підлягають покладенню безпосередньо на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 76-81, 82, 89, 141, 142, 258-259, 263-268, 272, 273, 354ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_4 до державного реєстратора Новомосковської районної державної реєстрації Краснової Людмили Олександрівни, Новомосковської районної державної адміністрації, Міністерства Оборони України, третя особа - Дніпропетровська обласна державна адміністрація про визнання протиправним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 40849825 від 27 квітня 2018 року 09:48:19 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, сщ/рада Черкаська за Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022">00034022), прийняте державним реєстратором Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Паливодою Людмилою Олександрівною.

Визнати протиправним та скасувати запис № 25920840 від 24 квітня 2018 року 11:59:47 про державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 1223256200:01:005:0011, площею 4,2 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, сщ/рада Черкаська за Міністерством оборони України (код ЄДРПОУ 00034022">00034022), вчинений державним реєстратором Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області Паливодою Людмилою Олександрівною.

Стягнути з державного реєстратора Новомосковської районної державної реєстрації Краснової Людмили Олександрівни на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п`ятсот тридцять шість грн. 80 коп.).

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: державний реєстратор Новомосковської районної державної реєстрації ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місцезнаходження за адресою: АДРЕСА_3 ;

-відповідач: Новомосковська районна державна адміністрація, код ЄДРПОУ 04052324, місцезнаходження за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Шевченка, буд. 7;

-відповідач: Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 0034022, місцезнаходження за адресою: 03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, буд. 6;

-третя особа: Дніпропетровська обласна державна адміністрація, код ЄДРПОУ 00022467, місцезнаходження за адресою: 49004, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр. Олександра Поля, буд 1.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 13 липня 2020 року.

Суддя Д. І. Городецький