Рішення

від 30.07.2020 по справі 910/2931/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2020Справа № 910/2931/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація

до Товариства з обмеженою відповідальністю Хамстер Клаб

про стягнення 35 730, 33 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2020 року Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Хамстер Клаб (далі - відповідач) про стягнення 35 730, 33 грн. вартості безпідставно набутого майна.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач фактично спожив за рахунок позивача без договору теплову енергію на потреби опалення в опалювальних періодах 2016-2017 року на суму 35 730, 33 грн. Оскільки відповідач отримував теплову енергію на потреби опалення своїх приміщень та послуги з технічного обслуговування системи теплоспоживання будинків без договору та за рахунок позивача, відповідно до приписів статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України відповідач повинен відшкодувати позивачу вартість безпідставно набутого майна. У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2020 подану Комунальним підприємством Київжитлоспецексплуатація позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

13.03.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача надійшли докази на усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2020 відкрито провадження у справі № 910/2931/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.05.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач проти задоволення позову заперечує, оскільки позивач не надав докази на підтвердження постачання теплової енергії відповідачу протягом опалювального сезону 2016/2017 років. При цьому, позивач з моменту припинення дії договору про надання послуг на теплопостачання від 17.10.2003 № 924 не вчиняє дії з від`єднання приміщення, належного відповідачу, від внутрішньо-будинкової системи опалення чим сприяє утворенню власної заборгованості перед енергопостачальною організацією за постачання теплової енергії до будинку № 5-А по вул. Пулюя у місті Києві.

Відповідач вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин норми статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, оскільки позивач не надав суду доказів набуття та збереження відповідачем його майна, оскільки не доведено факт постачання позивачем теплової енергії на опалення приміщення відповідача. При цьому, Акти прийому виконаного опалення не є такими доказами, оскільки не засвідчені підписом посадової особи та печаткою відповідача. Також, не можуть бути застосовані норми, які регулюють правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем, які не регулюють господарську діяльність позивача, оскільки він не має ліцензії на постачання теплової енергії.

Окрім того, позивач не надав обґрунтованого розрахунку та доказів наявності заборгованості відповідача за теплову енергію на опалення, стягнення якої є предметом даного спору, оскільки поданий розрахунок суми позовних вимог та акти звірки розрахунків суперечать один одному. Також, на переконання відповідача, позивач не подав докази на підтвердження настання строку виконання зобов`язання з оплати теплової енергії на опалення приміщення в сумі 35 730, 33 грн., оскільки договір між сторонами відсутній, а відповідач не отримував відповідну вимогу про сплату боргу відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України.

08.05.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності.

25.05.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вважає доводи відповідача безпідставними. Так, позивач вважає, що у відповідності із чинним законодавством, питання фактичного відключення опалення від існуючої внутрішньо будинкової мережі має вирішуватись саме відповідачем як власником нежитлового приміщення. Спірні правовідносини, на переконання позивача має бути вирішені на підставі статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України, що регулюють відносини набуття, збереження та повернення безпідставно набутого майна, що також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладену у постанові від 21.11.2018 у справі № 910/23757/17, оскільки між сторонами не існують зобов`язальних правовідносин. Наявними у матеріалах доказами підтверджується підключення будинку № 5-А по вул. Пулюя у місті Києві до опалення протягом опалювального сезону 2016-2017 років, приміщення відповідача опалювалось централізовано, обсяг спожитої енергії підтверджений показаннями приладу обліку, а обсяг та вартість отриманої відповідачем енергії розрахована пропорційно до опалювальної площі приміщення. Заперечуючи проти застосування строку позовної давності, позивач зазначив, що строк позовної давності необхідно обраховувати з 16.05.2017 - дати ухвалення рішення третейським судом, яким було встановлені обставини припинення дії укладеного між сторонами договору від 17.10.2003 № 924, оскільки з саме цієї дати позивач дізнався про порушення його права зі сторони відповідача як споживача теплової енергії.

02.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких просив відмовити у задоволенні позову, а в разі наявності порушеного права позивача - застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація (позивач) є балансоутримувачем нежилих будинків за адресою: вул. Пулюя, 5 літ. А у м. Києві, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва та передані підприємству у господарське відання.

Позивач як споживач уклав з ПАТ Київенерго (теплопостачальна організація) договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 8594004 від 01.06.2001, за умовами якого теплопостачальна організація постачає теплову енергію абоненту для потреб централізованого опалення та гарячого водопостачання вказаних нежилих будинків.

Теплове обладнання приміщень нежилих будинків є складовими частинами загальної системи теплоспоживання будинків, що обладнана вузлом обліку і теплової енергії, яким забезпечується загальнобудинковий облік (п. 5.1 Договору).

Відповідно до п.2.3.4 договору № 8594004 від 01.06.2001 перелік : власників (орендарів) приміщень, теплове обладнання яких підключено до теплових мереж будинку зазначено у додатку № 8 до вказаного договору, опалення і гаряче водопостачання яких здійснюється від теплових мереж Енергопостачальної організації .

Відповідач є власником нежилого приміщення загальною площею 323,8 кв. м, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Пулюя, 5 літ. А на підставі договору № 2 купівлі-продажу нерухомості від 09.09.2003 року, зареєстровано в реєстрі за № 5698-П.

Належне відповідачу нежитлове приміщення є вбудованим, система опалення приміщення є невід`ємною частиною системи опалення будинків.

Між позивачем та відповідачем було укладено договір № 924 від 17.10.2003 року про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та абонентських уводів вул. Пулюя, 5 літ. А у м. Києві.

Відповідно до п. 6.1. договір № 924 від 17.10.2003 набуває чинності з 17.10.2003 року, та діє до 31.12.2004 року.

Пунктом 6.2 передбачено, що договір припиняє свою дію в випадках:

закінчення строку на який він був укладений;

взаємної згоди Сторін про його припинення;

прийняття рішення Господарським судом;

передбачених п. 4.3.1. Договору;

ліквідації Сторін.

Згідно з пунктом 6.4 договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік. Якщо за місяць закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Відповідно до п. 6.3. Договору припинення дії Договору не звільняє Споживача від обов`язку повної сплати спожитих за договором послуг до моменту звільнення приміщення та передачі його за актом іншому споживачу.

Згідно з умовами п. 2.3.6 Договору №924 від 17.10.2003 відповідач зобов`язався своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати (сплачувати) позивачу вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з Розділом 5 договору всі спори, розбіжності, вимоги та претензії, які виникають при виконанні даного договору у зв`язку з ним або випливають з нього, підлягають остаточному вирішенню у Незалежному третейському суді при Всеукраїнський громадський організації "Ліга юридичного захисту інтересів споживачів".

Рішенням постійно діючого Незалежного Третейського Суду при Всеукраїнській громадській організації Ліга юридичного захисту інтересів споживачів від 16.05.2017 року у справі № 13/16 за позовом Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація до Товариства з обмеженою відповідальністю Хамстер Клаб про стягнення заборгованості за договором про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньо будинкових інженерних систем ЦО, ГВП та їх абонентських уводів № 924 від 17.10.2003 року, встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю Хамстер Клаб листами № 63 від 10.08.2015 року, № 71 від 07.09.2015 року, № 72 від 16.09.2015 року повідомило Комунальне підприємство Київжитлоспецексплуатація про небажання продовжувати дію договору на 2016 рік, у зв`язку з чим договір № 924 від 17.10.2003 року припинив свою дію 31.12.2015 року .

Відповідно до ч. 8 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, виправдувальним вироком суду у кримінальному провадженні, ухвалою про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи господарським судом.

Частиною 1 статті 75 ГПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Враховуючи, що сторонами не заперечується фактичні обставини справи щодо надсилання відповідачем на адресу позивача листів про відмову пролонгувати договір № 924 від 17.10.2003 року на наступний строк, суд встановив, що вказаний договір припинив свою дію 31.12.2015 відповідно до умови пункту 6.4 та ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, відповідач після закінчення дії договору № 924 від 17.10.2003 протягом січня, лютого, березня, листопада, грудня 2016 року, січня 2017 року продовжував використовувати теплову енергію на потреби опалення власних приміщень, не відшкодовуючи її вартість на користь позивача, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в сумі 35 730, 30 грн.

Позивач протягом зазначеного періоду оплачував отриману теплову енергію на користь Енергопостачальної організації згідно з умовами договору № 8594004 від 01.06.2001, про що свідчать акти звіряння розрахунків з ПАТ "Київенерго".

Позивач направив на адресу відповідача претензію від 10.04.2017 № 062/15/1/03-2569 із вимогою сплатити заборгованість за спожиту теплову енергію та послуги по технічному обслуговуванню систем централізованого опалення в сумі 66 047, 40 грн. Претензія була отримана відповідачем 20.04.2017, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0104403422754.

Проте, відповідач у добровільному порядку грошові кошти в сумі 35 730, 30 грн. в рахунок відшкодування спожитої теплової енергії на потреби централізованого опалення позивачу не повернув.

За таких обставин, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Відповідач, заперечуючи позовні вимоги, вказав, що звертався до позивача та енергопостачальної організації з вимогою від`єднати нежитлові приміщення від загальнобудинкової опалювальної системи та отримав відповідні дозвільні документи. Оскільки опалення приміщення належного позивачу фактично не здійснюється, дозвільні документи надають позивачу технічну можливість відключити приміщення від загальнобудинкової опалювальної системи, то відповідач вважає, що заявлена до стягнення сума вартості теплової енергії, яка обліковується приладом комерційного обліку, була фактично поставлена та спожита іншими субабонентами у будинку № 5 літ. А по вул. Пулюя. Також позивач заперечує обґрунтованість нарахування позивачем плати за послуги з технічного обслуговування та утримання внутрішньо будинкової системи опалення та гарячого водопостачання в сумі 5 886, 66 грн. згідно з актами прийому виконаного опалення та технічного обслуговування за умов відсутності між сторонами укладеного договору на надання таких послуг. Також, відповідач зазначив, що строк виконання зобов`язання з оплати теплової енергії в сумі 35 730, 33 грн. не настав, оскільки претензія від 10.04.2017 № 2569 про сплату боргу надіслана на суму 67 193, 36 грн. та не може бути доказом пред`явлення вимоги у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як було встановлено вище, між позивачем та відповідачем було укладено договір №924 від 17.10.2003 року про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО, ГВП та абонентських уводів вул. Пулюя, 5 літ. А у м. Києві.

Вказаний договір припинив свою дію 31.12.2015 відповідно до умови пункту 6.4 та ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 24 Закону України Про теплопостачання основними обов`язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно п. 4 Правил користування тепловою енергією, які затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1197, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Відповідач не надав докази на підтвердження укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до нарядів ПАТ "Київенерго" на включення та відключення до централізованого опалення у спірний період в будинок по вул. Пулюя, 5 літ. А у м. Києві, надходила теплова енергія.

Кількість теплової енергії протягом опалювального сезону 2016-2017 років підтверджується відомостями про середньодобові покази обліку теплової енергії, що додані позивачем до позовної заяви.

При цьому, відповідач не надав докази на підтвердження відсутності централізованого опалення у спірний період, або відключення належного позивачу нежитлового приміщення від внутрішньобудинкових інженерних систем централізованого опалення.

У відповідності до розрахунку нарахувань за спожиту відповідачем теплову енергію у будинку по вул. Пулюя, 5 літ. А у м. Києві вартість опалення становила у березні 2016 року - 4 668, 90 грн., у листопаді 2016 року - 494, 33 грн., у грудні 2016 року - 7 374, 76 грн., у січні 2017 року - 7 928, 23 грн. з ПДВ.

За даними середньодобових показів приладу обліку теплової енергії, у січні 2016 року було спожито 51, 78 Гкал, у зв`язку з чим, відповідач спожив 9 334, 63 грн. (51,78 Гкал * 11,6211% (опалювальна площа) * 1 292, 17 грн.) + 20% ПДВ.

За даними середньодобових показів приладу обліку теплової енергії, у лютому 2016 року було спожито 35,33 Гкал, у зв`язку з чим, відповідач спожив 6 372, 98 грн.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано споживання теплової енергії на потреби централізованого опалення у нежитловому приміщенні площею 323,80 кв. м, що становить 11,6211 % від загальної опалювальної площі будинку по вул. Пулюя, 5 літ. А у м. Києві, на загальну суму 36 173, 83 грн.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається у позовній заяві, передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:

а) набуття або збереження майна;

б) набуття або збереження за рахунок іншої особи;

в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 927/468/17 від 04.05.2018, у справі № 910/21154/17 від 15.02.2019, № 918/47/18 від 23.04.2019.

За таких обставин, доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, суд вважає безпідставними та не приймає до уваги.

Судом встановлено, що правовідносини за договором від 17.10.2003 № 924 між сторонами були припинені 31 грудня 2015 року, у зв`язку з чим з 01 січня 2016 року спожита відповідачем теплова енергія на загальну суму 36 173, 83 грн., яка була поставлена позивачу і оплачена останнім на користь енергопостачальної організації на підставі договору, вважається такою, що набута відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки саме з цього часу отримання відповідачем послуг з постачання теплової енергії перестало мати під собою договірне обґрунтування, адже правова підстава на її утримання відпала.

За приписами ст. 1213 ЦК України, набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відповідно до ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, та зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

У зв`язку з тим, що відповідач не може повернути спожиту теплову енергію, тому на підставі частини 2 статті 1213 Цивільного кодекс України, зобов`язаний відшкодувати її вартість як безпідставно набутого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивач направив на адресу відповідача претензію від 10.04.2017 № 062/15/1/03-2569 із вимогою сплатити заборгованість за спожиту теплову енергію та послуги по технічному обслуговуванню систем централізованого опалення в сумі 66047,40 грн. Претензія була отримана відповідачем 20.04.2017, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0104403422754, однак заборгованість відповідачем сплачена не була, доказів протилежного суду не надано.

Отже, протягом січня, лютого, березня, листопада, грудня 2016 року, січня 2017 року відповідач безпідставно набув теплову енергію на суму 36 173, 83 грн, розрахунок кількості та вартості якої суд навів вище, в той же час позивачем заявлено до стягнення 35 730, 33 грн.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог, то позовні вимоги належить задовольнити повністю в заявленому розмірі.

Разом з тим, під час розгляду даної справи відповідачем було подано заяву відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України про застосування строку позовної давності до позовних вимог Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація у справі № 910/15969/19.

Розглянувши означену заяву, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Судом встановлено, що в даному випадку перелік строку позовної давності розпочався з 27.04.2017 - через сім днів після вручення відповідачу претензії про сплату спірної заборгованості відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України та припинився 27.04.2020 року, тоді як з позовом до господарського суду міста Києва позивач звернувся 26.02.2020, тобто в межах трирічного строку, у зв`язку з чим заяву відповідача суд відхиляє.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що претензія містить інший розмір заборгованості, оскільки як вбачається з акту звірки та розрахунку пені, що доданий до названої претензії, позивач вимагав сплатити борг також і за спірний період, тобто за січень-березень, листопад, грудень 2016 року, січень 2017 року.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102, 00 грн. покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позову.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація до Товариства з обмеженою відповідальністю Хамстер Клаб про стягнення 35 730, 33 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Хамстер Клаб (03150, місто Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 71/6; код ЄДРПОУ 32381751) на користь Комунального підприємства Київжитлоспецексплуатація (01001, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 51-А; код ЄДРПОУ 03366500) заборгованість в сумі 35 730 (тридцять п`ять тисяч сімсот тридцять) грн. 33 коп. основного боргу та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 30.07.2020 року.

Суддя В.С. Ломака