Рішення

від 23.07.2020 по справі 920/117/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.07.2020 Справа № 920/117/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп`яненко О.Ю., розглянувши матеріали справи № 920/117/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Фактор Нафтогаз (вул. Жилянська, буд. 9-11, м. Київ, 01033, код ЄДРПОУ 36134497),

до відповідача: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Сумигаз (вул. Лебединська, буд. 13, м. Суми, 40021, код ЄДРПОУ 03352432),

про скасування оперативно-господарської санкції та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників сторін:

від позивача: Гордієнко І.С., довіреність №726/07 від 10.07.2020 (в режимі відеоконференції)

від відповідача: Сіденко Л.В., довіреність від 23.12.2019 №007.1Др-187-1219;

Секретар судового засідання Молодецька В.О.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 29.05.2019 у справі №920/117/19 (суддя Котельницька В.Л.) позов задоволено частково: визнано нечинним, протиправним та скасовано Акт-розрахунок від 28.12.2018 Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Сумигаз ; в іншій частині в позові відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 920/117/19 рішення господарського суду Сумської області від 29.05.2019 року скасоване в частині задоволених позовних вимог та постановлене в цій частині нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю Фактор Нафтогаз до акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Сумигаз про визнання нечинним, протиправним та скасування Акту-розрахунку від 28.12.2018 Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Сумигаз . В решті рішення господарського суду Сумської області від 29.05.2019 року у справі №920/117/19 залишене без змін.

Постановою Верховного Суду від 05.12.2019 рішення Господарського суду Сумської області від 29.05.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 у справі № 920/117/19 скасовано в частині вирішення спору про визнання нечинним, протиправним та скасування акта - розрахунку від 28.12.2018 Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Сумигаз . У скасованій частині справу № 920/117/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.

28.12.2020 відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 920/117/19 призначено до розгляду судді Соп`яненко О.Ю.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 02.01.2020 підготовче засідання у справі №920/117/19 призначено на 23.01.2020.

В судовому засіданні 23.01.2020 оголошено перерву в розгляді справи до 11.02.2020.

Згідно з ухвалою суду від 11.02.2020 у справі №920/117/19 підготовче засідання відкладене на 02.03.2020.

Відповідно до ухвали господарського суду Сумської області від 02.03.2020 закрите підготовче провадження у справі №920/117/19, розгляд справи по суті призначено на 25.03.2020.

У зв`язку з відпусткою судді Соп`яненко О.Ю. судове засідання 25.03.2020 не відбулось, згідно з ухвалою суду від 08.04.2020 розгляд справи по суті призначено на 29.04.2020.

Відповідно до ухвали суду від 29.04.2020 розгляд справи по суті відкладено на 27.05.2020.

Згідно з ухвалою суду від 27.05.2020 розгляд справи по суті відкладено на 18.06.2020

В судовому засіданні 18.06.2020 оголошено перерву в розгляді справи до 13.07.2020.

13.07.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 23.07.2020.

СУТЬ СПОРУ: позивач (з урахуванням постанови Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №920/117/19) просить суд визнати нечинним, протиправним та скасувати Акт-розрахунок від 28.12.2018 Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Сумигаз .

У письмових поясненнях №11/01 від 17.01.2020 позивач наголошує на тому, що за змістом ст.ст. 216-218, 235-237 ГК України рішення відповідача про перерахунок об`ємів (обсягів) розподіленого природного газу, що оформлене Актом-розрахунком від 28.12.2018 ПАТ по газопостачанню та газифікації Сумигаз , є саме оперативно-господарською санкцією.

Представник позивача в судовому засіданні в режимі відеоконференції позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в письмовому відзиві №400007.1-СЛ-89-0120 (вх. №447 від 17.01.2020) проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що складений AT Сумигаз Акт-розрахунок від 28.12.2018р., здійснений за проектною номінальною потужністю неопломбованого газового обладнання з урахуванням кількості годин роботи газового обладнання споживача, є лише частковою фіксацією обсягів природного газу на період відсутності лічильника газу у грудні 2018р., тому оскарження лише факту складення такого акту-розрахунку, який не встановлює для споживача обов`язку зі сплати, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.

У відповіді на відзив №178/02 від 25.02.2020 (вх. №1815 від 27.02.2020) позивач зазначає, що враховуючи правову природу оперативно-господарської санкції, відповідачем в односторонньому порядку було прийнято рішення, яке потягло для позивача негативні наслідки майнового характеру. Приймаючи протиправне рішення про застосування оперативно-господарської санкції, відповідачем фактично створено штучну заборгованість, що може слугувати підставою для припинення наданих послуг з розподілу природного газу.

Відповідачем подано заперечення №400007.1-СЛ-1307-0220 від 28.02.2020 (вх. №1870 від 02.03.2020) на відповідь на відзив, в яких наголошує на тому, що не погоджується з обставинами, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача та заперечує проти їх задоволення в повному обсязі.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своєї позиції по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши та дослідивши докази по справі, суд встановив:

АТ Оператор газорозподільної системи Сумигаз є оператором газорозподільних систем (Оператор ГРМ) та здійснює свою діяльність з розподілу природного газу в межах території міста Суми, Сумської області та села Мойка Краснокутського району Харківської області, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації на підставі ліцензії на розподіл природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ, виданої за рішенням НКРЕКП від 19.06.2017 № 814.

Відповідно до статуту відповідача предметом діяльності останнього, зокрема, є: надання послуг з розподілу природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ; розподіл природного, нафтового газу та газу (метану) вугільних родовищ; створення, технічне обслуговування і експлуатація газових мереж, споруд, обладнання і приладів для газопостачання природного і скрапленого газу; виконання ремонтів газопроводів, газових приладів і пристроїв; локалізація і ліквідація аварійних ситуацій.

01 січня 2016 року між публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Сумигаз (в подальшому назву змінено на АТ Оператор газорозподільної системи Сумигаз ) і ТОВ Фактор Нафтогаз (споживачем) укладено договір розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання №0942103QDTAP016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2498.

Відповідно до предмету зазначеного договору Оператор Газорозподільної системи (Оператор ГРМ) з

обов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені Договором.

Обов`язковою умовою надання споживачу послуги з розподілу природного газу є наявність у споживача об`єкта, підключеного в установленому порядку до газорозподільної системи Оператора ГРМ. У споживача (ТОВ Фактор Нафтогаз ) встановлено комерційний вузол обліку газу (лічильник Курс - 01- G 250А1, заводський № 00508).

Згідно зі ст.18 Закону України Про ринок природного газу приладовий облік природного газу здійснюється з метою отримання та реєстрації достовірної інформації про обсяги і якість природного газу під час його транспортування, розподілу, постачання, зберігання та споживання. Приладовий облік природного газу здійснюється з метою визначення за допомогою вузла обліку природного газу обсягів його споживання та/або реалізації, на підставі яких проводяться взаєморозрахунки суб`єктів ринку природного газу.

Вимоги до складових частин вузла обліку природного газу, правил експлуатації приладів обліку, порядку вимірювання обсягів та визначення якості природного газу визначаються технічними регламентами та нормами, правилами і стандартами, що встановлюються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в нафтогазовому комплексі (ч.2 ст.18 Закону України Про ринок природного газу ).

Відповідно до пункту 7.2 Договору оператор ГРМ має право перевіряти роботу комерційного вузла обліку (лічильника газу), у тому числі, встановленого на об`єкті споживача у порядку, визначеному Кодексом газорозподільних систем.

Пунктом 9 глави 2 розділу IX Кодексу ГРМ встановлено, що суб`єкт ринку природного газу, який не є власником комерційного ВОГ (вузла обліку газу), має право контролювати правильність експлуатації комерційного ВОГ, здійснювати його плановий або позаплановий контрольний огляд та/або технічну перевірку.

З матеріалів справи вбачається, що 13.11.2018 ТОВ Фактор Нафтогаз звернулося до відповідача з листом № 12/1 про намір провести в сервісному центрі відповідача 04 - 05 грудня 2018 року планову повірку промислового газового лічильника Курс-01 G250. При цьому, відповідно до змісту листа, споживач зазначив про те, що про час та дату надання працівників відповідача для розпломбування вузла обліку буде повідомлено додатково.

23.11.2018 оператором ГРМ - публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Сумигаз на виконання своїх повноважень було проведено контрольний огляд вузла обліку природного газу ТОВ Фактор Нафтогаз , який відповідає за дотримання правил експлуатації комерційного вузла обліку та його складових (пункти 1, 2 глави 6, розділу X Кодексу газорозподільних систем), та зазначено про невідповідність у маркуванні фактично встановленого коректору ВЕГА-1.01-ВБ-0.7-60 та запроектованого ВЕГА-1.01-НБ- 0,7-60; рекомендовано в термін до 07.12.2018 привести проектну документацію у відповідність до фактично змонтованого коректора. При цьому, враховуючи відсутність такого запису під час приймання в експлуатацію ВОГ в цілому, в акті від 23.11.2018 вказано, що під час приймання 14.07.2011 в експлуатацію ВОГ, повне маркування коректора не вказувалося.

Станом на 04.12.2018 відповідач не отримував жодних додаткових повідомлень про дату та час демонтажу ЗВТ. Враховуючи термін повірки лічильника газу Курс - 01-G 250А1, заводський № 00508 (остання повірка 09.12.2016), який спливав 09.12.2018, відповідач 04.12.2018 ініціював позачергову повірку даного лічильника газу, про що зазначено в акті № 06041220 контрольного огляду вузла обліку природного газу від 04.12.2018.

23 листопада 2018 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Сумигаз і ТОВ Фактор Нафтогаз укладений договір № 38Asm19678-18, відповідно до якого замовник (ТОВ Фактор Нафтогаз ) доручає, виконавець (публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Сумигаз ) в порядку та на умовах, визначених цим договором, бере на себе зобов`язання виконати роботи (надати послуги) з організації повірки промислових лічильників газу, інших засобів вимірювальної техніки замовника, включаючи проведення повірки спеціалістами державного підприємства Сумський регіональний науково - виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації на базовому обладнанні виконавця, а замовник зобов`язується прийняти вказані послуги та оплатити їх.

Крім того, публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації Сумигаз та державним підприємством Сумистандартметрологія укладений договір від 11.01.2017 № 26/32Asm244-17 на виконання метрологічних робіт та послуг з додатковою угодою до нього, відповідно до умов якого публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації Сумигаз як замовник доручає, а державне підприємство Сумистандартметрологія як виконавець приймає на себе виконання робіт та послуг з повірки:

лічильників газу роторних РГ (код 03026);

лічильників газу турбінних СГ, ЛГ (код 03029);

лічильників газу роторних GMS та аналогічних (код 03081);

лічильників газу ультразвукових Курс - 01 та аналогічних на базі сервісного центру замовника (код 03305).

07.12.2018 за результатами позачергової повірки представником державного підприємства Сумистандартметрологія (повірником) оформлено довідку № 724 про непридатність лічильника газу Курс - 01-Є 250А1, заводський № 00508, втручання під час проведення позачергової повірки не було виявлено. За результатами повірки, лічильник газу Курс - 01-С250АІ заводський № 00508 визнаний непридатним до застосування згідно з Методикою повірки МПУ 288/03-2009, оскільки значення похибки перевищувало максимально допустиме.

За проханням споживача у той же день лічильник було відкалібровано, замінено елемент живлення та проведена його повірка.

07.12.2018 лічильник газу Курс - 01-Є 250А1, заводський № 00508 встановлено, газопостачання відновлено.

Відповідачем складено акт-розрахунок від 28.12.2018, відповідно до якого згідно з пунктом 5.13 Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України від 27.12.2005 № 618, виконано зміну режиму нарахування споживання природного газу з 01.12.2018 з 7:00 год. по 04.12.2018 до 13:00 год. (здійснено перерахунок за номінальною потужністю). Причина виконання такого розрахунку: непридатність до застосування ЗВТ згідно з довідкою про непридатність від 07.12.2018 № 724, лічильник газу Курс - 01-Є 250А1, заводський № 00508.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що акт - розрахунок від 28.12.2018 складений з порушенням норм чинного законодавства України, оскільки акт про порушення відповідачем не складався, засідання комісії з розгляду акта про порушення не проводилося, що позбавило права позивача на захист; розрахункова вартість необлікованого (недорахованого) об`єму природного газу є санкцією та не являється базою оподаткування в розумінні положень статті 185 Податкового кодексу України; позачергову повірку лічильника КУРС-01 G250A1 № 00508 було проведено з порушенням вимог Порядку проведення повірки законодавчо врегульованих засобів вимірювальної техніки, що потребують експлуатації та оформлення її результатів, затверджених наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08.02.2016 № 193.

Згідно з приписами частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предмет та підстава позову - це його складові, які визначають зміст позову.

У розумінні норм господарського процесуального законодавства предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При зверненні з позовом до суду у даній справі позивач, з посиланням, зокрема, на приписи статей 235, 237, 255 Господарського кодексу України, просив скасувати оперативно-господарську санкцію, та зобов`язати відповідача здійснити перерахунок обсягів спожитого природного газу за спірний період.

Враховуючи викладене, з метою повного, всебічного та об`єктивного вирішення спору суду, насамперед, належить: з`ясувати суть спірних правовідносин, статус позивача у спірних правовідносинах; визначити правову природу здійснених відповідачем нарахувань та підстави для їх здійснення, у залежності від чого розглянути спір в межах заявлених позивачем вимог.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Перш за все, суд з`ясовує правову природу акта - розрахунку від 28.12.2018 Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації Сумигаз (в подальшому назву змінено на АТ Оператор газорозподільної системи Сумигаз ), чи встановлює останній будь-які обов`язки для позивача, та які правові наслідки нездійснення його оплати, відповідно, чи передбачено його оскарження в якості способу захисту цивільних прав та інтересів особи у відповідних правовідносинах.

Відповідно до глави 5 розділу XI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2494 від 30.09.2015 , у разі виявлення у споживача або несанкціонованого споживача порушень, визначених у главі 2 цього розділу, на місці їх виявлення представником Оператора ГРМ складається акт про порушення за формою, наведеною в додатку 16 до цього Кодексу . Акт про порушення після пред`явлення представником Оператора ГРМ службового посвідчення складається в присутності споживача/несанкціонованого споживача та/або незаінтересованої особи (представника власника/користувача, на території чи об`єкті якого сталося порушення, або органу місцевого самоврядування) за умови посвідчення його особи та засвідчується їх особистими підписами. Акт про порушення складається в двох примірниках, один з яких залишається у споживача (несанкціонованого споживача), який має право внести до акта про порушення свої зауваження та заперечення. Представник Оператора ГРМ перед складанням акта про порушення зобов`язаний повідомити споживача (несанкціонованого споживача) про його право внести зауваження та заперечення до акта про порушення, викласти мотиви своєї відмови від його підписання або підписати його без зауважень. Главою 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2494 від 30.09.2015 , передбачено, що оператор ГРМ в установленому законодавством порядку має право припинити/обмежити газопостачання (розподіл природного газу) на об`єкт споживача (у тому числі побутового споживача) з дотриманням ПБСГ та нормативних документів, що визначають порядок обмеження/припинення природного газу, у таких випадках: 1) несвоєчасна та/або неповна оплата послуг згідно з умовами договору розподілу природного газу; 2) відсутність підтвердженого обсягу природного газу по об`єкту споживача та/або його постачальнику; 3) подання споживачем або його постачальником (який уклав з Оператором ГРМ договір на виконання робіт, пов`язаних з припиненням/обмеженням газопостачання споживачам) письмової заяви про припинення газопостачання; 4)відмова споживача від встановлення лічильника газу, що здійснюється за ініціативи та за кошти Оператора ГРМ, з урахуванням Закону України "Про забезпечення комерційного обліку природного газу" ; 5) неповернення оператору ГРМ заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу чи розірвання договору розподілу природного газу; 6) несанкціонований відбір природного газу або втручання в роботу ЗВТ чи ГРМ; 7) несанкціоноване відновлення газоспоживання; 8) визнання в установленому порядку аварійним станом газорозподільної системи та/або ліквідація наслідків аварій, спричинених надзвичайними ситуаціями техногенного, природного або екологічного характеру, та проведення ремонтно-відновлювальних робіт; 9) наявність заборгованості за несанкціонований відбір природного газу з ГРМ; 10) необґрунтована відмова від підписання акта наданих послуг та/або акта приймання-передачі природного газу (норма застосовується по об`єкту споживача, що не є побутовим); 11) в інших випадках, передбачених законодавством. Постачальник має право обмежувати (припиняти) постачання газу споживачу відповідно до порядку, встановленого законодавством. Підставою для припинення газопостачання (як оперативно-господарської санкції) є порушення, яке визначене главою 7 розділу VI Кодексу газорозподільних систем, факт якого фіксується у відповідному акті про порушення, який у випадку підтвердження порушення підлягає задоволенню на підставі прийнятого рішення комісії постачальника, що оформляється протоколом.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 1 вказаної статті ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За приписами ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст. ст. 15 , 16 ЦК України , ст. 20 ГК України , застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову. Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України , до яких, зокрема, відносяться: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатись визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.

Відповідно до абз. 2 п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

За приписами ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Частинами 1, 2 ст. 217 ГК України визначено, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 235 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій: 1) одностороння відмова від виконання свого зобов`язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов`язання другою стороною; відмова від оплати за зобов`язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони; відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо; 2) відмова управненої сторони зобов`язання від прийняття подальшого виконання зобов`язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов`язанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо); 3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов`язань стороною, яка порушила зобов`язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо; 4) відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов`язання. Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у частині першій цієї статті, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Так, частина 2 ст. 20 ГК України , яка кореспондується з положенням ст. 16 ЦК України , встановлює, що права та законні інтереси суб`єктів господарювання та споживачів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єктів господарювання або споживачів. Тобто, за змістом вказаної норми, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов`язків характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються з прийняттям такого акту.

Відповідно до Розділу ХІ глави 5 (порядок оформлення акта про порушення) п.п. 10, 11 (порядок оформлення акта про порушення) Кодексу газорозподільних систем (порядок оформлення акта про порушення), затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2494 , споживач (несанкціонований споживач) зобов`язаний бути присутнім на засіданні комісії з розгляду актів про порушення, на якому буде розглядатися складений на нього акт про порушення. За неможливості бути присутнім на засіданні особисто споживач (несанкціонований споживач) має право дати письмову згоду у довільній формі на проведення засідання без його присутності або у присутності його уповноваженої особи. У разі неприбуття споживача (несанкціонованого споживача) та/або уповноваженої ним особи на засідання комісії остання розглядає складений акт про порушення без його (її) участі. За результатами розгляду акта про порушення на засіданні комісії може бути прийнято рішення про його задоволення (повністю або частково), або необхідність додаткового обстеження чи перевірки, або додаткових пояснень тощо, або скасування акта про порушення. При задоволенні комісією акта про порушення складається акт-розрахунок необлікованого (донарахованого) об`єму та обсягу природного газу і його вартості.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що із спірних правовідносин не вбачається, що акт про порушення є актом в розумінні вищезазначених положень, оскільки він лише фіксує порушення, які були виявлені при проведенні перевірки працівниками відповідача Оператора газорозподільної станції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №909/1050/17

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Обраний позивачем спосіб захисту права про визнання нечинним, протиправним та скасування Акту-розрахунку від 28.12.2019 не може бути самостійним предметом позову.

Складений відповідачем Акт-розрахунок відображає розрахунки за проектною номінальною потужністю газового обладнання з урахуванням кількості годин роботи такого обладнання споживача.

Тобто, оскарження лише факту складення таких актів, які встановлюють для споживача певні обов`язки зі сплати отриманих послуг, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав та не призведуть до ефективного відновлення порушеного права.

Зазначені акти можуть бути визнані як доказ (із наданням йому відповідної оцінки судом під час вирішення іншого спору, зокрема, про стягнення заборгованості за транспортування чи постачання природного газу).

Крім того, судовий акт має бути не лише законним, але й таким, що може бути реально виконаним, у результаті чого досягається позитивний ефект та дійсне відновлення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.

Враховуючи наведене, позивачем при зверненні до суду невірно було обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Інші доводи і підстави позовних вимог та відповідні заперечення відповідача не досліджуються з огляду на встановлення факту обрання позивачем неналежного способу захисту прав та інтересів. Відповідні доводи та заперечення щодо них можуть бути предметом розгляду, зокрема, при зверненні позивача з позовом, який буде спрямованим на реальний захист порушених прав.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно Закону України Про судовий збір та відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, витрати зі сплати судового збору в розмірі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Фактор Нафтогаз до відповідача: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Сумигаз про скасування оперативно-господарської санкції та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю Фактор Нафтогаз .

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Повний текст рішення підписаний 30.07.2020

Суддя О.Ю. Соп`яненко