Рішення

від 29.07.2020 по справі 440/2013/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2013/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

16 квітня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу від 29.10.2019 №9120-СГ, зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідачем протиправно відмовлено йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2020 відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 07.07.2020 справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Від Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю, посилаючись на те, що графічні матеріали додані до клопотання не дають можливості встановити місце знаходження обраної позивачем земельної ділянки.

Представник позивача в судове засідання не з`явився надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідач явку свого уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив хоча про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Враховуючи положення пункту 10 частини першої статті 4, частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 02.10.2019 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області звернулася гр. ОСОБА_1 із заявою, в якій просила надати дозвіл на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га із земель комунальної власності на території Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області.

До вказаної заяви додано копію паспорта та РНОКПП, графічне зображення земельної ділянки та копію архівного рішення Калениківської сільської ради від 14.10.2011 про погодження надання у власність земельної ділянки.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 29.10.2019 №9120-СГ відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку з невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Позивач не погодилася з вказаною відмовою звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

У частинах першій та третій статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до приписів статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Відповідно до пункту "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Із аналізу зазначених норм, вбачається, що будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Відповідний орган може відмовити у наданні дозволу тільки з підстав, зазначених у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України. Перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

У цій справі відповідач відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою виходячи з невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Разом з тим, спірний наказ не містить чітких посилань на те, у чому саме виявилась невідповідність поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що графічний матеріал на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки не можливо встановити де саме знаходиться бажана земельна ділянка.

Зі змісту пояснень наданих адвокатом Кумечко М.С., судом встановлено, що обрану ОСОБА_1 земельну ділянку їй виділено у 2011 році сільським головою та відмірено землевпорядником Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області після чого позивачем отримано рішення 9 сесії 6 скликання Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 14.10.2011 "Про погодження щодо надання земельної ділянки у приватну власність". Копія архівного витягу з рішення Калениківської сільської ради Решетилівського району Полтавської області від 14.10.2011 "Про погодження щодо надання земельної ділянки у приватну власність" була надана відповідачу.

Крім того, зі змісту графічного викопіювання, долученого представником позивача до матеріалів справи, судом встановлено, що воно дає змогу ідентифікувати місце розташування обраної позивачем земельної ділянки, а земельна ділянка з кадастровим номером №5324281300:00:001:0019 слугує орієнтиром місце розташування обраної ОСОБА_1 ділянки.

Таким чином твердження відповідача щодо неможливості встановити зі поданого позивачем графічного матеріалу де саме знаходиться бажана земельна ділянка є безпідставними.

Відсутність належного мотивування підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою свідчить про невідповідність спірного рішення вимогам частини другої статті 2 КАС України.

За таких обставин, зважаючи на те, що відповідач належним чином не мотивував рішення про відмову у наданні ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість спірного наказу, а тому його належить визнати протиправним та скасувати.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання відповідача надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства у приватну власність на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, суд виходить з наступного.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, а що він їх не вчиняє то його можна зобов`язати до цього у судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У цій справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного Кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі №0840/3112/18.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Враховуючи те що рішення відповідача про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не містить чітких підстав для відмови, а обставини на які відповідач постилається у відзиві не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1 буде зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Полтавської області надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,00 га місце розташування на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Відтак позов належить задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн і суд дійшов висновку про задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн.

Докази понесення сторонами інших витрат в матеріалах справи відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (Каленики, Решетилівський район, Полтавська область, 38431, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 29.10.2019 №9120-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою".

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, місце розташування на території Калениківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.С. Бойко