Рішення

від 29.07.2020 по справі 640/5521/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2020 року м. Київ № 640/5521/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмового провадженні) адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Військсервіс-Волонтер» до Головного управління ДФС у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішеньВ С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Військсервіс-Волонтер» (далі також позивач, ТОВ «Військсервіс-Волонтер», Товариство) з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також відповідач 1, ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2019 №0013951404 і №0013961404.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю та необгрунтованістю висновків акта від 27.02.2019 №218/26-15-14-04-05/40887542 про результати проведеної документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Військсервіс-Волонтер» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносинах контрагентом - ТОВ «Леокон Груп» за травень 2018 року, що покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Позивач стверджує, що господарські операції вчинені між ним та названим вище контрагентом-постачальником є реальними, підтверджуються всіма необхідними та належним чином оформленими первинними документами (видатковою накладною, товарно-транспортною накладною, податковою накладною, платіжними дорученнями). Проте за висновками акта перевірки вказана первинна документація позбавлена юридичної значимості з огляду на нереальність здійснених господарських операцій, наявність у ТОВ «Леокон Груп» ознак суб?єкта фіктивного підприємництва. Позивач вважає таку позицію контролюючого органу необґрунтованою з огляду на відсутність вироків стосовно посадових осіб ТОВ «Леокон Груп».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження у справі №640/5521/19 за вказаним позовом та дану справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, з проведенням судового засідання.

Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву з додатковими матеріалами (а саме: копією супровідного листа в.о. начальника оперативного управління ГУ ДФС у м. Києві від 20.09.2018 №4690/26-15-21-29 з доданою до нього копією пояснення ОСОБА_1 від 13.09.2018; роздруківкою картки суб`єкта фіктивного підприємництва, роздруківкою тексту ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2019 у справі №755/11871/17). Свої заперечення проти позову відповідач мотивував тим, що за наслідками проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Військсервіс-Волонтер», результати якої оформлено актом від 27.02.2019 №218/26-15-14-04-05/40887542, виявлено заниження позивачем задекларованого показника податкового кредиту з податку на додану вартість за звітний період травень 2018 року, що був сформований за рахунок операцій з постачальником ТОВ «Леокон Груп», яке має ознаки суб`кта фіктивного підприємництва.

Разом з цим відзивом представник відповідача подав до суду наступні документи: роздруківку тексту ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 17.01.2019 у справі №755/11871/17 (провадження №1-кс/755/357/19) про тимчасовий доступ до документів ТОВ «Військторг» (код ЄДРПОУ 39896098), роздруківку облікової картки суб?єкта фіктивного підприємництва - ТОВ «Леокон Груп», ксерокопію супровідного листа ГУ ДФС у м. Києві вих. №4690/26-15-21-29 від 20.09.2018 з додатком ксерокопією пояснень ОСОБА_1 від 13.09.2018, - що не посвідчені уповноваженою особою Головного управління.

Представник позивача подав через канцелярію суду відповідь на відзив та письмові поснення, з додатковими доказами. Поряд з цим, певні первинні та розрахункові документи, що їх суд витребовував від товариства згідно п. 6 резолютивної частини ухвали від 05.04.2019, позивач до суду не подав та письмово про причини відсутності у нього тих чи інших із запитуваних судом документів не повідомив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Упродовж періоду з 14.02.2019 по 20.02.2019 працівником ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Військсервіс-Волонтер» з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Леокон Груп» (ідентифікаційний код 41549984) за травень 2018 року. За результатом такої перевірки відповідачем складений акт від 27.02.2019 №218/26-15-14-04-05/40887542 (далі також - акт перевірки).

Згідно розд. ІV «Висновок» цього акта перевірки перевіряючим встановлено порушення позивачем наступних норм податкового законодавства: п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що полягає у завищенні ТОВ «Військсервіс-Волонтер» за травень 2018 року суми від?ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (ряд. 21 податкової декларації), всього на суму 69 368 грн., та одночасно заниженні суми податку, що підлягала сплаті до державного бюджету, за той самий звітний період на 4 515 грн.

Як вбачається зі змісту пп. 3.1.2 п. 3.1 розд. ІІІ «Описова частина» акта перевірки, такі висновки контролюючого органу мотивовані наступним. За даними поданої ТОВ «Військсервіс-Волонтер» податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2018 року, товариство задекларувало податковий кредиту у сумі 73 883 грн. по операціях з постачальником ТОВ «Леокон Груп».

За наслідками дослідження наданих позивачем до перевірки документів перевіряючим встановлено, що між ТОВ «Військсервіс-Волонтер» і ТОВ «Леокон Груп» був укладений договір поставки товару від 03.05.2018 №03/05/3. Вказаний договір поставки від імені постачальника (ТОВ «Леокон Груп») підписано ОСОБА_1 , як директором.

На підставі цього договору виписана видаткова накладна №108 від 17.05.2018 на суму 443 300,62 грн. (з ПДВ) та складена податкова накладна №8 від 17.05.2018 на суму ПДВ 73 883,44 грн. Крім того, до перевірки були подані товарно-транспортна накладна №12 від 17.05.2018 та декларація виробника, де ТОВ «Леокон Груп» значиться одержувачем товару.

За даними оборотно-сальдової відомості по рахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за травень 2018 року у ТОВ «Військсервіс-Волонтер» обліковувалася кредиторська заборгованість на суму 443 300,62 грн.

Поряд з цим, за результатами аналізу наявної у ГУ ДПС у м. Києві податкової інформації щодо контрагента було з?ясовано, зокрема наступне: ТОВ «Леокон Груп» перебуває на обліку в ДПІ у Печерському районі ГУ ДПС у м. Києві, стан платника 11 (припинено, але не знято з кор); директором, головним бухгалтером і засновником товариства значиться ОСОБА_1 ; остання податкова звітність з ПДВ товариством подана за звітний період вересень 2018 року; звіт про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов?язкове державне соціальне страхування товариство до органів ДФС не подавало; згідно Єдиного реєстру податкових накладних основним постачальником товару (курятини) на адресу ТОВ «Леокон Груп» було ТОВ «Комплекс Агромарс» філія «Гаврилівський птахівничий комплекс»; за даними ІС «Податковий блок» по ТОВ «Леокон Груп» сформовано картку суб?єкта фіктивного підприємництва з ознакою фіктивності зареєстровано (перереєстровано) в органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісті зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізувати повноваження.

Крім того, відповідно до отриманої від ОУ ГУ ДФС у м. Києві інформації стало відомо, що 13.09.2018 ОСОБА_1 надав пояснення про свою непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Леокон Груп» та, що ним жодні документи бухгалтерського і податкового характеру від імені товариства не підписувалися, звітність до органів ДФС не подавалася, фінансово-господарські операції не здійснювалися

З огляду на наведені обставини у сукупності перевіряючий дійшов висновку про нереальність задекларованих позивачем операцій з ТОВ «Леокон Груп» та про відсутність в останнього можливості вчинення таких господарських операцій.

20.03.2019 ГУ ДФС у м. Києві на підставі цього акта перевірки прийняло наступні оспорювані податкові повідомлення-рішення:

- за №0013951404 форми «Р», яким визначило позивачу до сплати грошове зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 5 644 грн. (в т.ч. за основним платежем 4 515 грн., за штрафними санкціями 1 129 грн.);

- за №0013961404 форми «В4», яким зменшило розмір задекларованого позивачем за звітний період травень 2018 року (податкова декларація реєстр. №9121388294 від 15.06.2018) від?ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, на 69 368 грн.

Вважаючи такі податкові повідомлення-рішення протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся із цим позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. 200.1, 200.4 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У свою чергу, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, абз. «б» п. 185.1 ст. 185, пп. «а» п. 198.1, п. 198.2 ст. 198 ПК України, «податковий кредит» це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Водночас в силу норм п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, згідно з п. 44.6 ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до ст. 1 цього Закону в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, «первинний документ» - це документ, який містить відомості про господарську операцію, а «господарська операція» - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За змістом ч. 1 та 2 ст. 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

У свою чергу, згідно ч. 3 ст. 9 цього Закону інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на рахунках бухгалтерського обліку.

Зі змісту наведених норм права можна дійти висновків про те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Дані висновки суду не суперечать правовій позиції Верховного Суду, що була сформована ним у тексті постанов від 19.03.2019 у справі №826/9534/17, від 26.02.2019 у справі №826/1536/18, від 11.12.2018 у справі №804/6942/16 за наслідками проведення правового аналізу норм ПК України та Закону №996-ХIV. Зокрема, Верховний Суд відзначив те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Водночас, в текстах своїх постанов від 16.11.2018 у справі №816/2142/17, від 27.06.2017 у справі № 808/1062/14, від 14.03.2017 у справі № 826/757/13-а, від 06.02.2018 № К/9901/5042/17 Верховний Суд також відзначає, що недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Оглянувши подані позивачем разом із позовом копії документів суд встановив, що між ТОВ «Військсервіс-Волонтер» (як покупець), в особі генерального директора Вітра С.Є., і ТОВ «Леокон Груп» (як постачальником), в особі директора Ворожбита В.М., укладено договір поставки товару №03-05/3 від 03.05.2018.

За змістом умов цього договору поставки постачальник зобов?язується у порядку і строки, визначені в цьому договорів, передати у власність покупця товар відповідної якості, у відповідній упаковці за визначеною у договорі ціною, а покупець зобов?язується прийняти цей товар і оплатити його в порядку та строки, зазначені в цьому договорі. Найменування товару продукти харчування. Товар має відповідати встановленим державним стандартам, товар має бути сертифікований. Сертифікати якості на товар надаються постачальником на кожну партію товару.

Постачальник, зокрема, зобов?язаний: поставляти товар партіями за домовленістю сторін; здійснити завантаження товару своїми силами та власний рахунок; одночасно з товаром передати наступні документи: документи про якість та безпечність на партію товару, видаткову накладну, товарно-транспортну накладну.

Приймання-передача товару оформлюється видатковою накладною в момент передачі товару покупцю, як підписуються уповноваженими представниками сторін. Доставка (передача) товару здійснюється за домовленістю сторін на умовах DDP (доставка до визначеного покупцем місця) або EXW (самовивіз). При цьому, вартість упаковки, маркування та транспортних витрат за цим договором (у випадку поставки товару на умовах DDP) входять до ціни товару.

Оплата покупцем здійснюється на підставі наданих постачальником, оформлених відповідно до законодавства, рахунку, видаткової накладної та товарно-транспортної накладної у випадку поставки товару на умовах DDP), які постачальник виписує на кожну партію товару та передає покупцю. Зокрема, оплата за товар здійснюється протягом 15 календарних днів за дати підписання видаткової накладної. Також передбачена можливість попередньої оплати.

На підтвердження обставин виконання сторонами своїх зобов?язань за зазначеним договором поставки позивач надав суду копії таких документів:

- видаткової накладної №108 від 17.05.2018 на суму 443 300,62 грн. (в т.ч. ПДВ 73 883,44 грн.), за змістом якої предметом поставки був товар «Тушка курчат бройл. Замор» у кількості 10 676,79721 кг;

- електронної податкової накладної №8 від 17.05.2018 на суму 443 300,62 грн. (в т.ч. ПДВ 73 883,44 грн.);

- товарно-транспортної накладної №12 від 17.05.2018, за змістом якої доставка вантажу (партії товару згідно видаткової накладної №108 від 17.05.2018) здійснювалося автомобільним перевізником ТОВ «Комплекс Агромарс» на замовлення ТОВ «Леокон Груп», одержувач вантажу - ТОВ «Військсервіс-Волонтер»;

- оборотно-сальдової відомості по рахунку 631 за період травень 2018 року;

- декларації виробника №КА-00089105 від 17.05.2018, виданої виробником ТОВ «Комплекс Агромарс» філія «Гаврилівський птахівничий комплекс» одержувачу - ТОВ «Леокон Груп» на продукцію «тушка курчат бройлерів напівфабрикат, натуральний, заморож.» у кількості 11 050,6 кг.

Крім того, представник позивача подав через канцелярію суду письмові пояснення вих. №02.05-9 від 02.05.2019, де зазначив, що розрахунки за отриманий від ТОВ «Леокон Груп» у травні 2018 року товар ТОВ «Військсервіс-Волонтер» не проводилися. Придбаний товар використано ТОВ «Військсервіс-Волонтер» у власній господарській діяльності. А саме у березні 2018 року між позивачем (як виконавцем) і Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України «Міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів» (як замовником) були укладені договори про закупівлю послуг щодо забезпечення харчуванням військовослужбовців. Зокрема, за умовами цих договорів ТОВ «Військсервіс-Волонтер» дозволено використовувати при приготуванні їжі тушки курчат бройлерів. Місцем надання послуг за вказаними договорами визначене місце дислокації замовника, а послуги з харчування надаються в приміщенні їдальні, що передається замовником виконавцю у користування на підставі договору позички нерухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу, за №30ПС від 06.03.2018.

В обгрунтування наведеного позивач подав до суду копії таких документів: договорів позички нерухомого майна, необхідного для організації харчування особового складу, за №29ПС і №30 від 06.03.2018, що були укладені між позивачем (як користувачем) і Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо строкового безоплатного користування нежитловими приміщеннями, що знаходяться на балансі військової частини та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та актів приймання-передавання нерухомого майна до цих договорів; податкової декларації ТОВ «Військсервіс-Волонтер» з податку на додану вартість за звітний період травень 2018 року; статуту ТОВ «Військсервіс-Волонтер»; договору №23ПС про закупівлю послуг щодо забезпечення харчуванням від 01.03.2018; договору №76ПС про закупівлю послуг щодо забезпечення харчуванням від 06.05.2018; склад продуктів харчування для складання розкладки продуктів, згідно норм харчування та норм заміни продуктів харчування, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 29.03.2002 №426, за підписом директора Вітер С.Є.

Інших первинних документів і документів, що підтверджують обставину проведення ТОВ «Військсервіс-Волонтер» в подальшому (тобто, після травня 2018 року) розрахунку з ТОВ «Леокон Груп» за партію поставленого товару або здійснення товариством до сьогодні відображення в бухгалтерському обліку кредиторської заборгованості перед названим постачальником позивач на виконання вимог ухвали суду від 05.04.2019 не подав.

Документальних доказів висування контрагентом письмових претензій на адресу позивача у зв?язку з несплатою ТОВ «Військсервіс-Волонтер» вартості поставленої партії товарів, позивач до суду також не подав.

У контексті з наведеним суд зазначає, що в розумінні норм пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст. 198 ПК України отримання платником товарів від контрагента без висування останнім вимоги щодо компенсації вартості таких товарів (тобто, безоплатно отримані товари), не є підставою для нарахування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Водночас під час розгляду даної справи судом позивач не подав до суду документальні докази оприбуткування ним придбаного товару (в т.ч. в якості сировини), його облік та подальше списання такого товару в результаті використання.

Проаналізувавши зміст наданих документів суд встановив відсутність у них відомостей про фактичне використання ТОВ «Військсервіс-Волонтер» у власній господарській діяльності продуктів харчування, що були придбані саме у ТОВ «Леокон Груп».

Наведене у свої сукупності дає суду підстави для висновку, що надані позивачем до матеріалів цієї справи первинні документи не є такими, що доводять фактичне здійснення господарської операції між ТОВ «Військсервіс-Волонтер» і ТОВ «Леокон Груп» (відображають рух активів, виникнення зобов?язань), що зафіксована у податковій накладній №8 від 17.05.2018.

У зв?язку з цим висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України суд вважає нормативно та документально обґрунтованими, а збільшення контролюючим органом (відповідачем) позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану та зменшення розміру від?ємного значення податку на додану вартість, - відповідно правомірним, що виключає підстави для скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2019.

Водночас при ухваленні судового рішення, суд у силу приписів ст.ст. 74 і 94 Кодексу адміністративного судочинства України не враховував посилання відповідача на те, що договір поставки товару ґ3№03-0/3 від 03.05.2018 та інші документи до нього (а саме: видаткова та податкова накладна, товарно-транспортна накладна) достеменно були підписані іншою невідомою особою, ніж директором ТОВ «Леокон Груп», оскільки такі доводи контролюючого органу суд вважає непідтвердженими належними і допустимими документальними доказами.

Так, надана представником відповідача до матеріалів справи копія пояснень ОСОБА_1 від 13.09.2018 не завірена відповідальним працівником органу досудового слідства.

При цьому, суд звернув увагу, що в тексті цих пояснень відсутні відомості про попередження особи про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень та, що такі пояснення були відібрані в рамках здійснення досудового розслідування у відкритому кримінальному провадженні.

Між тим, в силу ч. 8 ст. 95 Кримінального процесуального кодексу України пояснення сторони кримінального провадження, потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не є джерелом доказів.

За змістом норми ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства Україна пояснення та/або протокол допиту свідка також не є обов?язковим для адміністративного суду доказам на відміну від вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили.

В рамках розглядуваного спору відповідач не подав до суду та не повідомив суду про наявність вироків районного суду про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за фактом фіктивного підприємництва, підробки документів, та/або притягнення до кримінальної відповідальності директора ТОВ «Військсервіс-Волонтер» за ухилення від сплати податків, та взагалі про обставини відкриття кримінальних проваджень за вказаними фактами.

Разом дані обставина відсутності наразі вироків судів не спростовують наведених вище по тексті цього рішення висновків суду про правомірність висновків акта перевірки та прийнятих на його підставі податкових повідомлень-рішень.

Згідно зі ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 і 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, перевіривши та проаналізувавши матеріали справи і надані сторонами докази за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257 - 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Військсервіс-Волонтер» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок