Постанова
від 28.07.2020 по справі 910/16409/19
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2020 р. Справа№ 910/16409/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

За участі секретаря судового засідання Прохорової Г.С.

представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 28.07.2020

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 25.02.2020

у справі № 910/16409/19 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арлан"

до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний банк України

про стягнення 17 616 984,95 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арлан" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - відповідач), в якому просить стягнути грошові кошти в розмірі 17 616 984,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору іпотеки № 36 від 29.05.2014 та мирової угоди, затвердженої ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі №904/2350/18, виконав зобов`язання відповідача за кредитним договором №19 від 03.03.2009 перед Національним банком України в межах забезпеченої заставою частини в розмірі 17 351 849,00 грн., внаслідок чого до позивача в порядку регресу перейшли права вимоги до відповідача по сплаті такої суми коштів, однак відпвідачем не було виконано грошове зобов`язання по сплаті на користь позивача таких коштів, а тому існують правові підстави для їх стягнення в судовому порядку.

Крім того, позивач вказує, що на підставі мирової угоди, затвердженої ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 904/2350/18, ним було відшкодовано понесені Національним банком України витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом в межах такої справи у розмірі 265 135,95 грн., а тому такі витрати також підлягають стягненню з відповідача.

Короткий зміст оскаржуваного рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/16409/19 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арлан" грошові кошти в розмірі 17 616 984,95 грн та 260 277,74 грн судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Арлан" про стягнення з Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" грошових коштів у розмірі 17 616 984,00 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/16409/19 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та порушено норми процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Апелянтом, зокрема, зазначено, що суд першої інстанції неправильно застосував норми статті 42 Закону України Про іпотеку до спірних правовідносин, яка на відміну від висновків суду першої інстанції, не містить в собі положень про виникнення у майнового поручителя права вимоги до боржника за фактом часткового виконання ним повністю простроченого забезпеченого зобов`язання.

Крім того, за твердженням апелянта, покладання позиції Верховного Суду у справі №910/22722/17 в обґрунтування підстав для задоволення заявлених у даній справі вимог свідчить про допущення порушення судом першої інстанції норм процесуального права, якими регламентовано принцип верховенства права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2020 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/16409/19, призначено справу до розгляду на 19.05.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 відкладено розгляд справи на 16.06.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2020 оголошено перерву у розгляді справи на 07.07.2020.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2020, у зв`язку з перебуванням судді Владимиренко С.В. у відпустці, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі № 910/16409/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Ткаченка Б.О., суддів: Майданевича А.Г., Гаврилюка О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 прийнято справу №910/16409/19 до провадження у вищезазначеному складі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2020 відкладено розгляд справи № 910/16409/19 на 28.07.2020.

Позиції учасників справи

Представник Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/16409/19 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Арлан" у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Представник Національного банку України у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/16409/19 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

03.03.2009 між Національним банком України (далі - НБУ) та Закритим акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк") (далі - відповідач) укладено Кредитний договір № 19 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Кредитор, у рахунок відкритої кредитної лінії за Кредитним договором надає Позичальнику кредит на суму 5 000 000 000,00 (п`ять мільярдів) гривень 00 копійок на строк з 03.03.2009 по 03.03.2010 зі сплатою 16,5 відсотка річних (п. 1.2 Кредитного договору).

З метою забезпечення належного виконання зобов`язань Позичальника за Кредитним договором, 29.05.2014 між НБУ (далі - Іпотекодержатель) та Позивачем (далі - Іпотекодавець) було укладено Іпотечний договір № 36, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В. та зареєстрованим у реєстрі за № 5032 (далі також - Договір іпотеки), відповідно до п. 5 якого, Позивач надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно згідно опису, що міститься в Додатку № 1 (далі - "Предмет іпотеки").

Відповідно до п. 1 Договору іпотеки цей Договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору № 19 від 03.03.2009 року із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним та продовжують строк користування кредитом.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх обов`язків перед НБУ за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 року, НБУ звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 36 від 29.05.2014 року.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2019 року у справі № 904/2350/18 позов задоволено в повному обсязі. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 36 від 29.05.2014 року, який укладений між НБУ та позивачем, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Крючковою Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 5032, у рахунок погашення заборгованості відповідача за кредитним договором № 19 від 03.03.2009 року перед НБУ в загальній сумі заборгованості 2 674 478 038 грн. Встановлено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження".

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2019 у справі № 904/2350/18, позивач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.02.2019 року по справі № 904/2350/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

02.09.2019 року НБУ та позивачем подано спільну заяву про затвердження мирової угоди від 29.08.2019 року, укладеної між НБУ та позивачем, з доданим до неї текстом мирової угоди.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 18.09.2019 у справі № 904/2350/18 затверджено мирову угоду по справі №904/2350/18 від 29.08.2019, укладену між НБУ та позивачем, провадження у справі закрито.

На виконання Мирової угоди позивач сплатив на користь НБУ ринкову вартість предмета іпотеки в розмірі 17 351 849,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №194 від 01.10.2019 року та витрати по сплаті судового збору у розмірі 265 135,95грн., що підтверджується платіжним дорученням № 195 від 01.10.2019 року.

Позивач звернувся до відповідача листом вих. № 19 від 01.10.2019, в якому вимагав від Банку сплати грошових коштів у сумі 17 351 849,00 грн та відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору у справі №904/2530/18 у сумі 265 135,95 грн.

Відповідач листом № Є.95.0.0.0/3-212717 БТ від 22.10.2019р. відмовив позивачу у поверненні грошових коштів у сумі 17 351 849,00 грн., посилаючись на те, що основне зобов`язання відповідача перед НБУ не припинено, а сплата позивачем на користь НБУ вартості предмету іпотеки у розмірі, визначеному у мировій угоді, не може вважатися належним виконанням основного зобов`язання в розумінні ст. 599 ЦК України та положень укладених договорів.

З урахуванням наведених обставин, оскільки відповідачем не було виконано грошове зобов`язання по сплаті на користь позивача таких коштів добровільно, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

В силу положень статті 1 Закону України "Про іпотеку" та статей 572, 575 Цивільного кодексу України, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання (ч.2).

Положеннями статті 11 цього Закону встановлено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (ч.1). У разі задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням (ч.2).

Згідно статті 17 наведеного Закону іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 35 вказаного Закону у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (ч.1).

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (ч.2).

Вимога, встановлена частиною першою цієї статті, не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки (ч.3).

Згідно із статтею 42 наведеного Закону боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов`язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Частиною 3 цієї статті визначено зокрема, що майновий поручитель може виконати основне зобов`язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним. Цією нормою також передбачено, що майновий поручитель, який виконав основне зобов`язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Із наведених положень Закону України "Про іпотеку" вбачається, що у разі виконання майновим поручителем зобов`язання у відповідній частині, він має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

При цьому із наведених вище положень Закону вбачається, що із сплатою майновим поручителем спірної у даній справі суми коштів, статус цієї особи як майнового поручителя не змінюється, у нього виникає лише право вимагати відповідного відшкодування, та не виникає інших прав, зокрема права кредитора.

Наведене відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 04.06.2019 р. у справі № 910/22722/19.

Крім того, у постанові від 05.03.2019 у справі №910/23070/17 Верховний Суд висловив позицію, що правовим наслідком добровільного виконання майновим поручителем забезпеченого ним обов`язку боржника (основного зобов`язання) в повному обсязі або частково (якщо визначена сторонами в договорі застави вартість предмета застави забезпечує основне зобов`язання лише частково) і за умови, що не відбулося звернення стягнення на предмет застави, майновий поручитель набуває права вимагати у боржника відшкодування сплаченої ним суми заставодержателю суми грошових коштів. Право, яке виникає у заставодавця в такому випадку за своєю правовою природою є регресним. Регресна вимога носить похідний характер. Вона виникає тільки на основі виконання якогось іншого зобов`язання, що стосовно регресного може бути основним. Зміст регресного зобов`язання становлять права і обов`язки сторін. У регресному зобов`язанні регредієнту належить право на одержання відшкодування, регресант зобов`язаний вчинити дії по відшкодуванню, тобто змістом регресного зобов`язання є стягнення сплаченого. Розмір регресної вимоги не може бути більше суми фактичного сплаченого кредиторові в основному зобов`язанні. Отже, регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі. Регресне зобов`язання характеризується такими ознаками: воно є похідним від іншого (основного) зобов`язання; один або всі його учасники є також суб`єктами основного зобов`язання; виконання одним учасником зобов`язання або навіть саме його виникнення зумовлюється діями або бездіяльністю осіб, з якими в майбутньому і встановлюються регресні зобов`язання.

У спірних правовідносинах, що склались між сторонами, зобов`язання відповідача, як боржника, з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування та інших платежів, передбачених кредитним договором № 19 від 03.03.2009, були частково забезпечені позивачем згідно з договором іпотеки №36 від 29.05.2014 року, в межах вартості предмета іпотеки, в розмірі 17 351 849,00 грн.

Позивач як майновий поручитель за іпотечним договором № 36 від 29.05.2014, відповідно до умов мирової угоди від 29.08.2019 року, укладеної між позивачем та НБУ, перерахував на користь Національного банку України в рахунок часткового виконання зобов`язань боржника грошові кошти у сумі 17 351 849,00 грн. Також, через неналежне виконання відповідачем умов Кредитного договору № 19 від 03.03.2009 року позивач поніс додаткові витрати у вигляді сплати на користь Національного банку України 265 135,95 грн. судового збору.

Із наведених вище положень Закону України "Про іпотеку" вбачається, що у разі виконання майновим поручителем зобов`язання у відповідній частині, він має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Разом із тим, якщо майновий поручитель добровільно виконав повністю або частково забезпечене основне зобов`язання і при цьому не відбулося звернення стягнення на предмет іпотеки, то майновий поручитель вправі вимагати у боржника стягнення раніше сплаченої суми; це право виникає в силу статті 42 Закону України "Про іпотеку", і його правова природа є регресною.

Крім того, позивачу, як іпотекодавцю, який сплатив не у повному обсязі заборгованість, розмір якої відображений у вимозі, передбаченій статтею 35 Закону України "Про іпотеку", не може бути відмовлено у праві вимагати від боржника відшкодування сплаченої ним суми незалежно від того сплачена вона повністю чи лише в частині, а відтак йому не може бути відмовлено у позові, оскільки таке його право передбачено статтею 42 наведеного Закону, та відмова у такому праві призвела б до збільшення розміру відповідальності його як майнового поручителя, із виходом такої відповідальність за межі вартості предмета іпотеки, що суперечить положенням наведеного Закону щодо обмеження відповідальності виключно межами вартості предмета іпотеки.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 04.06.2019 р. у справі № 910/22722/19.

Відповідальність майнового поручителя перед кредитором обмежена виключно вартістю предмета застави, яка може покривати вартість основного зобов`язання як повністю, так і частково (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №617/1544/15-ц, від 11.04.2018 у справі № 756/2765/15-ц і постанові Верховного Суду України від 17.09.2017 у справі № 6-109цс14).

Таким чином, посилання відповідача на те, що позивач з укладенням договору іпотеки взяв на себе обов`язок відповідати перед кредитором в повному обсязі заборгованості за кредитним договором є безпідставними, оскільки, така відповідальність обмежена вартістю предмета іпотеки, що у т.ч. фактично визнано третьою особою з укладенням мирової угоди.

Враховуючи відсутність у положеннях договору іпотеки будь-якої встановленої сторонами заборони на виконання іпотекодавцем взятого на себе зобов`язання щодо забезпечення вимог третьої особи за кредитним договором шляхом сплати грошових коштів на користь останньої в межах погодженої сторонами договору іпотеки вартості предмету іпотеки, зазначені положення чинного законодавства України, правові висновки Верховного Суду та умови укладеної між НБУ та позивачем Мирової угоди колегія суддів доходить висновку, що позивачем правомірно було реалізоване своє право на виконання взятих на себе згідно договором іпотеки зобов`язань щодо погашення заборгованості відповідача перед третьою особою за кредитним договором шляхом сплати останньому коштів в розмірі погодженої сторонами ринкової вартості переданого в іпотеки майна, оскільки саме відповідною вартістю обмежуються його зобов`язання щодо такого забезпечення, про що мало місце волевиявлення Національного банку України, висловлене в умовах Мирової угоди.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача простроченого грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача заборгованості у розмірі 17 351 849,00 грн. внаслідок виконання останнім взятих на себе зобов`язань за договором іпотеки щодо задоволення вимог Національного банку України за Кредитним договором у межах визначених іпотекою обсягів.

Дані обставини не спростовано відповідачем і доказів погашення відповідної заборгованості на рахунок позивача не надано.

Разом із тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача суми відшкодованих позивачем НБУ на підставі умов Мирової угоди витрат по оплаті судового збору у розмірі 265 135,95 грн. з наступних підстав.

Так, матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання умов Мирової угоди сплатив НБУ, як позивачу у справі №904/2350/18, витрати по сплаті судового збору у розмірі 265 135,95 грн.

Позивач вказує, що понесення таких витрат зумовлено неналежним виконанням відповідачем умов Кредитного договору, що спричинило наявність заборгованості, та звернення у зв`язку з цим НБУ до господарського суду з позовною заявою до позивача як іпотекодавця, а тому позивач, з метою збереження власного майна, був вимушений укласти мирову угоду у справі №904/2350/18 та відшкодувати НБУ, як обтяжувачу, частину витрат, пов`язаних з пред`явленням позову.

Разом з тим, заявляючи до стягнення в межах даного позову суму сплаченого у зв`язку з виконанням Мирової угоди судового збору, позивач визначає його правову природу як обов`язок боржника сплатити на користь майнового поручителя в порядку регресу суму виконаного ним перед кредитором забезпеченого зобов`язання, проте, не враховує того, що таке зобов`язання не обумовлюється правом, яке виникає у заставодавця за наслідками добровільного виконання забезпеченого ним обов`язку боржника, на захист якого і подано позов у даній справі, а є наслідком зволікання саме позивачем з виконанням свого зобов`язання.

Безумовно, що такі витрати в силу приписів ст. 28 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" були обов`язковими до відшкодування кредитору, а необхідність здійснення такого відшкодування позивачу зумовлена виключно порушенням відповідачем взятих на себе згідно Кредитного договору зобов`язань щодо повернення кредиту, тобто, є наслідком неправомірних дій останнього, а тому сума таких коштів має бути предметом вирішення спору про відшкодування боржником завданих майновому поручителю збитків внаслідок неналежного виконання забезпеченого зобов`язання.

В той же час, заявляючи до стягнення з відповідача в межах даного позову суму такого відшкодування позивач визначає його правову природу як обов`язок боржника сплатити на користь майнового поручителя в порядку регресу суму виконаного ним перед кредитором забезпеченого зобов`язання.

Відтак, правові підстави для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача витрат, пов`язаних з відшкодуванням судового збору у справі №904/2350/18, в розмірі 265 135,95 грн. відсутні, адже таке зобов`язання не обумовлюється правом, яке виникає у заставодавця за наслідками добровільного виконання забезпеченого ним обов`язку боржника, на захист якого і подано позов у даній справі, а є наслідком допущення боржником цивільного правопорушення, що може бути предметом вирішення спору про застосування до порушника цивільно-правової відповідальності.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь прозивача в порядку регресу заборгованість у розмірі 17 351 849,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позову необхідно відмовити з викладених вище підстав.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду даної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із неправильним застосуванням норм матеріального права, у зв`язку з чим наявні підстави для його скасування частково.

У зв`язку із задоволенням апеляційної скарги частково, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 76-79, 86, 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/16409/19 скасувати в частині задоволених позовних вимог у сумі 265 135,95 грн.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Арлан" до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в частині стягнення 265 135 (двісті шістдесят п`ять тисяч сто тридцять п`ять) гривень 95 копійок - відмовити.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2020 у справі №910/16409/19 залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арлан" (49005, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, узвіз Лоцманський, 12-А, код ЄДРПОУ 31647453) на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) 5 895 (п`ять тисяч вісімсот дев`яносто п`ять) гривень 29 копійок судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

7. Матеріали справи № 910/16409/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст. 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складене 30.07.2020

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк

СудПівнічний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення28.07.2020
Оприлюднено03.08.2020
Номер документу90694832
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/16409/19

Постанова від 28.07.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ткаченко Б.О.

Ухвала від 07.07.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ткаченко Б.О.

Ухвала від 06.07.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ткаченко Б.О.

Ухвала від 19.05.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ткаченко Б.О.

Ухвала від 21.04.2020

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Ткаченко Б.О.

Рішення від 25.02.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Мандриченко О.В.

Ухвала від 04.02.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Мандриченко О.В.

Ухвала від 21.01.2020

Господарське

Господарський суд міста Києва

Мандриченко О.В.

Ухвала від 25.11.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Мандриченко О.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні