Рішення

від 31.07.2020 по справі 910/3500/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2020 Справа № 910/3500/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С., розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Лег

Альто

до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної

філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська

залізниця

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Коксотрейд

про стягнення 24 775, 41 грн.,

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Лег Альто (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 24 775, 41 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 28.12.2019 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю Коксотрейд було укладено Договір про відступлення права вимоги, за умовами якого позивач отримав право вимоги до відповідача в сумі 24 775, 41 грн. Зазначена сума коштів є залишком передоплати за транспортно-експедиційні послуги, яку Товариство з обмеженою відповідальністю Коксотрейд перерахувало в 2015 році відповідачеві на підставі Договору № 2017 від 05.08.2014. Проте, оскільки послуги з організації перевезень вантажів залізничним транспортом не надавались з жовтня 2015 року, то позивач вважає, що є підстави для їх повернення. Позивач звернувся до відповідача з відповідним листом-вимогою, який відповідачем був залишений без задоволення. У зв`язку з цим, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.04.2020 відкрито провадження у справі № 910/3500/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю Коксотрейд .

15.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позов, відповідно до змісту якого відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, оскільки позивачем не було надано доказів виконання вимог пункту 2.2. Договору про відступлення права вимоги щодо перерахування первісному кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю Коксотрейд грошових коштів в сумі 24 775, 41 грн. У зв`язку з цим відповідач вважає, що на момент звернення до суду з даним позовом було відсутнє порушене право позивача.

Також відповідач вказує на те, що останні взаємовідносини (надання послуг) за Договором про транспортно-експедиційне обслуговування № 2017 від 05.08.2014 відбувалися у жовтні 2015 року. У зв`язку із зниженням рівня договірного навантаження на клієнтів та спрощення порядку їх обслуговування розпорядженням ПАТ Укрзалізниця з 01.09.2017 року були закриті поточні рахунки регіональних філій для проведення розрахунків за вантажні перевезення. З метою подальшої співпраці та надання відповідачем послуг Товариству з обмеженою відповідальністю Коксотрейд було запропоновано укласти Договір з Центром транспортної логістики, про що було направлено лист № ДН-2-07-13/50 від 16.04.2018, який повернувся з відміткою Причина повернення/досилання - за закінченням встановленого терміну зберігання . В означеному листі відповідачем було також запропоновано в разі прийняття рішення про припинення взаємовідносин із залізницею звернутись із відповідним листом. В подальшому, на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Коксотрейд був повторно направлений лист № ДН-2-07-13/50/142 від 16.04.2018, який отримано вказаним підприємством 11.06.2018 року. Жодних відповідей чи звернень від Товариства з обмеженою відповідальністю Коксотрейд до відповідача щодо укладення нового договору та повернення коштів не надходило, акти звірки взаєморозрахунків не складалися та не підписувалися.

Повторно, в січні 2019 року листом № ДН-2-07-13/59 від 18.01.2019 відповідач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю Коксотрейд з вищевказаним питанням, однак жодної відповіді не отримав.

У червні 2019 року відповідачем відповідно до п. 14.1.11 ст. 14 Податкового кодексу України, ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України грошові кошти в сумі 24 775, 41 грн. списані встановленим порядком з одночасним визнанням доходів на субрахунку 717 Дохід від списання кредиторської заборгованості та списанням податкових зобов`язань на інші витрати операційної діяльності. З моменту вчинення сторонами за Договором № 2017 від 05.08.2014 останніх дій щодо надання та отримання послуг в жовтні 2015 року, строк позовної давності сплив в жовтні 2018 року. У зв`язку з тим, що до червня 2019 року ТОВ Коксотрейд не звернулось до відповідача щодо повернення коштів в розмірі 24 775, 41 грн. та не здійснило жодних дій щодо їх повернення, така бездіяльністю відповідачем була розцінена як прощення боргу в розумінні статті 605 Цивільного кодексу України.

16.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності, відповідно до змісту якої відповідач вказує на те, що з моменту вчинення сторонами за Договором № 2017 від 05.08.2014 останніх дій щодо надання та отримання послуг за означеним Договором у жовтні 2015 року строк позовної давності у 3 роки сплив у листопаді 2018 року.

23.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи подано письмові пояснення, в яких третя особа підтримала позовні вимоги позивача та зазначила, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за Договором від 05.08.2014, у зв`язку з чим у нього виникла спірна заборгованість. Також у своїх поясненнях третя особа погодилась з доводами позивача, що відповідач не мав права здійснювати списання заборгованості самостійно.

Разом з тим, третя особа зазначила, що якщо навіть в мало місце порушення строків позовної давності, то відповідач в своїх листах підтверджує наявність заборгованості, що свідчить про визнання відповідачем боргу, і відповідно, свідчить про переривання строку позовної давності.

29.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до змісту якої позивач вважає викладені відповідачем аргументи безпідставними, оскільки відступлення права вимоги передбачає лише заміну кредитора в існуючому зобов`язанні. Крім того, між третьою особою та відповідачем не було досягнуто згоди щодо припинення зобов`язання шляхом прощення боргу у формі, визначеній законодавством, а тому твердження відповідача є безпідставними.

Стосовно доводів відповідача про сплив строку позовної давності позивач вказує на те, що відповідач листами № ДН-2-07-13/50 від 16.04.2018, № ДН-2-07-13/59 від 18.01.2019 підтвердив, що між ним та ТОВ Коксотрейд на час звернення з цими листами діє Договір № 2017 від 05.08.2014. Відповідно, перерахована третьою особою попередня оплата в сумі 24 775, 41 грн. мала б бути зарахована в рахунок оплати надання залізничних послуг в майбутньому протягом всього строку дії договору, коли такі послуги могли бути надані. Оскільки такі послуги відповідачем більше не надавалися, відповідно третя особа має право на повернення суми оплачених, але не наданих послуг. Посилання відповідача на те, що останній раз залізничні послуги надавалися у жовтні 2015 року не свідчить про те, що строк дії договору закінчився і що між сторонами припинилися взаємні права та обов`язки. Отже, позивач вважає, що строк позовної давності мав відраховуватися щонайменше починаючи від дати закінчення строку дії договору № 2017 від 05.08.2014, а не від останнього дня надання залізничних послуг, як вважає відповідач.

29.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн.

30.04.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про долучення додаткових доказів у справі на спростування обставин, викладених відповідачем у відзиві на позов.

05.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подані письмові пояснення у справі, відповідно до змісту яких відповідач вказує на те, що всупереч приписів частин 2, 4 статті 80, пунктів 5, 8 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України позивачем до позовної заяви не було подано доказів на підтвердження того, що ним було виконано умови п. 2.2. Договору від 28.12.2019 про відступлення права вимоги, що відповідно б підтверджувало наявність збитків та порушеного права. При цьому, позивач не повідомив суд і про причини, з яких даний доказ не міг бути поданий разом з позовом, у клопотанні не наведено обґрунтування неможливості його поданні разом із позовом.

Також відповідач вказує на те, що останні взаємовідносини (надання послуг) за Договором № 2017 про транспортно-експедиційне обслуговування від 05.08.2014 відбувалися у жовтні 2015 року. У зв`язку із зниженням рівня договірного навантаження на клієнтів та спрощення порядку їх обслуговування розпорядженням ПАТ Укрзалізниця з 01.09.2017 року були закриті поточні рахунки регіональних філій для проведення розрахунків за вантажні перевезення. З метою подальшої співпраці та надання відповідачем послуг Товариству з обмеженою відповідальністю Коксотрейд було запропоновано укласти Договір з Центром транспортної логістики, про що було направлено лист № ДН-2-07-13/50 від 16.04.2018, який повернувся з відміткою Причина повернення/досилання - за закінченням встановленого терміну зберігання . В означеному листі відповідачем було також запропоновано в разі прийняття рішення про припинення взаємовідносин із залізницею звернутись із відповідним листом. В подальшому, на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Коксотрейд був повторно направлений лист № ДН-2-07-13/50/142 від 16.04.2017, який отримано вказаним підприємством 11.06.2018 року. Жодних відповідей чи звернень від Товариства з обмеженою відповідальністю Коксотрейд до відповідача щодо укладення нового договору та повернення коштів не надходило.

Відповідач зазначає, що за умовами п. 3.3. Договору Клієнт проводить 100% передплату вартості перевезень та інших послуг, пов`язаних з процесом перевезення. За умовами п. 3.7. Договору в разі розірвання Договору за виною Клієнта (про причини відсутності вантажу, несвоєчасного оформлення необхідних документів або інших причин, що не дозволяють провести відправлення) Експедитор повертає отримані передоплатою кошти за вирахуванням витрат на банківське обслуговування в розмірі 1% від суми повернення. Суми повернення визначаються актами звірки. Проте, від Товариства з обмеженою відповідальністю Коксотрейд до відповідача жодної вимоги про повернення попередньої оплати за Договором не надходило, акти звіряння суми повернення також не підписувались.

За таких обставин, відповідач просить суд прийняти до уваги те, що:

- ТОВ Коксотрейд не направляло вимог до відповідача щодо повернення попередньої оплати за Договором;

- строк виконання вимоги щодо повернення попередньої оплати за Договором не настав;

- акти звірки на суми повернення сторонами за Договором не складалися та не підписувалися;

- в будь-якому випаду сума для повернення отриманої відповідачем попередньої оплати за Договором становить 24 775, 41 грн. - 24 775, 41 грн. х 1% = 24 527, 66 грн.

Враховуючи вищевикладене та посилаючись на положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України відповідач вважає, що тільки після спливу семиденного строку від дня пред`явлення вимоги ТОВ Коксотрейд щодо повернення попередньої оплати за Договором та після підписання актів звірки на суми повернення у відповідача виникав би обов`язок повернути кошти, і, як наслідок, підстава для відступлення права вимоги за Договором, укладеним між позивачем та третьою особою.

Також відповідач зазначає, що укладений між позивачем та третьою особою Договір про відступлення права вимоги є удаваним, оскільки відповідно до приписів статей 512, 514 Цивільного кодексу України відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. На дату укладання Договору ТОВ Коксотрейд не направляло відповідачу вимоги щодо повернення попередньої оплати за Договором № 2017 від 05.08.2014, не підписувало акти звірки суми повернення згідно з п. 3.7. Договору, внаслідок чого у відповідача був відсутній обов`язок щодо повернення попередньої оплати та, як наслідок, вимога щодо відступлення права вимоги за цим Договором при укладанні Договору про відступлення права вимоги 28.12.2019 року була недійсною.

Крім того, відповідач посилається на те, що всупереч приписів частини 1 статті 517 Цивільного кодексу України та умов Договору про відступлення права вимоги позивачем не надано доказів передачі ТОВ Коксотрейд позивачу документів, які засвідчують права вимоги за Договором № 2017 від 05.08.2014. Таким чином, на переконання відповідача, у даній справі межами правового дослідження повинно бути надання правової оцінки цим вимогам до відповідача на предмет їх підтвердження належними доказами у справі, але ніяким чином не оцінка правомірності укладання Договору про відступлення права вимоги від 28.12.2019 року, на підставі якого у Нового кредитора - позивача виникло це право до відповідача, а лише необхідно встановити факт укладання такої угоди, її реальність, а не удаваність. Отже, для встановлення обґрунтованості вказаного права позивача у даній справі є важливим встановлення факту підтвердженості та дійсності основного зобов`язання до відповідача, а також факт наявності та підтвердженості правочину з уступки (переходу) цього права до нового кредитора - позивача.

Разом з тим, відповідач зазначає, що позивачу було достеменно відомо про відсутність у ТОВ Коксотрейд оригіналів та копії первинного договору, про що свідчить адвокатський запит № 1501-2/19 від 15.01.2020, в якому у відповідача витребувана інформація про виконання/невиконання зобов`язань щодо повернення передплати в розмірі 24 775, 41 грн. та надання належним чином завіреної копії Договору № 2017 від 05.08.2014. Тобто, укладаючи Договір про відступлення права вимоги позивач в повній мірі прийняв на себе усі ризики, пов`язані з відсутністю доказів виникнення і розміру боргу, позивач самостійно, вільно і свідомо прийняв рішення про укладання Договору та прийняв на себе усі ризики, які пов`язані з відсутністю доказів виникнення та розміру вимоги.

При цьому, відповідач звертає увагу на те, що за умовами Договору від 06.08.2014 вартість послуг визначена сторонами з урахуванням ПДВ (сторони за Договором є платниками ПДВ), тому наявність попередньої оплати в розмірі 24 775, 41 грн. - це сума з врахуванням ПДВ в розмірі 20%. Водночас, як свідчать умови Договору про відступлення права вимоги, передана сума в розмірі 24 775, 41 грн. - без ПДВ. Відповідно до наявної в реєстрі платників ПДВ інформації, всі сторони цього судового розгляду є платниками ПДВ, що підтверджує впевненість відповідача про недійсність та нереальність вимоги, її удаваність.

Щодо наданої позивачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог відповідач зазначає, що позивач та третя особа є платниками ПДВ, у зв`язку з чим взаємовідносини між сторонами (зокрема, надання позивачем послуг за Договором про надання юридичних послуг № 03/08-15-1 від 03.08.2015 та його обов`язок проведення оплати за Договором про відступлення права вимоги, є базою оподаткування ПДВ. Таким чином, розмір винагороди за надання послуг по Договору про надання юридичних послуг № 03/08-15-1 від 03.08.2015 включає в себе ПДВ в розмірі 20%, однак відповідач зауважує, що за Договором про відступлення права вимоги (п. 2.1.) встановлена домовленість сторін щодо оплати суми в розмірі 24 775, 41 грн. без ПДВ, а згідно заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, підлягають зарахуванню суми в розмірі 24 775, 41 грн. взагалі без зазначення щодо наявності та розміру ПДВ.

Відповідач вважає, що саме первинні документи фіксують реальність здійснення фінансової операції, але надані позивачем документи в обґрунтування своїх вимог, на думку відповідача, по-перше, не підтверджують безспірність вимог, а по-друге, надають підстави щодо сумнівів в достовірності таких правовідносин та обґрунтовані підстави вважати укладений Договір про відступлення права вимоги удаваним.

Одночасно відповідач заперечує проти стягнення з нього витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн., оскільки наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката в такому розмірі, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумності таких витрат. Основним видом діяльності позивача згідно з наявною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань інформацією є КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (основний) . Крім того, керівник позивача Левченко М.В. є адвокатом. Враховуючи те, що дана справа визначена судом малозначною відповідач вважає, що звернення позивача за правовою допомогою до адвоката Сердюк М.М. та сплата йому гонорару є необґрунтованим.

05.06.2020 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача подано заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відповідно до змісту яких відповідач вважає, що категорія та складність даної справи є високою та такою, що не може бути вирішена в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки:

- при розгляді даної справи суттєвим є дослідження доказів наявності порушеного права позивача в розрізі його посилання на Договір відступлення права вимоги від 28.12.2019, необхідності достеменного встановлення існування цього Договору та його реальності;

- розмір вимог за Договором відступлення права вимоги від 28.12.2019 - з ПДВ або без ПДВ, що спричинить необхідність оподаткування позивачем ПДВ вищевказаної суми та обов`язок сплати цього податку;

- необхідність надання правової оцінки щодо дійсності та існування на дату укладання Договору про відступлення права вимоги від 28.12.2019 вимоги ТОВ Коксотрейд до відповідача щодо повернення попередньої оплати за Договором № 2017 від 05.08.2014 та її розмір;

- необхідність надання правової оцінки направленої позивачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог;

- витребування пояснень та додаткових документів первинного бухгалтерського обліку щодо пересвідчення наявності у позивача та третьої особи реальних господарських взаємовідносин.

При цьому, відповідач вказує на поважність пропуску строку подання вищевказаної заяви та посилається на положення пункту 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України щодо продовження строків на час дії карантину. Крім того, 25.05.2020 року при реалізації наступного етапу пом`якшення карантину урядом прийнято рішення про поновлення міжміського залізничного та автобусного сполучення, що надає можливість відповідачу в повному обсязі скористатися своїми процесуальними правами (прийняти участь в судових засіданнях, направлення питань учасникам процесу, ознайомлення з матеріалами справи).

Враховуючи зазначене відповідач просить суд поновити строк на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 31.07.2020 судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку на подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

05.08.2014 року між відповідачем (Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Коксотрейд (Клієнт) було укладено Договір № 2017 про транспортно-експедиційне обслуговування (далі - Договір), відповідно до п. 1 якого Експедитор за дорученням Клієнта зобов`язується за плату надати послуги з транспортно-експедиційного обслуговування.

16.04.2018 року відповідач направив на адресу третьої особи лист № ДН-2-07-13/50, в якому зазначив, що відповідно до п. 3.3. Договору було передбачено здійснення 100% передоплати за залізничні послуги, на виконання якого третьою особою були перераховані кошти, залишок яких станом на 01.04.2018 року становив 24 775, 41 грн.

В цьому ж листі відповідач запропонував укласти договір про надання послуг з Центром транспортної логістики для подальшої співпраці, або у разі прийняття рішення про припинення взаємовідносин та повернення коштів звернутись до виробничого підрозділу Харківська дирекція залізничних перевезень філії Південна залізниця ПАТ Укрзалізниця .

18.01.2019 року відповідач повторно направив на адресу третьої особи лист № ДН-2-07-13/59, в якому зазначив, що відповідно до п. 3.3. Договору було передбачено здійснення 100% передоплати за залізничні послуги, на виконання якого третьою особою були перераховані кошти, залишок яких станом на 01.01.2019 становив 24 775, 41 грн.

В цьому ж листі відповідач запропонував укласти договір про надання послуг з Центром транспортної логістики для подальшої співпраці, або у разі прийняття рішення про припинення взаємовідносин та повернення коштів звернутись до виробничого підрозділу Харківська дирекція залізничних перевезень філії Південна залізниця ПАТ Укрзалізниця .

28.12.2019 року між ТОВ Первісний кредитор) та позивачем (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір від 28.12.2019), відповідно до п. 1.1. якого Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з Договором від 05.08.2014 № 2017 (надалі - Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу Харківська дирекція залізничних перевезень філії Південна залізниця (надалі - Боржник), а Новий кредитор приймає право вимоги, належне Первісному кредитору за Основним договором.

Відповідно до умов цього Договору Новий кредитор приймає від Первісного кредитора право вимоги до Боржника в зобов`язаннях, що виникли з Основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору, а саме - в зобов`язаннях щодо повернення Боржником попередньої оплати за Основним договором в сумі 24 775, 41 грн. (п.1.2. Договору від 28.12.2019).

Пунктом 1.3. Договору від 28.12.2019 передбачено, що з дати укладення цього Договору Первісний кредитор не має права вимагати від Боржника виконання зобов`язань за Основним договором, права вимоги щодо яких передані Новому кредитору в обсязі, визначеному в п. 1.2. цього Договору.

За умовами п. 2.1. Договору від 28.12.2019 за передане право вимоги до боржника за Основним договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі 24 775, 41 грн.

Відповідно до п. п. 2.2-2.3 Договору від 28.12.2019 Новий кредитор зобов`язується протягом 10 (десяти) банківських днів з дати укладення цього Договору перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок Первісного кредитора грошову суму, визначену в п. 2.1. цього Договору. За взаємною згодою сторін зобов`язання Нового кредитора перед Первісним кредитором за цим Договором щодо оплати за відступлене право вимоги можуть бути виконані шляхом заліку зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

Згідно з п. 3.1.3 Договору від 28.12.2019 Первісний кредитор зобов`язався передати позивачеві всі необхідні документи, які засвідчують права вимоги, що передаються за договором, в термін до 31.12.2019, а також інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

28.12.2019 року третя особа направила відповідачеві Повідомлення про відступлення права вимоги, в якому повідомила про укладення відповідного договору та просила протягом 5-ти банківських днів з дати отримання повідомлення виконати зобов`язання щодо повернення попередньої оплати в сумі 24 775, 41 грн.

10.01.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Коксотрейд направило на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, в якій заявляла про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 24 775, 41 грн. Зазначена заява була погоджена та підписана обома сторонами.

11.01.2020 року відповідач направив на адресу третьої особи лист № ДН-2-07-14/23, в якому, заперечуючи проти вимоги, повідомив, що кредиторську заборгованість по залишку авансів за договором від 05.08.2014 № 2017, за якою минув строк позовної давності і яка є безнадійною, була списана встановленим порядком.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 24 775, 41 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначені Законом України Про транспортно-експедиторську діяльність (далі - Закон № 1955-IV).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1955-IV, транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Відповідно до статті 9 Закону України Про транспортно-експедиційні послуги за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

Згідно зі статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.

Положеннями пункту 3.1. Договору встановлено, що плата за транспортно-експедиційне обслуговування, передбачене п. 2.1.2. даного Договору, складає за 1 вагон:

- при відправленні зі станції доріг України чи СНД або прибутті з СНД 102, 6 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 17, 10 грн.;

- при прибутті зі станції доріг України та за вантажні операції з порожніми власними чи орендованими вагонами контейнерами 48, 84 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 8, 14 грн.

За умовами п. 3.2. Договору Клієнт здійснює платежі за перевезення вантажів, сплачує додаткові збори і штрафи, пов`язані з перевезенням, плату за користування вагонами, збір за оформлення внутрішнього транзитного документа (ВТД) та його електронної копії, за транспортно-експедиційні послуг через Харківську дирекцію залізничних перевезень Південної залізниці.

Пунктом 3.3. Договору передбачено, що Клієнт здійснює 100% попередню оплату вартості перевезень та інших послуг, пов`язаних з процесом перевезень

Учасниками справи не заперечується, що під час виконання умов Договору Товариством з обмеженою відповідальністю Коксотрейд було здійснено переплату послуг, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 24 775, 41 грн.

Суд зазначає, що відповідно до приписів частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Зокрема, в листах № ДН-2-07-13/50 від 16.04.2018, № ДН-2-07-13/59 від 18.01.2019 відповідач зазначав про те, що пунктом 3.3. Договору передбачено здійснення 100% передплати за залізничні послуги, на виконання якого третьою особою були перераховані кошти, залишок яких станом на 01.04.2018 становить 24 775, 41 грн.

Згідно з п. 3.7. Договору у разі розірвання Договору з вини Клієнта (з причини відсутності вантажу, несвоєчасного оформлення необхідних документів або іншим причинам, які не дозволяють здійснити відправлення) Експедитор повертає отримані попередньою оплатою кошти за вирахуванням витрат на банківське обслуговування у розмірі 1% від суми, яка повертається. Суми повернення визначаються актом звірки.

В матеріалах справи відсутні докази того, що Товариство з обмеженою відповідальністю Коксотрейд зверталося до відповідача з вимогою про повернення коштів в сумі 24 775, 41 грн.

Разом з тим, в своїх листах від 16.04.2018 № ДН-2-07-13/50/142 та від 18.01.2019 № ДН-2-07-13/59, направлених на адресу третьої особи, відповідач пропонував, для подальшої співпраці та надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укласти договір про надання послуг з Центром транспортної логістики. А в разі прийняття рішення про припинення правовідносин з залізницею та повернення коштів пропонував звернутись до підрозділу Харківська дирекція залізничних перевезень філії Південна залізниця АТ Укрзалізниця . Зазначені листи підписані начальником дирекції Горбачовим О.А. та начальником фінансово-економічного відділу Певною О.В.

Отже, вказаними листами відповідач фактично визнав наявність боргу (передплати за послуги) перед третьою особою в сумі 24 775, 41 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги (цесія) за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, та і оплатним.

В останньому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Положеннями статті 516 Цивільного кодексу України передбачено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З аналізу наведених норм убачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання своїх обов`язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні, якщо обов`язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі частини першої статті 203 Цивільного кодексу України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам частини першої статті 516 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 904/11838/16 та від 18.06.2019 у справі № 915/1622/16.

Як зазначалось судом вище, 28.12.2019 року між ТОВ Коксотрейд (Первісний кредитор) та позивачем (Новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір від 28.12.2019), відповідно до п. 1.1. якого Первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з Договором від 05.08.2014 № 2017 (надалі - Основний договір), укладеним між Первісним кредитором та АТ Українська залізниця в особі виробничого підрозділу Харківська дирекція залізничних перевезень філії Південна залізниця (надалі - Боржник), а Новий кредитор приймає право вимоги, належне Первісному кредитору за Основним договором.

Відповідно до умов цього Договору Новий кредитор приймає від Первісного кредитора право вимоги до Боржника в зобов`язаннях, що виникли з Основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору, а саме - в зобов`язаннях щодо повернення Боржником попередньої оплати за Основним договором в сумі 24 775, 41 грн. (п.1.2. Договору від 28.12.2019).

За умовами п. 2.1. Договору від 28.12.2019 за передане право вимоги до боржника за Основним договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі 24 775, 41 грн.

Відповідно до п. п. 2.2-2.3 Договору від 28.12.2019 Новий кредитор зобов`язується протягом 10 (десяти) банківських днів з дати укладення цього Договору перерахувати платіжним дорученням на поточний рахунок Первісного кредитора грошову суму, визначену в п. 2.1. цього Договору. За взаємною згодою сторін зобов`язання Нового кредитора перед Первісним кредитором за цим Договором щодо оплати за відступлене право вимоги можуть бути виконані шляхом заліку зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав.

На виконання пунктів 2.1., 2.2 вказаного Договору, в рахунок оплати за договором, між сторонами було здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, на підставі відповідної заяви третьої особи відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 904/8978/17).

Зважаючи на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України і не спростовану при вирішенні цієї справи в порядку статті 215 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності укладених між сторонами договорів про відступлення права вимоги, останні у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України та статей 173, 174 Господарського кодексу України є належною підставою для виникнення та існування обумовлених такими договорами прав і обов`язків сторін.

Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правовий аналіз положень статей 599, 610, 611 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що зобов`язання вважається таким, що припинилося виконанням, проведеним належним чином, лише у разі, якщо воно виконано в повному обсязі у встановлений строк.

Відповідно до частини 2 статті 516 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (частина 2 статті 517 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 518 Цивільного кодексу України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

З правових конструкції відповідних правових норм випливають як обов`язки нового кредитора у зобов`язанні, зокрема, на нового кредитора покладається обов`язок повідомити боржника про перехід прав у зобов`язанні, оскільки в протилежному випадку новий кредитор несе ризик настання для себе різного роду несприятливих правових наслідків, так і права боржника у такому зобов`язанні, за якими, боржник має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором, не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні або виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові.

Факт повідомлення відповідача про перехід прав у зобов`язанні за Договором є доведеним належним чином з боку позивача та відповідачем не спростований.

Так, 28.12.2019 року позивач та третя особа направили відповідачеві спільне Повідомлення про відступлення права вимоги, в якому вказали про укладення відповідного договору та просили протягом 5-ти банківських днів з дати отримання повідомлення виконати зобов`язання щодо повернення попередньої передньої оплати в сумі 24 775, 41 грн. на користь позивача.

У відповідь на вищевказане повідомлення відповідач направив лист № ДН-2-07-14/23 від 11.01.2020, в якому зазначив про те, що кредиторську заборгованість по залишку авансів за Договором від 05.08.2014 № 2017 Про надання транспортно-експедиційних послуг ТОВ Коксотрейд , за якою минув строк позовної давності і яка є безнадійною для погашення у розмірі 24 775, 41 грн., була списана встановленим порядком з одночасним визнанням доходів на субрахунку № 717 Дохід від списання кредиторської заборгованості та списанням податкових зобов`язань на інші витрати операційної діяльності. У зв`язку з цим відповідач вважає вимогу необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню.

Проте, суд вважає вказані доводи відповідача безпідставними, враховуючи наступне.

Ознаки безнадійної заборгованості для цілей застосування положень Кодексу визначено пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, а саме: прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості (пп. "є" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

При цьому, підпунктом "а" пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України не встановлюється будь-яких додаткових умов для визнання заборгованості за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, безнадійною. Ця норма Кодексу не передбачає необхідності здійснення платником податку - кредитором будь-яких заходів щодо стягнення заборгованості, зокрема у судовому порядку, визнання боржника банкрутом тощо.

Крім того, визнання боржником, а саме відповідачем спірної заборгованості безнадійною не впливає на правовідносини відповідача та третьої особи за договором про транспортно-експедиційне обслуговування № 2017 від 05.08.2014, оскільки останній не припинений та продовжує дію. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача в частині того, що укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Коксотрейд Договір про відступлення права вимоги є удаваним правочином, враховуючи наступне.

Згідно з приписами статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Тобто, удаваний правочин вчинюється для прикриття іншого правочину, внаслідок чого в наявності два правочини - прихований і удаваний - такий, що прикриває перший правочин.

Удаваний правочин, на відміну від прихованого, сторонами не виконується. Відповідні права і обов`язки сторонами не реалізуються. Сторони правочину виконують тільки ті обов`язки та реалізують ті права, що випливають із прихованого правочину.

З учиненням удаваного правочину сторони навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце.

Удавані правочини - це правочини з дефектами волі такого правочину та мети.

Оскільки згідно з частиною 1 статті 202, частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що суд повинен установити - чи є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме правочин.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Отже, для визнання правочину удаваним позивачем має бути доведена спрямованість волі обох сторін договору (наявність у обох сторін договору умислу) щодо вчинення удаваного правочину.

Водночас, відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження наявності обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання правочину удаваним, в тому числі, наявності волі (умислу) обох сторін договору на укладання удаваного правочину. Так само, відповідачем не доведено належними доказами, що позивач та третя особа не мав мети вчинення певних операцій.

За таких обставин, суд вважає вищевказані аргументи відповідача безпідставними, та не приймає їх до уваги.

Також суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про припинення зобов`язання в порядку статті 605 Цивільного кодексу України з огляду на списання відповідачем заборгованості відповідно до п. 14.1.11 ст. 14 Податкового кодексу України, враховуючи наступне.

Частина 3 статті 12 Цивільного кодексу України допускає можливість відмови особи від свого майнового права.

При цьому діями носія цивільного права, які свідчать про відмову від власного права, має визнаватися заява про це та інші дії, які свідчать про таку відмову. Іншими діями може бути поведінка особи за умови, якщо це не суперечить природі відповідного майнового права.

Зокрема, відмова від зобов`язального майнового права (тобто, від права вимоги кредитора), яка практично ідентична прощенню боргу, має охоплюватися положеннями ЦК України про припинення зобов`язання прощенням боргу (стаття 605 ЦК України).

Положеннями статті 605 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Разом з тим, матеріали справи не містять документів, які б підтверджували волевиявлення Товариства з обмеженою відповідальністю Коксотрейд на відмову позивача від свого права вимоги до відповідача, а по-друге, чинне законодавство не передбачає можливості відмовитися від своїх майнових прав на майбутнє та можливості відмовитися від права на судовий захист порушеного права (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 923/1097/13).

Водночас з матеріалів справи не вбачається, а відповідачем не доведено вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю Коксотрейд дій, спрямованих на припинення зобов`язання на спірну суму шляхом прощення боргу.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи відповідача в частині того, що позивачем до позовної заяви не було додано доказів на підтвердження того, що ним були виконані вимоги п. 2.2. Договору від 28.12.2019 про відступлення права вимоги, що відповідно б підтверджувало наявність порушеного права позивача та підстави для звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Так, відповідно до положень статті 514, частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

В даному випадку, ані положення укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Коксотрейд Договору про відступлення права вимоги від 28.12.2019, ані положення чинного законодавства не містять вказівок про те, що право вимоги до нового кредитора переходить виключно після сплати ним на користь первісного кредитора грошових коштів за відступлення права вимоги.

При цьому, як зазначалося судом вище, 10.01.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Коксотрейд направило на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, в якій заявляла про зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 24 775, 41 грн. Зазначена заява була погоджена та підписана обома сторонами.

За таких обставин суд вважає, що матеріалами справи підтверджується виконання позивачем приписів п. 2.2. Договору про відступлення права вимоги від 28.12.2019.

Одночасно суд вважає безпідставними посилання відповідача на положення п. 3.7. Договору № 2017 від 05.08.2014, за змістом якого у разі розірвання Договору з вини Клієнта (з причини відсутності вантажу, несвоєчасного оформлення необхідних документів або інших причин, що не дозволяють здійснити відправлення) експедитор повертає клієнту отримані попередньою оплатою кошти за вирахуванням витрат на банківське обслуговування в розмірі 1% від суми, що повертається. Суми повернення визначаються актом звірки. В даному випадку, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що Договір було розірвано з вини Товариства з обмеженою відповідальністю Коксотрейд , що виключає застосування до спірних правовідносин положень п. 3.7. Договору.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статі 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги.

З приписів вищевказаних правових норм вбачається, що за невизначеності строку виконання зобов`язання, воно повинне бути виконано протягом 7 днів з моменту пред`явлення вимоги (ст. 530 Цивільного кодексу України), в даному випадку протягом 7 днів від моменту пред`явлення листа-вимоги відповідачеві.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Що стосується заяви відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття "позовна" вказує на форму захисту - шляхом пред`явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред`явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту).

Питання про об`єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії "право на позов у матеріальному сенсі" (право на захист) у контексті її співвідношення із суб`єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин.

Набуття права на захист, для здійснення якого встановлено позовну давність, завжди пов`язане з порушенням суб`єктивного матеріального цивільного права.

Суб`єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне.

Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Оскільки, метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто, тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, можна зробити висновок, що об`єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб`єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Положеннями частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно з доводами відповідача, неспростованими позивачем, останні взаємовідносини (надання послуг) за Договором № 2017 від 05.08.2014 відбулись у жовтні 2015 року, у зв`язку з чим саме з цього часу у третьої особи виникло право пред`явити відповідачу вимогу про повернення зайве сплачених коштів.

Таким чином, перебіг строку позовної давності розпочався у листопаді 2015 року, та сплив у листопаді 2018 року.

У статті 264 Цивільного кодексу України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання. При цьому господарському суду слід мати на увазі таке.

При цьому, при дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі 905/2324/17.

Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема повідомлення боржника на адресу кредитора, яким боржник підтверджує наявність у нього заборгованості перед кредитором, відповідь на претензію, підписання боржником акта звіряння розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постанові Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18.

При цьому, встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Аналогічний правовий висновок викладено у пункті 34 постанови Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 911/479/18.

Судом встановлено, що строк дії Договору № 2017 від 05.08.2014 наразі не є припиненим, у зв`язку з чим попередня оплата в сумі 24 775, 41 грн., яка була перерахована третьою особою на користь відповідача за цим Договором мала бути зарахована в рахунок оплати надання залізничних послуг в майбутньому протягом всього строку дії договору, коли такі послуги могли бути надані. Оскільки такі послуги не надавалися, то відповідно третя особа має право на повернення суми оплачених, але не наданих послуг.

При цьому, посилання відповідача на те, що останній раз залізничні послуги надавалися в жовтні 2015 року не свідчить про те, що строк дії Договору закінчився і що між сторонами припинилися взаємні права та обов`язки.

Умовами Договору № 2017 від 05.08.2014 не встановлено строку повернення відповідачем суми оплачених, але не наданих послуг, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що третя особа зверталась до відповідача з вимогою в порядку частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України про повернення попередньої оплати.

Натомість у повідомленні про відступлення права вимоги від 28.12.2019 року позивач просив протягом 5 банківських днів з дати отримання цього повідомлення виконати зобов`язання за Договором № 2017 від 05.08.2014 щодо повернення попередньої оплати в сумі 24 775, 41 грн. на користь позивача.

За таких обставин суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений, у зв`язку з чим не приймає до уваги подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності.

Що стосується понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 000, 00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд зауважує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 також зауважено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Договір № 150102/20 про надання правової допомоги від 15.01.2020, укладений між ТОВ Юридична компанія Лег Альто та адвокатом Сердюк Мариною Миколаївною (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 6804/10 від 27.06.2018), Додаток №1 до договору № 150102/20 про надання правової допомоги від 15.01.2020, акт № 1 наданих послуг до Договору № 150102/20 про надання правової допомоги від 27.04.2020 на суму 5 000, 00 грн., звіт № 1 до договору № 150102/20 про надання правової допомоги від 27.04.2020, платіжне доручення № 459 від 15.04.2020 на суму 5 000, 00 грн.

Суд звертає увагу відповідача на те, що за приписами ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем заперечень з приводу наявності підстав вважати розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу завищеним не наведено.

Посилання відповідача на те, що позивачем у даній справі є підприємство, основним видам діяльності якого згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (основний) , а керівник цього підприємства є адвокатом, у зв`язку з чим, з огляду на малозначність справи, звернення позивача за допомогою до адвоката Сердюк М.М. та сплата адвокату гонорару, суд вважає необґрунтованими.

Так, положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У рішенні Конституційного Суду України № 1-23/2009 від 30.09.2009 зазначено, що положення частини першої статті 59 Конституції України "кожен має право на правову допомогу" треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує.

Отже, право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За таких обставин, той факт що позивачем у даній справі є підприємство, основним видам діяльності якого згідно з інформацією в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є КВЕД 69.10 Діяльність у сфері права (основний) , а керівник цього підприємства є адвокатом, жодним чином не нівелює право позивача на отримання професійної правничої допомоги, яка надана іншим адвокатом.

Приймаючи до уваги висновок Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, прийнятій об`єднаною палатою Касаційного господарського суду, враховуючи відсутність належної обґрунтованості заперечень відповідача щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу, з огляду на сукупність доказів щодо витраченого адвокатом часу на підготовку позовної заяви, характер спірних правовідносин у справі, ціну позову, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн. є належним чином доказово підтвердженими, співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Лег Альто до Акціонерного товариства Українська залізниця в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення 24 775, 41 грн. задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03150, місто Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії Південна залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (61052, Харківська область, місто Харків, вул. Євгена Котляра, будинок 7; код ЄДРПОУ 40081216) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Лег Альто (03189, місто Київ, вулиця Успішна, будинок 18, приміщення 21; код ЄДРПОУ 38348395) заборгованість в сумі 24 775 (двадцять чотири тисячі сімсот сімдесят п`ять) грн. 41 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Відповідно до підпункту 17.5. пункту 17 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 31.07.2020 року.

Суддя В.С. Ломака