Рішення

від 31.07.2020 по справі 509/1015/19

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/1015/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гандзій Д.М.,

при секретарі Задеряка Г.М.,

за участю представника прокуратури Одеської області Боднар Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

04 березня 2019 року заступник прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області звернувся до суду з названим позовом, в якому просив суд, витребувати у відповідача на користь Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння Дальницької сільради Овідіопольського району на підставі рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 р. у цивільній справі №2-7574/07, на виконання якого ОСОБА_2 , серед інших позивачів (всього 29 осіб), отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №792222, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10852900174. В подальшому ухвалою Київського райсуду м. Одеси від 21.12.2007 р. рішення цього ж суду від 17.12.2007 р. у справі №2-7574/07 було скасоване, а провадження у справі закрито на підставі ст. 205 ч. 1 ЦПК України. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24.12.2009 р. рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 р. та ухвала цього ж суду від 21.12.2009 р. були скасовані з направленням справи на новий розгляд за підсудністю до Овідіопольського райсуду Одеської області, ухвалою якого від 26.02.2010 р. у цивільній справі 2/951/10 р. цивільний позов ОСОБА_2 та інших (всього 29 осіб) до Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без розгляду. Згідно до договору купівлі-продажу 01.08.2008 р. ОСОБА_2 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , яка, 14.12.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу продала вказану земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 . На думку прокурора, оскільки земельна ділянка вибула з володіння Дальницької сільради неправомірно та поза її волею, прокурор просив витребувати цю земельну ділянку у відповідача ОСОБА_1 на користь Дальницької сільради, а також стягнути з відповідача витрати зі сплати судового збору.

В судовому засіданні прокурор повністю підтримала позовні вимоги, які просила суд задовольнити.

Представник позивачів Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомив, надіславши до суду письмове клопотання, в якому повністю підтримав позов прокурора, поданий в їхніх інтересах, який просив задовольнити та слухати справу за його відсутності (а.с. 128,132,135).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням з відміткою про вручення судової повістки з викликом до суду, причини неявки не повідомив, надіславши до суду письмові заяви, в яких повідомив про свою обізнаність стосовно знаходження в Овідіопольському райсуді Одеської області вищевказаного позову прокурора в інтересах Дальницької сільради позову до нього, вказаний позов не визнав повністю з підстав пропущення прокурором строку позовної давності, у зв`язку з чим, просив суд, відмовити у задоволенні позову, застосувавши до спірних правовідносин строку позовної давності, а також заяву, в якій просив суд, розглянути вказану справу за його відсутності, відмовивши в задоволенні позову у зв`язку з пропущенням прокурором строку позовної давності (а.с. 122-126).

Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши письмові докази по справі, а також матеріали цивільних справ №№ 2-404/2010, 509/5108/17, 2-7574/07 суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 року у цивільній справі №2-7574/07 задоволено позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 до Дальницької сільради Овідіопольського району, відділу земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області, Одеської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, визнано право власності за кожним із позивачів на конкретну земельні ділянку, а за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну земельну ділянку загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах зареєструвати та видати державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я кожного з позивачів, в т.ч. на ім`я ОСОБА_2 , зобов`язано відділ земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області видати та підписати бланки державних актів на право власності на землю на ім`я кожного із позивачів (а.с. 16-23).

Зазначене вище рішення суду було виконано і ОСОБА_2 (серед інших) отримала державний акт серії ЯД №792222, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10852900174, на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 33-47).

Ухвалою Київського райсуду м. Одеси від 21.12.2007 р. рішення цього ж суду від 17.12.2007 р. у справі №2-7574/07 було скасоване, а провадження у справі закрито на підставі ст. 205 ч. 1 ЦПК України (а.с. 24-25).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24.12.2009 р. рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 р. та ухвала цього ж суду від 21.12.2009 р. у цивільній справі №2-7574/07 - були скасовані, як незаконні з направленням справи на новий розгляд за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області (а.с. 27-32).

Ухвалою Овідіопольського районного суду від 26.02.2010 р. у цивільній справі 2/951/10 р. цивільний позов ОСОБА_2 та інших (всього 29 осіб) до Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без розгляду (а.с. 26).

Суд встановив, що на підставі договору купівлі-продажу 01.08.2008 р. ОСОБА_2 продала земельну ділянку ОСОБА_3 , яка в свою чергу, 14.12.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу продала спірну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 (а.с. 33-47).

Згідно з ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Статтею 23 Закону України Про прокуратуру встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України - власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Статтею 12 ЗК України встановлено, що саме до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Порядок набуття громадянами безоплатно права власності на земельні ділянки встановлений ст.ст. 116,118 ЗК України, зокрема лише на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади.

Суд з`ясував, що державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 отримала на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 р. у цивільній справі №2-7574/07, яке в подальшому було скасоване як незаконне.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 - власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Право власника згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача - пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України).

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що в даному випадку земельна ділянка вибула з володіння її власника Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області - не на підставі її рішення, а на підставі рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 року у цивільній справі №2-7574/07, яке в подальшому було скасовано.

Тобто, на думку суду, земельна ділянка вибула з володіння Дальницької сільради поза її волею і наявні законні підстави для її витребування від її добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь цієї сільської ради.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Отже, позовна давність - є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

В разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою - позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене.

В своєму правовому висновку Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 17.10.2018 р. у справі № 362/44/17 дійшла висновку, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) - поширюється загальна позовна давність. У випадку відсутності компетентного суб`єкта владних повноважень для захисту державних інтересів, а також у разі, коли першим про порушення інтересів держави довідався прокурор, позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення довідався прокурор. Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему, відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 05.10.2016 р. у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку КГС ВС, викладеного у постанові від 29.03.2018 р. у справі № 904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються. Велика Палата Верховного Суду визначила, що на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) - поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Постанові від 20.06.2018 р. у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 20.11.2018 р. у справі № 907/50/16 (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц) висловила правову позицію, яка полягає в тому, що при вирішенні спорів за позовом прокурора про витребування майна із незаконного володіння на підставі статей 387,388 ЦК України - застосовується загальна позовна давність у три роки. Велика Палата Верховного Суду підтвердила висновок Верховного Суду України, викладений у постанові Верховного Суду України від 22.06.2017 р. у справі № 6-1047цс17, щодо застосування загального строку позовної давності при вирішенні спорів за позовом прокурора про витребування майна із незаконного володіння на підставі статей 387,388 ЦК України. При цьому за вимогами ст. 261 цього Кодексу початок перебігу строку позовної давності пов`язується не лише з моментом, коли особі, яка звертається за захистом свого права або інтересу, стало відомо про порушення свого права чи про особу, яка його порушила, а також з моментом, коли така особа могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу). При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. За наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387,388 ЦК України мають застосовуватися положення ст. 267 ЦК України, згідно з якою сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Суд не приймає до уваги посилання прокурора на сформульований у Постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16) висновок ВСУ про те, що позовна давність не поширюється на правовідносини, пов`язані з витребуванням майна за статтею 388 ЦК України, оскільки, як зазначено вище, Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики - вже відступила від вказаного висновку ВСУ у постанові від 17.10.2018 р. у справі № 362/44/17.

З матеріалів оглянутої судом цивільної справи № 2-951/10 Овідіопольського районного суду судом встановлено, що 22.10.2008 р. Генеральна прокуратура України отримала депутатське звернення народного депутата України Кармазіна Ю.А. від 20.10.2008 р. до Генерального прокурора України щодо вжиття відповідних заходів прокурорського реагування з приводу незаконного набуття права власності на земельні ділянки в с. Санжійка, Овідіопольського району Одеської області громадянами на підставі незаконного рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 р. у справі № 7574/07 та повернення у власність територіальної громади незаконно приватизованих земель (т. 2, а.с. 8-10 справи № 2-951/10 Овідіопольського районного суду).

Зазначене вище звернення народного депутата України Генеральною прокуратурою України було надіслано для перевірки до прокуратури Одеської області, яка в свою чергу супровідними листами від 04.11.2008 р. надіслала їх прокурору Овідіопольського району для перевірки та відповідного реагування (т. 2, а.с. 5-7 справи №2-951/10 Овідіопольського районного суду).

За результатами перевірки, прокурор Овідіопольського району Одеської області, ще 07.11.2008 р. звернувся до Одеського апеляційного адміністративного суду з клопотанням про поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 р. у цивільній справі № 2-7574/07, в якому прокурор зазначив про те, що внаслідок прийняття рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 р., з земель комунальної власності територіальної громади вилучено двадцять дев`ять земельних ділянок, які знаходились в межах населеного пункту територіальної громади Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, без погодження власника земельних ділянок надано державні акти на право приватної власності на земельні ділянки (т. 2, а.с. 1-4 справи №2-951/10 Овідіопольського районного суду).

При чому, суд звертає увагу на той факт, що і прокурор, і представник Дальницької сільради приймали участь під час розгляду апеляційним судом Одеської області 24.12.2009 р. апеляції прокурора на рішення від 17.12.2007 р. та ухвалу від 21.12.2007 р. Київського райсуду м. Одеси у цивільній справі №2-7574/07. Тобто, були обізнані про обставини справи і процесуальні документи по даній справі.

Так, 24.12.2009 р., тобто у день розгляду Апеляційним судом Одеської області і задоволення апеляції прокурора, скасування як незаконних зазначених вище рішення від 17.12.2007 р. та ухвали від 21.12.2007 р. Київського райсуду м. Одеси у справі №2-7574/07 - прокурору та Дальницькій сільраді стало відомо про вибуття на підставі незаконного рішення суду спірної земельної ділянки з володіння цієї територіальної громади на користь ОСОБА_2 .

Тобто, ще у грудні 2007 року прокурору та Дальницькій сільраді достовірно стало відомо про порушення права власності останньої на земельну ділянку та особу - ОСОБА_2 , яка порушила це право. (т. 2, а.с. 27-32 справи №2-951/10 Овідіопольського районного суду).

В наступному і прокурор, і представник Дальницької сільради приймали участь у розгляді справи №2-951/10 Овідіопольським районним судом, який за їх участі 26.02.2010 р. постановив ухвалу про залишення без розгляду цивільний позов ОСОБА_2 та інших (всього 29 осіб) до Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії (а.с. 26).

Проте, достовірно знаючи з грудня 2009 року, про порушення права територіальної громади на спірну земельну ділянку - ні сама Дальницька сільрада, ні прокурор своєчасно не звернулись за судовим захистом порушеного права, а з позовом до суду до відповідача ОСОБА_1 , як добросовісного набувача про витребування земельної ділянки прокурор звернувся лише у березні 2019 року, тобто - понад 9 років ! з того часу, як йому стало відомо про незаконність вибуття земельної ділянки з володіння Дальницької сільради на підставі скасованого рішення суду.

Посилання прокурора, що лише у січні 2019 року з витягу з державного реєстру їм стало відомо про набуття права власності відповідачем ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та про порушення права Дальницької сільради на цю земельну ділянку, суд до уваги не приймає, оскільки про порушене право Дальницької сільради на спірну земельну ділянку та про особу, яка порушила це право , прокурору та самій сільській раді стало відомо ще у грудні 2009 року з підстав, описаних вище.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16 зробила наступний правовий висновок - відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи. Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Водночас, з метою забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 р. у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 р. у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

Таким чином, в правовідносинах, які регулюються ст. 388 ЦК України, право позивача порушується в момент вибуття майна з його володіння. Можливість захистити порушене право в суді у власника виникає від дня, коли він довідався або міг довідатися вже про першого незаконного володільця. У зв`язку з цим правове значення для правильного визначення початку перебігу позовної давності має обізнаність позивача про обставини вибуття майна з його володіння, в тому числі про особу першого незаконного володільця. Належним відповідачем у справі про витребування майна з чужого незаконного володіння є нинішній володілець спірного майна.

Безпідставними вважає суд твердження прокурора у його письмових запереченнях з приводу заяви відповідача про застосування строків позовної давності про те, що позивач не знав і не міг знати про відчуження спірної земельної ділянки іншій особі, очікуючи, що скасуванням апеляційним судом Одеської області 24.12.2009 р. єдиної підстави для реєстрації права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 - незаконного рішення від 17.12.2007 р. Київського районного суду м. Одеси, буде повернута до комунальної власності Дальницької сільради спірна земельна ділянка - оскільки сама по собі ухвала апеляційного суду про скасування рішення зазначеного вище рішення суду першої інстанції ніяким чином не відновлювала право власності Дальницької сільради на земельні ділянки.

Твердження прокурора у частині відновлення права власності Дальницької сільради на спірну земельну ділянку після скасування апеляційним судом Одеської області 24.12.2009 р. рішення Київського райсуду від 17.12.2007 р. спростовуються також оглянутими в судовому засіданні, за клопотання прокурора, матеріалами цивільної справи № 2-404/10 Овідіопольського райсуду, з яких слідує, що 07.04.2009 р. прокурор звернувся до суду в інтересах Дальницької сільради до ОСОБА_2 , відділу земельних ресурсів у Овідіопольському районі про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, зобов`язання передати земельну ділянку її власнику - Дальницькій сільраді за актом приймання-передачі. (а.с. 1-4 справи № 2-404/10 Овідіопольського райсуду).

Також є хибними та не відповідають дійсності твердження прокурора у запереченнях проти заяви відповідача щодо застосування строків позовної про те, що прокурору нібито лише у кінці 2018 року стало відомо про набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку на підставі на підставі договору купівлі-продажу з ОСОБА_2 , оскільки ці твердження спростовуються наданими суду самим же прокурором доказами, а тому правова позиція прокурора є суперечливою з декількох позицій.

Так, з долученої прокурором до позовної заяви відповіді Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 02.07.2018 р. на запит прокуратури Одеської області від 20.06.2018 р. № 05/1-2041 вих.18 слідує, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2008 р., укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , остання, 22.08.2008 р. отримала державний акт серії ЯЖ №312764 на право власності на спірну земельну ділянку і це право власності було зареєстроване у відповідності до чинного на той час законодавства у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010852900667 від 22.08.2008 р. (а.с. 41).

З оглянутих судом, за клопотанням прокурора, матеріалів зазначеної вище цивільної справи № 2-404/10 Овідіопольського районного суду за позовом прокурора Овідіопольського району в інтересах Дальницької сільради Овідіопольського району до ОСОБА_2 , відділу земельних ресурсів у Овідіопольському району про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, зобов`язання передати земельну ділянку Дальницькій сільській раді, слідує, що до своєї заяви від 20.12.2017 р. до суду про скасування арешту на земельну ділянку ОСОБА_3 надала копію, виданого їй 22.08.2008 р. відділом Держкомзему у Овідіопольському районі на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2008 р. державного акту серії ЯЖ №312764 на право власності на спірну земельну ділянку і це право власності було зареєстроване у відповідності до чинного на той час законодавства у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010852900667. (а.с. 72 справи №2-404/10 Овідіопольського районного суду).

Суд звертає увагу на те, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та видання державного акту ОСОБА_3 ).

Тобто, у відповідності до чинного на той час законодавства, ОСОБА_3 отримала після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, зареєструвала це право, не приховувала його і при бажанні, прокурор у будь-який час міг встановити особу - власника спірної земельної ділянки шляхом подання відповідного запиту до Одеської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України чи до відділу Держкомзему у Овідіопольському районі.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що будь-яких реальних дій, направлених на встановлення дійсного власника спірної земельної ділянки до червня 2018 року - прокурор не вчиняв і допустимих та належних доказів про це суду не надав.

З наведеного вище висновку Великої Палати Верховного Суду у Постанові від 26.11.2019 р. у справі № 914/3224/16 слідує, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Тобто, та обставина, що прокурор лише у червні 2018 року надіслав запит до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо власника спірної земельної ділянки і у липні 2018 року отримав відповідь, що власником цього нерухомого майна була ОСОБА_3 , а в наступному довідався, що власником цього майна став ОСОБА_1 - будь-яким чином не впливає на початок перебігу строку позовної давності тому, що про порушене право власності Дальницької сільради на спірне майно і прокурору, і Дальницькій сільській раді стало відомо ще у грудні 2009 року, що підтверджується наведеним вище.

Більше того, з долученої прокурором до позовної заяви Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна слідує, що 01.12.2009 р. за заявою прокуратури Одеської області на підставі постанови слідчого цієї прокуратури від 23.11.2009 р. під час розслідування кримінальної справи відносно судді Київського райсуду м. Одеси, який ухвалив рішення 17.12.2007 р. та ухвалу цього ж суду від 21.12.2009 р. у цивільній справі №2-7574/07, зареєстровано обтяження за № 9393440 у виді арешту на земельну ділянку площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_3 згідно державного акту серії ЯЖ №312764 на право власності на спірну земельну ділянку, зареєстрованого у відповідності до чинного на той час законодавства у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010852900667 (а.с. 54-56).

Зазначена вище обставина також підтверджується матеріалами, оглянутої за клопотанням прокурора цивільної справи № 2-404/10, а саме: наданою ОСОБА_3 суду до її заяви про скасування арешту на земельну ділянку Інформацією з Державного реєстру речових на нерухоме майно, Державної реєстрації Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна про те, що 01.12.2009 р. на підставі заяви прокуратури Одеської області та постанови від 23.11.2009 р. слідчого цієї прокуратури Одеською філією державного підприємства Інформаційний центр Міністерства юстиції України зареєстровано обтяження за №9300612 у виді арешту на нерухоме майно - земельну ділянку площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , належну ОСОБА_3 згідно до державного акту ЯЖ №312764 (а.с. 77 справи №2-404/10 Овідіопольського районного суду).

Тобто, суд встановив, що у листопаді 2009 року прокурору вже було достовірно відомо про перехід права власності на спірну земельну ділянку від ОСОБА_2 до ОСОБА_3 і що власником цієї земельної ділянки є саме ОСОБА_3 .

Не приймає до уваги суд доводи прокурора, що ОСОБА_3 лише 20.11.2018 р. зареєструвала своє право власності на спірну земельну ділянку, набуту нею на підставі договору купівлі-продажу від ОСОБА_2 , саме з цієї дати позивач дізнався або міг дізнатися про порушення права власності, саме з цієї дати слід обліковувати строк позовної давності, і що з моменту отримання інформації від Головного управління Держгеокадастру прокурор довідався про відчуження земельної ділянки на користь ОСОБА_3 , а в наступному на користь відповідача ОСОБА_1 , оскільки вони спростовуються наведеними вище доказами, з яких слідує, що ще у листопаді 2009 року прокуратурі Одеської області було відомо про набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_3 .

Безпідставними вважає суд твердження прокурора у запереченнях щодо застосування строків позовної давності про те, що прокурор в інтересах Дальницької сільради вжив усіх заходів для відновлення порушеного права цієї сільської ради на спірну земельну ділянку, шляхом звернення з відповідним позовом до апеляційного суду Одеської області, а згодом, і до Овідіопольського районного суду і тим самим територіальна громада в особі уповноважених органів місцевого самоврядування відновила свої правомочності власника, з наступних підстав.

До апеляційного суду Одеської області прокурор з позовом не звертався, а лише подав апеляцію на зазначені вище рішення та ухвалу Київського райсуду м. Одеси у цивільній справі № 2-7574/07.

Знаючи про належність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , прокурор, починаючи з листопада 2009 року проявив бездіяльність, та не заявив позов в інтересах Дальницької сільради до належного відповідача ОСОБА_3 , не обрав належний спосіб захисту права власності територіальної громади - витребування земельної ділянки, а наполягав на розгляді та задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 та відділу Держкомзему у Овідіопольському районі про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку у цивільній справі № 2-404/10 Овідіопольського райсуду, наслідком чого, стало ухвалення Овідіопольським райсудом 06.05.2010 р. за участю прокурора та представника Дальницької сільради рішення у зазначеній справі, яким позов прокурора задоволено, визнано недійсним державний акт серії ЯД № 792222, реєстраційний номер 010852900174, виданий 04.03.2008 р. на ім`я ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та зобов`язано ОСОБА_2 повернути цю земельну ділянку Дальницькій сільраді (а.с. 53-54 справи №2-404/10 Овідіопольського райсуду).

Після цього, прокурор вважав, що свою місію щодо захисту порушеного права Дальницької сільради на земельну ділянку він начебто виконав, та забув про спірну земельну ділянку до червня 2018 року. При чому, ні прокурор, ні Дальницька сільська рада навіть не вважали за потрібне виконати зазначене рішення суду у примусовому порядку, що підтверджується матеріалами справи, так як з заявою до виконавчої служби про примусове виконання цього рішення суду ні прокурор, ні Дальницька сільрада не звертались, а спірна земельна ділянка не була повернута у власність цієї територіальної громади, а навпаки, у цьому разі неодмінно було б встановлено, що рішення суду виконати неможливо оскільки власником земельної ділянки на час його ухвалення ОСОБА_2 вже не була.

Велика Палата Верховного Суду в п.5.10 Постанови від 22.08.2018 р. у справі № 925/1265/16 висловила правову позиції, що Державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути невирішеним. Тобто, визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про те, що земельна ділянка належить Дальницькій сільській раді та для її витребування в інтересах цієї ради, не забезпечує повернення земельної ділянки цій раді.

Не приймає до уваги суд та вважає також безпідставними, надуманими і такими, що не витримують критики твердження прокурора про те що він міг дізнатися про набуття права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку лише після 20.11.2018 р., тобто після внесення відомостей про право власності ОСОБА_3 на підставі її заяви до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, оскільки вони спростовуються наведеними вище доказами, з яких слідує, що у листопаді 2009 року прокурору стало відомо про набуття ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу права власності на земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку 01.08.2008 р., а пунктами 2 і 3 розділу ІІ. Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень в редакції Закону від 11 лютого 2010 року N 1878-VI було передбачено, що встановити, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня

2013 року.

Встановити, що до 1 січня 2013 року державна реєстрація : права власності та права користування (сервітут) на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об`єкти незавершеного будівництва, а також облік безхазяйного нерухомого майна, довірче управління нерухомим майном - проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації, створеними до набрання чинності цим Законом та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно; права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

У відповідності до наведених вимог Закону та чинного на той час законодавства ОСОБА_3 після укладення договору купівлі-продажу отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєструвала своє право власності на земельну ділянку.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15, яка є обов`язковою для всіх судів України.

Будь-яких доказів поважних причин пропуску строку позовної давності прокурор суду не надав, а тому у суду відсутні законні підстави для поновлення цього строку.

Відповідач ОСОБА_1 заявив про застосування позовної давності до ухвалення судом рішення по суті (а.с. 122-124).

На підставі наведеного, та приймаючи до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову з цих підстав необхідно відмовити.

На підставі ч. 9 ст. 158 ЦПК України, якою передбачено, що у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову - підлягають скасуванню заходи забезпечення позову прокурора згідно до ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 5 квітня 2019 року у виді арешту на належну ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 63).

Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,158,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 13,14,19,41,131-1 Конституції України, ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст.ст.16,261-267,328,330,373,387-388 ЦК України, ст.ст. 1,12,78,116,118,126,128 ЗК України, ЕКПЛ, практикою ЄСПЛ, суд,-

ВИРІШИВ:

1.В задоволенні позову заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - відмовити ;

2.Заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 5 квітня 2019 року у виді накладення арешту на належну ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено та підписано 31.07.2020 р.

Суддя Гандзій Д.М.