Постанова

від 09.02.2021 по справі 509/1015/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4428/21

Номер справи місцевого суду: 509/1015/19

Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.

за участю секретаря судового засідання: Дубрянської Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області Гудзенка Сергія Георгійовича на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2020 року по цивільній справі за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2019 року заступник прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд, витребувати у відповідача на користь Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , мотивуючи це тим, що спірна земельна ділянка вибула з володіння Дальницької сільради Овідіопольського району на підставі рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 р. у цивільній справі №2-7574/07, на виконання якого ОСОБА_2 , серед інших позивачів (всього 29 осіб), отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №792222, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №10852900174. В подальшому ухвалою Київського райсуду м. Одеси від 21.12.2007 р. рішення цього ж суду від 17.12.2007 р. у справі №2-7574/07 було скасоване, а провадження у справі закрито на підставі ст. 205 ч. 1 ЦПК України. Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 24.12.2009 р. рішення Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 р. та ухвала цього ж суду від 21.12.2009 р. були скасовані з направленням справи на новий розгляд за підсудністю до Овідіопольського райсуду Одеської області, ухвалою якого від 26.02.2010 р. у цивільній справі 2/951/10 р. цивільний позов ОСОБА_2 та інших (всього 29 осіб) до Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без розгляду. Згідно до договору купівлі-продажу 01.08.2008 р. ОСОБА_2 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_3 , яка, 14.12.2018 р. на підставі договору купівлі-продажу продала вказану земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 . Оскільки земельна ділянка вибула з володіння Дальницької сільради неправомірно та поза її волею, прокурор звернувся з цим позовом до суду.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, заступник прокурора Одеської області Гудзенко Сергій Георгійович подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2020 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи на 09.02.2021 року на 14-30 г., прокурор та Дальницька сільська рада Овідіопольського району Одеської області в інтересах якої подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, в умовах обмеженого доступу до Одеського апеляційного суду у зв`язку з поширенням на території України коронавірусної інфекції СОVID-19 , своє право на участь в судовому засіданні у режимі відео конференції не реалізували, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції від апелянта не надійшло, в той час, як представник відповідача подав заяву про відкладення розгляду справи не навівши при цьому причин про неможливість подання заяви про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Відповідно до ст..212 ЦПК України учасники справи мають можливість брати участь у судовому засідання в режимі відеоконференції, подавши відповідну заяву. Колегія суддів звертає увагу на розпорядження голови Одеського апеляційного суду від 26.10.2020 року, яким на період обмеженого доступу до Одеського апеляційного суду через Ковід-19, всім учасникам судових процесів рекомендовано брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів у порядку, передбаченому ч.4 ст.212 ЦПК України, на підставі відповідної заяви. Дана рекомендація особливо стосується випадків, коли інтереси учасників справи представляють адвокати, які мають технічну можливість підключення до системи відеоконференцзв`язку EasyCon. Не подання такої заяви адвокатом, в залежності від обставин справи, може бути розцінене судом як зловживання процесуальними правами, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи у розумні строки, та дає право суду застосовувати способи реагування до органів адвокатського самоврядування. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за відсутності належним чином повідомлених сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції усім зазначеним вимогам відповідає.

Відмовляючи у позові заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими, але сплив строк позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі до ухвалення судом рішення по суті і будь-яких доказів поважних причин пропуску строку позовної давності прокурор суду не надав, а тому відсутні законні підстави для поновлення цього строку і, як слідство, для задоволення позову.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим у справі обставинам, засновані на законодавстві та є вірними.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що:

- рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17.12.2007 року у цивільній справі №2-7574/07 задоволено позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 до Дальницької сільради Овідіопольського району, відділу земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області, Одеської регіональної філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, визнано право власності за кожним із позивачів на конкретну земельні ділянку, а за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну земельну ділянку загальною площею 0,10 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зобов`язано Одеську регіональну філію державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах зареєструвати та видати державні акти на право власності на земельні ділянки на ім`я кожного з позивачів, в т.ч. на ім`я ОСОБА_2 , зобов`язано відділ земельних ресурсів у Овідіопольському районі Одеської області видати та підписати бланки державних актів на право власності на землю на ім`я кожного із позивачів (а.с. 16-23);

- зазначене вище рішення суду було виконано і ОСОБА_2 (серед інших) отримала державний акт серії ЯД №792222, зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 10852900174, на право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5123781300:03:001:0782, призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 33-47);

-ухвалою Київського райсуду м. Одеси від 21.12.2007 року рішення цього ж суду від 17.12.2007 року у справі №2-7574/07 було скасоване, а провадження у справі закрито на підставі ст. 205 ч. 1 ЦПК України (а.с. 24-25);

-ухвалою апеляційного суду Одеської області від 24.12.2009 року рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 року та ухвала цього ж суду від 21.12.2009 року у цивільній справі №2-7574/07 - були скасовані, як незаконні з направленням справи на новий розгляд за підсудністю до Овідіопольського районного суду Одеської області (а.с. 27-32);

-ухвалою Овідіопольського районного суду від 26.02.2010 року у цивільній справі 2/951/10 цивільний позов ОСОБА_2 та інших (всього 29 осіб) до Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії, залишено без розгляду (а.с. 26);

- на підставі договору купівлі-продажу 01.08.2008 року ОСОБА_2 продала земельну ділянку ОСОБА_3 , яка в свою чергу, 14.12.2018 року на підставі договору купівлі-продажу продала спірну земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 (а.с. 33-47);

- з матеріалів оглянутої судом цивільної справи № 2-951/10 Овідіопольського районного суду судом встановлено, що 22.10.2008 року Генеральна прокуратура України отримала депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_33 від 20.10.2008 року до Генерального прокурора України щодо вжиття відповідних заходів прокурорського реагування з приводу незаконного набуття права власності на земельні ділянки в с. Санжійка, Овідіопольського району Одеської області громадянами на підставі незаконного рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 року у справі № 7574/07 та повернення у власність територіальній громаді незаконно приватизованих земель (т. 2, а.с. 8-10 справи № 2-951/10 Овідіопольського районного суду).

Зазначене вище звернення народного депутата України Генеральною прокуратурою України було надіслано для перевірки до прокуратури Одеської області, яка в свою чергу супровідними листами від 04.11.2008 р. надіслала їх прокурору Овідіопольського району для перевірки та відповідного реагування (т. 2, а.с. 5-7 справи №2-951/10 Овідіопольського районного суду).

За результатами перевірки, прокурор Овідіопольського району Одеської області, ще 07.11.2008 року звернувся до Одеського апеляційного адміністративного суду з клопотанням про поновлення процесуальних строків на апеляційне оскарження рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 року у цивільній справі № 2-7574/07, в якому прокурор зазначив про те, що внаслідок прийняття рішення Київського райсуду м. Одеси від 17.12.2007 року, з земель комунальної власності територіальної громади вилучено двадцять дев`ять земельних ділянок, які знаходились в межах населеного пункту територіальної громади Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, без погодження власника земельних ділянок надано державні акти на право приватної власності на земельні ділянки (т. 2, а.с. 1-4 справи №2-951/10 Овідіопольського районного суду).

При цьому, і прокурор, і представник Дальницької сільради приймали участь під час розгляду апеляційним судом Одеської області 24.12.2009 року апеляції прокурора на рішення від 17.12.2007 року та ухвалу від 21.12.2007 року Київського райсуду м. Одеси у цивільній справі №2-7574/07. Тобто, були обізнані про обставини справи і процесуальні документи по даній справі.

Так, 24.12.2009 року, тобто у день розгляду апеляційним судом Одеської області і задоволення апеляції прокурора, скасування як незаконних зазначених вище рішення від 17.12.2007 року та ухвали від 21.12.2007 року Київського райсуду м. Одеси у справі №2-7574/07 - прокурору та Дальницькій сільраді стало відомо про вибуття на підставі незаконного рішення суду спірної земельної ділянки з володіння цієї територіальної громади на користь ОСОБА_2 .

Тобто, ще у грудні 2007 року прокурору та Дальницькій сільраді достовірно стало відомо про порушення права власності останньої на земельну ділянку та особу - ОСОБА_2 , яка порушила це право (т. 2, а.с. 27-32 справи №2-951/10 Овідіопольського районного суду);

- в подальшому і прокурор, і представник Дальницької сільради приймали участь у розгляді справи №2-951/10 Овідіопольським районним судом, який за їх участі 26.02.2010 року постановив ухвалу про залишення без розгляду цивільного позову ОСОБА_2 та інших (всього 29 осіб) до Дальницької сільради Овідіопольського району Одеської області, відділу земельних ресурсів Овідіопольського району Одеської області, Одеської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах про визнання права власності та зобов`язання вчинити певні дії (а.с. 26);

- до апеляційного суду Одеської області прокурор з позовом не звертався, а лише подав апеляцію на зазначені вище рішення та ухвалу Київського райсуду м. Одеси у цивільній справі № 2-7574/07;

- знаючи про належність спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , прокурор, починаючи з листопада 2009 року не заявив позов в інтересах Дальницької сільради до належного відповідача ОСОБА_3 , не обрав належний спосіб захисту права власності територіальної громади - витребування земельної ділянки, а наполягав на розгляді та задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_2 та відділу Держкомзему у Овідіопольському районі про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку у цивільній справі № 2-404/10 Овідіопольського райсуду, наслідком чого, стало ухвалення Овідіопольським райсудом 06.05.2010 року за участю прокурора та представника Дальницької сільради рішення у зазначеній справі, яким позов прокурора задоволено, визнано недійсним державний акт серії ЯД № 792222, реєстраційний номер 010852900174, виданий 04.03.2008 року на ім`я ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку та зобов`язано ОСОБА_2 повернути цю земельну ділянку Дальницькій сільраді (а.с. 53-54 справи №2-404/10 Овідіопольського райсуду);

- ні прокурор, ні Дальницька сільська рада навіть не вважали за потрібне виконати зазначене рішення суду у примусовому порядку, що підтверджується матеріалами справи, так як з заявою до виконавчої служби про примусове виконання цього рішення суду ні прокурор, ні Дальницька сільрада не звертались, а спірна земельна ділянка не була повернута у власність цієї територіальної громади, а навпаки, у цьому разі неодмінно було б встановлено, що рішення суду виконати неможливо оскільки власником земельної ділянки на час його ухвалення ОСОБА_2 вже не була;

- прокурор не вчинював ніяких дій з витребування спірної земельної ділянки до червня 2018 року.

Судова колегія виходить з такого.

Відповідач ОСОБА_1 не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині мотивування про обґрунтованість заявлених прокурором вимог , до яких судом застосовано позовну давність.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 81 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме держава, а не її конкретний орган, тому зміна уповноваженого органу щодо розпорядження спірною земельною ділянкою і здійснення контролю за нею внаслідок внесення змін до чинного законодавства України не змінює порядку перебігу позовної давності.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не позивач.

Прокурор звернувся з цим позовом до суду 04.03.2019 року, як убачається з першого аркуша позовної заяви.

Згідно із частинами четвертою та п`ятою статті 56 ЦПК України та частиною1 статті 57 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення прокурора з відповідним позовом, у разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 911/3681/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 року у справі № 925/1265/16 вказано,що Державний акт - це документ, що посвідчує право на земельну ділянку, із визнанням недійсним якого без внесення до державного реєстру відповідного запису щодо належного власника або землекористувача, спір про право може бути невирішеним.

Тому судова колегія погоджується з висновком районного суду про те, що визнання недійсним державного акта не є необхідним для вирішення питання про те, що земельна ділянка належить Дальницькій сільській раді та для її витребування в інтересах цієї ради, не забезпечує повернення земельної ділянки цій раді.

Встановивши, що прокурор був ініціатором подання апеляційної скарги на рішення суду про визнання права власності за фізичною особою ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку, яка належала Дальницькій сільській раді і що на час перегляду справи в апеляційному порядку у грудні 2009 року дана земельна ділянка вже до цього була зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 з видачею державного акта про право власності і 01.08.2008 року відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов до вірного висновку,що прокурор мав знати і в силу виконання своїх службових обов`язків представництва інтересів держави і вступом у справу - повинен був бути обізнаним про стан майнових прав органу в особі якого прокурор виступав в інтересах держави. Лише в цьому випадку можна вважати, що прокурор належним чином виконав свій службовий обов`язок представництва інтересів держави в розумінні Закону України Про прокуратуру . Тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги твердження прокурора про те що він міг дізнатися про набуття права власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку лише після внесення відомостей про право власності ОСОБА_3 на підставі її заяви до Державного реєстру прав власності на нерухоме майно 20.11.2018 року.

Доводи апеляційної скарги заступника прокурора Одеської області в інтересах органу місцевого самоврядування в особі Дальницької сільської ради Овідіопольського району Одеської області висновок районного суду не спростовують і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, у справі Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99; від 27 вересня 2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі Ruiz Torija v. Spain , заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі Hirvisaari v. Finland , заява № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування рішення , не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області Гудзенка Сергія Георгійовича - залишити без задоволення.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 31 липня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено: 09.03.2021 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

О.В. Князюк