Ухвала

від 30.07.2020 по справі 640/19778/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 640/19778/18

адміністративне провадження № К/9901/18071/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДТК-Спецодяг до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ДТК-Спецодяг звернулось до суду з позовною заявою, у якій просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22 серпня 2018 року № 0545441212 та № 0545401212.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2019 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, яку ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 року залишено без руху.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві повернуто особі, яка її подала.

8 травня 2020 року Головне управління ДФС у м. Києві повторно звернулось з апеляційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2019 року

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2019 року.

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд виходив із того, що апеляційна скарга суб`єктом владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

22 липня 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу для розгляду по суті до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, відповідач посилається на те, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у справі.

При цьому скаржник зазначає, що у зв`язку з обмеженим фінансуванням та неможливістю своєчасної сплати судового збору.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, суд виходить з такого.

Відповідно до вимог пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України визначено строк на апеляційне оскарження судового рішення, а пунктом першим частини п`ятої статті 296 цього Кодексу закріплено вимоги щодо форми та змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо надання документа про сплату судового збору.

За правилами частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними (пункт четвертий частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, згідно з частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки.

Таким чином, за умови подання суб`єктом владних повноважень апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки) доводи щодо наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження не мають правового значення.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини п`ятої цієї статті).

Отже, наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов`язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.

Для цього учасник справи як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені чинним законодавством.

Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.

Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Отже, органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов`язків.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято 28 січня 2019 року, з апеляційною скаргою відповідач звернувся 8 травня 2020 року, тобто після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, хоча про розгляд справи був повідомлений належним чином.

Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження у цій справі, правильно застосував норми процесуального права.

Таким чином, подана касаційна скарга є необґрунтованою. Правильне застосовування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини першої та частини другої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві (правонаступник Головного управління ДФС у м. Києві) на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДТК-Спецодяг до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішень.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх