Постанова

від 15.07.2020 по справі 752/6393/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 липня 2020 року

м. Київ

справа № 752/6393/15-ц

провадження № 61-48445св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство Комерційний банк Надра ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватне підприємство Соломон ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства Соломон на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року у складі судді Шкірай М. І. та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Чобіток А. О., Немировської О. В., Ящук Т. І.

у справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк Надра до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , приватного підприємства Соломон про стягнення заборгованості.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство Комерційний банк Надра (далі - ПАТ КБ Надра ) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та приватного підприємства Соломон (далі - ПП Соломон ) про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 26 грудня 2007 року між ВАТ Комерційний банк Надра , правонаступником якого з 04 лютого 2011 року є ПАТ КБ Надра , та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840, відповідно до умов якого банк відкрив ОСОБА_1 кредитну лінію на загальну суму 220 000,00 дол. США із розрахунку 14,4 % річних, строком до 23 грудня 2014 року. 26 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до вказаного договору, відповідно до умов якої позивач надав останньому транш у розмірі 170 000,00 дол. США. 05 лютого 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до цього договору, відповідно до умов якої останній отримав транш у розмірі 10 000,00 дол. США.

26 грудня 2007 року на виконання умов указаного кредитного договору між ПАТ КБ Надра та ОСОБА_2 , а також 16 січня 2008 року з ПП Соломон укладено договори поруки, за якими останні зобов`язались відповідати перед банком за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором.

Всупереч умовам договору ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати відсотків за користування грошовими коштами не виконав, у результаті чого в нього виникла заборгованість перед банком за кредитом та відсотками в розмірі 287 046, 41 дол. США та 983 108,11 грн пені та штрафу, яку ПАТ КБ Надра просило стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП Соломон .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 грудня 2015 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП Соломон на користь ПАТ КБ Надра заборгованість за договором кредитної лінії від 26 грудня 2007 року № 1080/МК/33/2007/840 за кредитом та відсотками у сумі 287 046,41 дол. США та заборгованість за пенею та штрафом у розмірі 983 108,11 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП Соломон на користь держави судовий збір у розмірі 6 090,00 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за порушення умов договору кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840 від 26 грудня 2007 року повинні відповідати як боржник ОСОБА_1 , так і поручителі ОСОБА_2 та ПП Соломон .

Постановою Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року апеляційну скаргу ПП Соломон задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року в частині солідарного стягнення заборгованості за договором кредитної лінії від 26 грудня 2007 року № 1080/МК/33/2007/840 з ПП Соломон скасовано та постановлено нове судове рішення.

Відмовлено в задоволенні позову ПАТ КБ Надра в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію до ПП Соломон про стягнення заборгованості.

Стягнуто з ПАТ КБ Надра в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію на користь ПП Соломон 5 481,00 грн судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що покладаючи обов`язок щодо виконання умов договору кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840 від 26 грудня 2007 року разом із боржником і на поручителя ПП Соломон , суд першої інстанції належним чином не перевірив чи не припинилась порука останнього щодо виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором. У договорі поруки не встановлено термін його дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Вимога до поручителя про виконання взятого ним зобов`язання повинна бути пред`явлена в межах терміну дії поруки. Тому, навіть якщо в межах терміну дії поруки була пред`явлена претензія і поручитель не виконав зазначені в ній вимоги, кредитор не має права на задоволення позову, заявленого за межами зазначеного терміну, оскільки із закінченням терміну припинилося матеріальне право.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2018 року до Верховного Суду, ПП Соломон , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Голосіївського районного суду м. Києва.

11 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

На підставі ухвали Верховного Суду від 18 червня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 06 липня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Фаловська І. М., Штелик С. П.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно прийняв до провадження спір, що виник між юридичними особами і який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Судами першої та апеляційної інстанцій не взято до уваги, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено солідарної відповідальності поручителів.

У касаційній скарзі зазначається, що надана позивачем сума боргу не може вважатися належним та допустимим доказом наявності у ОСОБА_1 заборгованості, оскільки позивач на підтвердження доведеності суми повинен був надати первинні документи. У 2009 році позивач звертався до суду (справа № 2-2648/10) про стягнення заборгованості до тих же відповідачів (справа залишена без розгляду).

Доводи інших учасників справи

У лютому 2019 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ Надра надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначала, що касаційна скарга є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 26 грудня 2007 року між ВАТ Комерційний банк Надра , правонаступником якого є ПАТ КБ Надра , та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840, відповідно до умов якого позивач відкрив ОСОБА_1 кредитну лінію на загальну суму 220 000 дол. США із розрахунку 14,4 % річних на рік строком до 23 грудня 2014 року.

У подальшому 26 грудня 2007 року між ВАТ Комерційний банк Надра , правонаступником якого є ПАТ КБ Надра , та ОСОБА_2 укладено договір поруки, відповідно до умов якого остання поручилась перед позивачем за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань, що витікають з договору кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840 від 26 грудня 2007 року.

26 грудня 2007 року між ВАТ Комерційний банк Надра , правонаступником якого є ПАТ КБ Надра , та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, відповідно до умов якої останній отримав від позивача транш у розмірі 170 000,00 дол. США.

16 січня 2008 року ПП Соломон уклав з ПАТ КБ Надра договір поруки, за яким узяв на себе зобов`язання відповідати за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань, за договором кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840 від 26 грудня 2007 року щодо повернення кредиту в сумі 220 000,00 дол. США, сплати відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 14,4 % річних із розрахунку фактичної кількості днів у періоді та можливих штрафних санкцій.

02 лютого 2008 року між ПАТ КБ Надра та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 2 до вказаного кредитного договору, відповідно до умов якої останній отримав від позивача транш у розмірі 10 000,00 дол. США.

Станом на 04 грудня 2014 року ОСОБА_3 порушив пункт 5.1.2 вказаного кредитного договору, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем, а саме: заборгованість за кредитом та відсотками у розмірі 287 046,61 дол. США та заборгованість за пенею та штрафом у сумі 983 108,11 грн.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції оскаржується ПП Соломон , то перегляду підлягають рішення судів попередніх інстанцій в частині вимог щодо вказаного відповідача.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, установлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України, основним з яких є зазначений у частині першій цієї статті, а саме: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Крім того, ЦК України передбачає і гарантії для боржника, який виконав солідарний обов`язок, на зворотну вимогу.

У пункті 1 частини другої статті 12 ГПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) визначено юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України (у відповідній редакції ) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Тобто критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 16 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі юридичною особою - ПАТ КБ Надра до юридичної особи - ПП Соломон як поручителя, який за умовами договору поруки погодився відповідати з позичальником за наслідки невиконання останнім зобов`язань за кредитним договором.

Стаття 1 ГПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором, юридичною особою - боржником за основним зобов`язанням і поручителем - фізичною особою.

ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб`єктного складу учасників процесу.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Крім того, вирішення такого спору за правилами господарського судочинства в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об`єктивності з`ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини четвертої статті 10 ЦПК України (у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року), оскільки дослідження того ж самого предмета, а також тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

Отже, критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин. Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог.

Захист прав кредитора у справі за його позовом до боржника і поручителя у межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності, оскільки не допускає роз`єднання вимог кредитора до сторін солідарного зобов`язання залежно від суб`єктного складу останнього.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 569/2749/15-ц (провадження № 14-123цс18).

Отже, доводи скаржника, що суди попередніх інстанцій безпідставно взяли до провадження спір, що виник між юридичними особами і який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, є необґрунтованими, оскільки спростовуються вищезазначеним.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо термін основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, що має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати (частина друга статті 251 і частина друга статті 252 ЦК України).

16 січня 2008 року ПП Соломон уклав з ПАТ КБ Надра договір поруки, за яким узяв на себе зобов`язання відповідати за належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань, за договором кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840 від 26 грудня 2007 року щодо повернення кредиту в сумі 220 000,00 дол. США, сплати відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 14,4 % річних із розрахунку фактичної кількості днів у періоді та можливих штрафних санкцій.

Дія указаного договору поруки відповідно до пункту 5.3 закінчується належним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором чи виконанням поручителем своїх зобов`язань згідно з умовами цього договору.

Підпунктом 3.1.4 договору кредитної лінії від 26 грудня 2007 року № 1080/МК/33/2007/840передбачено, що у випадку виникнення у позичальника прострочення сплати відсотків за користування кредитом згідно з графіком за будь-який період, а також у випадку порушення заставодавцем будь-якої умови договору застави, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту позичальником, в тому числі звернути стягнення на заставлене майно.

Таким чином, у договорі поруки не встановлено термін його дії відповідно до статті 252 ЦК України, а тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати кредит позичальнику в розмірі й на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1050 ЦК України визначено, якщо договором позики встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

10 лютого 2010 року ПАТ КБ Надра звернулося до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ПП Соломон на користь ПАТ КБ Надра заборгованості за договором кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840 від 26 грудня 2007 року, строк дії якого був визначений до 23 грудня 2014 року.

Отже, позичальником ПАТ КБ Надра було змінено строк виконання договору кредитної лінії № 1080/МК/33/2007/840 від 26 грудня 2007 року з 23 грудня 2014 року на 10 лютого 2010 року, оскільки пред`явлення позову вважається пред`явленням вимоги про виконання зобов`язання.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2010 року позов ПАТ КБ Надра залишено без розгляду на підставі статей 169, 207 ЦПК України (т. 1 а. с. 237-247).

Будь-яких інших вимог до ПП Соломон після залишення позову без розгляду 26 жовтня 2010 року ПАТ КБ Надра не пред`являло, а вказаний позов було пред`явлено до ПП Соломон у квітні 2015 року, тобто майже через п`ять років після залишення позову банку без розгляду.

Термін поруки не є строком для захисту порушеного права. Це термін існування самого зобов`язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов`язок поручителя після закінчення цього терміну припиняються, а це означає, що ніяких дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор здійснювати не може.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах судів попередніх інстанцій.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у нескасованій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства Соломон залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 17 грудня 2015 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 19 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська С. П. Штелик