Постанова

від 29.07.2020 по справі 2-1122/10

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 липня 2020 року

м. Київ

справа № 2-1122/10

провадження № 61-17327св19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Акціонерний комерційний банк ІНДУСТРІАЛБАНК ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року в складі судді Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2009 року Публічне акціонерне товариство акціонерного комерційного банку ІНДУСТІАЛБАНК звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій з урахуванням уточнення позовних вимог просив: стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 119 643,62 євро, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) складає 1 427 596,89 грн, в тому числі: заборгованість за кредитом - 87 428, 52 євро, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 1 043 204,01 грн; заборгованість за відсотками - 1 367,34 євро, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 16 315,21 грн; пеня за порушення строку погашення заборгованості зі сплати нарахованих відсотків - 30 847,74 євро, що за офіційним курсом НБУ еквівалентно 368 077,67 грн.

Позов мотивований тим, що 27 червня 2007 року між сторонами укладений кредитний договір № ККА/0900/288/07, згідно з яким позивач надав відповідачу кредит на придбання автомобіля в сумі 108 000,00 євро на строк по 29 травня 2014 року зі сплатою за кредитом 9,9 % річних.

У порушення умов кредитного договору відповідач у визначений кредитним договором строк заборгованість за кредитом, відсотки за користування кредитом, комісію, а також штрафні санкції не сплачує, внаслідок чого утворилася заборгованість, про необхідність погашення якої банк надсилав повідомлення боржнику.

Короткий зміст судових рішень

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2010 року заявлені вимоги задоволено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони уклали кредитний договір від 27 червня 2007 року № KRA/0900/288/07, за яким відповідач отримав кредит у розмірі 108 000,00 євро на придбання автомобілю. Станом на 16 листопада 2009 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складає 119 643,62 євро, у тому числі: заборгованість за кредитом - 87 428,52 євро, заборгованість за відсоткам - 1 367,34 євро. Пеня за порушення строку погашення заборгованості зі сплаті відсотків складає 30 847,74 євро. Згідно з підпунктом 6.2.1. пункту 6.2. кредитного договору в разі порушення умов кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати відсотків, комісій та можливої неустойки, направивши відповідне письмове повідомлення позичальнику і достроково стягнути суму заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків, комісій і штрафних санкцій. Повідомлення від 31 грудня 2008 року вих. № 2544 відповідач отримав власноруч 13 січня 2009 року, про що свідчить відмітка про отримання на зворотній стороні листа. Однак, на цей час відповідачем сума заборгованості за кредитним договором відповідачем не сплачена.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2010 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 09 серпня 2019 року звернувся до суду з апеляційною скаргою.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2010 року.

Ухвала мотивована тим, що заочне рішення суду ухвалене без участі ОСОБА_1 . Про існування рішення суду йому стало відомо 19 квітня 2010 року. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 вересня 2010 року його заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2013 року задоволено подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України. 13 травня 2013 року ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 лютого 2013 року. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що він ознайомився з матеріалами виконавчого провадження ВП 32232912 і отримав його копії. ОСОБА_1 брав участь у судовому засіданні щодо розгляду його апеляційної скарги. Таким чином, Жукову було відомо, що заочне рішення суду від 15 лютого 2010 року перебувало на стадії виконання. Відтак, зазначена в заяві апелянтом інформація щодо обізнаності про існування оскаржуваного рішення спростовується матеріалами справи. Крім того, на час звернення з апеляційною скаргою закінчився річний строк, передбачений у статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ), що є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 жовтня 2019 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і винести нове рішення про поновлення строку на апеляційне оскарження та зобов`язати Дніпровський апеляційний суд прийняти апеляційну скаргу ОСОБА_1 і відкрити провадження.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 грудня 2019 року відкрите касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції повинен був надати відповідачу повний текст ухвали про відмову в скасуванні заочного рішення.

Те, що відповідач був обізнаний з виконавчим провадженням, відкритим на заочним рішенням, свідчить лише про те, що він знав резолютивну частину рішення, але не мав змоги ознайомитися з його повним текстом.

Відповідач не отримував ні повний текст заочного рішення, ні ухвалу від 03 червня 2010 року про відмову у скасуванні заочного рішення. Тому з моменту ознайомлення з матеріалами справи адвоката Гусакової О. Б. 26 липня 2019 року почав обраховуватися строк на апеляційне оскарження.

Позиції інших учасників

У січні 2020 року позивач через представника ОСОБА_3 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу, а оскаржувану ухвалу апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивований тим, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача поважних причин пропуска строку на апеляційне оскарження заочного рішення від 15 лютого 2010 року.

Необґрунтоване поновлення строку на апеляційне оскарження є порушенням принципу res judicata, тобто правової визначеності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

В апеляційній скарзі на заочне рішення відповідач як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження послався на те, що заочне рішення він не отримував, з його текстом ознайомлений не був, як і з ухвалою про відмову в перегляді заочного рішення. Зміст цих процесуальних документів відповідачу став відомий лише 26 липня 2019 року, коли з матеріалами справи ознайомився представник відповідача.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарг про те, що апеляційний суд неповно з`ясував обставини, на які відповідач посилався як на поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження заочного рішення від 15 лютого 2010 року.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

Апеляційний суд обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, належним чином мотивувавши судове рішення.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення ще у квітні 2010 року. Зі змістом заочного рішення він також був ознайомлений у квітні 2010 року, що підтверджується повідомленням про вручення заочного рішення 19 квітня 2010 року.

27 травня 2010 року відповідач був присутній у судовому засіданні, що проводилося за його заявою про перегляд заочного рішення.

За клопотанням відповідача судове засідання, призначене на 02 серпня 2010 року, відкладено. У судовому засіданні, проведеному 03 вересня 2010 року, в якому в задоволенні заяви про перегляд заочного рішення відмовлено, відповідач не був присутнім.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Статтею 44 ЦПК України передбачено обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Аналогічна норма передбачалася у статті 27 ЦПК України в редакції, чинній на час виникнення у відповідача права на апеляційне оскарження.

З метою здійснення права на апеляційне оскарження судових рішень особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти всі можливі та залежні від неї дії.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03 квітня 2008 року в справі Пономарьов проти України Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що у разі якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження . У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 18 листопада 2010 року у справі Мушта проти України зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

Отже, сторона зобов`язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідач впродовж дев`яти років не вчиняв таких дій, хоча був обізнаний з тим, що суд першої інстанції у 2010 році здійснював розгляд його заяви про перегляд заочного рішення, а також з тим, що це рішення після набрання ним чинності перебуває на примусовому виконанні. Крім того, відповідач у 2013 році реалізовував право на судовий захист своїх прав як сторони цього виконавчого провадження, у тому числі шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, прийняту щодо заборони виїзду боржника за межі України. Проте право на апеляційне оскарження заочного рішення, що перебувало на примусовому виконанні, відповідач до 2019 року не реалізовував.

З врахуванням викладеного, колегія суддів вважає правильним відмову апеляційним судом у поновленні строку на апеляційне оскарження внаслідок встановлення судом обставин значного пропуску строку на апеляційне оскарження та наявності суб`єктивних обставин в діях (бездіяльності) особи, якою порушено цей строк.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судом апеляційної інстанції правильно застосовано норми процесуального права, які підлягали застосуванню, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржену ухвалу - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, у чому числі судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 15 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко В. С. Жданова В. О. Кузнєцов