Постанова

від 28.07.2020 по справі 686/30114/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 686/30114/19

Провадження № 22-ц/4820/1241/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Купельського А.В., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Журбіцький В.О.,

з участю представниці позивача Карєпової Г. ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства Аверс-Бізнес до ОСОБА_2 про стягнення боргу за апеляційною скаргою Приватного підприємства Аверс-Бізнес на заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року Приватне підприємство Аверс-Бізнес (далі - ПП Аверс-Бізнес ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

ПП Аверс-Бізнес зазначило, що 21 лютого 2017 року між ним і ОСОБА_2 укладено договір №21 про надання послуг, за умовами якого позивач зобов`язався надати останньому супроводження адміністративної судової справи за нотаріальною довіреністю замовника, а той - прийняти та оплатити ці послуги. ПП Аверс-Бізнес здійснило представництво інтересів ОСОБА_2 в адміністративних судах, у зв`язку з чим, відповідач повинен сплатити йому за надані послуги: 2 000 грн - за представництво в суді І інстанції, 2 500 грн - за представництво в суді ІІ інстанції, 16 000 грн - у виді 5-типроцентної винагороди від суми спору, а всього - 20 500 грн. Оскільки ОСОБА_2 ухиляється від оплати послуг і прострочив виконання грошового зобов`язання, то він зобов`язаний сплатити позивачеві 35 680 грн пені та 492 грн інфляційних нарахувань.

За таких обставин ПП Аверс-Бізнес просило суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 20 500 грн боргу, 35 680 грн пені та 492 грн інфляційних нарахувань.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року в позові відмовлено.

Суд виходив з того, що ПП Аверс-Бізнес не довело належними та допустимими доказами здійснення ним такого виду адвокатської діяльності як представництво інтересів ОСОБА_2 в суді. За умовами укладеного договору не визначено, які саме юридичні послуги позивач надав ОСОБА_2 , а тому вимога ПП Аверс-Бізнес про стягнення боргу у сумі 2 000 грн і 2 500 грн не підлягає задоволенню. Включення до умов договору про надання юридичних послуг пункту про винагороду адвоката за досягнення позитивного рішення суду суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні та актам цивільного законодавства, тому позов у частині стягнення з відповідача 16 000 грн боргу є безпідставним. Оскільки вимоги про стягнення на користь ПП Аверс-Бізнес пені та інфляційних нарахувань є похідними від первісних вимог, то вони також не можуть бути задоволені .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ПП Аверс-Бізнес просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 не виконав грошового зобов`язання за договором про надання послуг, внаслідок чого з нього на користь ПП Аверс-Бізнес повинні бути стягнені сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та пеня. Суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин справи, не врахував норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду, не дав належної оцінки зібраним доказам і дійшов помилкового висновку про безпідставність і необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_2 не подав відзив на апеляційну скаргу.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду не відповідає.

Заслухавши учасницю судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.

Суд першої інстанції не в повній мірі з`ясував обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення сторін, застосував Закон України від 5 липня 2012 року №5076-VI Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон №5076-VI) , який не поширюється на спірні правовідносини, та не застосував закон (ст.ст. 526, 530, 612 ЦК України), який підлягав застосуванню.

У зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права оскаржуване рішення суду підлягає зміні.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

21 лютого 2017 року сторони уклали договір №21 про надання послуг (далі - договір про надання послуг), за умовами якого ПП Аверс-Бізнес в особі директора Карєпової Г.А. зобов`язалося надати ОСОБА_2 супроводження адміністративної судової справи за нотаріальною довіреністю замовника, а той зобов`язався прийняти та оплатити ці послуги (пп. 1.1, 2.1.1, 2.2.1 договору про надання послуг).

Відповідно до п. 1.2 договору про надання послуг зазначені послуги включають: складання процесуальних документів (заяви, клопотання, позовна заява, апеляційна скарга тощо); представництво інтересів замовника у Хмельницькому окружному адміністративному суді, у Вінницькому апеляційному адміністративному суді по справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області (далі - ГУ НПУ в Хмельницькій області) про зобов`язання вчинити певні дії.

У п. 3.1 договору про надання послуг сторони встановили вартість послуг, яка визначається згідно актів приймання-передачі наданих послуг і становить: представництво в суді І інстанції - 2 000 грн; представництво в суді ІІ інстанції - 2 500 грн, винагорода у вигляді 5% від суми спору (320 000 грн) за позовом ОСОБА_2 до ГУ НПУ в Хмельницькій області про зобов`язання вчинити певні дії - 16 000 грн (після набрання рішення на користь позивача законної сили).

За змістом п. 4.1 договору про надання послуг замовник сплачує виконавцю суму, розмір якої визначений у п. 3.1 цього Договору, шляхом банківського переказу на поточний рахунок виконавця протягом трьох днів із дати отримання замовником акта приймання-передачі наданих послуг.

Пунктом 6.2 договору про надання послуг встановлено, що за порушення строків оплати замовник сплачує пеню у вигляді 1% від суми винагороди за кожний день прострочення.

21 лютого 2017 року ОСОБА_2 видав ОСОБА_3 довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А. (зареєстровану в реєстрі за №1286), якою уповноважив останню бути його представником, у тому числі в судах загальної юрисдикції, господарських та адміністративних судах, з усіх питань розгляду цивільних, адміністративних і господарських справ, включаючи стадії апеляційного та касаційного провадження.

ОСОБА_3 як представник за довіреністю здійснювала представництво інтересів Рудніцького О.В. у справі №560/4479/18 за його позовом до ГУ НПУ в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 лютого 2019 року позов задоволено. Визнано дії ГУ НПУ в Хмельницькій області щодо повернення матеріалів (висновку) про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 з відмовою у виплаті протиправними. Зобов`язано ГУ НПУ в Хмельницькій області затвердити висновок та прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 у зв`язку з встановленням II групи інвалідності шляхом видання наказу про виплату такої допомоги.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2019 року апеляційну скаргу ГУ НПУ в Хмельницькій області задоволено частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 1 лютого 2019 року в частині зобов`язання ГУ НПУ в Хмельницькій області прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 шляхом видачі наказу скасовано. В цій частині винесено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Застосовані норми права

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема з договорів та інших правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Із положень п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України слідує, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Як передбачено ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

В силу ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.

Зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до умов договору, зокрема, в установлений у договорі строк (термін).

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

За своєю природою договір про надання послуг є двостороннім і консенсуальним, цей договір може бути як оплатним, так і безоплатним. За оплатним договором замовник повинен оплатити надані йому послуги в розмірі, у строки та в порядку, встановлені договором.

З матеріалів справи вбачається, що між ПП Аверс-Бізнес і Рудніцьким ОСОБА_4 укладено договір про надання послуг, за умовами якого позивач надав останньому правові послуги за плату. ОСОБА_2 зобов`язався оплатити ці послуги протягом трьох днів з дати отримання ним акта приймання-передачі наданих послуг.

Зібрані докази достовірно та об`єктивно не вказують на те, що ОСОБА_2 отримав указаний акт або навмисно ухиляється від його отримання.

Отже, строк виконання за договором не настав, а тому позов ПП Аверс-Бізнес є передчасним і не підлягає задоволенню.

Оскільки ОСОБА_2 не прострочив виконання зобов`язання за договором, то вимоги ПП Аверс-Бізнес про стягнення з нього пені та інфляційних нарахувань є безпідставними.

Посилання ПП Аверс-Бізнес на обґрунтованість позову суперечать фактичним обставинам справи.

Щодо висновків суду про невідповідність умов договору про надання послуг вимогам закону

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Із положень ч. 1 ст. 628 ЦК України слідує, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Цивільне законодавство встановлює презумпцію свободи договору, яка полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини, а також у вільному визначенні особою умов договору, в яких фіксуються взаємні права та обов`язки його сторін.

Реалізація принципу свободи договору передбачає також право його сторін на встановлення грошового зобов`язання (плати) за договором, якщо інше не передбачено законом або договором.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

У разі неспростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за цим правочином, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

У п. 3.1 договору про надання послуг ПП Аверс-Бізнес і Ру ОСОБА_5 визначили розмір плати за надані послуги, до складу якої включена винагорода у вигляді 5% від суми спору (320 000 грн) за позовом ОСОБА_2 до ГУ НПУ в Хмельницькій області про зобов`язання вчинити певні дії - 16 000 грн (після набрання рішення на користь позивача законної сили).

Зібрані докази не вказують на те, що укладений сторонами договір про надання послуг є нікчемним, або визнаний судом недійсним.

Оскільки презумпція правомірності правочину не спростована, то висновок суду першої інстанції про незаконність включення до умов договору пункту про винагороду виконавця за досягнення позитивного результату, як підставу для відмови в позові, є неправильним.

Щодо застосування судом норм Закону №5076-VI

Частиною 1 статі 131-2 Конституції України встановлено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Закон №5076-VI визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Відповідно до ст. 1 Закону №5076-VI адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону №5076-VI адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

В силу ст. 14 Закону №5076-VI адвокатське бюро є юридичною особою, створеною одним адвокатом, і діє на підставі статуту. Найменування адвокатського бюро повинно включати прізвище адвоката, який його створив. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське бюро.

Як передбачено ст. 15 Закону №5076-VI, адвокатське об`єднання є юридичною особою, створеною шляхом об`єднання двох або більше адвокатів (учасників), і діє на підставі статуту. Стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об`єднання. Від імені адвокатського об`єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об`єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об`єднання.

Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону №5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Із матеріалів справи вбачається, що ПП Аверс-Бізнес не є адвокатським бюро та адвокатським об`єднанням, а на час укладення договору про надання послуг його директор ОСОБА_3 не мала статусу адвоката та не здійснювала адвокатську діяльність.

Отже, норми Закону №5076-VI не регулюють спірні правовідносини, а посилання суду першої інстанції на ці норми є помилковим.

3.Висновки суду апеляційної інстанції

При розгляді справи суд першої інстанції не звернув уваги на вказані обставини та неправильно застосував норми матеріального закону, хоча зробив правильні висновки по суті вирішеного спору.

У зв`язку з цим, рішення суду слід змінити.

Оскільки під час розгляду справи встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, то згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України при перегляді рішення суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Аверс-Бізнес задовольнити частково.

Заочне рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 травня 2020 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 липня 2020 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

А.В. Купельський

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції - Мазурок О.В.

Доповідач - Ярмолюк О.І. Категорія 24