Постанова

від 30.07.2020 по справі 725/6621/19

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року

м. Чернівці

Справа № 725/6621/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів Литвинюк І.М., Половінкіної Н.Ю.

секретар Ковальчук Н.О.

позивач Чернівецька міська рада

відповідач ОСОБА_1

апеляційна скарга Чернівецької міської ради на рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 травня 2020 року,

головуючий в суді першої інстанції суддя Федіна А.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2019 року Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовом.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 155 327 гривень 72 копійки.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 15 травня 2013 року за відповідачем було зареєстровано право власності на нежитлові будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,3707 га.

Чернівецькою міською радою було запропоновано ОСОБА_1 отримати в оренду зазначену земельну ділянку для обслуговування його виробничих потреб, проте відповідачем так і не було укладено з позивачем такий договір оренди.

24 січня 2018 року право власності на вказані вище нежитлові будівлі і споруди перейшло до ОСОБА_2 .

Позивач вважав, що до 24 січня 2018 року відповідач використовував вказану земельну ділянку без правовстановлюючих документів, хоча неодноразово повідомлявся Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради про те, що використання землі в Україні є платним та про необхідність оформлення таких документів.

Листом від 24 липня 2019 року відповідачу було направлено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю в сумі 155327 гривень 72 копійки в якості відшкодування шкоди за використання останнім земельної ділянки без відповідних дозвільних документів. На вказані листи відповідач належним чином не відреагував та на час звернення до суду з даним позовом не усунув такі порушення.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування такою ділянкою, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 травня 2020 року в задоволенні позову Чернівецької міської ради відмовлено .

Судове рішення мотивоване тим , що позивач не довів належними та допустимими доказами факту використання відповідачем земельної ділянки площею 0,3707 га та проведення Чернівецькою міською радою відповідного обстеження з метою визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки, яка фактично використовувалась відповідачем.

У зв`язку з відсутністю необхідних вихідних даних, які б давали можливість встановити розмір земельної ділянки, яким користувався відповідач протягом спірного періоду, відсутня можливість розрахувати суму безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з нього на користь позивача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційний скарзі Чернівецька міська рада просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Позивач вважав, що до 24 січня 2018 року відповідач використовував земельну ділянку площею 0,3707 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 без правовстановлюючих документів.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування такою ділянкою, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Узагальнені доводи та заперечень інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення залишити без змін.

Позивач не довів жодними належними та допустимими доказами факту користування відповідачем вказаною земельною ділянкою.

Норми статті 1212 ЦК України не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки вказаною статтею передбачено лише повернення незаконно отриманого майна, а не коштів за його користування.

Позивач пропустив строк позовної давності на звернення до суду із вказаним позовом.

Мотивувальна частина

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Встановлено, що 15 травня 2013 року відповідач набув у власність нежитлові будівлі та споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: будівлю випробувальної станції із складськими приміщеннями літ.А, площею-808,50кв.м., будівлю КПП, літ.Б, площа-23.20кв.м., трансформаторну підстанцію літ.В., очисну споруду, літ І; огорожу №1 -5 (а.с 6,9).

З попереднім власником вказаних нежитлових приміщень ТзОВ КР-Про міської радою було укладено договір оренди землі №966 від 10 жовтня 2003 року відповідно до якого вказане товариство орендувало земельну ділянку площею 0,3707 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір визнаний припиненим з 20 травня 2013 року на підставі рішень Господарського суду Чернівецької області від 25 грудня 2013 року та Чернівецької міської ради №954 від 29 серпня 2013 року у зв`язку з переходом права власності на нежитлові будівлі до ОСОБА_1 (а.с.5,78

Копія вказаного рішення міської ради, а також лист Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин № 04/01-08/3-04/4/122 від 13 січня 2017 року про необхідність отримання відповідачем в оренду вищевказаної земельної ділянки та висловлення намірів щодо подальшого її використання направлялись на адресу відповідача. Також відповідача було повідомлено, що подальше користування вказаної земельної ділянки є підставою для нарахування суми збитків у вигляді недоотриманої орендної плати (а.с.10, 11, 13).

24 липня 2019 року відповідачу був направлений лист № 04/01-08/3-04/4/2198 про необхідність відшкодування ним позивачу збитків у вигляді суми орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою площею 0,3707 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1 за період з 22 липня 2016 року по 23 січня 2018 року в розмірі 155 327 гривень 72 копійки (а.с 17).

24 січня 2018 року право власності на зазначені нежитлові споруди перейшло до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2018 року (а.с 6).

У висновку експерта №20019 від 25 лютого 2020 року, складеного за результатами земельно-технічного дослідження, зазначено про те, що оглядом місця розташування будівель належних з 2013 року по 2018 роки відповідачу (відповідно до Свідоцтва на право власності на нерухоме майно та формаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) на земельній ділянці по АДРЕСА_1 встановлено факт розташування будівель нежитлового призначення, про які йдеться в у вказаних свідоцтвах, інформаційній довідці та кадастровому плані.

Окрім того, на вказаній земельній ділянці ведеться будівництво будівель та споруд, до яких не має відношення ОСОБА_1 і які не є предметом дослідження даного експертного земельно-технічного дослідження. За результатами візуального огляду, обстеження та проведених обмірів виготовлено ситуаційний план земельної ділянки, необхідної для обслуговування конструктивних елементів будівель по АДРЕСА_1 та встановлено, що необхідною для догляду за будинками і здійснення їх поточного ремонту є земельна ділянка площею 0,1101 га (а.с 66).

Згідно листа Чернівецької місцевої прокуратури №108/3822вих-19 від 20 травня 2019 року, прокуратурою перед Чернівецькою міською радою ставилось питання щодо правомірності використання земельної ділянки площею 2,9602 га по АДРЕСА_1 , де розташоване нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 .

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу Чернівецької міської ради слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у цій справі є стягнення з ОСОБА_1 як власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування в період з 22 липня 2016 року по 23 січня 2018 року земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

У справі було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 в період з 15 травня 2013 року по 23 січня 2018 року був власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці комунальної форми власності.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та Верховним Судом в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 639/5391/19.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 1212 ЦК України.

Аргументи відзиву на апеляційну скаргу вищевказаного висновку суду не спростовують.

У частині 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Установивши, що позивачем не надано доказів використання відповідачем земельної ділянки у більшому розмірі, ніж розташована під будівлями, які належали ОСОБА_1 на праві власності в спірний період, суд першої інстанції, з яким погоджується й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Відхиляючи заявлені позивачем доводи щодо наявності підстав для застосування площі земельної ділянки 0,3707га для розрахунку суми недоотриманих доходів органу місцевого самоврядування, суд першої інстанції правильно виходив з того, що Чернівецька міська рада під час розгляду справи не надала суду доказів використання відповідачем земельної ділянки площею 0,3707 га для експлуатації та обслуговування належних йому на праві власності нежитлових будівель та споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , без укладення відповідного договору оренди.

Судом першої інстанції надана правильна оцінка висновку експерта №20019 від 25 лютого 2020 року, згідно якого вбачається, що площа земельної ділянки, яка була необхідною для догляду за будівлями, які в період з 2013 по 2018 рік належали відповідачу на праві власності, становила 0,1101 га.

Позивач не надав жодного доказу на спростування вищевказаного висновку експерта, як і не заперечував щодо допустимості та достовірності відомостей, які містяться в такому висновку.

Отже, та обставина, що ОСОБА_1 з 2013 по 2018 рік належали на праві власності нежитлові будівлі та споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , ще не є доказом використання ним земельної ділянки, яка знаходиться за цією адресою, площею 0,3707га.

Узагальнюючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем обставин на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі 155 327 гривень 72 копійки, оскільки доказів фактичного використання ОСОБА_1 земельної ділянки у розмірі 0,3707 га позивачем не надано.

Необґрунтованим є аргумент апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції, встановивши за результатами висновку експерта № 20019 від 25 лютого 2020 року площу земельної ділянки, яка була необхідною для догляду за будівлями, які належали відповідачу, у розмірі 0,1101 га замість 0,3707 га, у відповідності до такого висновку повинен був частково задовольнити позов Чернівецької ради.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано розрахунку розміру шкоди, заподіяної йому внаслідок використання відповідачем без дозвільних документів земельної ділянки, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,1101 га .

Розрахунок недоотриманих доходів за фактичне користування земельною ділянкою, наданий позивачем на підтвердження позовних вимог, не може братися до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки.

Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості) (пункт 4 Постанови).

Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (пункт 1).

Звертаючись до суду з указаним позовом, Чернівецька міська рада обґрунтувала фактичний розмір недоотриманої орендної плати у сумі 155 327 гривень 72 гривень, визначений на підставі розрахунку Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-81, 89, 228, 229, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів.

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Виходячи з наведених вище норм закону, можливість визначення Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради розміру завданих безпідставним збереженням коштів орендної плати чинним законодавством не передбачено.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 29 січня 2019 року у справі № 639/1414/18.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, обґрунтовано викладеного у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення , яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Щодо аргументу відповідача у відзивах на позовну заяву та апеляційну скаргу про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову за недоведеністю, оскільки одночасно судом не може бути відмовлено у задоволенні позову і за недоведеністю, і з підстав пропуску позовної давності.

Пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком викладеним Верховним Судом в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 337/2722/17.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 367,368,374,375,381,382 ЦПК України,суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернівецької міської ради залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці від 25 травня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 31 липня 2020 року

Головуючий О.О. Одинак

Судді: І.М. Литвинюк

Н.Ю. Половінкіна