Рішення

від 27.07.2020 по справі 922/648/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/648/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Калашников Г.О.

за участю представників учасників судового процесу:

позивача - Мовчан М.В., посвідчення № 3033 (самопредставництво),

першого відповідача - Оганезов О.А., адвокат, ордер серія АО № 1010988 від 22 червня 2020 року,

другого відповідача - Оганезов О.А., адвокат, ордер серія АО № 1008931 від 30 квітня 2020 року,

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків,

до першого відповідача - ОСОБА_1 , м. Харків,

другого відповідача - ОСОБА_3 , м. Київ,

про стягнення 256 235,90 грн.

здійснюється фіксування судового процесу технічними засобами - програмно апаратним комплексом "Діловодство суду", серійний номер диска CD-R 922/648/20.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів, фізичної особи-підприємця Паніткіна В.Г. та фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у загальній сумі 256 235,90 грн.

05 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Харківської міської ради без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви - до 16 березня 2020 року (включно). 12 березня 2020 року, на виконання вимог ухвали суду, позивач усунув недоліки, які послугували підставою для залишення позовної заяви без руху, шляхом скерування на адресу суду пояснення щодо ухвали суду про усунення недоліків. Дане пояснення позивача, суд розцінив як заяву про усунення недоліків, яка подана на виконання вимог статті 174 ГПК України. 16 березня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Харківської міської ради до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Почато у справі № 922/648/20 підготовче провадження і призначити підготовче засідання на 13 квітня 2020 року. 06 квітня 2020 року, через засоби поштового зв`язку, від другого відповідача надійшло клопотання, в якому останній, поміж іншого, просить суд зобов`язати позивача направити відповідачам по даній справі копію позовної заяви та доданих до неї документів. 08 квітня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відмовлено фізичній особі-підприємцю Паніткіній Л. В. у задоволенні клопотання в частині зобов`язання позивача надіслати копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідачам. 13 квітня 2020 року, протокольною ухвалою суду, на підставі статей 42, 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232 ГПК України, задоволено клопотання позивача, першого та другого відповідачів про відкладення підготовчого засідання, відкладено підготовче засідання на 04 травня 2020 року. 04 травня 2020 року постановлено протокольну ухвалу суду, на підставі положень статей 42, 116, 177, 181, пункту 3 частини 2 статті 183, статті 232, частини 3 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України, про відкладення підготовчого засідання на 01 червня 2020 року. 19 травня 2020 року, другим відповідачем направлено, через електрону пошту суду, відзив на позов. 01 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, зобов`язано фізичну особу - підприємця Паніткіну Л.В. в строк до 15 червня 2020 року надати на адресу суду документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів Харківській міській раді (позивач) та ОСОБА_1 (перший відповідач). 28 травня 2020 року представником другого відповідача надано до суду, через канцелярію суду, клопотання про відкладення розгляду справи після відміни, встановленого КМУ, карантину. Обґрунтовуючи підставу для перенесення розгляду справи, відповідач посилається на ту обставину, що Постановою КМУ від 11 березня 2020 в Україні запроваджений карантин. 29 травня 2020 року позивач, в порядку статті 166 Господарського процесуального кодексу України, скеровано відповідь на відзив другого відповідача. 01 червня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, відмовлено в задоволенні клопотання другого відповідача про відкладення розгляду справи. Відмовлено в задоволенні клопотання другого відповідача про продовження строку розгляду справи. 01 червня 2020 року, протокольними ухвалами суду, зокрема, долучено відповідь на відзив другого відповідача та з метою формування позиції сторін у вигляді заяв по суті справи, постановлено протокольну ухвалу суду про відкладення підготовчого засідання на 22 червня 2020 року. 15 червня 2020 року другим відповідачем, на виконання ухвали від 01 червня 2020 року, надано суду оригінали документів про надіслання відзиву іншим учасникам справи. 22 червня 2020 року, протокольними ухвалами суду, в тому числі, долучено відзив другого відповідача із врахуванням його позиції під час розгляду справи та прийнято до розгляду відповідь на відзив другого відповідача із врахуванням позиції при вирішенні спору та відкладено підготовче засідання на 06 липня 2020 року. У відзиві на позов другий відповідач, поміж іншого, прохає суд витребувати у позивача оригінал витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29 вересня 2017 року за № 383/0/45-17. 30 червня 2020 року позивачем представлено до матеріалів справи супровідний лист, додатком якого служить судова практика Верховного суду. 02 липня 2020 року другим відповідачем сформовано та представлено до суду заперечення щодо відповіді на відзив. 06 липня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, витребовано у Відділу у місті Харкові Головного управління Держгеокадастру у Харківській області оригінал витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29 вересня 2017 року за № 383/0/45-17 або належним чином засвідчену копію. Уповноважено Харківську міську раду (її представника) на одержання витребуваного судом документу в строк до 13 липня 2020 року. Протокольною ухвалою від 06 липня 2020 року долучено до матеріалів справи супровідний лист позивача та заперечення другого відповідача. 06 липня 2020 року, ухвалою господарського суду Харківської області, закрито підготовче провадження та призначено справу № 922/648/20 до судового розгляду по суті на 13 липня 2020 року. 13 липня 2020 року, позивач, на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 06 липня 2020 року, надав супровідний лист із належним чином засвідченою копією витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29 вересня 2019 року за № 383/0/45-17. 13 липня 2020 року постановлено протокольні ухвали, якими долучено до матеріалів справи супровідний лист позивача та оголошено перерву до 27 липня 2020 року.

27 липня 2020 року, присутній в судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи. Представник першого відповідача повністю заперечує проти поданого позивачем позову, просить суд відмовити у задоволенні позову. Представник другого відповідача підтримує позицію, яка сформована у відзиві та запереченнях, просить суд у задоволенні позову позивача відмовити.

У судовому засіданні, відповідно до статті 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово представників учасників справи, з`ясувавши обставини справи та дослідивши подані суду докази, перевіривши відповідність доводів сторін фактичним обставинам справи, судом встановлено наступне.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 лютого 2020 року № 199316624 нежитлові будівлі: літ. "А-1", "А'-1", "А"-1", загальною площею 441,7 кв. м. по вулиці Тобольській, 55 право власності зареєстроване 18 січня 2016 року та належить:

- 1/3 частина нежитлової будівлі належить ОСОБА_3 , на підставі договору дарування, серія та номер: 77, виданий 18 січня 2016 року;

- 2/3 частина нежитлової будівлі належить ОСОБА_1 , договору купівлі - продажу, нежитлової будівлі, серія та номер: 1725, виданий 26 травня 2003 року.

Рішенням Харківської міської ради від 18 квітня 2018 року № 1058/18 ОСОБА_1 , ОСОБА_3 надано в оренду земельну ділянку площею 0,0585 га по вулиці Тобольська, 55 (кадастровий номер 6310136300:10:001:0035) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель літ. "А-1", "А'-1", "А"-1" (магазин) строком до 01 травня 2023 року.

19 жовтня 2018 року між Харківською міською радою та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 укладено договір оренди землі (спільний), за умовами якого останні прийняли в строкове платне користування земельну ділянку, несільськогосподарського призначення - землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться м. Харків, вулиця Тобольська, будинок 55 (а.с. 173, том 1).

Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 06 лютого 2020 року здійснено обстеження земельної ділянки за адресою: місто Харків, вулиця Тобольська, 55, кадастровий номер 6310136300:10:001:0035 та встановлено, що відповідачі з 05 вересня 2017 року по 25 жовтня 2018 року використовували земельну ділянку площею 0,0585 га (кадастровий номер 6310136300:10:001:0035) для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель по вулиці Тобольська, 55 у місті Харкові без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статтей 125, 126 Земельного кодексу України.

Як вказує позивач, відповідачі у період з 05 вересня 2017 року по 25 жовтня 2018 року не сплачували за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, внаслідок чого зберегли у себе майно - грошові кошти.

Позивач зазначає, що земельна ділянка площею 0,0585 га по вулиці Тобольська, 55, у місті Харкові (кадастровий номер 6310136300:10:001:0035), перебуває у власності територіальної громади міста Харкова та враховуючи використання відповідачами даної земельної ділянки в період з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року за відсутності виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав, у зв`язку з чим, на думку позивача, відповідачі безпідставно зберегли у себе грошові кошти, які повинні були сплатити в якості орендної плати за користування земельною ділянкою, а тому вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом відповідачів про повернення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності вулиці Тобольська, 55 у м. Харкові.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями частини 1 статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

У силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з пунктом "д" частини 1 статті 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина 1 статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власників об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати на підставі статей 1212, 1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, за період з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується ЗК України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 ЗК України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини 1 статті 141 цього Кодексу).

Водночас за змістом статті 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Як встановлено з матеріалів справи перший відповідач володіє 2/3 частина нежитлової будівлі на підставі договору купівлі - продажу, нежитлової будівлі, серія та номер: 1725, виданий 26 травня 2003 року, а другий відповідач володіє 1/3 частини нежитлової будівлі на підставі договору дарування, серія та номер: 77, виданий 18 січня 2016 року. Тобто відповідачі є співвласниками із визначенням часток у праві спільної часткової власності нежитлової будівлі по вулиці Тобольська, 55 у місті Харкові.

Відтак, оскільки до моменту оформлення власниками об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідачі, як фактичні користувачі земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15, від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15, від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15, № 922/5468/14.

Разом з тим, нормами статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Визначення земельної ділянки наведено в частині 1 статті 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами частинами 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду (з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року) земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 922/392/18, від 07 лютого 2019 року у справі № 922/3639/17, від 06 лютого 2018 року у справі № 923/921/17.

Відповідно до частини 9 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з частинами 1, 2 статті 79-1 ЗК формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (частина 10 статті 79-1 ЗК України).

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (частина 4 статті 79-1 ЗК України).

Заявлені в даній справі позовні вимоги стосуються стягнення з першого та другого відповідачів безпідставно збережених коштів за користування частками земельної ділянки по вулиці Тобольській, 55 в місті Харкові площею 585 кв. м.: частка першого відповідача складає 390 кв. м., частка другого - 195 кв. м. від загальної площі земельної ділянки, межі яких самостійно вирахувані позивачем з урахуванням часток відповідачів у праві власності на об`єкт нерухомого майна, що належить відповідачам, за відсутності доказів формування земельної ділянки під нежитловими будівлями, які належать відповідачам, як об`єкта цивільних прав у порядку, встановленому статтею 79-1 ЗК України.

В даній справі земельна ділянка по вулиці Тобольська, 55 є сформованою з 05 вересня 2017 року в межах 0,0585 га (або 585 кв. м.), про що свідчить Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20 січня 2020 року за № НВ - 0004417912020. Однак, позивач, звертаючись із даним позовом та обґрунтовуючи розмір позовних вимог щодо відповідачів, здійснив математичний розрахунок безпідставно збережених коштів у формі орендної плати виходячи із частки (частка першого відповідача складає 390 кв. м., а частка другого - 195 кв. м. та.) від загальної площі земельної ділянки, що не узгоджується із загальними принципами цивільного законодавства, відповідно до статті 3 якого принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту (постанова Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі № 920/739/17).

Тобто, земельні ділянки САМЕ під нерухомим майном першого та другого відповідачів в розмірі 390 кв. м. та 195 кв. м., які вказані у розрахунку суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, не сформовані як об`єкти цивільних прав в розумінні статті 79-1 ЗК України, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав, що узгоджується з правовими висновками Верховного Суду у справі № 920/739/17, № 922/3780/17, № 908/220/18, № 922/587/18.

Так, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06 лютого 2020 року № 199316624 нежитлові будівлі: літ. "А-1", "А'-1", "А"-1", загальною площею 441,7 кв. м. по вулиці Тобольській, 55 право власності зареєстроване 18 січня 2016 року та належить:

- 1/3 частина нежитлової будівлі належить ОСОБА_3 , на підставі договору дарування, серія та номер: 77, виданий 18 січня 2016 року;

- 2/3 частина нежитлової будівлі належить ОСОБА_1 , договору купівлі - продажу, нежитлової будівлі, серія та номер: 1725, виданий 26 травня 2003 року.

Отже, нежитлові приміщення, які розташовані на земельній ділянці по вулиці Тобольська, 55, знаходяться у спільній частковій власності відповідачів, внаслідок чого не можливо встановити дійсний розмір території нерухомого майна, володільцем якого є кожен з відповідачів.

При цьому, суд зауважує, що в згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ - 0004417912020 від 20 січня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 6310136300:10:001:0035, що розташована по вулиці Тобольській, 55 має загальну площу 0,0585 га.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 29 вересня 2017 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136300:10:001:0035, по вулиці Тобольській, 55 у місті Харкові, сформований виходячи із площі земельної ділянки - 585 кв. м. (0,0585 га).

В контексті спірних правовідносин, суд зазначає, що за системним тлумаченням положенням статті 79-1 Земельного кодексу України та статті 5 Закону України "Про оцінку земель", земельна ділянка формується як об`єкт цивільних прав з метою вчинення щодо неї подальших юридично - значущих дій та проведення державної реєстрації прав на неї, а витяг з нормативної грошової оцінки оформлюється лише при здійсненні щодо земельної ділянки юридично - значимих дій, оскільки в розрізі предмету і підстав заявленого позову, розмір безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати можливо установити лише з урахуванням приписів статті 93 Земельного кодексу України, яка об`єктом оренди визначає саме земельну ділянку, порядок формування якої як об`єкта цивільних прав наведено в статті 79-1 Земельного кодексу України та нормативна грошова оцінка такої земельної ділянки підтверджена відповідним Витягом.

Правова позиція Верховного Суду від 29 січня 2020 року по справі № 922/2811/18.

Однак, розрахунок суми безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної форми власності, що розташована по вулиці Тобольській, 55, розрахований позивачем із частки в розмірі 390 кв. м. та 195 кв. м., яка на думку позивача, охоплена нежитловими приміщеннями, що належать першому та другому відповідачеві. В даному випадку, розрахунок позивача ґрунтується на припущеннях щодо площі, яку покладено в основу обрахунку спірної суми неотриманої орендної плати (постанова Верховного Суду від 12 серпня 2019 року по справі № 922/2927/18).

Тобто, позивачем здійснено розрахунок суми позовних вимог без фактичних даних щодо розміру земельної ділянки, оскільки за основу розрахунку покладено не загальна площа земельної ділянки (585 кв. м.), а з її часток - 390 кв. м. та 195 кв. м., що не узгоджується із інформацією із витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки по вулиці Тобольській, 55.

Суд звертає увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, згідно з якими обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок. Аналогічна правова позиція висловлена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17.

Отже, позивач, на власний розсуд змінив дані, які є основою для визначення суми безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, не надавши на обґрунтування своєї позиції жодного належного доказу.

Як-то визначено Верховним Судом у постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 922/748/19, стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливо в разі, якщо відповідач є ЄДИНИМ власником нерухомого майна і користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (пункт 68).

Доводи позивача щодо визначення меж земельної ділянки на підставі акту обстеження від 06 лютого 2020 року, суд оцінює критично, оскільки відповідно до пункту 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Водночас, ні вказаною інструкцією, а ні ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянок згідно актів обстеження, які в якості доказів додані позивачем, у зв`язку з чим, суд вважає, що акт обстеження від 06 лютого 2020 року не є належними та допустимим доказом, який підтверджує розмір площі земельної ділянки, яку використовують відповідачі, та її формування як об`єкт права і участь у цивільному обороті, що ставить під обґрунтований сумів розрахунок розміру орендної плати, що збережений за її використання.

При цьому, посилання позивача на повноваження Департаменту територіального контролю Харківської міської ради щодо обстеження спірної земельної ділянки та складання відповідного акту, є помилковим, оскільки положення статті 189 Земельного кодексу України не надають права ні Міській раді, ні тим більше її структурним підрозділам одноособово встановлювати площу земельної ділянки та її нормативну грошову оцінку в інший спосіб, ніж це передбачено земельним законодавством, зокрема статтею 79-1 Земельного кодексу України, статтею 20 Закону України "Про оцінку земель", у тому числі посилаючись на обмеження дії цих норм закону лише "юридично - значимими діями".

Враховуючи положення статті 79-1 ЗК України та статей 20, 23 Закону України "Про оцінку земель", здійснений позивачем розрахунок суми втрат бюджету за користування земельною ділянкою з розрахунку частки від загальної площі земельної ділянки 585 кв. м. (частка першого відповідача складає 390 кв. м., а частка другого - 195 кв. м. та.) по вулиці Тобольській, 55 у місті Харкові є недоведеним, зокрема, в частині застосування нормативної грошової оцінки, оскільки відповідна земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільних прав, що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 922/3443/18.

Крім того, суд зазначає, що в наданих позивачем розрахунках розміру орендної плати не зазначені підстави застосування ставки річної орендної плати - 8,00 %, а також інших коефіцієнтів, зазначених у розрахунках.

Позивачем не доведено безпідставного збагачення першого відповідача у розмірі 84 585,34 грн. та другого відповідача у розмірі 171 640,56 грн. за період з 01 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року за користування земельною ділянкою, оскільки розрахунок розміру цієї суми Харківської міською радою здійснено Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель виходячи самостійно визначеної площі земельної ділянки (частка першого відповідача складає 390 кв. м., а частка другого - 195 кв. м. та.), яка не є сформованою відповідно до вимог статті 79-1 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року по справі № 920/739/17, а також у Постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі № 804/2111/14 та від 31 липня 2018 року у справі № 804/7823/14.

Щодо посилань позивача на судову практику у аналогічній справі, зокрема на постанову Великої Палати Верхового Суду від 20 листопада 2018 року по справі № 922/3412/17 та на Постанову Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 922/3780/17, від 11 лютого 2019 року у справі № 922/536/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 922/981/18, від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, то земельні ділянки, орендну плату за користування якими просив стягнути позивач у даних справах, в період нарахування такої були сформовані в натурі, у зв`язку з чим суд вважає, що зазначена судова практика стосується інших правових відносин і не може застосовуватись до випадків де земельна ділянка не сформована, як об`єкт права.

Виходячи з вищенаведеного, з огляду, що позивачем в установленому ГПК України порядку не надано допустимих та належних доказів, які б підтверджували обставини на які останній посилається в якості підстав позову, суд вважає, що у суду відсутні підстави для задоволення.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 09 жовтня 1979 року, пункт 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява №38695/97, пункт 43, ECHR 2000-II).

У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).

Оскільки, як зазначалось вище, судом не встановлено підстав для стягнення з першого відповідача 84 585,34 грн. та другого відповідача 171 640,56 грн. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог, з урахуванням наведеного.

Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 91, 123, 129, 194 - 196, 201, 208-210, 216-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.

Повне рішення складено "03" серпня 2020 р.

Суддя Н.В. Калініченко

справа № 922/648/20