Постанова

від 22.07.2020 по справі 910/15044/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/15044/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кондратова І.Д. - головуючий, судді - Губенко Н.М., Стратієнко Л.В.,

за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,

представників учасників справи:

позивача - Перепелиціна К.М.,

позивача - Ільчик М.О. - довіреність (самопредставництво),

відповідача -1 - Друцька О.Г. - довіреність (самопредставництво),

відповідача -2 - Гвоздецького А.М. (адвокат),

відповідача -5 - Поцеловкіна О.В. - (адвокат),

представника Офісу Генерального прокурора Савицької О.В.,

представника Прокуратури м. Києва Шевченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя Гумега О.В.)

від 18.03.2019

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Пашкіна С.А., судді - Сітайло Л.Г., Буравльов С.І.)

від 16.03.2020

у справі за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1. Департаменту комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

2. Компанії "ДЕНСЕК Лімітед",

3. Компанії "ЗАРОВА Лімітед",

4. Приватного акціонерного товариства "Компанія Київенергохолдинг",

5. Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ЕНЕРГО"

про визнання недійсними правочинів, повернення та витребування акцій,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

1.1. 05.09.2017 Заступник прокурора міста Києва звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради до Господарського суду міста Києва з позовом до: 1) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - департамент комунальної власності КМДА, відповідач -1), 2) Компанії "ДЕНСЕК Лімітед" (надалі - Компанія "ДЕНСЕК Лімітед", відповідач -2), 3) Компанії "ЗАРОВА Лімітед" (надалі - Компанія "ЗАРОВА Лімітед", відповідач -3), 4) Приватного акціонерного товариства "Компанія Київенергохолдинг" (надалі - ПрАТ "Компанія Київенергохолдинг", відповідач -4), 5) Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК ЕНЕРГО" (надалі - ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО", відповідач -5) з вимогами про:

визнання недійсним п. 2.4 Договору про створення ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг", укладеного 28.02.2006 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва та юридичними особами за законодавством Кіпру - компаніями "ДЕНСЕК Лімітед" та "ЗАРОВА Лімітед", в частині формування частки Головного управління комунальної власності м. Києва на суму 230 130 031 грн у розмірі 61 % статутного фонду ПрАТ "Компанія Київенергохолдинг" за рахунок внесення комунальних пакетів акцій ВАТ "Київгаз" (3403537 шт. або 60 % + 1), ВАТ "Київводоканал" (470311592 шт. або 67 %) та ВАТ "Київенерго" (13798441 шт. або 12,73 %);

визнання недійсними правочинів щодо внесення до статутного фонду ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" на суму 377 262 346 грн внеску територіальної громади м. Києва своєї частки 61 % у вигляді комунальних пакетів акцій ВАТ "Київгаз" (3403537 шт) за ціною 17 767 935 грн, ВАТ "Київенерго" (13798441 шт.) за ціною 77 388 677 грн, ВАТ "Київводоканал" (470311592 шт.) за ціною 134 973 419 грн відповідно до оформленого протоколом від 04.04.2006 № 1 рішення установчих зборів ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг", актів приймання-передачі пакетів акцій від 14.04.2006 № 25, від 11.05.2006 № 26, передавальних розпоряджень від 12.04.2006, від 10.05.2006, від 11.05.2006;

зобов`язання ПрАТ "Компанія Київенергохолдинг" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради 3403537 акцій ПАТ "Київгаз";

зобов`язання ПрАТ "Компанія Київенергохолдинг" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради 470311592 акцій ПрАТ "АК "Київводоканал"; витребування у ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" на користь територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради 13798441 акцій ПАТ "Київенерго".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відчуження майна (пакетів акцій ВАТ "Київгаз", ВАТ "Київенерго", ВАТ "Київводоканал", які належали територіальній громаді міста Києва) відбулось з порушенням частини 7 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 25, 57 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. N 1891, оскільки майно було відчужено за ціною 230 130 031,00 грн, що була визначена відповідно до висновків про вартість пакетів акцій станом на 31.10.2004, затверджених Головним управлінням комунальної власності м. Києва 30.12.2004, тобто після спливу шестимісячного строку дії висновків про вартість майна, а також на підставі незаконних наказів Головного управління комунальної власності міста Києва від 30.06.2005 щодо продовження терміну дії висновків до 31.12.2015.

1.3. Також прокурор просив визнати поважними причини пропуску позовної давності та захистити порушене право, посилаючись на те, що про порушення інтересів держави внаслідок вибуття без дотримання приписів закону комунальних пакетів акцій підприємств та заниження їх вартості при відчуженні не було та не могло бути відомо міській раді та прокуратурі, оскільки вказані обставини було встановлено за результатами проведених судово-економічних експертиз (висновки експертів № 18119/16-45 від 17.01.2017, № 12093/17-45 від 26.06.2007, № 12095/17-45 від 26.06.2017) в межах досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 420141000100000932, № 4201710000000307.

1.4. Заперечуючи проти позову, Компанія "ДЕНСЕК Лімітед" посилалася на відсутність факту порушення інтересів держави та територіальної громади міста Києва; прецедентну практику ЄСПЛ за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо позбавлення майна внаслідок помилки державного органу та ненадання відшкодування шкоди. Крім того, відповідач зазначив, що прокурор пропустив позовну давність для звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення свого права Київська міська рада та прокурор знали ще 07.07.2008, з моменту прийняття Господарським судом міста Києва рішення у справах № 6/317; 6/318; 6/319, у зв`язку з чим просив застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові.

1.5. ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" проти позову заперечувало, посилаючись на відсутність у прокурора права здійснювати представництво інтересів органу місцевого самоврядування (територіальної громади) та недоведення порушення інтересів держави. Відповідач вказував також, що прокурором та позивачем не надано доказів, які б підтверджували факт порушення прав та інтересів Київської міської ради, оскільки саме остання своїм рішенням від 24.06.2004 № 316/1526 висловила намір виступити співзасновником ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" з часткою 61% у статутному капіталі цього товариства; внесення до статутного фонду ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" внеску територіальної громади міста Києва відбулось у повній відповідності до вимог законодавства; прокурор не обґрунтував підстави визнання недійсним договору; акт приймання-передачі акцій не є окремим правочином, а лише підтверджує факт передання засновником вкладу до статутного фонду (капіталу) товариства, тому до нього не застосовуються приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України; ухвала Голосіївського районного суду міста Києва від 07.08.2017 у справі № 752/15448/17 про звільнення на підставі частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України, не є підставою звільнення від доказування обставини справи.

Також ТОВ "ДТЕК ЕНЕРГО" заявило про пропуск прокурором позовної давності та відсутність поважних причин пропуску.

1.6. ПрАТ "Компанія Київенергохолдинг" просив суд вирішити спір у даній справі на підставі доказів, наявних в матеріалах справи та додатково поданих іншими сторонами у справі, враховуючи, що теперішнє керівництво Приватного акціонерного товариства "Компанія Київенергохолдинг" та інші працівники відповідача не були працівниками ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" (найменування до зміни типу товариства) у період його створення та формування статутного капіталу чи іншими учасниками подій, про які йдеться у позовній заяві.

1.7. Київська міська рада просила поновити строк на звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин, посилаючись на те, що при застосуванні інституту позовної давності до позовів прокуратури має бути враховано не обізнаність з окремими обставинами спірних матеріально-правових відносин, а коли зібрані достатні дані, на підставі яких зроблено висновок про порушення держави. Позивач вказує, що за результатами проведення судово-економічних експертиз (висновки експертів від 26.06.2017) в межах досудового розслідування у кримінальних провадженнях № 420141000100000932, № 4201710000000307 було встановлено заниження вартості комунальних пакетів акцій важливих для міста Києва підприємств при їх відчуженні у статутний фонд господарського товариства, що відбулось з порушенням закону, і саме із вказаних обставин Київська міська рада дізналась про порушення закону.

Позивач вважає, що посилання відповідачів на справи № 6/317, 6/318, 6/319 є безпідставними, оскільки в межах цих справ не розглядалось питання заниження вартості пакетів акцій, про що стало відомо лише у 2017 році під час проведення експертиз.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 у справі № 910/15044/17, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. Рішенням судів визнано обґрунтованими позовні вимоги, проте у їх задоволенні відмовлено у зв`язку з тим, що прокурором пропущено строк позовної давності, про застосування якого відповідачі в суді першої інстанції заявили клопотання.

2.3. Суди визнали обґрунтованими позовні вимоги (окрім вимоги про визнання недійсними правочинів щодо внесення до статутного фонду ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" на суму 377 262 346 грн внеску територіальної громади м. Києва своєї частки 61 % у вигляді комунальних пакетів акцій відповідно до актів приймання-передачі пакетів акцій) обґрунтованими, оскільки встановили порушення прав Київської міської ради при формуванні частки територіальної громади міста Києва у статутному фонді ЗАТ "Компанія Київенергохолдінг" внаслідок відчуження пакетів акцій ВАТ "Київгаз", ВАТ "Київводоканал", ВАТ "Київенерго" з порушенням частини 7 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", пунктів 25, 57 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891. Суди виходили з того, що на час вчинення оспорюваних правочинів щодо внесення комунального майна до статутного фонду ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" (2006 рік) минуло понад рік як з дати оцінки (31.10.2004), так і з дати затвердження Головним управлінням комунальної власності м. Києва висновків про вартість пакетів акцій ВАТ "Київгаз", ВАТ "Київенерго", ВАТ "Київводоканал" (30.12.2004). Крім того, вчинення зазначених правочинів відбулось навіть після закінчення терміну (до 31.12.2005), на який було продовжено дію означених висновків про вартість пакетів акцій наказами Головного управління комунальної власності м. Києва від 30.06.2005 №№ 194, 195, 196.

2.4. Водночас суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, відмовив в позові з підстав спливу строку позовної давності, оскільки встановив, що Прокуратурі міста Києва та Київській міській раді було відомо про обставини створення ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг", зокрема, про зміст та строки дії звітів про оцінку пакетів акцій ВАТ "Київгаз", ВАТ "Київенерго" та ВАТ "Київводоканал", які в подальшому були передані до статутного фонду ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" щонайменше на дату винесення Господарським судом міста Києва рішень у справах № 6/317, № 6/318, № 6/319 (07.07.2008); Київська міська рада, здійснюючи погодження організаційно-правових заходів щодо створення ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" та контроль за виконанням рішення Київської міської ради від 24.06.2004 № 316/1526, не могла не знати про заснування ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг", а також про всі організаційно-правові заходи, які здійснювалися Головним управлінням комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради в процесі державної реєстрації новоствореного товариства.

2.5. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність поважних причин пропуску позовної давності для звернення Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до господарського суду з даним позовом, зауваживши, що критично оцінює зазначення прокурора про те, що при застосуванні інституту позовної давності до позовів прокуратури має бути враховано не обізнаність з окремими обставинами спірних матеріально-правових відносин, а коли зібрано достатні дані, на підставі яких зроблено висновок про порушення інтересів держави. Суд звернув увагу на те, що прокурор жодним чином не обґрунтував та не зазначив належні і допустимі докази на підтвердження того, що у Прокуратури міста Києва та у Київської міської ради була відсутня можливість зібрати відповідні достатні дані (зокрема, отримати висновки судово-економічних експертиз, тощо) в межах строку позовної давності на звернення з даним позовом до суду.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу. Підстава (підстави) відкриття касаційного провадження.

3.1. 07.04.2020 Перший заступник прокурора міста Києва звернувся з касаційною скаргою в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 910/15044/17, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

3.2. Заявник визначає підставами касаційного оскарження судових рішень:

1) неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: статей 202, 203, 207, 215, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду про застосування цих норм у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 910/23481/17, від 22.05.2018 у справі № 35/189-08, від 13.02.2019 у справі № 913/112/18, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України);

2) відсутність висновку Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки суд апеляційної інстанції врахував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, про застосування норми права у правовідносинах, що не є подібними (пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України);

3) порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм статей 11, 13, 76-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та неврахування практики Європейського Суду з прав людини (справа Bellet v. France).

3.3. ТОВ "ДТЕК Енерго" у відзиві на касаційну скаргу проти її задоволення заперечувало, посилаючись на те, що судами першої та апеляційної інстанцій повно досліджено докази щодо обізнаності Прокуратури міста Києва та Київської міської ради з оцінкою вартості пакетів акцій у зв`язку з проведенням організаційних заходів зі створення ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг".

3.4. 16.07.2020 скаржник подав відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому стверджував, що: постанова Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16 не може бути прикладом застосування статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах; досліджувані під час розгляду справ № 6/317, № 6/318, № 6/319 та № 6/81 обставини не підтверджують, що прокуратурі чи Київській міській раді могло бути відомо про дійсну вартість комунальних пакетів акцій у 2006 - 2007 роках; позивач та прокуратура лише у 2017 році за результатами проведених судово - економічних експертиз дізналися про заниження вартості акцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.

4.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

4.2. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.3. Як вже зазначалось, касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

4.4. Отже відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

4.5. Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

4.6. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

4.7. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16 ; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/17, пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені і в постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

4.8. Водночас під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

4.9. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався прокурор у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі, з огляду на таке.

4.10. Так, у справі, що розглядається, суди апеляційної та першої інстанцій, застосовуючи норми статей 267, 268 Цивільного кодексу України, виходили з того, що порушене право не підлягає захисту, оскільки прокурор пропустив строк позовної давності, і проведення в рамках досудового розслідування у кримінальних провадженнях в 2017 році (тобто через 11 років з дня укладення договору, що оспорюється, та передачі майна в статутний фонд) судово-економічних експертиз, не є поважними причинами пропущення позовної давності.

4.11. Водночас у справі № 35/189-08 предметом касаційного перегляду була ухвала суду першої інстанції, яка була залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, про відмову у видачі дубліката наказу та поновлення строку на його пред`явлення до виконання, що постановлена відповідно до статей 119, 120 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017). У постанові від 22.05.2018 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що можливість відновлення судом пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання безпосередньо пов`язана з наявністю поважних причин його пропуску, і такою підставою не може бути лише подання заяви стягувачем із зазначенням, що ним пропущено строк з поважних причин, та погодився з висновками судів про відсутність підстав вважати пропущений позивачем строк таким, що пропущений з поважних причин, оскільки з часу пред`явлення наказу до виконання минуло більш ніж 7 років, позивачем не надано доказів, що останнім вживались заходи щодо отримання інформації про стан здійснення виконавчого провадження.

4.12. Отже у справі № 35/189-08 розглядалось процесуальне питання. Тобто Верховний Суд не розглядав спір по суті і не робив висновків про правильне застосування норм статей 256, 261 та 267 Цивільного кодексу України. Відповідно судові рішення № 35/189-08 та у справі, що переглядається, ухвалено у правовідносинах, які не є подібними, що унеможливлює їх порівняння.

4.13. Доводи прокурора про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.07.2018 у справі № 910/23481/17, від 13.02.2019 у справі № 913/112/18, від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах також не можна визнати обґрунтованими, оскільки встановлені у справах фактичні обставини не є подібними.

4.14. Так, у справі № 910/23481/17 Касаційний господарський суду у складі Верховного Суду зазначив, що до поважних причин пропуску позовної давності мають бути віднесені обставини, що виникли незалежно від волі особи, яка мала право відповідної вимоги та об`єктивно унеможливили звернення цієї особи за судовим захистом у період дії позовної давності, невідповідність поданих позивачем позовних заяв нормам процесуального кодексу, що стали підставою для повернення їх без розгляду та відмови у прийнятті, з якими позивач пов`язує поважність причин пропуску позовної давності, не є такими.

4.15. У цій справі Верховний Суд погодився з висновками суду, що вимоги Фонду (позивача) щодо стягнення пені не підлягають задоволенню, оскільки позов подано після спливу позовної давності, а відповідач у відзиві на позовну заяву просив застосувати позовну давність та наслідки його спливу, і позивачем не доведено поважності причин пропуску такого строку.

4.16. Аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у справі № 910/15044/17, яка розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №910/23481/17 щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Навпаки у справі, що розглядається, так само як і у справі № 910/15044/17, суди відмовили у позові з підстав спливу строків позовної давності і відсутності поважних причин пропущення.

4.17. Не можуть бути взяті до уваги і посилання прокурора на неврахування судами висновку Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16.

4.18. Так, у справі № 914/3224/16 за позовом міської ради до товариства, предметом позову в якій було витребування земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки право власності територіальної громади на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи

4.19. У цій справі Велика Палата Верховного Суду з метою забезпечення єдності судової практики відступила від висновків, висловлених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 711/802/17 та від 06.06.2018 у справі № 520/14722/16-ц, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України відліковувався з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно, а не з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу.

4.20. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові на підставі статей 256, 261 Цивільного кодексу України, зазначивши, що позивачу стало відомо про рішення суду щодо спірної ділянки ще 1 травня 2002 року, і саме з цієї дати слід обчислювати початок перебігу позовної давності.

4.21. Отже в цій постанові Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо початку перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України, і взагалі не розглядала питання про те, як саме повинна застосовуватися норма частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України. Тобто цей висновок не можна вважати таким, що був зроблений судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах та не врахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.22. У постанові від 13.02.2019 у справі № 913/112/18 Верховний Суд розглядав питання поважності причин пропущення позовної давності відповідно до частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України. Водночас у цій справі мали місце суттєво відмінні (не подібні) обставини, що характеризують зміст правовідносин учасників спору та впливають на застосування норм права, а також інший предмет спору.

4.23. Верховний Суд у цій справі погодився з рішенням суду апеляційної інстанції про задоволення позову про стягнення вартості майна пропорційно її частині в статутному фонді за позовом учасника товариства, якого було виключено зі складу учасників, до товариства, і визнав поважними такі причини пропущення позовної давності: позивачка, як потерпіла особа у кримінальній справі сподівалася на вирішення питання щодо відшкодування завданої їй шкоди під час розслідування кримінальної справи. Рішення у кримінальній справі було прийняте 07.04.2017 і лише після ознайомлення з матеріалами справи позивачці стали відомі висновки щодо реальної вартості майна.

4.24. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.25. Зважаючи на те, що наведена заявником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 910/15044/17.

4.26. Щодо оскарження рішення судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.27. Прокурор у касаційній скарзі стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права аналогічних відносинах. При цьому зауважує, що суд апеляційної інстанції помилково врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, що порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Прокурор зауважує, що ця постанова не є остаточною, оскільки справу направлено на новий розгляд та рішення у ній ще не прийнято, цей висновок зробив Верховний Суд України, який є недіючим, стосується правовідносин, які не є подібними.

4.28. Вирішуючи питання щодо правильного застосування норм статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, Верховний Суд виходить з таких міркувань.

4.29. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

4.30. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

4.31. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

4.32. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

4.33. У постанові від 20.06.2018 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 так: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

4.34. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що з позовом до суду прокурор звернувся зі спливом строку позовної давності, оскільки перебіг позовної давності розпочався з моменту, коли Київській міській раді та Прокуратурі міста Києва стало відомо або могло бути відомо про те, що строк дії висновків про вартість комунальних пакетів акцій ВАТ "Київгаз", ВАТ "Київенерго" та ВАТ "Київводоканал", що внесені до статутного фонду ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг", закінчився.

4.35. Суд першої інстанції також вказав на те, що Прокуратурі міста Києва та Київській міській раді було відомо про всі обставини створення ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг" від моменту його створення та протягом 2006-2007 років, а відтак, Прокуратура міста Києва мала змогу звернутися до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради в межах строків позовної давності.

4.36. Апеляційний господарський суд також підтвердив, що аналіз змісту наявних в матеріалах даної справи копій матеріалів справ Господарського суду міста Києва № 6/317, № 6/318, № 6/319 свідчить про те, що Прокуратурі міста Києва в будь-якому разі станом на 07.07.2008 - дату винесення Господарським судом міста Києва рішень у справах № 6/317, № 6/318, № 6/319, було відомо про обставини створення ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг", зокрема, про зміст та строки дії звітів про оцінку пакетів акцій ВАТ "Київгаз", ВАТ "Київенерго" та ВАТ "Київводоканал", які в подальшому були передані до статутного фонду ЗАТ "Компанія Київенергохолдинг".

4.37. Верховний Суд виходить з того, що обставини пропуску строку позовної давності визнавав і прокурор та позивач, які в своїх заявах по суті справи, поданих до суду першої інстанції, посилаючись на частину 5 статті 267 Цивільного кодексу України прямо зазначали, що "строк позовної давності на захист прав та інтересів держави та територіальної громади міста Києва у спірних правовідносинах попущено з поважних причин", тому у позові прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку давності.

4.38. З огляду на те, що за змістом частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має можливості встановлювати чи вважати доведеними обставини, які не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а обставини, коли впливають на висновок на початок перебіг позовної давності та дотримання прокурором (позивачем) строку звернення до суду за захистом прав, проте жодним чином не впливають на висновки щодо суті касаційної скарги щодо поважності причин пропуску, Верховний Суд вважає неприйнятними доводи касаційної скарги, спрямовані на встановлення інших обставин стосовно початку перебігу позовної давності, ніж ті, які встановили суди першої й апеляційної інстанцій. Доводи скаржника про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 256, 261 Цивільного кодексу України не знайшли свого підтвердження.

4.39. Верховний Суд враховує, що висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 90) з огляду на те, що вимога зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки. Водночас, оскільки у справі, що переглядається, такі вимоги не є предметом спору, вирішується лише питання поважності причин пропуску позовної давності, аргументи касаційної скарги стосовного того, що суд апеляційної інстанції помилково врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, визнає необґрунтованими. Такі висновки жодним чином не впливають на правильність висновків судів щодо застосування частини 5 статті 267 Цивільного кодексу України, відповідно до якої позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

4.40. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц викладено правовий висновок про те, що питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. При цьому суд касаційної інстанції не може переоцінити доводи про поважність причин пропуску позовної давності, оцінку яким надав суд першої інстанції.

4.41. З огляду на викладене неприйнятним є довід касаційної скарги про те, що суди першої й апеляційної інстанцій не врахували, що про порушення своїх прав позивач та прокуратура як ініціатор позову дізналися у 2017 році та не могли дізнатися раніше, оскільки обставини щодо заниження вартості акцій та визначення дійсної вартості кожного з пакетів таких акцій безпосередньо встановлені за результатами проведення судово-економічних експертиз (висновки експертів від 26.06.2017) в межах розслідування у кримінальних провадженнях. Суди оцінили відповідні доводи і встановили, що такі обставини (проведення експертизи лише 26.06.2017) не впливають на початок перебігу позовної давності за позовом прокурора у цій справі, а також не є поважними причинами пропуску строку. Верховний Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.

4.42. Доводи прокурора, що суди попередніх інстанцій в порушення вимог 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України не врахували, що органи місцевого самоврядування, не володіючи відповідними спеціальними знаннями у галузі оцінки, не можуть самостійно оцінювати вартість комунальних пакетів акцій та перевіряти правильність вже проведеної оцінки, Верховним Судом відхиляються, оскільки вони не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та, передусім, зводяться до переоцінки доказів, що не компетенцією суду касаційної інстанції.

4.43. Окрім того, слід виходити з того, що само по собі порушення норм процесуального права не є підставою касаційного оскарження судових рішень, такі порушення можуть бути підставою виключно у випадках, визначених у частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

4.44. Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 цього Кодексу у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав), яка зазначається в ухвалі про відкриття касаційного провадження та визначає межі розгляду справи судом касаційної інстанції (частина 4 статті 294, частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України). Прокурор, посилаючись на порушення норм 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, не визначив відповідні підстави.

4.45. Посилання прокурора на пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та неврахування практики Європейського Суду з прав людини (справа Bellet v. France), є нерелевантними. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France, заява №23805/94) ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. Це рішення жодним чином не стосується позовів прокурора про повернення майна, що подаються в інтересах держави після спливу строків позовної давності.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

5.1. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 зазначеного Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

5.4. Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу також дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі у цій частині.

6. Розподіл судових витрат.

6.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 5 статті 296, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/15044/17 за касаційною скаргою Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 910/15044/17 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кондратова

Судді Н. Губенко

Л. Стратієнко