Ухвала

від 03.08.2020 по справі 320/6426/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі

03 серпня 2020 року м. Київ № 320/6426/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок "Будівельник ЛТД" до Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю Торговий будинок "Будівельник ЛТД" з позовом до Вишгородської міської ради, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення №64/42 Вишгородської міської ради від 26 червня 2020 року "Про припинення права постійного користування та надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "ДІМ І САД".

Пунктом 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї документи, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1); публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2); суб`єкт владних повноважень це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлено інший порядок судового вирішення.

Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачем оскаржується рішення Вишгородської міської ради про припинення права постійного користування на земельну ділянку, яка розташована у м. Вишгород за ТОВ "Торговий Будинок "Будівельник ЛТД", та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ "Дім і Сад".

Відповідно до частин другої та третьої статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 Земельного кодексу України, вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які відповідно до положень статей 83, 84 Земельного кодексу України, набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 80 Земельного кодексу України встановлено, що самостійними суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Відтак, враховуючи зміст спірних відносин між товариством з обмеженою відповідальністю Торговий будинок "Будівельник ЛТД" та Вишгородською міською радою щодо права постійного користування земельною ділянкою земельної ділянки, виник спір про право цивільне, і подальше оспорювання права оренди на спірну земельну ділянку не має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права оренди на земельні ділянки.

Аналогічну за змістом правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах, зокрема, від 04.09.2019 у справі №812/1184/17 (84573537), від 24.07.2019 у справі №816/4599/15 (83220825), від 10.04.2019 у справі №816/2137/18 (81691821).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом .

Частиною першою статті 8 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 №1402-VIII встановлено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 1); справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6).

Підсумовуючи наведене та беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні статті 6 Конвенції. Відтак, враховуючи зміст позовних вимог, характер спірних відносин та суб`єктний склад учасників справи, Київський окружний адміністративний суд не є судом, встановленим законом, щодо розгляду такого спору, оскільки даний спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки вирішення даного спору має здійснюватись в порядку господарського судочинства, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Будинок до Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Керуючись статтями 170, 171, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Торговий будинок "Будівельник" до Вишгородської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

2. Роз`яснити позивачеві, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

3. Копію ухвали разом з матеріалами позовної заяви надіслати позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення (підписання) ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд .

Суддя Лисенко В.І.