Рішення

від 31.07.2020 по справі 640/5541/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 липня 2020 року м. Київ № 640/5541/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фаубеха доКиївської міської митниці Державної фіскальної служби України провизнання протиправними та скасування рішення і картки відмови, представники сторін: позивача - Попов А.С.;

відповідача - Гончаревський О.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фаубеха (далі - позивач або ТОВ Фаубеха ) подало на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (далі - відповідач або Київська міська митниця ДФС України), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 21.01.2019 №/2019/200005/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00005.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.05.2019 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду за правилами загального позовного провадження на 11.06.2019.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.07.2019.

09.07.2019 судовий розгляд справи відкладено на 31.07.2019.

31.07.2019 судом оголошено перерву в розгляді справи до 05.09.2019.

05.09.2019 суд, враховуючи спільне клопотання представників позивача та відповідача, ухвалив перейти до стадії письмового провадження на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що 15.01.2019 під час імпортування в Україну продукції торгової марки ROTO Frank (Польща) на підставі зовнішньоекономічного договору від 25.12.2015 № 34 про постачання комплектуючих та обладнання ним було подано контролюючому митному органу повний пакет документів на підтвердження заявленої митної вартості за ціною договору (за першим методом). Однак, відповідачем, на думку позивача, протиправно скориговано заявлену ним митну вартість за резервним методом та прийнято оскаржуване рішення від 21.01.2019 № UA100000/2019/200005/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100080/2019/00005.

При цьому, позивач зазначає, що він співпрацює з компанією ROTO Frank (Польща), яка є прямим виробником імпортованого товару, понад 20-ть років та є найбільшим в Україні імпортером продукції даної марки, що при поставці спірної партії товару йому було надано знижку від виробника 3%, з урахуванням якої товариством заявлено митну вартість цього товару (ціна без знижки 32118,23 євро, а ціна зі знижкою - 31154,68 євро), а також, що відповідачем в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару допущено арифметичні розбіжності та помилки.

Разом з тим, позивач зазначає, оплата інвойсу від 10.01.2019 № 2430233453, за яким здійснювалося імпортування товару, здійснена за рахунок наявної у постачальника переплати (3102,11 євро) та отриманих позивачем бонусів за виконання плану продаж (28900,00 євро), на підтвердження чого контролюючому органу були надані відповідні докази.

Також позивач вказує, що ним було надано контролюючому митному органу всі документи, які підтверджують вартість транспортних послуг і наведення митним органом у спірному рішенні про коригування митної вартості товару таких розбіжностей як ненадання декларантом інформації про вартість перевезення оцінюваних товарів, на думку позивача, є безпідставним та необґрунтованим.

У відзиві на позовну заяву відповідач наполягає на правомірності коригування заявленої позивачем митної вартості товару за резервним методом, зазначає, що за поданою позивачем митною декларацією спрацювала автоматична система аналізу ризиків (АСАУР), та посилається на те, що позивачем не було надано документів, які б підтверджували вартість транспортування товару та банківських платіжних документів про здійснення попередньої оплати товару.

Крім того, відповідач стверджує, що вартість імпортованого позивачем товару, яка визначена в експортній декларації країни відправлення у польських злотих, не співпадає із заявленою позивачем митною вартістю товару.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

21.12.2015 між ТОВ Фаубеха (код ЄДРПОУ 21450307), як покупцем, та компанією ROTO Frank (Польща), як продавцем, укладено зовнішньоекономічний договір № 34.

Умовами зазначеного Договору передбачено, що продавець поставляє покупцеві товар (віконна та дверна фурнітура і обладнання) на умовах FCA (Варшава).

На підставі вказаного Контракту позивачем здійснювалося імпортування товару на територію України за митною декларацією від 15.01.2019 № UA100080/2019/262270.

На підтвердження митної вартості товару, заявленої за ціною договору за вказаною митною декларацією позивачем митному органу надано наступні документи: договір постачання комплектуючих та обладнання від 21.12.2015 № 34 з додатками про пролонгацію дії на 2019 і збільшення суми договору; специфікацію від 10.01.2019 № 8 до договору від 21.12.2015 № 34 з вартістю товару зі знижкою; рахунок фактура (EtECHNUNG) від 10.01.2019 № 2430233453 до договору від 21.12.2015 № 34; розшифровку до рахунку фактури в розрізі номенклатури, ваги та вартості позицій товару від 10.01.2019; прайс-лист постачальника посвідчений ТПП Польщі станом на 20.01.2017; прайс-лист на товари постачальника посвідчений ТПП Польщі станом на 10.02.2017; міжнародну автомобільну накладну (CMR) №118592 від 10.01.2019; сертифікат походження товару № PL/MF/AN 0454252; сертифікат перевезення товару № PL/MF/AN 0454769; договір про перевезення від 27.03.2017 № 27/03/17; довідка про транспортні витрати № 1 від 10.01.2019; експортну декларацію країни відправлення № 19PL442020E0013668, інвойс від 10.01.2019 № 2430233453.

На вимогу контролюючого митного органу щодо необхідності подання додаткових документів позивачем було надано також рішення суду в аналогічній справі № 826/10998/13-а; податкові накладні про реалізацію аналогічного товару в межах України; пакувальні листи від 10.01.2019, лист від 21.01.2019 № 66 та скаргу від 27.01.2019 № 4.

21.01.2019 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №/2019/200005/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00005.

Підставами для коригування митної вартості товару у вказаному рішеннях зазначено:

1) ненадання декларантом документів, які містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

2) ненадання декларантом банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару згідно з поданим інвойсом;

3) в експортній декларації країни відправлення № 19PL442020E0013668 зазначено митну вартість 137612 PLN, що становить 32010,98 евро, а заявлена митна вартість зазначена позивачем у розмірі 1010647,78 грн., що становить 31450,31 евро.

Незгода з вищевказаним рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів та карткою відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення обумовила звернення позивача до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд наголошує на такому.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення регулюються Митним кодексом України (далі - МК України).

Згідно зі статтею 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У відповідності до частин першої, другої статті 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації

У статті 53 МК України визначено перелік документів, які декларант повинен подавати для підтвердження митної вартості товару, заявленої у декларації, і методу, обраного для її обчислення.

До таких документів належать: декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності, рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу), якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару, транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню, якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Прямо передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

У пунктах 3.16, 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 № 3018-VI, визначено, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.

Відповідно до підпункту 4.5.10 пункту 4.5 розділу 4 Порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 631, перевірка правильності визначення митної вартості товарів належить до митних формальностей, що виконуються при митному оформленні митної декларації.

Частиною 1 статті 54 МК України регламентовано, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Згідно з пунктом 1 частини четвертої, частинами п`ятою-шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до частин другої, четвертої, п`ятої, десятої статті 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

При визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: 1) витрати, понесені покупцем: а) комісійні та брокерська винагорода, за винятком комісійних за закупівлю, що є платою покупця своєму агентові за надання послуг, пов`язаних із представництвом його інтересів за кордоном для закупівлі оцінюваних товарів; б) вартість ящиків тари (контейнерів), в яку упаковано товар, або іншої упаковки, що для митних цілей вважаються єдиним цілим з відповідними товарами; в) вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням; 2) належним чином розподілена вартість нижчезазначених товарів та послуг, якщо вони поставляються прямо чи опосередковано покупцем безоплатно або за зниженими цінами для використання у зв`язку з виробництвом та продажем на експорт в Україну оцінюваних товарів, якщо така вартість не включена до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: а) сировини, матеріалів, деталей, напівфабрикатів, комплектувальних виробів тощо, які увійшли до складу оцінюваних товарів; б) інструментів, штампів, шаблонів та аналогічних предметів, використаних у процесі виробництва оцінюваних товарів; в) матеріалів, витрачених у процесі виробництва оцінюваних товарів (мастильні матеріали, паливо тощо); г) інженерних та дослідно-конструкторських робіт, дизайну, художнього оформлення, ескізів та креслень, виконаних за межами України і безпосередньо необхідних для виробництва оцінюваних товарів; 3) роялті та інші ліцензійні платежі, що стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені платежі можуть включати платежі, які стосуються прав на літературні та художні твори, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки та інші об`єкти права інтелектуальної власності. Витрати на право відтворення (тиражування) оцінюваних товарів в Україні не повинні додаватися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари. Порядок включення до ціни розрахунку роялті та ліцензійних платежів визначається Кабінетом Міністрів України; 4) відповідна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу товарів, що оцінюються, їх використання або розпорядження ними на митній території України, яка прямо чи опосередковано йде на користь продавця; 5) витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 6) витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; 7) витрати на страхування цих товарів.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб`єктом господарювання до митного оформлення неповного пакету документів, перелік яких закріплено у ст. 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за ціною договору (за першим методом).

Перевіряючи правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного в цій справі рішення про коригування заявленої ТОВ Фаубеха митної вартості товару та картки відмови у прийняття поданої ним митної декларації, суд звертає увагу на те, що позивачем при проходженні процедури митних формальностей було надано контролюючому органу всі необхідні документи, передбачені частиною другою статті 53 МК України.

Підстави для відмови в розмитненні імпортованого товару, вказані у спірних рішеннях митного органу, є необґрунтованими з огляду на наступне.

1. Контролюючий орган у своєму рішенні, а також у відзиві на позов, посилається на те, що позивачем не підтверджено витрати на перевезення товару .

Однак, суд звертає увагу на те, що під час проходження процедури митних формальностей позивачем було надано контролюючому митному органу відповідний договір про перевезення товару від 27.03.2017 № 27/03/17, міжнародну автомобільна накладна (CMR) №118592 від 10.01.2019, сертифікат перевезення товару № PL/MF/AN 0454769 та довідка про транспортні витрати № 1 від 10.01.2019.

Зазначеними документами повністю підтверджується відповідна складова заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару, а саме витрати на його перевезення в розмірі 9500,00 грн.

При цьому, всі вищевказані транспортні документи зазначені безпосередньо митним органом в оспорюваній позивачем картці відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00005.

Тож, доводи наведені відповідачем у його відзиві на позов доводи про те, що позивачем було надано лише довідку про транспортні витрати, спростовуються матеріалами справи.

Посилання відповідача, що подання такої довідки не передбачено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, яким затверджено форми декларації митної вартості та правила її заповнення, суд вважає необґрунтованими, оскільки зазначений нормативно-правовий акт не містить виключного переліку документів, якими повинні підтверджуватися транспортні витрати імпортера, і надання позивачем зазначеної довідки у сукупності з іншими вищевказаними транспортними документами (договором про перевезення товару, міжнародною автомобільною накладною, сертифікатом перевезення товару) є правомірним та додатково підтверджує правильність визначення відповідної складової заявленої ним митної вартості товару.

2. Доводи відповідача про те, що позивачем не було надано банківських платіжних документів, що стосуються оцінюваного товару згідно з інвойсом від 10.01.2019 № 2430233453, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ ФАУБЕХА перед постачальником ROTO Frank станом на 31.12.2018 була наявна переплата в сумі 3102,11 євро (аудиторське повідомлення від 30.01.2019) та нараховані вказаним постачальником бонуси на загальну суму 28900,00 євро за виконання плану продаж (повідомлення постачальника покупцю від 27.12.2018). Тобто, розмір наявних в розпорядженні постачальника авансових коштів покупця на момент складання інвойсу від 10.01.2019 №2430233453 дорівнював 32002,11 євро (3102,11+28900,00=32002,11 євро) та був використаний в якості передоплати за спірну поставку товару.

При цьому, рахунок на оплату такої поставки товару (який в наступному сплачений за рахунок вказаних коштів переплати та бонусів) від 10.01.2019 № 2430233453 виставлений позивачу із застосуванням знижки 3%, відповідно до умов пункту 5.2. договору поставки від 21.12.2015 № 34. Отже, банківських платіжних документів про попередню оплату інвойсу від 10.01.2019 № 2430233453 у позивача не було і не могло бути.

Однак, вищезазначені обставини та відповідні документи не були враховані контролюючим митним органом під час перевірки заявленої позивачем митної вартості імпортованого товару.

3. З приводу доводів відповідача про те, що в експортній декларації країни відправлення № 19PL442020E0013668 зазначено митну вартість 137612 PLN, що становить 32010,98 евро, а заявлена митна вартість зазначена позивачем у розмірі 1010647,78 грн., що становить 31450,31 евро , суд зазначає, що вказані суми ґрунтуються на суб`єктивних розрахунках митного органу, які не відповідають ані умовам контракту, ані безпосередньо митній документації, на яку посилається відповідач, з огляду на наступне.

Так, за умовами зовнішньоекономічного договору від 21.12.2015 № 34 (пункт 4.2) сторонами погоджено валютою договору євро і саме в цій валюті визначена вартість товару між постачальником та покупцем, а не в PLN.

У свою чергу, загальна вартість партії товару відповідно до рахунку від 10.01.2019 № 2430233453 складає 32118,23 євро без знижки (а не 32010,98, як вирахував митний орган) і зі знижкою 3% - 31154,68 євро, що й була заявлена позивачем.

Разом з тим, як відзначалося вище рахунок на оплату такої поставки товару (який в наступному сплачений за рахунок вказаних коштів переплати та бонусів) від 10.01.2019 № 2430233453 виставлений позивачу із застосуванням знижки 3%, відповідно до умов пункту 5.2. договору поставки від 21.12.2015 № 34.

З викладеного та доводів відповідача, наведених як в оскаржуваному позивачем рішенні про коригування митної вартості товару, так і в ході розгляду цієї справи, вбачається, що контролюючим органом було здійснено поверхневе та необ`єктивне дослідження документів, поданих позивачем для проходження процедур митних формальностей, без дотримання принципу належного урядування.

Разом з тим, суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі Золотас проти Греції , про те, що стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок також викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Крім того, у рішеннях від 20 травня 2010 року та від 25 листопада 2008 року у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, в яких ЄСПЛ наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Посилання відповідача на наявність у митного органу інформації про імпортування подібних (аналогічних) товарів за вищою митною вартістю суд вважає необґрунтованими, оскільки при здійсненні коригування митної вартості в рішенні про коригування митний орган обов`язково повинен зазначити докладну інформацію та джерела, які ним використовувалися при визначенні митної вартості за відповідним методом. Тобто, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості імпортованих позивачем товарів, відповідач повинен був навести конкретну інформацію та критерії, за якими він порівнював відповідних товар з тим, який був імпортований позивачем (період постачання, країну відправлення, умови поставки тощо). У спірних рішеннях про коригування митної вартості такі дані відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 809/4367/15 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковою для застосування судами.

Крім того, аналізуючи доводи обох сторін, суд звертає увагу й на те, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості відповідачем не наведено достатніх підстав, які б вказували не неможливість коригування заявленої позивачем митної вартості товару за жодним іншим методом, що передує резервному (шостому).

Перевіряючи доводи відповідача про те, що здійснення контролю заявленої декларантом митної вартості товарів належить до повноважень митних органів, які були ним реалізовані, а також про те, що позивачем не надано всіх витребуваних у нього додаткових документів, суд зазначає, що митні органи дійсно можуть здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але такі повноваження мають реалізуватися ними у спосіб, установлений законом, тобто в даному випадку витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що так чи інакше впливають на визначення безпосередньо митної вартості.

Водночас, навіть у разі витребування додаткових документів, митний орган має враховувати, що їх ненадання може бути підставою для коригування митної вартості лише тоді, коли подані документи є недостатніми або такими, що в сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації про заявлену митну вартість.

При цьому, слід враховувати, що стаття 53 МК України, якою врегульовано порядок підтвердження декларантом заявленої митної вартості та її перевірки митницею, не містить жодних вимог щодо необхідності додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість, зокрема й в рахунку-фактурі та квитанції.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16 та від 03.04.2018 по справі № 826/8797/16.

Разом з тим, документами, наданими позивачем контролюючому митному органу при здійсненні митного оформлення товару, у їх сукупності підтверджуються всі складові заявленої ним митної вартості товару за ціною договору і наявні в них відомості надають можливість перевірити її правильність.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийняття ним рішення про коригування митної вартості товарів від 21.01.2019 №/2019/200005/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00005.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч. 2 ст.77 КАС України).

У свою чергу, податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що рішення Київської міської митниці ДФС України про коригування митної вартості товарів від 21.01.2019 № UA100000/2019/200005/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00005 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги ТОВ Фаубеха - задоволенню .

Відповідно до змісту статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Наразі слід виокремити, що частинами 1 та 2 ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків.

Таким чином ст. 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Таким чином, з огляду на викладені приписи КАС України, керуючись наведеними концептуальними позиціями Європейського суду з прав людини, слід акцентувати, що задоволення позовних вимог саме у спосіб, обраний позивачем, є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача у справі.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Фаубеха - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міської митниці Державної фіскальної служби України про коригування митної вартості товарів від 21.01.2019 №/2019/200005/2 і картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №/2019/00005.

3. Cтягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фаубеха (адреса: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 49, кв. 78, ідентифікаційний код 21450307) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці Державної фіскальної служби України (адреса: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8А, ідентифікаційний код 39422888) понесені ТОВ Фаубеха витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 842,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні).

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко