Постанова

від 30.07.2020 по справі 820/1549/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2020 року

м. Київ

справа № 820/1549/17

адміністративне провадження № К/9901/39766/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т. М.,

суддів: Бившевої Л. І., Хохуляка В. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду (суддя Панов М. М.) від 23 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя - Калиновський В. А., судді: Чалий І. С., Зеленський В. В.) від 19 липня 2017 року у справі № 820/1549/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Автотрак Сервіс до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Автотрак Сервіс (далі - ТОВ Автотрак Сервіс ) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Східна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07 жовтня 2016 року № 0004171402.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року, позов задоволено.

Задовольняючи цей позов суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки акта перевірки спростовуються наявними у матеріалах справи первинними документами. Крім того, суди дійшли висновку, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, а тому таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Не погодившись із вказаними вище судовими рішеннями, Східна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На обґрунтування касаційної скарги Східна ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області посилається на те, що за результатами аналізу номенклатури ланцюга постачання послуг не можливо підтвердити придбання позивач послуг (ремонт та обслуговування транспортних засобів) у його контрагента ТОВ СТ МІДЛ . Крім того, скаржник стверджує, що у податкових накладних та актах виконання робіт зазначено лише назви послуг, а встановити де саме виконувалися роботи з ремонту та обслуговування транспортних засобів та де були придбані запчастини і мастила не можливо.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 серпня 2017 року відкрив провадження у цій справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 06 липня 2020 року цю справу призначив до розгляду у порядку письмового провадження.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила таке.

Відповідно до наказу Східної ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 08 вересня 2016 року № 760 та направлення від 12 вересня 2016 року № 478, у період з 12 по 16 вересня 2016 року посадовою особою контролюючого органу була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ Автотрак Сервіс з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ СТ МІДЛ за період травень 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 23 вересня 2016 року № 4408/20-38-14-02-08/38383618.

Вказаною перевіркою відповідачем установлено порушення ТОВ Автотрак Сервіс вимог податкового законодавства, а саме: п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 20 297,00 грн.

07 жовтня 2016 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004171402, яким позивачу було збільшено грошове зобов`язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 25 371,25 грн, з якої за основним платежем 20 297,00 грн та штрафними (фінансовими) санкціями 5 074,25 грн.

Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, ТОВ Автотрак Сервіс звернулося до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.3 ст. 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

За визначенням ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-XIV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг), до податкового кредиту у суб`єкта господарювання виникає у разі: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у її межах.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Разом з цим, недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 804/20741/14.

Як убачається з матеріалів справи, 01 травня 2014 року між ТОВ Автотрак Сервіс та TOB СТ МІДЛ був укладений договір № 1/05-14про надання послуг з сервісного технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів. Загальна вартість наданих послуг складає 121 779,26 грн. Такі послуги надавалися за адресою: Харківська обл., Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, 8 або на виїзді чи території власників транспортних засобів, що є клієнтами ТОВ Автотрак Сервіс .

На підтвердження правомірності формування сум витрат і податкового кредиту за вказаним договором позивач надав копії наступних документів: договорів, актів надання послуг, податкових накладних, банківських виписків.

Вказані первинні та інші документи оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV.

Обґрунтовуючи свою позицію податковий орган стверджує, що за результатами аналізу номенклатури ланцюга постачання послуг не можливо підтвердити придбання позивачем послуг (ремонт та обслуговування транспортних засобів) у його контрагента ТОВ СТ МІДЛ , а також не можливо встановити де саме виконувалися роботи з ремонту та обслуговування транспортних засобів та де були придбані запчастини і мастила.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про необґрунтованість вказаних доводів скаржника з огляду на таке.

Як вірно встановлено та підтверджено матеріалами справи, отримані від ТОВ СТ МІДЛ послуги були використані у господарській діяльності позивача на підставі відповідних договорів та актів.

Так, відповідно до договору про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту і продажу запасних частин від 03 грудня 2012 року № 2 між ТОВ Автотрак Сервіс та ПП Транс- Сервіс був складений акт надання послуг від 05 травня 2014 року № 159 на суму 47 298,03 грн. Оплата за вказаним актом надійшла у повному обсязі частинами: 23 травня 2014 року - 8 258,03 грн; 30 травня 2014 року - 10 000,00 грн; 04 червня 2014 року - 10 000,00 грн; 13 червня 2014 року - 10 000,00 грн та 18 червня 2014 року - 10 000,00 грн. (а. с. 75-80, 69, 124, 139-141).

Також, відповідно до договору про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту і продажу запасних частин від 30 листопада 2013 року № 52 між позивачем та ТОВ БІОВЕТА УКРАЇНА був складений акт надання послуг від 08 травня 2014 року № 167 на суму 7 766,00 грн. Оплата за вказаним актом на користь позивача надійшла 24 квітня 2014 року у повному обсязі (а. с. 81-85, 68, 143).

Відповідно до договору про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту і продажу запасних частин від 08 травня 2014 року № 73 між TOB Автотрак Сервіс та Філією Чугуївське ДЕГІ ДП Харківський облавтодор ВАТ Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України був складений акт надання послуг від 08 травня 2014 року № 168 на суму 23 988,00 грн. Оплата за вказаним актом на користь позивача надійшла 08 травня 2014 року у повному обсязі (а. с. 70-74, 67, 144).

Відповідно до акту надання послуг від 12 травня 2014 року № 109 ПАТ ФЕД було сплачено на користь позивача: 13 травня 2014 року - 9 348,50 грн , 9 415,00 грн, 9 965,00 грн та 9 966,02 грн. (а. с. 69, 145).

Крім того, відповідно до договору про надання послуг з технічного обслуговування, ремонту і продажу запасних частин від 10 грудня 2012 року № 13 між ТОВ Автотрак Сервіс та ТОВ Девелопмент констракшн холдинг був складений акт надання послуг від 21 травня 2014 року № 176 на суму 12 152,00 грн. Оплата за вказаним актом на користь позивача надійшла 15 травня 2014 року у повному обсязі (а. с. 86-90, 65, 146).

Згідно актів надання послуг від 26 травня 2014 року № 181 та від 27 травня 2014 року № 184 Фермерським господарством ПЛАНЕТА і ТОВ ТАЯ було сплачено позивачу 24 362,40 грн та 3 476,16 грн відповідно, що підтверджується банківськими виписками від 27 травня 2014 року (а. с. 63, 64, 147).

Отже, колегія суддів погоджується з твердженнями судів попередніх інстанцій, що наявні у матеріалах справи документи спростовують доводи відповідача, що за результатами аналізу номенклатури ланцюга постачання послуг не можливо підтвердити придбання позивачем послуг (ремонт та обслуговування транспортних засобів) у його контрагента ТОВ СТ МІДЛ та факт їх використання у своїх подальшій господарській діяльності.

Що стосується аргументів скаржника про відсутність місця де виконувалися роботи з ремонту та обслуговування транспортних засобів, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій про їх безпідставність з урахуванням слідуючого.

Так, згідно наявного у матеріалах справи договору оренди нежитлових приміщень від 01 листопада 2012 року № 54-11/12 убачається, що позивач орендує у ПАТ Весотра-Харків нежитлове приміщення, загальною площею 1 210,3 кв. м. за адресою: 62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Автомобільна, буд. 8. Відповідно до п. 9.1 цього договору оренди строк його дії був встановлений з 01 листопада 2012 року до 31 грудня 2013 року. Додатковою угодою від 31 грудня 2013 року № 1 встановлений новий строк договору, а саме: з 01 листопада 2012 року до 31 грудня 2014 року (а. с. 58-61, 121). Оплата за вказаним договором підтверджується банківськими виписками від 22 травня 2014 року на суму 5 000,00 грн, від 23 травня 2014 року на суму 5 000,00 грн, від 27 травня 2014 року на суму 5 000,00 грн, від 28 травня 2014 року на суму 3 155,00 грн.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем не було надано належних доказів, які б спростовували факт здійснення господарських операцій, наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарських операцій, зв`язок між фактом придбання послуг і господарською діяльністю платника податку та наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

За таких обставин, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії , заява № 303-A, п. 29).

Відповідно до ст.350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ч. 2 розд. ІІ ;Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX, ст. 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Східної об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області залишити без задоволення, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т. М. Шипуліна

Л. І. Бившева

В. В. Хохуляк