Постанова

від 31.07.2020 по справі 815/5572/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року

м. Київ

справа № 815/5572/16

касаційне провадження № К/9901/36596/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 (суддя Бойко О.Я.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 (головуючий суддя - Градовський Ю.М.; судді: Кравченко К.В., Лук`янчук О.В.) у справі № 815/5572/16 за позовом Приватного підприємства Куліндоровський індустріальний концерн до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство Куліндоровський індустріальний концерн звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.07.2016 № 00004481404 та від 11.10.2016 № 0009262200.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 02.12.2016 адміністративний позов задовольнив.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.06.2017 залишив постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Головне управління ДФС в Одеській області оскаржило їх у касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог Головне управління ДФС в Одеській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 3, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, наголошує на фіктивному характері господарських операцій, здійснених між позивачем та Приватним підприємством Авалон-2 , Приватним підприємством Вега-Ремстрой , Приватним підприємством Лагуна-Біч , Приватним підприємством Барон і Ко , Приватним підприємством Комір Груп , Приватним підприємством Гарде-Плюс .

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку Приватного підприємства Куліндоровський індустріальний концерн з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, результати якої оформлено актом від 21.06.2016 № 172/15-32-14-04/38226689.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на завищення собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) за рахунок витрат, сформованих за наслідками придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг у Приватного підприємства Авалон-2 , Приватного підприємства Вега-Ремстрой , Приватного підприємства Лагуна-Біч , Приватного підприємства Барон і Ко , Приватного підприємства Комір Груп , Приватного підприємства Гарде-Плюс , використання яких в межах господарської діяльності не доведено, а також нездійснення в зв`язку з цим нарахування податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Зокрема, з`ясовано, що між Приватним підприємством Куліндоровський індустріальний концерн та Товариством з обмеженою відповідальністю Куліндоровські заводи будівельних матеріалів укладено договір оренди нерухомого майна від 20.02.2013, за умовами якого орендодавець передає позивачу в строкове платне користування: нежилі будівлі та споруди єдиного комплексу, розташованого за адресою: 20-й км. Старокиївської дороги в м. Одесі, загальною площею 20957,4 кв. м. Відповідно до пунктів 2.5, 2.6, 2.7, 2.8 цього договору Приватне підприємство Куліндоровський індустріальний концерн може здійснювати будь-які капітальні або істотні зміни з об`єктом. Орендар здійснює роботи самостійно або підрядниками, які обрані орендарем на свій розсуд. Позивач не повинен відшкодувати орендодавцю всі понесені ним витрати, пов`язані з розглядом та погодженням запропонованого перепланування (змін) та наглядом за його належним виконанням, включаючи вартість послуг з охорони приміщення понад встановлені робочі години. Всі витрати, пов`язані з некапітальними змінами об`єкта несе орендар.

В охоплений перевіркою період Приватне підприємство Куліндоровський індустріальний концерн для приведення орендованого об`єкта в належний стан та для поліпшення господарської діяльності здійснювало придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг у Приватного підприємства Авалон-2 , Приватного підприємства Вега-Ремстрой , Приватного підприємства Лагуна-Біч , Приватного підприємства Барон і Ко , Приватного підприємства Комір Груп , Приватного підприємства Гарде-Плюс .

Натомість, Головне управління ДФС в Одеській області, обґрунтовуючи свою позицію, посилалось на удаваність розглядуваних господарських операцій, що мотивувало наявністю в контрагентів Приватного підприємства Куліндоровський індустріальний концерн ознак фіктивності та недоліками представленої для здійснення контрольного заходу первинної документації.

На підставі зазначеного акта перевірки та за наслідками адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.10.2016 № 0009262200, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 195156,00 грн. за основним платежем, а також від 06.07.2016 № 00004481404, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 2027620,00 грн. за основним платежем та 506905,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Скасовуючи названі акти індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичне виконання спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

Вимоги частин четвертої та п`ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов`язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Реальність, зокрема, потребує з`ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності, роботи та послуги отримано від указаних у первинних документах контрагентів. Для цього варто встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб як свідків. Доцільно встановити фактичний альтернативний рух активів у порівнянні із задекларованим.

Не досліджено судами першої та апеляційної інстанцій у даній ситуації і технічну можливість Приватного підприємства Авалон-2 , Приватного підприємства Вега-Ремстрой , Приватного підприємства Лагуна-Біч , Приватного підприємства Барон і Ко , Приватного підприємства Комір Груп , Приватного підприємства Гарде-Плюс виконати спірні поставки з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів (наявності основних засобів, відповідних трудових ресурсів), понесення ними витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).

При цьому не перевірено, якими силами і засобами виконувались роботи та надавались послуги, хто виступав їх конкретними виконавцями, яким чином забезпечувався доступ цих виконавців до об`єктів, яким чином позивач здійснював контроль за станом виконання придбаних робіт/послуг тощо, а також господарський характер, зокрема, витрат на придбання маркетингових та консультаційних послуг, а саме намір платника отримати економічний ефект від цих господарських операцій за наслідками аналізу умов та обставин їх здійснення.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Керуючись частиною другою розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.12.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 у справі № 815/5572/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк