Рішення

від 16.07.2020 по справі 920/184/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.07.2020 Справа № 920/184/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/184/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Груп (68000, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Праці, 9, кв. 2; код ЄДРПОУ 39471668)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю С.І.М.А. (40022, м.Суми, вул. Псільська, 26; код ЄДРПОУ 41387229)

про стягнення 23 616,09 грн,

за участю представників сторін в режимі відеоконференції:

від позивача: Топунова А.М. (довіреність № 3/03 від 02.04.2020)

від відповідача: Власов О.Т. (директор), Гузенко Є.В. (довіреність № 1 від 05.06.2020)

Справа розглядається у порядку загального позовного провадження

У судовому засіданні 30.06.2020 оголошувалась перерва до 16.07.2020.

установив:

21.02.2020 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача 117616,09 грн, з яких: 85000,00 грн основного боргу за договором № 02122019 від 02.12.2019, 32616,09 грн штрафу у розмірі 30%; а також 2102,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 26.02.2020 відкрито провадження у справі № 920/184/20, справу постановлено розглядати у прядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

16.03.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву, проти задоволення позову заперечує та наполягає на сплаті суми основного боргу, у зв`язку з чим просить суд закрити провадження в частині стягнення з нього суми основного боргу. Також у відзиві на позов відповідачем заявлено клопотання про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження.

Крім того у відзиві відповідачем заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналів доказів, доданих до матеріалів позовної заяви.

Ухвалою від 18.03.2020 суд задовольнив клопотання відповідача про розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження; постановив подальший розгляд даної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; призначив підготовче засідання у даній справі та розгляд клопотання відповідача про закриття провадження у справі у частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 85000,00 грн на 05.05.2020 на 12: 00 год ; встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив; встановив відповідачу строк для надання заперечення; задовольнив клопотання відповідача про витребування доказів; витребував у позивача оригінали доказів, копії яких додано до позовної заяви.

27.03.2020 позивач за супровідним листом від 25.03.2020 направив на адресу суду оригінал спірного договору.

Представник позивача направив на адресу суду заяву (вх . № 1180к від 10.04.2020), у якій просив суд проводити судові засідання в режимі відеоконференції .

Ухвалою від 13.04.2020 суд задовольнив клопотання представника позивача та призначив проведення підготовчого засідання 05.05.2020 в режимі відеоконференції .

У підготовчому засіданні 05.05.2020 представник позивача зазначив, що відзив на позовну заяву ним отриманий, відповіді на відзив позивач не подавав.

Також у підготовчому засіданні представник позивача наголосив, що ним виконані вимоги судової ухвали щодо надання суду оригіналів документів, а також підтвердив факт сплати відповідачем суми основного боргу, у зв`язку з чим представник заявив усне клопотання про зменшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача лише суму нарахованих штрафних санкцій у розмірі 32616,09 грн.

Судом постановлено протокольну ухвалу, яку було занесено до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду усної заяви представника позивача про зменшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 05.05.2020 суд продовжив строк підготовчого провадження; відклав підготовче засідання в режимі відеоконференції на 09.06.2020.

26.05.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання (вх . № 1832к від 26.05.2020) про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, оскільки, як зазначає відповідач, оригінал спірного договору № 02122019-13 від 02.12.2019, наданий позивачем, містить від імені відповідача підпис, який керівнику Товариства не належить.

16.06.2020 до суду надійшли доповнення до клопотання про призначення експертизи (вх . № 4826/20 від 16.06.2020), однак дані доповнення не були прийняті судом до розгляду.

У підготовчому засіданні 30.06.2020 оголошувалась перерва до 16.07.2020.

Ухвалою від 16.07.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи.

16.07.2020 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення неустойки (вх . № 2290к від 16.07.2020), у якому він просить суд зменшити розмір неустойки (штрафу), яка підлягає стягненню, до 1000,00 грн.

У підготовчому засіданні 16.07.2020 за письмовою згодою представників сторін суд закрив підготовче провадження та розпочав розгляд справи по суті.

Представник позивача у вступному слові підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та просив задовольнити позов з урахуванням зменшених позовних вимог.

Представники відповідача наголосили на повній сплаті суми основного боргу та підтримали подане клопотання про зменшення штрафних санкцій.

Судом були досліджені докази, подані сторонами в обґрунтування їх позицій щодо предмета спору.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

02.12.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю Гарант Груп (Позивач, Експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю С.І.М.А. (Відповідач, Клієнт) було укладено Договір транспортно-експедиторського обслуговування № 02122019-13.

Відповідно до п.1.1. Договору клієнт доручає, а експедитор зобов`язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (надалі - ТЕО), перевезення експортно-імпортних і транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надання інших транспортно-експедиторських послуг клієнту за згодою сторін.

Пунктами 1.2. та 1.3. Договору передбачено, що умови перевезення, вид і найменування вантажу, вид транспорту, розмір плати експедитору, пункти відправлення та призначення, а також інші умови, пов`язані з виконанням цього Договору, встановлюються за згодою сторін і оформлюються заявкою, за формою, погодженою сторонами в додатку №1 до цього договору. Під кожне конкретне перевезення клієнт та експедитор складають і підписують заявку, по формі, погодженій сторонами в додатку №1 до цього договору, в якій визначається найменування і кількість вантажу, маршрут перевезення (порт навантаження, порт вивантаження, місце доставки вантажу), планову дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника і вантажоодержувача та іншу необхідну інформацію, що стосується організації транспортно-експедиторського обслуговування.

02.12.2019 між Відповідачем та Позивачем було підписано Заявку № 1 від 02.12.2019 до Договору на ТЕО №02122019-13 від 02.12.2019 на транспортно-експедиторське обслуговування (далі - Заявка), якою Сторони погодили всі необхідні та передбачені Договором умови перевезення, в тому числі і строки оплати за послуги, а саме безготівковий розрахунок протягом 1 (одного) банківського дня, з моменту отримання Клієнтом рахунку Експедитора (порядок розрахунків передбачений пунктом 4 Заявки та розділом 4 Договору).

У поданому до суду відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував факту укладання договору № 02122019-13 від 02.12.2019.

Відповідно до п. 4.5. Договору експедитор після надання послуг (виконання відповідної Заявки) складає акт виконаних робіт і надає його Клієнту. Клієнт протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання акту виконаних робіт повинен підписати його, завірити печаткою і відправити експедитору, або надати протягом 5 (п`яти) робочих днів мотивовану відмову. Після закінчення зазначеного терміну, якщо акт не буде підписано або не буде надано мотивовану відмову, акт виконаних робіт вважається прийнятим, підписаним Сторонами і підлягає оплаті без заперечень.

Згідно п. 4.6. Договору зобов`язання клієнта стосовно здійснення всіх платежів в адресу експедитора, а також стосовно оплати в узгодженому розмірі плати експедитору, вважаються виконаними з моменту зарахування грошових коштів за зазначеними видами платежів на рахунок експедитора.

Позивачем належним чином та в повному обсязі були виконані усі умови відповідно до вищезазначених Заявки та Договору. В тому числі, на електронну адресу Відповідача, узгоджену п. 8.3. Договору, та шляхом поштового зв`язку були направлені передбачені умовами Договору документи: рахунок № 111 від 05.12.2019.

Поштове відправлення № 1565491 від відправника ТОВ Гарант Груп через Кур`єрську службу доставки 20.12.2019 отримав представник ТОВ С.І.М.А. Хоружий О.П. Відповідно до опису вкладення до поштового відправлення були вкладені наступні документи: два оригінали договору, два примірника Заявки № 1, два примірника Акту про надання послуг № 111, рахунок, копія товарно-транспортної накладної CMR .

Відповідач до позивача не звертався з наданням мотивованої відмови від підписання актів наданих послуг протягом 5 (п`яти) робочих днів відповідно до умов п. 4.5. Договору. Також відповідач не звертався до позивача з претензією щодо будь-яких недоліків та неналежності наданих експедитором послуг. Таким чином відповідно до договору та чинного законодавства України послуги, надані експедитором клієнту за Договором є наданими належним чином, акти надання послуг є прийнятими відповідачем та підлягають своєчасній оплаті.

Таким чином для документального та облікового оформлення наданих відповідно до договору послуг позивачем було складено та направлено відповідачу акт надання послуг №111 від 10.12.2019 на загальну суму 108720,29 грн. та рахунок №111 від 05.12.2019 на загальну суму 108 720,29 грн.

Факт отримання акту надання послуг від 10.12.2019 та рахунку № 111 від 05.12.2019 не заперечував директор ТОВ С.І.М.А. у поданому до суду відзиві на позов.

Не заперечувався відповідачем також факт того, що ним було допущено прострочення в оплаті за надані позивачем послуги.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 28.12.2019 позивачем було направлено Вимогу-претензію від 28.12.2019 з вимогою оплатити надані послуги, неустойку, та штраф.

21.01.2020 відповідачем був частково сплачений основний борг на користь позивача у розмірі 8720,29 грн (платіжне доручення № 64), 31.01.2020 - 10000,00 грн (платіжне доручення № 79), та 11.01.2020 - 5000,00 грн (платіжне доручення № 178) за рахунком №111 від 05.12.2019. Також після відкриття провадження у справі відповідачем було погашено залишок заборгованості у розмірі 85 000,00 грн (платіжні доручення № 2 від 06.03.2020 на суму 35000,00 грн та платіжне доручення № 22 від 12.03.2020 на суму 50000,00 грн).

Таким чином станом на дату ухвалення рішення основана заборгованість за договором транспортно-експедиторського обслуговування № 02122019-13 від 02.12.2019 у відповідача відсутня. Відтак предметом судового розгляду є стягнення нарахованих позивачем до стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав, встановлених вищевказаною правовою нормою.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом абзацу 1 частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 530 вищезазначеного Кодексу передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже зазначено вище, за умовами укладеного договору транспортно-експедиторського обслуговування з урахуванням положень Заявки № 1 передбачено проведення платежів за договором за організацію ТЕО протягом одного банківського дня з моменту отримання клієнтом рахунку експедитора.

Однак, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині оплати наданих позивачем послуг з транспортного експедирування своєчасно не виконав. Отримавши рахунок від позивача 20.12.2019, відповідач здійснив часткову оплату за цим рахунком лише 21.01.2020, про що свідчать наявні у справі докази та підтверджував у відзиві сам відповідач.

У зв`язку з порушенням відповідачем строків оплати за договором № 02122019-13 позивачем нараховані штрафні санкції згідно з умовами пункту 5.3.5 договору.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання. Пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Положеннями ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України передбачена можливість визначення у договорі розміру штрафних санкцій.

Відповідно до п. 5.3.5. договору транспортно-експедиторського обслуговування від 02.12.2019 у випадку прострочення клієнтом здійснення платежу за надані експедитором послуги, клієнт сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до сплати, за кожен день такого прострочення, а за прострочення понад 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, клієнт сплачує додатково штраф у розмірі 30 (тридцяти) відсотків від простроченої суми оплати.

У зв`язку з простроченням сплати послуг за рахунком №111 від 05.12.2019 на загальну суму 108720,29 грн понад 15 календарних днів позивачем застосовано та нараховано штрафні санкції, передбачені договором, у розмірі 30% , що становить 32616,09 грн.

У той же час відповідач заперечував факт викладення пункту 5.3.5 вказаного договору у редакції, наданій позивачем, та зазначав, що відповідно до наявної у відповідача копії спірного договору пункт 5.3.5 викладено у такій редакції: У випадку прострочення клієнтом здійснення платежу за надані експедитором послуги, клієнт сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до сплати, за кожен день такого прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів, клієнт сплачує додатково штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від простроченої суми оплати .

Позивач надав суду оригінал договору транспортно-експедиторського обслуговування № 02122019-13 від 02.12.2019, підписаний сторонами та скріплений печатками Товариств, у пункті 5.3.5 якого сторони погодили застосування штрафу за прострочення оплати у 15 календарних днів у розмірі 30 відсотків.

Відповідач оригіналу договору транспортно-експедиторського обслуговування № 02122019-13 від 02.12.2019 із викладеним пунктом 5.3.5 у редакції, на якій наполягає відповідач (щодо прострочення 30 днів та розміру штрафу 20 відсотків), не подав.

Суд, дослідивши наявні у справі докази, зокрема документи, які були направлені позивачем на адресу відповідача відправленням № 1565491 та отримані останнім 20.12.2019, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з відправленням № 1565491 відповідач через представника Хоружого О.П. 20.12.2019 отримав від позивача наступні документи: два оригінали спірного договору, два примірники Заявки № 1, два примірники Акту про надання послуг № 111, рахунок, копію товарно-транспортної накладної CMR.

Договір, Заявку № 1, Акт про надання послуг № 111 відповідач підписав та скріпив підпис печаткою Товариства.

При цьому факт підписання заявки та акту про надання послуг відповідач не заперечував, а заперечував лише факт підписання оригіналу договору № 02122019-13 у редакції позивача, однак не пояснив факту наявності на цьому оригіналі печатки Товариства, та не надав доказів втрати чи вибуття із володіння Товариства печатки.

Суд зазначає, що печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. При цьому позивачем не доведено фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само як і не надано доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку із втратою чи викраденням печатки. Тому в суду відсутні підстави вважати, що в даному випадку печатка використовувалася проти волі позивача.

Відтак суд вважає доведеним той факт, що саме печаткою ТОВ С.І.М.А. скріплений оригінал договору, наданий суду позивачем, у змісті якого пункт 5.3.5 викладено у редакції, що відповідає змісту позову.

Аналіз сучасної судової практики свідчить, що в ситуації, коли сторона оспорює підпис на договорі або стверджує про його підписання невідомими особами, але за наявності на договорі печатки, предметом судового розгляду стають дві головні обставини: суди з`ясовують чи відбулось наступне схвалення такого правочину (ст.241 ЦК України); зацікавленій особі пропонується довести факт протиправності використання його печатки чи навести докази її втрати або ж надати докази звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки.

Судом встановлено, що спірний договір виконано відповідачем у повному обсязі, хоча й з порушенням строків, визначених умовами цього договору.

Так матеріалами справи підтверджено, що відповідач здійснював оплату за надані позивачем послуги згідно виставленого останнім рахунку № 111 від 05.12.2020, про що свідчать відповідні платіжні доручення, у який призначенням платежу зазначено: транспортні послуги згідно рахунку № 111 від 05/12/19.

Враховуючи, що рахунок № 11, як і Акти надання послуг № 111 та Заявка № 1 (факт отримання і підписання яких відповідач не заперечував), надійшли до відповідача у відправленні № 1565491 (тобто у тому ж, що і спірний договір №02122019-13), суд доходить висновку, що й оригінал договору № 02122019-13 був підписаний відповідачем у редакції позивача та повернутий останньому разом з примірниками Акту наданих послуг № 111 та Заявки № 1.

Відповідачем не доведено у встановленому порядку факту існування іншого оригіналу договору № 02122019-13, у змісті якого пункт 5.3.5 викладено у редакції, на якій наполягає відповідач.

Відтак суд розглядає позовні вимоги, заявлені позивачем у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, пункт 5.3.5 якого викладено у такій редакції: У випадку прострочення клієнтом здійснення платежу за надані експедитором послуги, клієнт сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, що підлягає до сплати, за кожен день такого прострочення, а за прострочення понад 15 (п`ятнадцяти) календарних днів, клієнт сплачує додатково штраф у розмірі 30 (тридцяти) відсотків від простроченої суми оплати . Відповідно до умов зазначеного пункту позивачем нарахований відповідачеві штраф у розмірі 32616,09 грн.

Судом перевірено правильність розрахунку штрафу, суд зазначає про правильність проведеного позивачем розрахунку.

Разом з тим, відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України також передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Правовий аналіз вказаний статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції передбачено, що вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України від 07.04.2008 N 01-8/211, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття значно та надмірно є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Судом розглянуто клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій, досліджено докази, надані ним в обґрунтування даного клопотання. Так до клопотання відповідачем додані фінансова звітність мікропідприємства за 2019 рік, за І квартал 2020 року, довідка банківської установи № 05/7137 від 13.07.2020 про відсутність грошових коштів на рахунках Товариства.

Відтак приймаючи до уваги той факт, що розмір нарахованих штрафних санкцій є значним у порівнянні із сумою основного боргу, основний борг погашений відповідачем у повному обсязі до ухвалення судом рішення у справі, відповідачем надані суду докази збитковості, суд вважає за можливе відповідно до ст. 551 ЦК України, 233 ГК України зменшити нарахований відповідачеві штраф за порушення строків оплати наданих позивачем послуг до 21744,06 грн.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з фактичних обставин даної справи, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України відшкодовує позивачу витрати по сплаті судового збору за рахунок відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 231-233, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю С.І.М.А. (40022, м.Суми, вул. Псільська, 26; код ЄДРПОУ 41387229) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гарант Груп (68000, Одеська область, м.Чорноморськ, вул. Праці, 9, кв. 2; код ЄДРПОУ 39471668) 21744,06 грн штрафу за неналежне виконання умов договору транспортно-експедиторського обслуговування № 02122019-13 від 02.12.2019; 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншому відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повне судове рішення підписано 03.08.2020 у зв`язку з відпусткою судді Котельницької В.Л.

СуддяВ.Л. Котельницька