Рішення

від 23.07.2020 по справі 922/636/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/636/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавренюк Т.А.

при секретарі судового засідання Калашников Г.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Альтаир" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 65, кв.4, код ЄДРПОУ 40669535) до Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, просп. Науки, 38, код ЄДРПОУ 32135675) про визнання недійсними договорів за участю учасників справи:

позивача - Коваль А.М. ;

відповідача - Товкес Н.Г.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсними:

- договір № 2655 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 23.01.2019, укладений між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Альтаир" та

- договір № 2656 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 23.01.2019, укладений між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Альтаир"

з моменту їх укладення та застосувати наслідки недійсності правочину.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при укладанні зазначених вище договорів останній помилявся щодо істотних обставин, які мають значення при укладенні правочину, вважаючи, що місця для розташування спеціальних конструкцій перебувають у комунальній власності, і що відповідач був уповноваженою особою, яка мала право надавати у користування вказані місця та отримувати за це відповідну плату. Як зазначає позивач, місця для розташування спеціальних конструкцій, які знаходяться на фасаді одного будинку за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 65, не належать до комунальної форми власності, оскільки спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників, а тому, розпоряджатися майном та правами на нього, у тому числі місцями для розміщення рекламних конструкцій, які розміщуються на стінах будинку, можуть тільки співвласники цього будинку. На думку позивача, відповідач не мав та не має жодного права розпоряджатися спільним майном багатоквартирного будинку, у тому числі не має права надавати у користування місця для розміщення рекламних конструкцій.

Ухвалою суду від 05.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, почато у справі підготовче провадження та призначено підготовче засідання на 02.04.2020.

Підготовче засідання неодноразово відкладалось.

Хід розгляду справи викладено в попередніх ухвалах суду.

24.03.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти позовних вимог заперечує повністю, посилаючись на те, що місця, які були передані у користування позивачу за договорами № 2655 та № 2656 від 23.01.2019, знаходяться у комунальній власності Територіальної громади м. Харкова, а відповідач є спеціально уповноваженим органом, якому делеговано органом місцевого самоврядування функцію щодо надання в користування місць, що знаходяться у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій та функцію щодо отримання плати за користування цим місцем, у зв`язку з чим відповідач вважає, що укладаючи спірні договори, діяв правомірно, з додержанням вимог, передбачених нормами чинного законодавства. Зміст спірних договорів актам чинного законодавства, інтересам держави і суспільства не суперечить, а тому дані договори не можуть бути визнані недійсними. Твердження позивача про те, що він, укладаючи спірні договори, помилявся щодо істотних обставин, які мають значення при укладенні правочину, вважаючи, що вищевказані місця для розташування спеціальних конструкцій перебувають у комунальній власності, і що відповідач був уповноваженою особою на надання у користування цих місць та отримання за це плати відповідач вважає безпідставними та необґрунтованими.

Як на доказ того, що спірний будинок перебуває у комунальній формі власності відповідач посилається на відповіді КП "Жилкомсервіс" від 24.04.2019 за № 4634/2/0705, від 18.02.2020 за № 6373/2/07-05 та Спецвипуск газети "Слобода Харьков" № 95/1 від 28.11.2006.

На думку відповідача громадяни України ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та юридичні особи - ПП "Студія оптимального будівництва Моноліт", ТОВ "Каламбус 2018", ПП фірма "Альтаир" є лише власниками внутрішніх нежитлових приміщень, а не власниками будівлі в цілому, оскільки дана будівля за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 65 є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова та відображається на балансі КП "Жилкомсервіс" та з об`єктів комунальної власності не вилучалась.

Як вважає відповідач, посилання позивача у позовній заяві на п.6 ч.1 ст.5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" є неправомірними, оскільки цей Закон визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, і положення даних статей Закону стосується спільного майна співвласників багатоквартирного будинку, а фасад, на думку відповідача, не є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

Оскільки договори, які було підписано та скріплено печаткою позивача були схвалені останнім, про що свідчать і підписані з його боку акти прийому-передачі місця від 23.01.2019, акти встановлення спеціальних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами від 23.01.2019, а також здійснення позивачем оплати за користування місцями за цими договорами, ці договори породжують для сторін цивільні права та обов`язки та є дійсними.

На підставі зазначеного, відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В підготовчому засіданні 30.06.2020 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

01.07.2020 від позивача надійшли пояснення та міркування з приводу доводів відповідача, в яких позивач посилається на те, що всі конструктивні елементи та частини будівлі (у тому числі стіни - всі їхні поверхні) перебувають у спільній власності співвласників будинку серед яких є тільки приватні власники та не має ані територіальної громади м. Харкова, ані будь-якого іншого власника, який відноситься до сфери комунальної або державної власності. Таким чином, як вважає позивач, тільки співвласники є господарями свого майна і тільки вони відповідальні за його збереження, належний технічний стан та безпечне використання, і тому тільки вони приймають рішення щодо володіння, користування та розпорядження спільним майном.

Також, 09.07.2020 на адресу суду від відповідача надійшли пояснення, в яких останній, не погоджуючись з доводами позивача, посилається на існування відповідної процедури передачі будинку у власність, яка включає в себе ряд дій, а саме: створення співвласниками Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі за текстом - ОСББ), затвердження статуту ОСББ, державну реєстрацію ОСББ, прийняття загальними зборами ОСББ рішення про прийняття будинку та прибудинкової території на самостійне управління ОСББ (самозабезпечення), зняття будинку з балансу колишнього балансоутримувача та передачу його на баланс новому балансоутримувачу, передачу колишнім балансоутримувачем технічної документації та іншої передбаченої законодавством документації на будинок, та інше. Як зазначає відповідач у поясненнях, користування та розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку передбачає отримання згоди усіх співвласників, і реалізація співвласником своїх прав не може порушувати права інших співвласників. В даному випадку така згода не отримувалась, позивачем такі докази суду не надано.

Представник позивача в судовому засіданні 23.07.2020 позовні вимоги підтримує в повному обсязі з підстав, викладених у позові та поясненнях, просить суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні 23.07.2020 проти позову заперечує, вважає позовні вимоги безпідставними, недоведеними належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд встановив наступне.

23.01.2019 між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Альтаир" (позивач) було укладено договори № 2655 та № 2656 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій" (далі - договори), відповідно до умов яких відповідач надав позивачу в користування місця, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій, згідно додатку № 1, який є невід`ємною частиною договорів.

Додатками до спірних договорів сторони встановили перелік місць, які надаються позивачу для розташування спеціальних конструкцій та розмір плати за їх користування в місяць.

Так, відповідно до додатку № 1 до Договору № 2655 від 23.01.2019 це: вул.Ярослава Мудрого/вул.Чернишевська, 65; щит на фасаді 4x4,5м; розмір оплати за використання місць - 1 944,00грн., а до додатку № 1 до Договору № 2656 від 23.01.2019 це: вул.Ярослава Мудрого/вул.Чернишевська, 65; щит на фасаді 1x1,5м; розмір оплати за використання місць - 648,00грн.

За умовами п.1.4 спірних договорів відповідач передає позивачу місця за Актом прийому-передачі строком з 23.01.2019 по 31.12.2019.

На виконання умов зазначених вище договорів, відповідач передав, а позивач прийняв для розташування рекламних конструкцій місця згідно Додатків № 1 до укладених договорів, що підтверджується актами прийому-передачі від 23.01.2019, наявними в матеріалах справи.

Оскільки, як стало відомо позивачу вже після укладення спірних договорів, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 65 є фізичні особи та приватні юридичні особи, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та юридичні особи - ПП "Студія оптимального будівництва Моноліт", ТОВ "Каламбус 2018", ПП фірма "Альтаир", а у комунальній власності не має жодного метру в даному будинку, позивач вважає, що відповідач не мав права розпоряджатися спільним майном багатоквартирного будинку за вищевказаною адресою, у тому числі і надавати у користування місця для розміщення рекламних конструкцій, які знаходяться на фасаді відповідного будинку, а тому спірні договори було укладено позивачем під впливом помилки щодо істотних обставин, які мали значення при їх укладенні.

Правовою підставою позову позивач визначає ст. 229 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсним може бути визнаний правочин, укладений під впливом помилки.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, істотне значення щодо обставин правочину, що може вплинути на його дійсність, має, зокрема, помилка щодо прав осіб на укладення відповідного правочину (абз. 2 ч.1 ст.229 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою укладені між сторонами спірні договори є договорами оренди (найму).

Так, за приписами ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 761 Цивільного кодексу України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Таким чином, при вирішенні відповідного спору слід встановити наявність у відповідача права на укладення спірних договорів оренди, а саме наявність у відповідача права передання відповідного майна у найм, яке може належати власнику речі або особі, якій належать майнові права на відповідну річ, або особі, уповноваженій вищепереліченими особами на укладення такого договору.

Правовий статус спірного майна визначає ст. 382 Цивільного кодексу України, а також Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", який, відповідно до його преамбули, визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління.

Відповідно до ч.2 ст.382 Цивільного кодексу України, передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

В п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", міститься визначення поняття багатоквартирного будинку де зазначено, що багатоквартирним будинком визнається житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Співвласниками багатоквартирного будинку є власники квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку відповідно до п.5 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

Приписами п.6 ч.1 ст.1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Стаття 4 зазначеного Закону визначає хто є суб`єктами права власності у багатоквартирному будинку та передбачає, що власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Якщо квартира або нежитлове приміщення належить більш як одному співвласникові, реалізація прав та виконання обов`язків співвласниками квартири або нежитлового приміщення, включаючи участь в управлінні багатоквартирним будинком, здійснюються в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності (ч.3 ст.4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників (ч.1 ст.5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Саме співвласникам багатоквартирного будинку належить право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників та брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника (п.1,2 ч.1 ст. 6 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Форми управління багатоквартирним будинком визначено ст.9 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", за приписами якої управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

Абзацом 2 ч.1 ст.9 даного Закону передбачено, що за рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Таким чином, слід відзначити, що управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками і це є загальним правилом відповідно до закону.

Усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю, або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку), однак лише у разі наявності узгодженої на то волі співвласників багатоквартирного будинку, що повинно бути оформлено відповідним рішенням.

Доказів того, що співвласниками багатоквартирного будинку було прийнято відповідне рішення про передання функцій з управління спірним багатоквартирним будинком управителю або ОСББ суду надано не було, в матеріалах справи такі рішення також відсутні.

Враховуючи викладене, суд вважає помилковими заперечення відповідача про те, що спірна будівля є об`єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова, оскільки позивачем не було створено ОСББ та прийнято відповідне рішення про прийняття будинку та прибудинкової території на самостійне управління ОСББ (самозабезпечення), зняття будинку з балансу колишнього балансоутримувача та передачу його на баланс новому балансоутримувачу, передачу колишнім балансоутримувачем технічної документації та іншої передбаченої законодавством документації на будинок. Прийняття відповідного рішення є правом співвласників багатоквартирного будинку, однак, у разі не прийняття такого рішення будинок не відноситься автоматично до комунальної форми власності, як помилково вважає відповідач.

Як вже було зазначено судом, відповідно до норм чинного законодавства, спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників, а розпорядження зазначеним майном, у разі не прийняття відповідного рішення про передання усіх або частини функцій з управління багатоквартирним будинком управителю, або всіх функцій - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку, здійснюється його співвласникам за відповідною процедурою, передбаченою законом, зокрема, ст.10 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" зборами співвласників.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на ст.13 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", що містить прикінцеві та перехідні положення, відповідно до приписів якої встановлено, що до визначення співвласниками багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, форми управління багатоквартирним будинком, але не більше одного року із дня набрання чинності цим Законом, послуги з утримання такого будинку надає суб`єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у багатоквартирному будинку до набрання чинності цим Законом (ч.4 ст.13 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").

Однак, тут слід відзначити, що зазначена норма відповідного Закону визначає правило стосовно суб`єкта, що повинен здійснювати послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій, в той час як право розпорядження спільним майном не може входити до послуг з утримання будинку. Крім того, відповідне правило було встановлено лише на строк не більше одного року із дня набрання чинності цим Законом, тобто до 02.07.2016р.

Частиною 5 ст.13 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" також передбачено, що у разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об`єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок. У разі якщо місцевою радою або її виконавчим органом відповідно до законодавства прийнято рішення про делегування іншому органу - суб`єкту владних повноважень функцій із здійснення управління об`єктами житлово-комунального господарства, забезпечення їх утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг, управитель призначається на конкурсних засадах таким органом.

Однак, доказів того, що відповідний конкурс був проведений суду надано не було, в матеріалах справи такі докази також відсутні.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про відсутність у відповідача на момент укладення спірних договорів оренди права на їх укладення, оскільки суду не було доведено наявність у відповідача права передання відповідного майна у найм, яке може належати власнику речі або особі, якій належать майнові права на відповідну річ, або особі, уповноваженій вищепереліченими особами на укладення такого договору.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на те, що нерухоме майно, а саме будівля за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 65 є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Харкова, оскільки відображається на балансі Комунального підприємства "Жилкомсервіс" та з об`єктів комунальної власності не вилучалось. В якості доказів знаходження спірного майна на балансі Комунального підприємства "Жилкомсервіс" та у комунальній власності територіальної громади м. Харкова відповідач посилається на листи Комунального підприємства "Жилкомсервіс" від 24.04.2019 за № 4634/2/0705, від 18.02.2020 за № 6373/2/07-05 та Спецвипуск газети "Слобода Харьков" № 95/1 від 28.11.2006.

Суд вважає за необхідне відзначити, що нова редакція Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (від 09.11.2017) не містить поняття "балансоутримувача", натомість п.14 ч.1 ст.1 визначений управитель багатоквартирного будинку - фізична особа-підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Також, при прийнятті Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" було виключено ст.11. Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" яка передбачала утримання житлового комплексу на балансі.

Як вже було встановлено судом, нормами Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" та Цивільного кодексу України чітко визначено правовий режим спірного майна, а лише сам факт знаходження або незнаходження відповідного майна на балансі будь - якого суб`єкта господарювання не може бути правовою підставою для визначення наявності або відсутності в нього права власності на відповідне майно.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (ч.1 ст182 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Листи Комунального підприємства "Жилкомсервіс" від 24.04.2019 за № 4634/2/0705, від 18.02.2020 за № 6373/2/07-05 та Спецвипуск газети "Слобода Харьков" № 95/1 від 28.11.2006, які на думку відповідача підтверджують право комунальної власності на багатоквартирний будинок, не приймаються судом в якості належних та допустимих доказів, оскільки ч.1 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових права на нерухоме майно та їх обтяжень" наведений вичерпний перелік документів, на підставі яких може бути проведена державна реєстрація права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а документи надані відповідачем не є доказами, що підтверджуються факт перебування спірного нерухомого майна у комунальній власності територіальної громади м. Харкова.

Щодо посилання відповідача на судову практику в аналогічних справах, а саме на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.06.2007 та постанову Вищого господарського суду України від 20.09.2007 у справі № 40/50-07, суд вважає за необхідне зазначити, що на даний час та на час укладення спірних договорів діють нові законодавчі акти, які регулюють по іншому правовідносини щодо реалізації права власності та управління спільною власністю у багатоквартирних будинках, а саме норми Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", що набрав чинності 01.07.2015р., також були внесені відповідні зміни до норм Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача щодо дійсності договорів з підстав того, що позивач уклавши спірні договори схвалив їх, суд вважає також безпідставними та необґрунтованими, оскільки правило про дійсність правочину у разі його наступного схвалення регулюється ст. 241 Цивільного кодексу України та стосується інших правовідносин, а саме правочинів, укладених із перевищенням повноважень, що не входить до кола спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що відповідач не мав права розпоряджатися місцями для розташування спеціальних конструкцій, розміщених на фасаді багатоквартирного будинку за адресою: м. Харків, вул. Чернишевська, 65 та, відповідно, укладати договори про надання в оренду спірного майна, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними укладених між сторонами спірних договорів на підставі ст.229 Цивільного кодексу України, як таких, що укладенні під впливом помилки щодо обставин, які мають істотне значення стосовно прав сторони відповідача на укладення відповідного правочину.

За приписами ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсними договорів № 2655 та № 2656 від 23.01.2019 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 23.01.2019, укладених між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Альтаир" з моменту їх укладення та застосування наслідків недійсності правочину.

За таких обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд, керуючись ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору покладає на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4, 13-15, 41- 46, 74, 75, 76, 77, 80, 86, 129, 207, 233, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір № 2655 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 23.01.2019, укладений між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Альтаир".

Застосувати наслідки недійсності правочину, зобов`язавши кожну із сторін повернути другій стороні в натурі все, що було одержано на виконання цього правочину.

Визнати недійсним договір № 2656 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій від 23.01.2019, укладений між Комунальним підприємством "Міський інформаційний центр" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Альтаир".

Застосувати наслідки недійсності правочину, зобов`язавши кожну із сторін повернути другій стороні в натурі все, що було одержано на виконання цього правочину.

Стягнути з Комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (61166, м. Харків, просп. Науки, 38, код ЄДРПОУ 32135675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Альтаир" (61002, м. Харків, вул. Чернишевська, 65, кв.4, код ЄДРПОУ 40669535) - 4 204,00грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дане рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Східного апеляційного господарського суду або через господарський суд Харківської області.

Повне рішення складено "03" серпня 2020 р.

Суддя Т.А. Лавренюк