Справа №293/1693/19
Категорія 2
2/295/1069/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22.07.2020 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира у складі:
головуючого-судді Кузнєцова Д.В.,
при секретарі с/з - Поліщук О.В.,
за участі позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Маковія О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Вільської сільської ради, третя особа - Черняхівська державна нотаріальна контора про встановлення факту перебування особи у статусі члена колгоспного двору та визнання права власності в порядку спадкування, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом, в обґрунтування вимог за яким зазначила, що вона є спадкоємцем першої черги за законом, після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка - ОСОБА_2 , який на день смерті мешкав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Житловий будинок за указаною адресою увійшов до спадкового майна і позивач протягом шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, подала заяву про прийняття спадщини. Згідно зі змістом позову, рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17.12.2009 року встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , 1972 року забудови, згідно з погосподарськими книгами з 1972-1990 роки рахується за ОСОБА_3 , суспільна група - колгоспний двір, інших осіб за вказаною адресою не встановлено. ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та спадкова справа до майна померлої не заводилася. Позивач зазначає, що за результатами її звернення до Черняхівської державної нотаріальної контори із заявою, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний вище житловий будинок останній було відмовлено шляхом видачі нотаріусом постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 16.08.2019 року. Так, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлій матері ОСОБА_2 , що спадщину прийняв, але не встиг оформити спадкові права після ОСОБА_3 . Як зазначає позивач, за ОСОБА_3 рахується зазначений житловий будинок АДРЕСА_1 , проте останньою документи, що підтверджують її право власності не виготовлялись. Окремо позивач звертала увагу суду, що ОСОБА_2 спільно проживав разом з матір`ю ОСОБА_3 вів спільне господарство, підсобне господарство на присадибній ділянці, перебував у сімейно-родинному зв`язку з засновником колгоспного двору - ОСОБА_3 , документально не рахувався членом колгоспного двору, проте брав участь у суспільному виробництві колгоспу, а отже фактично перебував у статусі члена колгоспного двору та був останнім його членом після смерті якого, відкрилась спадщина. За життя ОСОБА_2 фактично у 1972 році побудував спірний будинок за рахунок власних сил та сил дружини ОСОБА_1 , володів майном, останні здійснювали його поточні та капітальні ремонти, обробляли земельну ділянку, вели спільне та підсобне господарство на присадибній земельній ділянці спільною працею, проте оскільки ОСОБА_2 не рахувався документально (проживав без реєстрації) членом колгоспного двору, то вказаний спірний будинок рахувався за його матір`ю - ОСОБА_3 згідно з даними погосподарських книг. З урахуванням викладеного у позовній заяві позивач стверджує що, ОСОБА_2 є власником спірного будинку, правовстановлюючий документ не отримував, оскільки документально не вважався членом колгоспного двору (проживав без реєстрації), у зв`язку з чим спірний будинок рахувався за його матір`ю. Після смерті матері ОСОБА_2 вступив у фактичне володіння та управління майном. Крім того ОСОБА_3 належне їй у колгоспному дворі особисте майно заповіла своєму сину ОСОБА_2 , що підтверджується заповітом. Позивач стверджує, що вона прийняла спадщину після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіка та наразі реалізовує право на оформлення права на спадщину, проте їй у цьому було відмовлено внаслідок ненадання нотаріусу правовстановлюючого документу на спірний будинок, який належав ОСОБА_2 . У зв`язку з викладеним, з метою забезпечення можливості в реалізації оформлення права на спадщину ОСОБА_1 просить суд встановити факт перебування ОСОБА_2 у статусі члена колгоспного двору з 1972 року по 1991 рік включно, а також визнати за позивачем право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування як спадкоємця першої черги за законом, після померлого чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Ухвалою судді Черняхівського районного суду Житомирської області Бруховського Є.Б. від 15.10.2019 року відкрито провадження у цивільній справі, розгляд якої ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 26.11.2019 задоволено заяву позивача про відвід судді та у зв`язку із неможливістю утворити новий склад суду у Черняхівському районному суді Житомирської області на підставі розпорядження в.о. голови суду Бруховського Є.Б. від 28.11.2019 справу для розгляду було передано відповідно до статті 31 ЦПК України до Богунського районного суду м. Житомира.
Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Кузнєцова Д.В. від 11.12.2019 справу прийнято до свого провадження, її розгляд постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.
Позивач та її представник в судовому засіданні підтримали вимоги позову з підстав у ньому викладених.
Окремо ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснила суду, що спірний будинок був побудований із чоловіком у 1974 році, а потім у липні вона із покійним чоловіком, який був військовослужбовцем, поїхали до Німецької Демократичної Республіки. Повернулись звідти у 1981 році, потім проживали у м. Житомирі, проте інколи приїжджали в с. Щербини. Постійно ОСОБА_2 почав проживати в селі Щербини із березня 1988 року, проживав у будинку один, але інколи позивач навідувалась до нього у гості. За словами позивача, у неї з чоловіком було двоє дітей, проте вони померли. Головою колгоспного двору в с. Щербини до 1974 року був батько покійного чоловіка, із 1974 року його мати. У ОСОБА_2 було 4 рідних сестри, двоє з них померли, а інші, за словами позивача, жодних прав на будинок не мають та попрогравали всі судові спори.
Представник позивача - адвокат Маковій О.Є. в судовому засіданні додав, що померлий чоловік його довірительки був військовослужбовцем і не міг прописатись в той час у селі, так як очікував отримання квартири. Коли ОСОБА_3 померла у 1988 році її син ОСОБА_2 переїхав до будинку у село і там майже постійно проживав до дня своєї смерті. За словами адвоката, колгоспний двір оформлявся записами у погосподарській книзі, яка перебуває у володінні відповідача, який конфліктує із позивачем. Вільська сільська рада лобіює інтереси племінниці померлого ОСОБА_2 - ОСОБА_5 , яка і проживає зараз у спірному будинку. На запитання суду відповів, що доказів перебування його довірителя з покійним чоловіком у НДР немає, а обставини догляду ОСОБА_2 за матір`ю та його проживання у с. Щербини підтверджуються показаннями свідків. В свою чергу факт перебування ОСОБА_2 у статусі члена колгоспного двору підтверджується наявною у матеріалах справи довідкою виконкому Вільської сільської ради від 08.04.2004 за №241 (т. 1 а.с. 141). Окремо адвокат поставив під сумнів ряд довідок, долучених відповідачем (т. 1 а.с. 191-194), так як у них не зазначене джерело інформації. Просив відмовити у застосуванні строків позовної давності, оскільки його довіритель звернулась до суду після відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.
Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи у відсутність представника відповідача, за змістом цієї ж заяви у задоволенні позову просить відмовити за безпідставністю (т. 1 а.с. 182). Відзив представник відповідача до суду не направляв, проте із поданої ним заяви від 11.06.2020 вбачається, що відповідач просить відмовити у задоволенні позову з огляду на відсутність підтверджуючих документів перебування особи у статусі члена колгоспного двору. Крім цього представник просив застосувати позовну давність до вимог ОСОБА_1 ..
Представник Черняхівської державної нотаріальної контори так само не з`явився у судове засідання, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, направив на адресу суду заяву про розгляд справи у його відсутність, у вирішенні спору покладається на розсуд суду.
Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що позивач є її сусідкою. Чоловік позивача майже завжди проживав у будинку десь за Черняхівом, щось будував там та інколи приїжджав у Житомир на машині по роботі. Свідок у будинку не була та з якого часу точно проживав чоловік позивача у будинку не пам`ятає, але згадує, що то було ще за радянських часів. Жив ОСОБА_2 у будинку до своєї смерті.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні дала показання, що знає позивача та її чоловіка із 1967 року, зокрема чоловік свідка та ОСОБА_2 є сослуживцями. Зазначила, що після смерті матері у 1988 році ОСОБА_2 з літа 1988 року на дачних умовах проживав у с. Щербини, обробляв там землю, зробив майстерню, вів домашнє господарство, хоча був зареєстрований у Житомирі, куди іноді заїжджав раз у місяць за пенсією. До смерті матері у будинку в с. Щербини крім неї ніхто не проживав. У 2001 році ОСОБА_2 зареєструвався у селі. Свідок вказала, що приїжджала в гості до ОСОБА_2 , вітала із Днем народження. Про належність будинку до колгоспного двору свідку нічого невідомо, проте ОСОБА_7 висловила думку, що якби ОСОБА_2 мав статус члена колгоспного двору, то йому б дали пай, а так при розпаюванні йому нічого не дали. Хто проживав та проживає у будинку після смерті ОСОБА_2 у 2004 році свідку нічого не відомо.
Свідок ОСОБА_8 , яка являється колишньою невісткою позивача, у засіданні пояснила суду, що ОСОБА_2 проживав у с. Щербини, побудував там баню та літню кухню, вирощував курочок та кроликів, а свідок інколи приїжджала до нього у гості та допомагала йому. На відміну від гр. ОСОБА_7 свідок ОСОБА_8 зазначила, що коли членам колгоспу давали по 2 га землі, ОСОБА_2 поділили ділянку та зменшили її розмір. За словами свідка, у ОСОБА_2 сім`я була у в місті, і в селі, тому він мешкав і там, і там, а з 2001 року взагалі нікуди із села не виїжджав. До 2001 року коли точно приїжджав ОСОБА_2 до с. Щербини свідок не пам`ятає, проте ОСОБА_8 зазначила, що після смерті ОСОБА_2 у будинку ніхто не проживав.
Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, допитавши свідків, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с .Щербини, Черняхівського району (т. 1 а.с. 13, 17, 138, 139).
Із 19.11.2001 року по день смерті ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав у будинку по АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 60, 146, 193).
Після смерті ОСОБА_2 Черняхівською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа до майна померлого та ОСОБА_1 звернулась із заявою про прийняття спадщини після смерті чоловіка, що була одержана нотаріальною конторою 20.04.2004, проте постановою державного нотаріуса Пилипчук В.І. від 16.08.2019 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначене у попередньому абзаці нерухоме майно з огляду на відсутність правовстановлюючого документу на вказаний житловий будинок (т. 1 а.с. 37, 137).
З довідки КП Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації від 24.10.2013 року №15 вбачається, що за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 станом на 29.12.2012 року не зареєстроване. За змістом витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №158514435 від 05.03.2019 слідує, що право власності на указаний будинок за жодною із осіб не зареєстровано (т. 1 а.с. 36, 121).
Зазначені вище обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи документами та були встановлені судами в ході розгляду справ №293/2109/13-ц та №293/172/15-ц, участь в яких приймали ОСОБА_1 та територіальна громада в особі Вільської сільської ради.
Крім цього, з рішення Апеляційного суду Житомирської області від 29.09.2015 у справі №293/172/15-ц та ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 07.10.2015 у справі №293/2109/13-ц вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 , 1972 року забудови, згідно зі змістом погосподарських книг за 1972-1990 р.р. рахується за ОСОБА_3 - матір`ю ОСОБА_2 , суспільна група - колгоспний двір. Інших осіб, які б проживали за життя ОСОБА_3 за вказаною адресою не зазначено (т. 1 а.с. 55-56, 109, 185-186).
Вказані обставини були встановлені судом апеляційної інстанції в ході розгляду справ №293/2109/13-ц та №293/172/15-ц, зафіксовані у судових рішеннях, що набрали законної сили, а тому не підлягають доказуванню при розгляді справи №293/1693/19 в силу положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та спадкова справа щодо майна померлої не заводилася (т. 1 а.с. 15, 55 зворот, 185 зворот, 211).
Виходячи з предмету спору та спірних правовідносин, при вирішенні спору підлягають застосуванню норми ЦК України в редакції 1963 року.
Відповідно до статті 120 ЦК УРСР 1963 року, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднання осіб, всі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
При цьому за змістом частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Згідно зі статтею 126 ЦК Української РСР 1963 року працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.
Положеннями статті 563 ЦК УРСР передбачено, що в разі смерті члена колгоспного двору спадкоємство в майні двору не відкривається. Якщо після смерті члена колгоспного двору інших членів двору не залишається, до майна двору застосовуються правила розділу VII Спадкове право . Особисте майно членів колгоспного двору після їх смерті переходить до спадкоємців на загальних підставах. Правила цієї статті застосовуються також при спадкоємстві майна в господарстві громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сільському господарстві.
За правилами ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення по-господарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг по-господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки по веденню по-господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), та Вказівки по веденню по-господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення по-господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.
Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї): членства у колгоспі або трудові відносини на підставі трудового договору (робітничій двір). Особи, які працювали у колгоспі, але не були членами колгоспу, відносились до суспільної групи робітників або службовців, залежно від займаної посади.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності судам роз`яснено, що положення статей 17, 18 Закону України Про власність щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується чинне на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.
Питання власності на майно колгоспного двору було детальніше упорядковано Законом України Про власність №885-XII від 26 березня 1991 року, який застосовувався до правовідносин, які виникли після введення в дію Закону, тобто з 15 квітня 1991 року.
До введення в дію Закону України Про власність частка майна померлого члена колгоспного двору з майна колгоспного двору не виділялась. Майно колгоспного двору спадкувалось тільки у разі смерті останнього члену колгоспного двору. Такий порядок спадкування поширювався на випадки припинення колгоспного двору з цих підстав до 01 липня 1990 року.
При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
З огляду на встановлені в судовому засіданні обставини справи та обставини, що не доказуються при розгляді цієї справи згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України, суд приходить до висновку, що позивачем не надано переконливих доказів, котрі б свідчили про те, що ОСОБА_2 рахувався членом колгоспного двору у період із 1972 по 1991 рік, а тому згідно з п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" зберіг право на майно, яке належало колгоспному двору, після припинення його існування.
Відмовляючи у цій частині вимог суд враховує, що обставини перебування/не перебування ОСОБА_2 у статусі члена колгоспного двору до введення в дію Закону України Про власність вже були предметом розгляду, зокрема у справі №293/2109/13-ц, і суди усіх трьох інстанцій не встановили та не підтвердили зазначену обставину.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінюючи докази у їх сукупності та кожен окремо суд критично ставиться до показань свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як достатніх та достовірних доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_2 у статусі члена колгоспного двору у період із 1972 по 1991 рік, оскільки такі показання стосувались обставин, що мали місце кілька десятиліть тому, свідкам ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не було відомо чи відноситься житловий будинок до колгоспного двору, а свідок ОСОБА_6 взагалі не згадала у якому селі знаходиться цей житловий будинок. До того ж жоден зі свідків не дав беззаперечних показань, що ОСОБА_2 мав статус члена колгоспного двору та брав участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору із 1972 по 1991 рік.. В свою чергу письмових доказів, які б спростували відомості, що містяться у погосподарських книгах за 1972-1990 р.р., а саме відсутність інших членів колгоспного двору крім його голови ОСОБА_3 , позивачем надано не було.
У зв`язку із цим та з огляду на наведені ОСОБА_1 у позовній заяві правові підстави позову, суд не вбачає підстав і для задоволення вимог щодо визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування як спадкоємця першої черги за законом, після померлого чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Суд також критично оцінює твердження ОСОБА_1 у позові про те, що її покійний чоловік після смерті матері вступив у фактичне володіння та управління майном, є власником спірного будинку, оскільки дані обставини спростовуються рішеннями судів у інших цивільних справах, що набрали законної сили, та у яких брали участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).
Так, рішенням Апеляційного суду Житомирської області від 17.12.2009 у справі №22ц/2691 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області про встановлення факту володіння будівлею на праві власності, факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно; за зустрічними позовами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 до територіальної громади Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області, ОСОБА_1 про встановлення факту володіння будівлею на праві власності, факту прийняття спадщини та визнання права власності на будинок в порядку спадкування було встановлено, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 не входить до складу спадщини, яка залишилась після смерті ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 29-32).
У справі за №293/2109/13-ц за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Вільської сільської ради Черняхівського району Житомирської області про встановлення факту володіння будинком та визнання права власності в порядку спадкування судами було встановлено, що ОСОБА_2 за життя не набув права власності на спірний будинок у встановленому законом порядку, а тому він не може входити до складу спадщини, що залишилась після його смерті (т. 1 а.с. 184-189).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Європейський суд з прав людини у ряді своїх справ (справи Брумареску проти Румунії , Пономарьов проти України , Христов проти України ) акцентував увагу на тому, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна сторона не має права вимагати перегляду цього рішення лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та ухвалення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення помилок і недоліків, а не для нового розгляду справи. Тому контрольну функцію Суду не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета оскарження не може бути підставою для нового розгляду справи.
Стосовно клопотання відповідача про застосування позовної давності до вимог позивача, то в цьому питанні суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Разом з тим, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого словами довідалася та могла довідатися у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знала про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.
Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
Відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Вказана позиція неодноразово висловлювалась Великою Палатою Верховного Суду та є сталою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) зазначено, що для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (пункти 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16). Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Представником відповідача до суду подавалась заява про застосуванням строку позовної давності (т. 1 а.с 181) із посиланням на те, що позивач вже зверталася до суду з різними позовними заявами про встановлення факту та визнання права власності на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 , і їй було відмовлено у задоволенні позову за безпідставністю. Зокрема, представник відповідача послався на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2016 року, котрою постановлено відхилити касаційну скаргу позивача.
Відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.
Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Дана правова позиція викладена у Постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
Суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог по суті виходить із того, що позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи, а тому позовну давність не застосовує як підставу для відмову у позові.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року по справі № 724/1721/17.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 120, 126, 548, 549, 563, ЦК УРСР, ст.ст. 15, 16, 256, 257, 261, 267, 1216, 1218 ЦК України, ст.ст. 2-5, 10-13, 76-82, 89, 141, 263-265, 279, 352, 354 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Богунський районний суд міста Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: Територіальна громада в особі Вільської сільської ради, адреса: Житомирська область, Черняхівський район, с. Вільськ, вул. Житомирська, 37 код ЄДРПОУ 04344200.
Третя особа: Черняхівська державна нотаріальна контора, адреса: Житомирська область, Черняхівський район, смт. Черняхів, вул. Шевченка, 4.
Дата складання повного судового рішення - 31.07.2020
Суддя
Суд | Богунський районний суд м. Житомира |
Дата ухвалення рішення | 22.07.2020 |
Оприлюднено | 05.08.2020 |
Номер документу | 90747340 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Богунський районний суд м. Житомира
Кузнєцов Д. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні