Рішення

від 03.08.2020 по справі 520/6889/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2020 р. справа № 520/6889/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0004709-5505-2021 від 04.02.2020 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що приміщення, яке є власністю позивача відповідно до норм ПК України, а саме п.п. ж п.п. 266.2.2. п. 266.2. ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування. Позивач є власником нежитлового приміщення, а саме телятника. Податковим органом при прийнятті спірних повідомлень-рішень не враховано та не визначено цільове призначення вказаних нежитлових приміщень (будівель), а відповідно не вірно застосовано ставки оподаткування. Виробники сільськогосподарської продукції визначаються як юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин. Визначення сільськогосподарського товаровиробника, наведене у статті 1 Закону України Про особливості страхування сільськогосподарської продукції з державною підтримкою , відповідно до якої сільськогосподарський товаровиробник юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі з власно-виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з постачання. Будівлі, які належать позивачу на праві приватної власності, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Ухвалою суду від 03.06.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх вимог зазначив про правомірність податкового повідомлення-рішення № 0004709-5505-2021 від 04.02.2020 року, оскільки ОСОБА_1 відповідно до облікових даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, є власником об`єкта нерухомого майна (телятника) : нежитлової будівлі загальною площею 164,9 кв.м.: за адресою: Харківська область, Первомайський район, с. Максимівка, яке відповідно ст. 266 ПК України є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати відповідно до п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є віднесення платника податків саме до четвертої групи суб`єктів господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, до якої позивач не відноситься, а тому спірне податкове повідомлення - рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки (кадастровий номер 6324586000:05:000:0011 за цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується витягом з ДРРПНМ про реєстрацію права власності № 80236656 від 13.02.2017 року.

Також, як вбачається з відомостей з реєстру прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі, телятника загальною площею 1946,00 кв.м. (частка власності 8/100), за адресою - АДРЕСА_2 (а.с. 62).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 регулярно подає податкові декларації про майновий стан і доходи, із зазначенням доходу із паю (а.с. 23-36) та сплачує податок з доходу фізичних осіб за пай, що підтверджується відповідними квитанціями (а.с. 37-44).

Головне управління ДПС у Харківській області на підставі підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК та відповідно до зазначених відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, визначило позивачу податкове зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2019 рік в сумі 2064,38 грн. згідно з податковим повідомленням - рішенням від 04.02.2020 року № 0004709-5505-2021.

Позивач, не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суб`єкта владних повноважень звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з п.п. 266.1.1. п. 266.1. ст. 266 ПК України, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до п.п. 266.3.1. та п.п 266.3.2. п. 266.3. ст. 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 26 ПК встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, підпунктом ж вказаного підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 26 ПК визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Правовий аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що її застосування передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Згідно з п.п. 14.1.235. п. 14.1. ст. 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 щодо цілей глави 1 розділу ХIV ПК не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін сільськогосподарський товаровиробник має інше змістовне навантаження.

Позивач вказав, що є сільськогосподарським товаровиробником.

Об`єктом нерухомості, який належить позивачу на праві приватної власності (телятник) і щодо якого контролюючим органом донараховано податкові зобов`язання, є будівлею/спорудою, призначеними для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд. ДК 018-2000 , затвердженого і введеного в дію наказом Держстандарту України від 17.08.2000р. №507, клас Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включає: будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси.

Відповідач також не оспорює призначення належних позивачу об`єктів нерухомості для безпосереднього використання у сільськогосподарській діяльності.

Суд зазначає, що у спірних правовідносинах підлягає до з`ясування питання щодо тлумачення норми підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а саме: чи встановлює ця норма обов`язок сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати такі будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, чи достатньо того, що вони відповідають критерію здатності такого об`єкта слугувати цілям сільськогосподарського товарного виробництва.

Звільнення від сплати податку та збору - це одна із форм надання податкової пільги (підпункт г пункту 30.9 статті 30 ПК України).

Відповідно до пункту 30.2 цієї статті 30 ПК України, підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Пільга, встановлена підпунктом ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Виходячи із буквального тлумачення цієї норми, з урахуванням значення слова призначення як мета використання чого-небуть , відповідати меті , можна зробити висновок, що будівлі і споруди, про які йдеться в цій нормі, повинні відповідати меті, способу та критеріям використання у сільськогосподарській діяльності. Вимоги, що будівлі і споруди повинні використовуватися (експлуатуватися) у сільськогосподарській діяльності текст цієї норми не містить.

На підтвердження висновку, що норма підпункту ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не ставить у залежність право на податкову пільгу від фактичного використання об`єкта нерухомості у сільськогосподарській діяльності, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, підпункт ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

В контексті наведеного суд ураховує, що Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 127 Будівлі нежитлові інші клас 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства ).

До будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", що включає підкласи: 1271.1 Будівлі для тваринництва ; 1271.2 Будівлі для птахівництва ; 1271.3 Будівлі для зберігання зерна ; 1271.4 Будівлі силосні та сінажні ; 1271.5 Будівлі для садівництва, виноградарства та виноробства ; 1271.6 Будівлі тепличного господарства ; 1271.7 Будівлі рибного господарства ; 1271.8 Будівлі підприємств лісівництва та звірівництва ; 1271.9 Будівлі сільськогосподарського призначення інші .

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно із ДК 018-2000 до групи (код 127) "Будівлі нежитлові" належить клас (код 1271) "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства", який включає будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси тощо. До класу (код 1272) " Будівлі для культової та релігійної діяльності" належать, зокрема, церкви, каплиці, мечеті, синагоги.

Тож із метою застосування норм підпункту 266.2.2 ПК до будівель, споруд сільськогосподарських товаровиробників, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1271 Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства (підкласи 1271.1-1271.9).

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що нежитлова будівля, телятник, загальною площею 19746 кв.м., розташована за адресою: (частка власності 8/100), за адресою - Харківська область, Первомайський район, с. Максимівка, вул. Суворівська, буд. 2 віднесено до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, тобто є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника.

Відповідачем приналежності належного позивачу об`єкту нерухомості до будівель сільськогосподарського призначення під час судового розгляду справи не заперечувалось.

Враховуючи вищезазначне, з огляду на те, що законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку, а відповідачем до суду не надано доказів стосовно того, що позивач впродовж 2019 року використовував належний йому на праві власності об`єкт нерухомості у будь-якій іншій, відмінній від сільськогосподарської, діяльності, приймаючи до уваги, що нерухоме майно позивача відноситься до нерухомсоіт сільськогосподарського товаровиробника, то суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені підпунктом ж вказаного підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 26 ПК України.

Вказана позиція суду по суті узгоджується із позицією ВС викладеною у постанові від 01.10.2019 року по справі № 0340/1905/18

Стосовно позиції відповідача відносно того, що оскільки ОСОБА_1 не перебуває на спрощеній системі оподаткування та не має статусу платника податків четвертої групи (сільськогосподарські товаровиробники) у відповідності до приписі в п. 291.4 ст. 291 ПК України, то на позивача, відповідно, не розповсюджуються пільги згідно п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення наведеного у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Застереження в підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України щодо цілей глави 1 розділу ХIV Податкового кодексу України не означає, що у інших випадках, передбачених цим Кодексом, термін "сільськогосподарський товаровиробник" має інше змістовне навантаження.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року (справа № 0340/1905/18), від 24 квітня 2020 року (справа №540/2206/19).

У відповідності до абз. 11 ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 № 2238-III, сільськогосподарський товаровиробник - фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Водночас, законодавцем, з метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року N 575-VI, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Поряд з цим на користь висновку, що нормою підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України передбачено податкова пільга, в тому числі і для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів" від 23.11.2018 № 2628-VIII підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України викладено в такій редакції: "ж) будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку".

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є юридичні і фізичні особи.

За наведених обставин, а також зважаючи на те, що відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, суд відхиляє доводи про те, що сільськогосподарським товаровиробником може бути лише юридична особа.

Таке застосування пп. ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України відповідає принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації (підпункт 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України), єдиного підходу до встановлення податків і зборів (підпункт 4.1.11 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України) і нейтральності оподаткування (підпункт 4.1.8 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Разом з викладеним необхідно вказати, що Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII, як і Законом України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким стаття 266 ПК України викладена в новій редакції та запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в Україні, законодавець не встановив обов`язку сільськогосподарського товаровиробника безпосередньо використовувати будівлі/споруди у сільськогосподарській діяльності, а умовою звільнення таких об`єктів від оподаткування визначив цільове призначення їх використання та встановив вичерпний перелік підстав, коли податкова пільга не надається, а саме: у випадках, коли нерухомість здається власниками в оренду, лізинг, позичку.

Аналогічна правова позиція щодо застосування підпункт ж підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 04.12.2018 (справа № 649/593/16-а), від 01.10.2019 (справа № 0340/1905/18), від 20.02.2020 (справа №820/3706/17).

Тобто, законодавець, не мав на увазі під сільськогосподарськими товаровиробниками, лише суб`єктів, визначених у п.14.1.235 ПК України, що в свою чергу, вказує на відсутність взаємозалежного зв`язку між необхідністю набуття фізичною особою статусу платника податків четвертої групи на спрощеній системі оподаткування у відповідності до приписі в п. 291.4 ст. 291 ПК України та отримання податкової пільги відповідно до п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України.

Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість вищезазначеної позиції відповідача, як підстави для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення від 04.02.2020 року № 0004709-5505-2021.

Інших підстав для формування вказаного рішення суб`єкта владних повноважень, відповідачем у відзиві на позов не зазначено.

Крім того, необхідно звернути увагу па практику Європейського Суду з прав людини, Так, зокрема, рішеннями Європейського суду з прав людини у справах Сєрков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого е можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 здійснює сільськогосподарське виробництво на власній земельній ділянці, з використанням нежитлового приміщення - телятника, отримує від такої діяльності дохід та звітує про це до податкового органу, у такому випадку він має право на пільгу, передбачену п. ж ст.266 Податкового кодексу України, відтак суд приходить до висноку про протиправність податкового повідомлення - рішення № 0004709-5505-2021 від 04.02.2020 року, яке підлягає скасуванню.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положеннями частини другої статті 77 вказаного Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "… адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 КАС України).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені обставини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Розподіл судових витрат проводиться у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 0004709-5505-2021 від 04.02.2020 року, яким ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нерухомого майна у розмірі 2064 ( дві тисячі шістдесят чотири) грн. 38 коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ 43143704).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.О. Горшкова