Постанова

від 22.07.2020 по справі 420/266/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/266/20 Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,

при секретарі Ішханяні Р.А.,

за участю представника позивача-адвоката Розенбойма Ю.О. та представника відповідача Чилей М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (м. Одеса, дата складання повного тексту рішення - 16.03.2020р.) по справі за адміністративним позовом Приватного багатопрофільного підприємства КИНГС до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

13.01.2020 року Приватне багатопрофільне підприємство КИНГС звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просило суд скасувати податкове повідомлення-рішення №0044191411 від 17.09.2019р. за формою Р , яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), код платежу 14010100 на загальну суму 528 534,56 грн. (з яких, 422827,56 грн. - за податковими зобов`язаннями та 105706,91 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне рішення податкового органу є неправомірним та передчасним, оскільки воно ґрунтується на припущеннях та необґрунтованих і помилкових висновках спірної перевірки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року (ухваленим в порядку спрощеного, письмового провадження ) адміністративний позов ПБП КИНГС - задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 17.09.2019 року №0044191411.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник ГУ ДПС в Одеській області 30.03.2020 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2020 року та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача (апелянта) підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Представник позивача в судовому засіданні суду 2-ї інстанції апеляційну скаргу категорично не визнав та мотивовано наполягав на залишенні її без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, виступи сторін та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних і остатніх підстав для її задоволення.

Судомами обох інстанцій встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ПБП КИНГС (код ЄДРПОУ 20970338 ) зареєстровано 28.03.1994р. Ізмаїльською РДА Одеської області та з 15.04.1994р. взято на податковий облік. 19.04.2005р. підприємство отримало свідоцтво платника ПДВ. Основний вид діяльності за КВЕД: 41.20 - будівництво житлових і нежитлових будівель ; 43.39 - інші роботи із завершення будівництва . Місцезнаходження підприємства: м.Ізмаїл, ул.Платова,14. Керівник: Кінєв Г.С.

У липні 2019 року посадовими особами ГУ ДФС в Одеській області, на підставі наказу №5312 від 05.07.2019р., проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПБП КИНГС (код ЄДРПОУ 20970338 ) з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ з контрагентом-постачальником ТОВ Дан Девелопмент Груп (код ЄДРПОУ 41986871 ) за грудень 2018 року, за результатами якої складено Акт №000417/15-32-14-11/20970338 від 25.07.2019 року, в якому було зафіксовано порушення підприємством позивача вимог п.44.1 ст.44, п.198.1,198.3 ст.198 ПК України, а саме здійснення безтоварних операцій з контрагентом-постачальником ТОВ Дан Девелопмент Груп , в зв`язку із чим, було занижено ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2018 року на суму 422827,65 грн.

29.08.2019 року позивач, не погодившись з висновками вказаного Акту перевірки, подав письмові свої заперечення на нього вих.№29/09/19-1.

Однак, відповідач своїм листом від 12.09.2019р. вих. №613/10/15-32-05-11-08 вказані вище заперечення до уваги не прийняв та залишив висновки Акту перевірки без змін.

17.09.2019 року уповноваженою особою ГУ ДПС в Одеській області, на підставі вказаних вище висновків акту перевірки, було прийнято податкове повідомлення-рішення №0044191411 за формою Р , яким підприємству позивача було збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ (код платежу 14010100 ) на загальну суму 528 534,56 грн., з яких 422 827,65 грн. - за основними податковими зобов`язаннями та 105 706,91 грн. - за штрафними (фінансовими ) санкціями (штрафами ).

Також, 17.12.2019 року рішенням ДПС України, за результатами адміністративного оскарження вказаного вище податкового повідомлення-рішення, скарга позивача від 18.10.2019р. була залишена без задоволення.

Не погоджуючись з такими діями та рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до окружного суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з неправомірності та передчасності спірного рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, в цілому погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Як слідує з положень п.1.1 ст.1 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI, з 01.01.2011р. він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до приписів п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім НБУ) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України , в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні ) та фактичні перевірки.

Як слідує зі змісту п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1-м цього пункту.

Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо ) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, з урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку повинні братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, слід зазначити, що у випадках, передбачених ст.216 ЦК України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному ст.50 цього Кодексу.

Так, відповідно до вимог п.44.2 ст.44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

При чому, слід вказати, що платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним пп.3 п.291.4 ст.291 ПКУ, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Так, згідно із п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення ) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку ), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків ), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує 20 мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років ), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків ), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує 20 мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років ), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років ).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років ), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків ), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує 20 мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту, до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг ), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Як слідує зі змісту приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю, постачання послуг, ввезення товарів на митну територію України, вивезення товарів за межі митної території України, постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Вимогами п.198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у т.ч . в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення ) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у т.ч. у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності ); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

А у відповідності до п.198.2 ст.198 ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, п.198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у т.ч. при їх імпорті ) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням ) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті ) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи ), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці 1 цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПКУ ).

Так, як видно з положень п.201.10 ст.201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою отримання продавцем зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування, що підлягає реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних покупцем, такий продавець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та розрахунок коригування в електронному вигляді. Такий розрахунок коригування вважається зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими продавцем.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних/розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 1095 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) відповідно до пп.191.1.2 п.191.1 ст.191 цього Кодексу оператором поштового зв`язку, експрес-перевізником.

Як визначено п.14.1.36 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням ) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

А згідно з абз.5,11 ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Статтею 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що цей Закон поширюється зокрема на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.3 цього ж Закону, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Також, ч.ч.1,2 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми ); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід вказати, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності, установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету безпосередньо регулюється Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затв. наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 ).

Так, відповідно до п.п.2.1,2.2 п.2 Положення №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи.

Згідно із п.п.2.4,2.5,2.13,2.14 п.2 вказаного Положення №88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі ), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка діє в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера або особи, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів. Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи ) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачі особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Але, при цьому, одночасно слід звернути увагу на те, що відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які безпосередньо склали та підписали ці первинні документи.

Таким чином, вищенаведені законодавчі положення пов`язують податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування ПДВ на суму понесених витрат (у т.ч. по сплаті (нарахуванню) ПДВ у ціні придбаних товарів (робіт, послуг)) з реальним виконанням господарської операції та наявністю первинних документів (зокрема, в 1-у чергу податкових накладних ), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі її виконання.

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, 14.12.2018р. між ПБП КИНГС (Замовник) та ТОВ Дан Девелопмент Груп (Виконавець) було укладено договір підряду №12 (т.1 а.с.82-87 ), предметом якого було виконання робіт з розширення спортивного майданчика для міні-футболу з штучним покриттям за адресою: м.Болград, площа 28 червня, 26Б.

Крім того, як видно з матеріалів справи, до вказаного вище договору підряду, сторонами, окрім іншого, було підписано договірну ціну на виконання робіт - розширення спортивного майданчика для міні-футболу зі штучним покриттям з корегуванням у 2018 році та з підсумковою відомістю ресурсів.

На підтвердження реального виконання вказаного вище договору підряду №12, представником позивача було надано як до перевірки, так і до суду 1-ї інстанції, належним чином оформлені та завірені документи: договір підряду №12 від 14.12.2018р., підписаний директором ПБП КИНГС ОСОБА_1 та директором ТОВ Дан Девелопмент Груп ОСОБА_2 , зареєстровану в ЄДРПН податкову накладну (сума ПДВ - 456671,48 грн .), договірну ціну на виконання підрядних робіт, довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, акт приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2018 року, Акт вартості устаткування, що придбавається виконавцем робіт, підсумкова відомість ресурсів, оборотно-сальдові відомості по рахункам 3711, 631, 903 за грудень 2018р.

Оплата ж коштів за виконані будівельні роботи здійснювалася позивачем у безготівковій формі та підтверджена наявними у справі копіями платіжних доручень та реєстром документів по р/рахунку ПБП КИНГС в ПАТ МТБ Банк , контрагент - ТОВ Дан Девелопмент Груп за період з 01.01.2018р. по 21.06.2019р.

Окрім того, як видно з матеріалів справи, вищевказану господарську операцію позивач відобразив в своєму бухгалтерському обліку за грудень 2018р., а сплачені на користь ТОВ Дан Девелопмент Груп кошти (в т.ч. і сплачену до бюджету суму ПДВ ), відповідно, відобразив у власному податковому кредиті.

При цьому, необхідно зазначити про те, що укладання вказаного вище договору підряду №12 було економічно обумовлено тим, що ПБП КИНГС , після перемоги у тендері (протокол №123 від 06.11.2018р .), 19.11.2018 року прийняло на себе зобов`язання із виконання підрядних робіт з реконструкції по розширенню вказаного вище спортивного майданчику на користь та за замовленням Болградської міської ради Одеської області.

Так, вказані зобов`язання позивача знайшли своє відображення у договорі підряду №295 від 19.11.2018р., укладеному між підприємством позивача в особі директора ОСОБА_1 та Болградською міською радою Одеської області в особі Болградського міського голови Димитрієва С.Г. (т.1 а.с.113 ).

Як встановлено по справі, до вказаного вище договору між сторонами було оформлено також Технічне завдання на закупівлю робіт , Договірну ціну на виконання робіт - розширення спортивного майданчика для міні-футболу зі штучним покриттям (т.б. реконструкція, а не нове будівництво з 0 ) за адресою: пл.28 червня,26Б, м.Болград - реконструкція корегування в 2018 році, з пояснювальною запискою, локальним кошторисом на будівельні роботи №2-1-1, локальним кошторисом на будівельні роботи №2-1-2 та підсумковою відомістю ресурсів.

Також, судовою колегією з матеріалів справи встановлено, що 19.12.2018 року між підприємством позивача та Болградською міською радою Одеської області було укладено Додаткову угоду №1 до вказаного договору підряду, якими було викладено у новій редакції договірну ціну (додаток 3) та технічне завдання у зв`язку з виявленням змін об`ємів будівельних робіт за взаємною згодою сторін (т.1 а.с.156 ).

Також, 19.12.2018 року між ПБП КИНГС та Болградською міською радою Одеської області було укладено Додаткову угоду №2 до вказаного вище договору підряду від 19.11.2018р., якою зокрема було зменшено суму договору та викладено у новій редакції пункт 4.1. цього договору щодо його ціни (т.1 а.с.159 ).

Укладання вказаних додаткових угод було обумовлено встановленням в процесі виконання робіт змін об`ємів будівельних робіт, що не спричинить за собою збільшення вартості договірної ціни. Про вказану обставину позивач повідомив Болградську міську раду Одеської області листом від 18.12.2018р. №35, додавши до нього Акт технічного обстеження, складений та підписаний членами відповідної комісії, до складу якої входили представники позивача, Болградської міської ради Одеської області, технічного та авторського наглядів (т.1 а.с.160 ).

В подальшому, з огляду на вказані вище додаткові угоди, між позивачем та Болградською міською радою Одеської області було підписано відкориговану, з урахуванням додаткових угод, Договірну ціну на виконання робіт - розширення спортивного майданчика для міні-футболу зі штучним покриттям , з пояснювальною запискою, локальним кошторисом на будівельні роботи №2-1-1, локальним кошторисом на будівельні роботи №2-1-2, підсумковою відомістю ресурсів (т.1 а.с.162-185 ).

Отримання позивачем оплати за виконання на користь та на замовлення Болградської міської ради Одеської області вказаних вище підрядних робіт згідно договору від 19.11.2019 року підтверджується платіжними дорученнями та реєстром документів по р/рахунку позивача в ПАТ МТБ Банк , контрагент - Болградська міська рада Одеської області за період з 01.01.2018р. по 21.06.2019р. (т.1 а.с.186 ).

При цьому, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, одночасно вважає за необхідне звернути увагу на те, що вказані вище угоди позивача із даними контрагентами (т.б. договір №295 від 19.11.2018р. та договір №12 від 14.12.2018р. ) у встановленому законом судовому порядку нечинними чи фіктивними до цього часу не визнані, а відповідачем, в свою чергу, доказів зворотного не надано.

Крім того, як вже зазначалося вище, чинне податкове законодавство передбачає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При чому, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

В той же час, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а також певні несуттєві недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій взагалі та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, у власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Також, необхідно зауважити й про те, що норми діючого податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) ) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись виключно на сукупності усіх доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Слід вказати, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03.10.2019р. по справі №813/4079/15.

Крім того, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, необхідно враховувати й зміст приписів ч.2 ст.71 КАС України, відповідно до якої, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається виключно на суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у разі надання контролюючим органом доказів, які і свідчать, що платником податків не було відображено у податковому обліку та задекларовано отриманий прибуток, або документи, на підставі яких платник податків задекларував свої податкові зобов`язання, у тому числі сформував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.1 ст.71 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Судова колегія, враховуючи вищевикладені законодавчі положення та уважно дослідивши надані сторонами докази, вважає необхідним вказати на те, що під час проведення спірної перевірки податковим органом не було чітко зазначено про невідповідність первинних бухгалтерських документів, що підлягають складанню вимогам чинного законодавства, також не зазначено про відсутність будь-якої первинної документації, яка є обов`язковою для складання під час здійснення господарської діяльності.

Натомність, як у спірному акті перевірки, так і в судових засіданнях суду 1-ї та 2-ї інстанцій, представником відповідача фактично не заперечується факт укладання відповідних угод (т.б. договорів підряду ), факт повного виконання будівельних робіт з реконструкції спортивного майданчика (який прийнятий в експлуатацію та вже давно використовується ) та факт проведення повної оплати за цими угодами.

При цьому, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не приймає до уваги та оцінює критично доводи представника відповідача про те, що у довідці про вартість виконаних будівельних робіт та витрат відсутній обов`язковий реквізит - дата складання документу, а в акті приймання виконаних робіт - не зазначено посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції (т.б. наявні лише ПІБ та підписи) та дата складання, що, в свою чергу, свідчить про порушення вимог щодо складання первинних документів, у зв`язку з чим, на думку відповідача, неможливо встановити згідно даних документів, коли саме було здійснено прийняття виконаних будівельних робіт та в якому звітному періоді ця операція має бути відображена в облікових регістрах бухгалтерського обліку, оскільки на 1-й сторінці Акту приймання будівельних робіт №1 (ф. №КБ-2в ) лише вказано за який період його виписано, т.б. за грудень 2018р.

Так, оскільки в цьому Акті містяться прізвища, ініціали та підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення (т.б. керівників ПБП КИНГС ОСОБА_1 та ТОВ Дан Девелопмент Груп Пенязь О .В . ), то на думку колегії суддів, ці дані цілком дозволяють встановити наявність правового зв`язку між вказаними особами, т.б. між підприємством позивача та його контрагентом - ТОВ Дан Девелопмент Груп .

До того ж, ідентифікувати осіб, які підписали вказані вище акти можливо і за допомогою даних відкритого Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяги від 11.01.2020р. №1006176369 і №100617759 ), згідно з якими, керівником ТОВ Дан Девелопмент Груп є ОСОБА_2 , який обіймає посаду директора, а керівником ПБП КИНГС є його власник - ОСОБА_1 (т.1 а.с.19-20,185-186 ).

Що стосується відсутності в Акті приймання будівельних робіт №1 дати його складання, то на думку суду, даний факт є несуттєвим недоліком цього документу, оскільки як в судових засіданнях суду 1-ї та 2-ї інстанцій, так і у спірному акті перевірки, цю дату було чітко встановлено - 20.12.208р. та, в свою чергу, додатково підтверджено листом Болградського міського голови від 17.07.2020р. (вих.№972/08.. ).

Також, суд ще раз наголошує, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Так, як встановлено з матеріалів справи та вже зазначалося вище, позивач має обсяг первинних документів, які не дають підстав вважати, що господарські операції з його контрагентами є нереальними. До того ж, податковим органом у своєму акті перевірки не було наведено жодних фактів та доказів, які свідчать про неправильність чи невідповідність вказаних первинних документів фактичним обставинам укладених правочинів.

В даному випадку, податковий орган, відповідно до принципу офіційності, повинен довести в суді фіктивність спірних господарських операцій, як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

При цьому, слід вказати, що аналогічна правова позиція з цього питання викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018р. у справі №817/149/17 та від 29.03.2018р. у справі №813/2758/16.

Окрім того, також необхідно звернути увагу й на той факт, що відповідачем, в порушення вимог ч.2 ст.77 КАС України, не було належним чином доведено, що на момент здійснення спірних господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтва платника ПДВ.

Так, навпаки, як вбачається з матеріалів справи, контрагент позивача - ТОВ Дан Девелопмент Груп (код ЄДРОУ 41986871 ) зареєстровано 07.03.2018р. Києво-Святошинською РДА Київської області, з цієї ж дати знаходиться на податковому обліку в ГУ ДФС у Київській області, а з 01.05.2018р. являється платником ПДВ. Основний вид діяльності даного підприємства за КВЕД: будівництво житлових, нежитлових та інших будівель .

При чому, одночасно слід зауважити й про те, що ТОВ Дан Девелопмент Груп як на момент укладання спірних угод, так і на цей час, згідно даних ЄДР ЮО та ФОП, значиться зареєстрованою юридичною особою, в стані припинення не знаходиться та свідоцтво ПДВ у нього досі не анульовано.

Також, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, виходить ще й з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника податків обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, та не зобов`язує його перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як відносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція суду 2-ї інстанції відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 16.01.2018р. у справі №К/9901/25587/18.

Можлива ж відсутність у контрагента позивача власних трудових ресурсів або виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, теж не свідчить про неможливість виконати передбачені угодами будівельні роботи та не є достатньою і беззаперечною підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Тобто, у якій же саме спосіб підрядник виконував свої договірні зобов`язання перед підприємством позивача фактично є його власною та індивідуальною відповідальністю, а тому, у разі порушень цим підприємством-підрядником під час здійснення спірних господарських операцій вимог трудового чи податкового законодавства, це не може бути належними і достатніми підставами для позбавлення покупця-замовника (яким є позивач ) права на віднесення сплачених на його користь коштів до податкового кредиту та валових витрат.

Отже, на думку суду, відповідач, в даному конкретному випадку, невиправдано спрощує процес доведення фактів відсутності реальних господарських операцій та фактично перебільшує юридичне значення податкової інформації з власних Баз даних, яка, в свою чергу, носить виключно інформативний характер та не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, оскільки зустрічна перевірка контрагента проведена не була.

Таким чином, позивач, як платник податків, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним особисто податку до бюджету відповідно до законодавства України і відповідно, він не може нести будь-яку юридичну відповідальність за порушення його контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентами первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24.01.2018р. у справі №824/942/13 та від 14.03.2018р. у справі №803/1198/16.

Крім того, Верховний Суд у своїй постанові від 07.08.2018 року у справі №808/760/16 зазначив, що відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає взагалі можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу ), а основні та транспортні засоби можуть перебувати у постачальника на праві оренди або в лізингу.

При цьому, апеляційним судом також враховується і рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України ( 2007 рік, заява №803/02 ) та Булвес АД проти Болгарії ( 2009 рік, заява №3991/03 ), які, відповідно до ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , підлягають застосуванню судами, як джерела права, у зі змісту яких вбачається, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, судова колегія, як і окружний суд, зазначає, що встановивши за даними власних інформаційних систем факт обриву ланцюга постачання товарів (робіт) , контролюючий орган не здійснив будь-яких дій, направлених на отримання документального підтвердження відповідних обставин.

Отже, за таких обставин, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості спірних господарських операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб, інформації АІС "Податковий блок", а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Посилання ж представника відповідача на припущення у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту є неприйнятними, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12.04.2018 р. справа №804/698/26 ).

Що ж стосується посилання податкового органу в обґрунтування своєї позиції на наявність кримінальних проваджень та пояснення свідків, то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, не може прийняти до уваги ці обставини, оскільки представником відповідача не надано до суду 1-ї та 2-ї інстанцій жодних підтверджень щодо наявності набравших законної сили вироків щодо посадових осіб підприємства позивача або його контрагентів.

Тобто, надана відповідачем інформація про наявність кримінальних проваджень №12018160270000475 та №332018100060000023, по яких досудове розслідування триває з 12.09.2018р. і 28.02.2018р. відповідно, без остаточних вироків (або постанов), не може прийматися судами до уваги як належний доказ вини позивача.

Дана позиція суду не суперечить і приписам ч.2 ст.74 та ч.6 ст.78 КАС України.

Також, судова колегія вважає за необхідне вказати й на те, що сам по собі факт порушення кримінальної справи за фактом розтрати посадовими особами Болградської міськради та ПБП КИНГС бюджетних коштів та отримані в рамках цього кримінального провадження свідчення керівника ТОВ Дан Девелопмент Груп ОСОБА_2 (протокол допиту свідка від 28.10.2019р., на який лише посилається відповідач у своїх письмових запереченнях на позов ), в яких останній до речі підтвердив факт виконання його підприємством спірних підрядних будівельних робіт з реконструкції майданчика, не є належними і беззаперечними доказами, що підтверджують відсутність реальних правових наслідків сумнівної (на думку відповідача ) господарської операції, проведеної позивачем та його контрагентом.

Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи, а також приймаючи до уваги умови укладених договорів та специфіку придбаних робіт (послуг) у контрагентів, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач має в наявності та надав суду усі необхідні та належним чином оформлені первинні документи, які в сукупності фактично свідчать про реальність вчинення та повного виконання спірних господарських операцій, натомість як доводи контролюючого органу, в свою чергу, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст.204 ЦК України презумпції правомірності правочину та вимог ч.2 ст.77 КАС України, останній мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази на підтвердження своєї позиці щодо безпідставності задекларованого позивачем податкового кредиту сформованого за господарськими операціями, які в реальності нібито не виконувались.

До того ж, суд 2-ї інстанції, як і окружний суд, також звертає увагу і на неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого, що, в свою чергу, підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини ( Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03) і Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства (рішення від 25.11.1999р.) ).

Вказані вище рішення Європейського суду з прав людини у податкових спорах не дозволяють поставити публічний інтерес (наповнення бюджету ) вище приватного (свобода господарської діяльності та захист права власності ) та, в свою чергу, чітко визначає правило індивідуальної відповідальності добросовісного платника податків, який не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом і, при сплаті ПДВ має розраховувати на використання свого податкового кредиту в порядку, визначеному податковим законодавством.

Таким чином, усі претензії контролюючого органу до зазначеного вище контрагента позивача є передчасними та фактично носять загальний, неконкретний і абстрактний характер, а також ґрунтуються виключно на припущеннях.

Позивач же, в свою чергу, в судових засіданнях судів 1-ї та 2-ї інстанцій довів, що здійснені ним господарські операції із вказаними контрагентами мали реальний характер, а придбані та виконані підрядні роботи підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, спричинили реальні зміни його майнового стану та були належним чином відображені у податковій звітності.

Окрім того, в наявних матеріалах справи не містяться жодні докази наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

За таких обставин, висновок податкового органу про безтоварний або нереальний характер спірних операцій ґрунтується лише на припущеннях, неправильній юридичній оцінці обставин справи та не підтверджений належними і беззаперечними доказами.

Отже, оскільки зроблені у спірному Акті перевірки висновки є поверховими та передчасними, а всі претензії до взаємовідносин контрагентів фактично носять загальний та неконкретний характер, то колегія суддів приходить до аналогічного, що і суд 1-ї інстанції висновку про наявність усіх законних підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0044191411 від 17.09.2019р., як протиправного.

І на останнє, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити на тому, що згідно з вимогами цивільного та податкового законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України ) та презумпція правомірності рішень платника податку (пп.4.1.4 п.4.1.ст.4 ПКУ ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача не виконав своїх податкових зобов`язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, і платник податків (замовник робіт ), в свою чергу, в даному випадку, не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При чому, одночасно також слід зазначити й про той факт, що вищенаведені висновки апеляційного суду повністю узгоджуються як з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними зокрема, в постановах від 01.06.2010р. (справа №21-573во10 ), від 31.01.2011р. (справа №21-47а10 ), так і позицією Верховного Суду, висловленою зокрема, в постановах від 17.01.2018р. (справа №804/2529/18 ), від 24.01.2018р. (справа №824/942/13а ), від 20.02.2018р. (справа №817/149/17 ), від 14.03.2018р. (справа №803/1198/16 ), від 27.03.2018р. (справа №816/809/17 ), від 12.04.2018р. (справа №804/698/16 ), від 07.08.2018р. (справа №808/760/16 ), від 31.01.2019р. (справа №802/548/15-а ), від 03.10.2019р. (справа №813/4079/15 ) та інш. при вирішенні спорів цієї категорії, а також з практикою Європейського Суду з прав людини (справи Інтерсплав проти України (2007 рік, заява №803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03) ).

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються виключно на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 27.07.2020р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: І.П. Косцова

В.О. Скрипченко