Постанова

від 28.07.2020 по справі 640/19108/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19108/19 Головуючий у 1 інстанції - Шулежко В.П.

Суддя-доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Рагімовій Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-2000 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2020 за клопотанням товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-2000 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-2000 до виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ТОВ Граніт-2000 звернулось до суду першої інстанції з позовом в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.08.2019 № 1448 Про відмову в продовженні строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами ;

- зобов`язати виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) оформити продовження строку дії дозволу № 40667-14 на розміщення об`єкта зовнішньої реклами, а саме щита, що стоїть окремо (суперсайта) розміром 5,00X12,00 м, що розміщений на Столичному шосе (напроти вул. Фестивальна) у Голосіївському районі м. Києва, та видати позивачу новий бланк дозволу на розміщення вказаного об`єкта зовнішньої реклами на строк до 03.11.2024.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020, позов задоволено.

05.05.2020 ТОВ Граніт-2000 звернулось до суду першої інстанції з клопотанням про встановлення судового контролю, в якому просить встановити судовий контроль за виконанням рішення по справі № 640/19108/19 та зобов`язати виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) подати звіт про виконання судового рішення, встановивши десятиденний строк на подання такого звіту про виконання судового рішення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2020 у задоволенні клопотання ТОВ Граніт-2000 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати її, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та прийняти нове рішення, яким клопотання ТОВ Граніт-2000 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що оскільки станом на час розгляду даної заяви не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, та відсутні докази, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, то підстави для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення відсутні.

Апелянт в своїй скарзі зазначає, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно досліджено обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами положень статей 129 та 129-1 Конституції України обов`язковість рішень суду визначена як одна з основних засад судочинства. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи, що забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у рішенні від 15 травня 2019 року №2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі "Валерій Фуклєв проти України" від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України" від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі "Apostol v. Georgia" від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Судом можуть бути вжиті заходи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статями 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення:

1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду;

2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, згідно з положеннями частин першої та другої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 235/7638/16-а та ухвалах Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 807/2358/15, від 17.10.2019 у справі № 826/12592/14.

Разом з тим, КАС України не встановлює з яких підстав на суб`єкта владних повноважень може бути покладено обов`язок щодо подання звіту про виконання судового рішення.

За змістом норм статті 129-1 Конституції України, статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо обов`язковості судового рішення такою підставою є обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення.

Як вже було зазначено вище, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.02.2020, визнано протиправним та скасовано розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.08.2019 № 1448 Про відмову в продовженні строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами ; зобов`язано виконавчий орган Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 00022527) оформити продовження строку дії дозволу № 40667-14 на розміщення об`єкта зовнішньої реклами, а саме Щит, що стоїть окремо, розміри 5.000х12.000 заг.пл. 120.0000 кв.м., кількість площин 2, зовнішнє підсвічування , що розміщений на Столичному шосе (напроти вул. Фестивальна) у Голосіївському районі м. Києва та видати позивачу новий бланк дозволу на розміщення вказаного об`єкта зовнішньої реклами на строк до 03.11.2024.

22.05.2020 Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 640/19108/19 виданий виконавчий лист з виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019.

У силу вимог статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Так, згідно вимог статті 63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів відкриття виконавчого провадження щодо виконавчого листа у справі № 640/19108/19 з виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019 та позивачем не зазначено, що державна виконавча служба вчиняє можливі протиправні дії або бездіяльність, пов`язані з неналежним виконанням зазначеного судового рішення.

Більше того, колегія суддів зауважує, що в разі відкриття виконавчого провадження щодо виконавчого листа у справі № 640/19108/19 з виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2019, матеріали справи не містять доказів закінчення державним виконавцем вказаного виконавчого провадження у зв`язку з безпідставним невиконанням боржником (відповідачем у справі) вказаного судового рішення.

Отже, оскільки в клопотанні ТОВ Граніт-2000 не наведено, а колегією суддів не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання такого рішення, то підстави для застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 826/6528/18 та в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 06.05.2019 у справі № 826/9960/15.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю у даній справі.

При цьому, аргументи апеляційної скарги позивача є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було винесене законне та обґрунтоване рішення, яке не підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Граніт-2000 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.05.2020 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст постанови виготовлений 03.08.2020.