Рішення

від 04.08.2020 по справі 910/18181/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2020Справа № 910/18181/19 Господарський суд міста Києва у складі:

Судді - Бондаренко-Легких Г. П.,

за участю секретаря - Рєпкіна Ю.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс (79014, вул. Ніщинського, буд 35, м. Львів; ідентифікаційний код: 39744357)

До Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (01001, вул. Грушевського, буд. 1 Д; ідентифікаційний код: 14360570)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Меноріта (49100, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 120; ідентифікаційний код; 36575022)

Про визнання недійсними договору поруки № 4М12090И/П від 08.11.2016

За участі представників сторін:

Від позивача: Шубак О.І., адвокат, ордер ВС № 1031568 від 24.07.20;

Від відповідача: Яковенко О.О., адвокат, дов. № 6 від 23.03.2020;

Від третьої особи: не з`явилась

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" (далі - позивач), звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору поруки №4М12090И/П від 08.11.2016.

Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач зазначає, що 08.11.2016 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" укладено кредитний договір №4С16114Г на отримання позики у розмірі 4 600 000 000,00 (чотири мільярди шістсот мільйонів) грн. для фінансування своєї поточної господарської діяльності. Згодом, між позивачем та відповідачем було укладені наступні договори поруки, а саме:

- договір поруки №4С14308И/П від 08.11.2016, згідно якого ТОВ "Софт-Альянс" поручився перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Скайбуд ЛТД" своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом за кредитними договорами №4С14311И та №4С14308И від 09.09.2014;

- договір поруки №4М12090И/П від 08.11.2016, згідно якого ТОВ "Софт-Альянс" поручився перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Меноріта" своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом за кредитними договорами №4М15015И від 27.01.2015, №4М14041М від 29.01.2014, №4М12090И від 27.03.2012 (оскаржуваний договір);

- договір поруки №4М11303И/П від 08.11.2016, згідно якого ТОВ "Софт-Альянс" поручився перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Меноріта" своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом за кредитними договорами №4М16023Д від 28.04.2016, №4М12051И від 09.02.2012, №4М13241И від 16.04.2013, №4М12114И від 05.04.2012, №4М15062И від 20.02.2015, №4М14166И від 19.02.2014, №4М11303И від 28.04.2011;

- договір поруки №4К12048И/П від 08.11.2016, згідно якого ТОВ "Софт-Альянс" поручився перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Картсервіс" своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом за кредитними договорами №4К12048И від 09.02.2012, №4К12213И від 23.07.2012;

- договір поруки №4Д12105И/П від 08.11.2016, згідно якого ТОВ "Софт-Альянс" поручився перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Дізар" своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом за кредитними договорами №4Д12105И від 04.04.2012, № 4Д14164И від 17.02.2014, №4Д15063И від 20.02.2015, №4Д13256И від 19.04.2013, №4Д13521И від 23.08.2013;

- договір №4Р12253И/П від 08.11.2016, згідно якого ТОВ "Софт-Альянс" поручився перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Річ-Ойл" своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплату відсотків за користування кредитом за кредитними договорами №4Р3392И від 25.06.2013, №4Р13391И від 21.06.2013, №4Р122593И від 11.10.2012.

У зв`язку з тривалим невиконанням АТ КБ "Приватбанк" умов п. 8., 10. Договорів поруки, останній не мав на меті передати ТОВ "Софт-Альянс" документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для ТОВ "Софт-Альянс" активів, а лише використовувало інформацію про такі активи для спонукання ТОВ "Софт-Альянс" укласти кредитний договір та договори поруки з метою виконання плану трансформації (реструктизації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк" (на виконання вимог Національного Банку України), чим ввів ТОВ "Софт-Альянс" в оману про існування у АТ КБ "Приватбанк" договорів , укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ "Софт-Альянс" до укладення з АТ КБ "Приватбанк" договору поруки №4М12090И/П від 08.11.2016, згідно якого ТОВ "Софт-Альянс" поручився перед ПАТ КБ "Приватбанк" за виконання ТОВ "Меноріта" своїх зобов`язань перед банком з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, визначені кредитним договором.

Звертаючись до суду із позовною заявою, позивач просить визнати недійсним договір поруки №4М12090И/П від 08.11.2016 укладений між ТОВ "Софт-Альянс" та АТ КБ "Приватбанк".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" без руху, встановлено позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви, визначених ухвалою суду.

08.01.2020 від позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, якою останній усунув недоліки позовної заяви, встановлені ухвалою суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 було відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження та підготовче судове засідання призначено на 25.02.2020.

05.02.2020 через відділ канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (№ б/н від 04.02.2020), в якому відповідач просив суд в задоволенні позову відмовити повністю та задовольнити клопотання про витребування доказів у ТОВ СОФТ-АЛЬЯНС

25.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив (№ б/н від 21.02.2020).

25.02.2020 від позивача через відділ канцелярії суду надійшло два клопотання про витребування доказів у АТ Комерційний банк Приватбанк , а саме позивач просив витребувати у відповідача документи, а саме витяг з фінансової звітності АТ КБ Приватбанк за 2015 і 2016 роки та рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2018 у справі № 910/7514/18, а також клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариство з обмеженою відповідальністю Меноріта .

В судовому засіданні 25.02.2020 суд ухвалив задовольнити клопотання про залучення до участі у справі Товариства з обмеженою відповідальністю Меноріта в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача. Відмовити у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів та в поновленні пропущеного процесуального строку на подання таких клопотань. Крім того, суд ухвалив продовжити строк підготовчого провадження у справі на 30 днів та відкласти підготовче судове засідання на 17.03.2020.

16.03.2020 від позивача надійшла заява з доказами надсилання третій особі у справі позовної заяви та відповіді на відзив.

17.03.2020 через відділ канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадження у місті Києві карантину.

В судове засіданні 17.03.2020 відповідач не прибув, суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити розгляд справи по суті на 07.04.2020.

07.04.2020 від відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадження у місті Києві карантину.

В судове засідання 07.04.2020 учасники справи не прибули, позивач про причину неявки не повідомив. Суд на місці ухвалив відкласти судове засідання по суті на 12.05.2020.

12.05.2020 від позивача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

12.05.2020 від відповідача засобами електронного зв`язку надішли пояснення, в яких останній просив долучити заперечення проти відповіді на відзив на позовну заяву до матеріалів справи та у задоволенні позову відмовити повністю.

В судове засідання 12.05.2020 позивач не з`явився про причини неявки повідомив. Суд на місці ухвалив відкласти судове засідання по суті справи на 16.06.2020.

15.06.2020 від позивача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. 20.05.2020 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в паперовому вигляді.

15.06.2020 суд повідомив телефонограмою учасників справи про те, що засідання, призначене на 16.06.2020 не відбудеться.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 року, сторін у справі повідомлено про те, що судове засідання по суті справи, призначене на 16.06.2020, не відбулося, та судове засідання по суті справи перенесено на 04.08.2020.

В судове засідання по суті справи, призначене на 04.08.2020 року, з`явились представники сторін, представник третьої особи в судове засідання не з`явився.

В ході розгляду справи по суті, позивач підтримав заявлені позовні вимоги, а відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив.

судом проведено дослідження доказів по справі та після виступів в сторін в судових дебатах оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 08.11.2016 між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як кредитором, було укладено кредитний договір №4С16114Г (далі - Договір), предметом якого було надання позивачеві відновлювальної кредитної лінії - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної в п. А.3 договору (27 листопада 2024 р.), у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

Ліміт кредитного договору складав 4 600 000 000, 00 (чотири мільярди шістсот мільйонів гривень 00 коп.) на наступні цілі: фінансування поточної діяльності позивача.

Матеріали справи містять докази щодо перерахуванням банком 09.11.2016 на рахунок позивача у справі кредитних коштів у розмірі 4 499 326 456 (чотири мільярди чотириста дев`яносто дев`ять мільйонів триста двадцять шість тисяч чотириста п`ятдесят шість) грн 12 коп., зокрема, копію платіжного доручення № 26 від 09.11.2016, згідно якого позичальник отримав кошти у вказаному розмірі для фінансування своєї поточної господарської діяльності, у відповідності до умов кредитного договору № 4С16114Г від 08.11.2019.

Позивач зазначає, що його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору №4Л16111Г від 08.11.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в рамках реалізації Плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ. Для виконання такого плану представники відповідача та позивача погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії, шляхом укладання кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та банком 08.11.2016 укладено кредитний договір № 4С16114Г та договори поруки № 4С14308И/П, № 4М12090И/П , № 4М11303И/П, № 4К12048И/П, № 4Д12105И/П, № 4Р12253И/П. Такі дії були направлені на отримання прибутку позивачем від реалізації активів, якими були забезпечені зобов`язання третіх осіб, за яких поручався позивач, або набуття права власності на них, так як зі слів банку сукупна вартість активів, що передані такими третіми особами в якості забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищує заборгованість таких осіб перед банком.

Загальна сума зобов`язань, за які поручився позивач за вказаними вище договорами поруки складала 4 499 326 456, 12 грн. За твердженням позивача, позивач виконав зобов`язання як поручитель на загальну суму 4 499 326 456, 12 грн, зокрема, за наступних боржників:

ТОВ "СКАЙБУД ЛТД" за кредитними договорами №4С14311И від 09.09.2014 та № 4С14308И від 04.09.2014, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 584 073 198,84 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 25 (227 398 026, 66 грн) та 24 від 09.11.2016 (356 675 198, 84 грн);

ТОВ "МЕНОРІТА" за кредитними договорами №4М15018И від 27.01.2015, №4М14041И від 29.01.2014 та № 4М12090И від 27.03.2012, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 100 089 723, 73 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 22 (18 986 855, 06 грн), № 21 (48 070 858, 90 грн) та № 20 від 09.11.2016 (33 032 009, 75 грн);

ТОВ "МЕЛІТАС" за кредитними договорами №4М16023Д від 28.04.2016, №4М12051И від 09.02.2012, №4М13241И від 16.04.2013, №4М12114И від 05.04.2012, №4М15062 від 20.02.2015, №4М14166И від 19.02.2014 та № 4М11303И від 28.04.2011, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 1 652 041 054, 43 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 19 (576 084 108, 74 грн), № 18 (769 65 777, 78 грн), № 16 (117 255 303, 55 грн), № 15 (77 607 869, 58 грн), № 18 (18 128 438, 78 грн), № 17 (48 065 755, 23 грн) та № 17 від 09.11.2016 (45 733 800, 77 грн);

ТОВ "КАРТСЕРВІС ПЛЮС" за кредитними договорами №4К12048И від 09.02.2012 та № 4К12213И від 23.07.2012, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 963 895 393, 23 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 17 (142 761 219, 36 грн) та №15 від 09.11.2016 (821 134 173, 87 грн);

ТОВ "ДІЗАР" за кредитними договорами №4Д12105И від 04.04.2012, №4Д14164И від 17.02.2014, №4Д15063И від 20.02.2015, №4Д13256И від 19.04.2013 та № 4Д13521И від 23.08.2013, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 522 779 531, 13 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 14 (76 086 873, 15 грн), № 13 (51 025 324, 26 грн), №10 (76 593 943, 52 грн), №11 (17 847 414, 68 грн) та №12 від 09.11.2016 (301 225 975, 52 грн);

ТОВ "РІЧ-ОЙЛ" за кредитними договорами №4Р3392И від 25.06.2013, №4Р13391И від 21.06.2013 та № 4Р122593И від 11.10.2012, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному кредитному договорі, сплативши загалом 676 447 513, 76 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 23 (17 757 175, 08 грн), № 22 (31 000 010, 83 грн) та №23 від 09.11.2016 (627 690 327, 85 грн);

Сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, що була погашена ТОВ "Софт-Альянс" за вищезазначеними договорами поруки.

Предметом оскарження у даній справі є договір поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016, який позивач просить визнати недійсним з підстав того, що його було укладено позивачем внаслідок введення його в оману щодо існування у Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕНОРІТА" ліквідних активів, а отже введено в оману щодо можливості одержання прибутку позивачем в результаті укладення оскаржуваного договору поруки.

Господарським судом досліджено зміст оспорюваного договору, зокрема, відповідно до п. 1 договору поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016, укладеного між сторонами, предметом договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕНОРІТА", як боржником, своїх зобов`язань за: кредитним договором №4М15018И від 27.01.2015; кредитним договором №4М14041И від 29.01.2014; кредитним договором №4М12090И від 27.03.2012, а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 2 договору поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 8 договору поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016 визначено, що до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорам застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016 кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Позивач зазначає, що п. 10 договору поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016 виконаний відповідачем не був, належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором передані відповідачем позивачу не були.

Протягом періоду 2017 - 2018 років ТОВ "СОФТ-АЛЯНС" намагалося у судовому порядку отримати зазначені документи від банку, проте у задоволенні відповідних позовних вимог ТОВ " СОФТ-АЛЯНС " було відмовлено.

За твердженням, позивача, банк ні в порядку встановленому договором поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016, ні за результатами розгляду судових спорів не надав позивачу документи, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих боржників" перед банком. Така поведінка відповідача, на думку позивача, свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки ні в момент його укладання, ні протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що банк свідомо ввів в оману ТОВ "СОФТ-АЛЬЯНС".

Отже, договір поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016, на думку позивача, укладено з порушенням чинного законодавства, зокрема, на думку позивача, договір є таким, що вчинений під впливом введення в оману щодо істотних умов договору, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав їх недоведеності, необґрунтованості, зокрема відповідач стверджує, що метою укладення кредитного договору № 4С16114Г від 08.11.2016 було саме отримання позивачем кредитних коштів для фінансування своєї поточної діяльності. При цьому, кредитний договір не передбачав іншої мети отримання коштів, і не містить положень про його укладання з метою погашення позивачем заборгованості інших суб`єктів підприємницької діяльності.

Також, при укладенні оспорюваного договору поруки № 4М12090 И/П від 08.11.2016 сторони не зазначали, що метою його укладення є отримання прибутку позивачем. Відповідач також зазначає, що позивачем не вказано, яких саме обставин стосувалося введення в оману позивача, не доведено наявності умислу в діях відповідача щодо введення позивача в оману (обман позивача відповідачем), істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, що є підставою для відмови у позові.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У силу норм ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків. Аналогічна позиція міститься в пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У силу приписів ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

Позивач стверджує, що оскаржуваний договір укладено з порушенням законодавства, зокрема, що вчинений під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману однієї сторони відносно іншої сторони і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, обман має місце коли для вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину . Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі, пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір був укладений сторонами, з метою фінансування поточної господарської діяльності.

Жодних посилань, що кредитний договір та договори поруки, в тому числі оскаржуваний, укладаються з метою отримання прибутку позивачем, у вигляді продажу/отримання ним у власність майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у наданих до матеріалів справи документах (доказах) не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок про це в них, не містять такі договори і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та щодо "так званої трансформації кредитного портфелю банку", про яку йдеться в позовній заяві.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки або інших договорів поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Статтею 558 Цивільного кодексу України встановлено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові. Плата не була передбачена оскаржуваним договором поруки, що виключає можливість отримання прибутку за ним, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України, до кожного з кількох поручителів, які виконати зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Таким чином, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена, що підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку, як мети укладення та виконання договору поруки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір поруки є забезпечувальним договором, з огляду на що метою укладання договору поруки не може бути одержання прибутку поручителем, що випливає з самої суті договору поруки. Через вказані обставини суд відхиляє твердження позивача, що його було введено в оману щодо можливості одержання прибутку шляхом укладення договору поруки, оскільки позивач як суб`єкт підприємницької діяльності, який здійснює таку діяльність на власний ризик, мав бути (не міг не бути) обізнаним при укладенні відповідного договору з базовими положеннями цивільного законодавства.

Також, в обґрунтування підстави позову щодо введення в оману, позивач посилається на ненадання АТ КБ "ПРИВАТБАНК" документів, які б дали змогу позивачу звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих боржників" перед банком, отже фактично посилається на обставини, які можуть свідчити про виконання чи не виконання зобов`язань сторони по договору.

Суд дійшов висновку про безпідставність вказаних доводів позивача, оскільки відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства, і особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Так, чинним законодавством не передбачено передачі кредитором поручителю оригіналів документів, які підтверджують обов`язок боржника, оскільки з огляду на ч. 3 ст. 553 та ч. 3 ст. 556 Цивільного кодексу України поручителями можуть бути кілька осіб, і до кожної з них, хто виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним.

Зазначене, в тому числі, стало підставою для відмови ТОВ "Софт-Альянс" у задоволенні його позовних вимог до АТ КБ "ПРИВАТБАНК" про зобов`язання останнього передати позивачеві оригінали кредитних договорів та усіх інших документів, що підтверджують перехід права вимоги у справах № 910/7511/18, № 910/14589/17, № 910/7505/18, № 910/7502/18, № 910/7514/18.

Суд також звертає увагу позивача, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.

Враховуючи все зазначене, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність самого факту обману (ведення в оману позивача). Інших доказів ніж, копії укладених між сторонами договорів та доказів їх виконання матеріали справи не містять.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Керуючись вказаним, беручи до уваги зазначені вище обставини, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі ст. 230 Цивільного кодексу України, а тому позов не підлягає задоволенню.

Крім того, суд вважає за необхідне відзначити про таке. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Добросовісність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Очевидно, що дії позивача, який уклав кредитний договір та отримав за ним кредитні кошти, а згодом уклав спірний договір поруки та інші договори поруки, про які зазначено позивачем у позовній заяві, за якими поручався перед банком за виконання зобов`язань іншими суб`єктами господарювання, в межах наданих банком позивачу кредитних коштів, тобто послідовно діяв так, що вбачається його волевиявлення на укладення таких договорів та вчинення за ними дій, а згодом пред`являє позов про визнання вказаного правочину недійсним, суперечать його попередній поведінці (укладенню договору) і є недобросовісними.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, оцінивши подані докази, які досліджені судом, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог

Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання недійсними договору поруки № 4М12090И/П від 08.11.2016 відмовити.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на Товариства з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс (79014, вул. Ніщинського, буд 35, м. Львів; ідентифікаційний код: 39744357).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано 05.08.2020

Суддя Г.П. Бондаренко-Легких