Рішення

від 05.08.2020 по справі 320/2388/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2020 року м.Київ №320/2388/20

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

до суду звернувся ОСОБА_1 з вимогами про визнання дій УСЗН Кагарлицької райдержадміністрації щодо відмови у видачі йому посвідчення інваліда війни протиправними та зобов`язання відповідача встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення як особі, яка була залучена до складу формувань Цивільної оборони та стала особою з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи відповідно до п.9 ч.2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Свої вимоги обґрунтовує тим, що у 1986 він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони, зокрема у м.Прип`ять, йому була встановлена 2 група інвалідності захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС. За таких підстав, відмова відповідача у встановленні йому статусу інваліда війни суперечить приписам ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та порушує його право на отримання державних пільг та гарантій матеріального забезпечення. Додатково вказав, що усі громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на ЧАЕС та її наслідків) залучалися до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони, незважаючи від природи виконуваної роботи.

Також, позивач зазначає, що у відповідності до вимог нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони, чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС, у тому числі Положення про Цивільну оборону в СРСР, Положення про невоєнізовані формування ЦО в СРСР, розпоряджень ЦС СРСР від 26.04.1986, ЦО УРСР від 28.04.1986, ЦО Київської області від 29.04.1986, цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об`єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР в тому числі - чоловіки віко було відкрито спрощено позовне провадження без проведення судового засідання, відповідачеві було запропоновано подати суду відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження.

Проте, відповідач, своєчасно отримавши ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження, не скористався наданим йому правом подачі відзиву на позовну заяву.

Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд вирішив розглядати справу за наявними у ній матеріалами.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 15-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 06.03.2008 (а.с. 14).

Рішенням МСЕК позивачеві було встановлено ІІ групу інвалідності довічно у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується копіями таких документів: випискою із акту огляду МСЕК №305300 від 22.02.2008; копією довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності серії КИО 2 №005467 від 26.02.2008; постановою військово-лікарської комісії № 11 від 01.01.2008 (а.с. 12, 13).

У 1986 році позивач працював в Управлінні Державної служби охорони ГУ МВС у Київській області на посаді електромонтера ІУ розряду, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8-9).

З копії довідки Управління Державної служби охорони ГУ МВС №109 від 04.03.2008 вбачається, що ОСОБА_1 виконував службові обов`язки, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у населених пунктах зони відчуження період з 15.06.1986 по 24.06.1986, у м.Прип`ять (а.с. 10, 11).

Також, в копії маршрутного листа, виданого ГУ МВС України у Київській області від 04.10.2007 № 377 вказано, що позивач при участі у заходах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, знаходився в 30-км зоні (зоні відселення) 10 днів з 15.06.1986 по 24.06.1986 - м.Прип`ять на підставі наказу №0109-1986 (а.с. 26).

У грудні 2019 позивач звернувся до УСЗН Кагарлицької райдержадміністрації із заявою про надання йому статусу інваліда війни як особі, залученої до складу формувань Цивільної оборони, що стала інвалідом внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

На вказане звернення, відповідач листом № 02-15/656 від 21.12.2019 повідомив, що відповідно до поданих заявником документів правових підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не має (а.с. 7).

На підставі наведеного ОСОБА_1 було відмовлено у наданні статусу інваліда війни. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач оскаржив його у судовому порядку.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам, суд виходить з наступного:

правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-XII.

Відповідно до статті 4 Закону № 3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, визначений у статті 7 Закону № 3551-XII.

Пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, статус інваліда війни з підстав, визначених у пункті 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII, надається за наявності у особи сукупності таких обов`язкових умов: 1) залучення особи до складу формувань Цивільної оборони; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отже, особи, які залучались до складу формувань Цивільної оборони у квітні 1986 року, інвалідність яких пов`язана з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за наявності документів, підтверджуючих право на отримання статусу інваліда війни, мають право отримати такий статус з видачею відповідного посвідчення.

Що стосується кола осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони та доказів, якими підтверджують такі обставини, суд зазначає наступне: наділяючи осіб, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС правом на отримання статусу ветерана війни (інваліда війни), законодавець у Законі № 3551-XII та Положенні №302 не визначив родових ознак формувань Цивільної оборони, на склад яких поширюються зазначені пільги. Не визначено вказаними нормативно-правовими актами й переліку документів, що підтверджували б факт участі осіб у складі формувань ЦО.

З урахуванням викладеного, вказані обставини підлягають встановленню у кожному випадку індивідуально з урахуванням обставин справи.

Позивач зазначає, що сам по собі факт залучення його до участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є вичерпним доказом залучення його до складу формувань Цивільної оборони.

Проте такі мотиви і аргументи позивача, суд відхиляє виходячи з такого: Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року № 90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпорядження керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Пунктом дев`ятим, відповідно до якого статус інваліда війни було поширено й на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи частину другу статті 7 Закону № 3551-XII було доповнено Законом від 15.06.2004 № 1770-IV.

З пояснювальної записки до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV випливає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність. Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.

Метою внесення відповідних змін до Закону № 3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров`я були співрозмірними. Також у пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 № 1770-IV зазначено, що за час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців з числа загальної кількості осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони (1300 осіб), вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.

Таким чином, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.

Отже, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону № 3551-XII поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 має захворювання, яке пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії КИО-2 № 005467.

Згідно довідки № 109 від 04.03.2008 ОСОБА_1 приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Експертним висновком № 11 від 01.01.2008 встановлений зв`язок захворювання позивача з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Отже, документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни, належним чином підтверджують лише його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, саме в складі формувань Цивільної оборони, позивач не надав.

Вказані обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка брала участь в ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Водночас, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Суд акцентує увагу на тому, що ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.06.2018 (справа №377/797/17), від 10.05.2018 (справа №279/12162/15-а), від 15.05.2019 (справа №816/851/18), від 19.09.2019 (справа № 756/8323/16-а).

Таким чином, враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до невоєнізованого формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, суд приходить до висновку про відсутність підстав для встановлення позивачеві статусу інваліда війни.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив позивачеві у встановленні статусу інваліда війни.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

З огляду на ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову, за відсутності доказів понесення судових витрат відповідачем, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до управління соціального захисту населення Кагарлицької районної державної адміністрації Київської області (ЄДРПОУ - 03193594, Київська область, Кагарлицький район, м.Кагарлик, вул.Незалежності, 1) про визнання незаконними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Брагіна О.Є.