Постанова

від 04.08.2020 по справі 640/4539/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4539/19 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадської спілки "Українська асоціація футболу" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Громадської організації "Ініціативи майбутнього" до Національного агентства з питань запобігання корупції, за участі третіх осіб Громадської спілки "Федерація футболу України", народного депутата України VIII скликання ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправними та скасувати рішення Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) від 29 грудня 2018 року №3302, 3303, 3304.

- зобов`язати Національне агентство з питань запобігання корупції прийняти рішення про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015, 2016, 2017 роки, подані народним депутатом України VIII скликання ОСОБА_1.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року позов задоволено.

Третя особа - Громадська спілка "Федерація футболу України" в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким провадження у справі закрити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що права позивача у межах спірних правовідносин порушено не було, спір у даній справі не є спором між учасниками публічно-правових відносин, не підсудний адміністративному суду та загалі не може бути предметом судового розгляду. Також скаржник вказує про правомірність оскаржуваного рішення відповідача.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Також позивач, як і відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить закрити апеляційне провадження, посилаючись на відсутність порушеного права чи інтересу скаржника рішенням суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Національним агентством з питань запобігання корупції 11.05.2018 були прийняті рішення:

- №902 Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання, на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення ;

- №903 Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2016 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання, на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення ;

- №904 Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання, на підставі інформації, отриманої від суб`єкта звернення .

При цьому, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, що позивачем було направлено відповідачу :

- звернення від 27.06.2018, від 02.08.2018 з повідомленням інформації, яка може свідчити про порушення третьою особою законодавства про запобігання корупції;

- повідомлення про можливе порушення третьою особою Закону України Про запобігання корупції від 15.08.2018.;

- лист про долучення документів до матеріалів повної перевірки електронних декларацій від 25.09.2018.

За результатами проведеної повної перевірки 29.12.2018 відповідачем прийняті оскаржувані рішення:

- №3302, яким вирішено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядуванню, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості про: право користування ним об`єктами нерухомості, дохід, нарахований/отриманий ним протягом звітного періоду, розмір здійсненого правочину у звітному періоді, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 7, 10 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції". Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму, що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел. Наявність конфлікту інтересів не встановлено. Ознак незаконного збагачення не встановлено.

- №3303 яким вирішено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначив недостовірні відомості про право користування ним об`єктами нерухомості, дохід, нарахований/отриманий ним протягом звітного періоду, чим не дотримав вимоги пунктів 1, 2, 7, 9 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції . Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел. Наявність конфлікту інтересів не встановлено. Ознак незаконного збагачення не встановлено.

- №3304 Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік, поданої ОСОБА_1 , народним депутатом України VIII скликання , яким вирішено, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2017 рік зазначив недостовірні відомості про: право користування ним об`єктом нерухомості, дохід нарахований/отриманий ним протягом звітного періоду, чим не дотримав вимоги пунктів 2, 7, частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції". Недостовірні відомості відрізняються від достовірних на суму, що не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Ознак правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 1726 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статтею 366 і Кримінального кодексу України, не виявлено. Точність оцінки задекларованих активів відповідає даним, отриманим з наявних джерел. Порушень вимог статті 36 Закону України "Про запобігання корупції" не встановлено.

В текстах зазначених рішень наведено посилання на те, що під час проведення перевірки використовувалась інформація, зазначена в повідомленнях Громадської організації "Ініціативи майбутнього" від 27.06.2018 (вх. № С-5879/18 від 03.07.2018), від 02.08.2018 (вх. № 07/37319/18 від 02.08.2018), від 17.08.2018 (вх№ 07/39193/18 від 29.10.2018), від 26.10.2018 (вх. № 07/50139/18 від 29.10.2018).

Не погодившись з такими рішеннями, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що права позивача у спірних правовідносинах теоретично ймовірно є порушеними, а оскаржувані рішення є протиправними, оскільки суперечать попереднім проектам цих рішень.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Щодо доводів відзивів на апеляційну скаргу про закриття апеляційного провадження.

Громадська організація "Ініціативи майбутнього" та Національне агентство з питань запобігання корупції у відзивах на апеляційну скаргу стверджують, що питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки Громадської спілки "Українська асоціація футболу" оскаржуваним рішенням суду не вирішувалося, а тому наявні підстави для закриття апеляційного провадження, так як права на оскарження рішення у скаржника не виникло.

Згідно пункту 3 частини першої статті 305 КАС суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, закриття апеляційного провадження з цієї підстави можливе виключно у разі, якщо апеляційну скаргу подано особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, проте судом таке питання вирішено не було.

За змістом частини першої статті 294 КАС учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 42 КАС учасниками справи є сторони (позивач та відповідач - частина перша статті 46 КАС), треті особи.

Буквальне тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що учасники справи мають гарантоване право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а інші особи наділені таким правом лише у випадку якщо оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Отже учасники справи, а саме позивач, відповідач та треті особи, мають право на подання апеляційної скарги незалежно від того, чи було оскаржуваним рішенням вирішено питання безпосередньо їх прав, свобод чи інтересів.

Закриття ж апеляційного провадження згідно пункту 3 частини першої статті 305 КАС за апеляційною скаргою позивача, відповідача або третьої особи суперечитиме наведеним положенням частини першої статті 294 КАС, а отже є неможливим.

Питання залучення Громадської спілки "Українська асоціація футболу" до участі у розгляді даної справи у якості третьої особи як суб`єкта, на права, свободи та інтереси якого впливає результат даної справи, було вирішене судом першої інстанції. Апеляційних скарг чи інших процесуальних документів, які б містили заперечення щодо ухвали суду першої інстанції про залучення третіх осіб, до суду апеляційної інстанції не подавалося.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Громадської спілки "Українська асоціація футболу", оскільки остання має право на оскарження рішення суду першої інстанції у даній справі як учасник справи - третя особа.

Щодо порушення прав позивача - Громадської організації "Ініціативи майбутнього", оскаржуваними рішеннями Національного агентства з питань запобігання корупції.

За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Юрисдикцію та повноваження адміністративних судів, встановлює порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС).

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Згідно пункту 8 частини першої статті 4 КАС позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду .

Системний аналіз положень статей Конституції України та КАС свідчать, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи у публічно-правових відносинах.

За своїм смисловим навантаженням термін законний інтерес є тотожним охоронюваному законом інтересу , оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Ознаки, притаманні законному інтересу, визначені у вже згадуваному рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004. Поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Розмежовуючи суб`єктивне право, і пов`язаний з ним інтерес, Конституційний Суд України зазначає, що перше є особливим дозволом, тобто дозволом, що відображається у відомій формулі: "Дозволено все, що передбачено у законі", а друге - простим дозволом, тобто дозволом, до якого можна застосовувати не менш відоме правило: "Дозволено все, що не забороняється законом".

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту.

Законний інтерес може бути захищено судом, якщо позивач вважає, що його законний інтерес, за захистом якого він звернувся до суду: а) порушено (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися); б) порушується (щодо протиправних діянь, які тривають); в) створюються перешкоди для його реалізації (щодо протиправних діянь, які тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі); г) мають місце інші ущемлення законних інтересів.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

При з`ясуванні статусу позивача як потерпілого , суд керується практикою, напрацьованою Європейським судом з прав людини. Поняття потерпілий має автономне значення (не залежить від національного законодавства) і має значення лише для цілей застосування Конвенції. Водночас, підходи ЄСПЛ мають важливе методологічне значення для розвитку практики національних судів.

Відповідно до статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає: a) що ця заява несумісна з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтована або є зловживанням правом на подання заяви; b) що заявник не зазнав суттєвої шкоди, якщо тільки повага до прав людини, гарантованих Конвенцією і протоколами до неї, не вимагає розгляду заяви по суті, а також за умови, що на цій підставі не може бути відхилена жодна справа, яку національний суд не розглянув належним чином.

Отже, право особи на звернення до ЄСПЛ пов`язане з наявністю у неї статусу жертви (потерпілого). Слово жертва в контексті статті 34 Конвенції означає особу або осіб, яких прямо або опосередковано торкнулося стверджуване порушення. Отже, стаття 34 стосується не тільки безпосередньої жертви або жертви стверджуваного порушення, але також непрямих жертв, яким порушення заподіяло б шкоду або які б мали дійсну і особисту зацікавленість в тому, щоб воно припинилося (Валліанатос та інші проти Греції [ВП], №№ 29381/09 та 32684/09, п. 47, від 7 листопада 2011).

Щоб мати можливість подати скаргу відповідно до статті 34, заявник повинен бути здатним довести, що оскаржуваний захід зачіпає його безпосередньо (Тенасє проти Молдови [ВП], № 7/08, п. 104, від 27 квітня 2010, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).

Суд також визнав, що заявник може вимагати статус жертви порушення Конвенції, якщо він чи вона знаходяться під дією (охоплені) законодавства, яке дозволяє вживати таємні заходи спостереження, а також, якщо відсутні засоби правового захисту (Роман Захаров проти Росії [ВП], № 47143/06, пп. 173-178, від 4 грудня 2015). Проте для того, щоб мати можливість претендувати на статус жертви в такій ситуації, заявник повинен надати обґрунтовані і переконливі докази вірогідності того, що порушення, що впливає на нього або неї особисто, буде мати місце; одних підозр або припущень недостатньо (Сенатор Лайнс GmbH проти Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Греції, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Португалії, Іспанії, Швеції та Великої Британії [ВП] (ухв.), №56672/00, від 10 березня 2004).

Суд також підкреслює, що Конвенція не передбачає подання actio popularis з метою тлумачення прав, які вона містить, або дозволу фізичним особам оскаржити положення внутрішньодержавного права тільки тому, що вони вважають, не перебуваючи під прямим впливом такого положення, що воно може суперечити Конвенції (Аксу проти Туреччини [ВП], №№ 4149/04 та 41029/04, п. 50, від 15 грудня 2012, Берден проти Сполученого Королівства [ВП], №. 13378/05, п. 33, від 29 квітня 2008).

З наведеного випливають такі ознаки потерпілого від порушення законного інтересу: а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Зазначені критерії не мають застосовуватись механічно та негнучким способом. Суд повинен захищати усе розмаїття законних інтересів особи, а тому у кожній конкретній справі дослідження інтересу особи через призму наведених критеріїв буде слугувати гарантією захисту таких інтересів.

Зі змісту наведеного випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; в) є визначеним оскільки благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово її ); д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є: а) незаконність інтересу - його суперечність Конституції, законам України, принципам права; б) не правовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача оскільки це виключає можливість віднесення спору до юридичного відповідно до частини 2 статті 124 Конституції України; в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу (наприклад, заборона оскаржувати рішення дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя особою, яка подала скаргу на суддю); г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності); д) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17.

Звертаючись до суду із позовом, у даній справі, позивач вказував про те, що оскаржувані рішення унеможливлюють реалізацію організацією статутних завдань та законодавчих норм щодо громадського контролю виконанням законів у сфері запобігання корупції. Позивач вважає, що не встановивши за ОСОБА_1 порушень, про які організація зазначала у своїх зверненнях, відповідач порушив права позивача.

Верховний Суд України у своїй постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470 висловив правову позицію, що право оскаржити індивідуальний акт має особа, якої він стосується.

Позивач оскаржив рішення, яке є правовим актом індивідуальної дії. Такі правові акти породжують права й обов`язки тільки для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його адресовано.

Право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього. Таким чином, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивачів, прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останніх і права на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом.

Отже у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про громадські об`єднання громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Частиною третьою цієї статті визначено, що громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Згідно пункту 2 частини першої статті 11 Закону України Про громадські об`єднання статут громадського об`єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності.

Конституційний Суд України у рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 вказав про те, що громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб.

Тобто, визначення у статуті завдань та цілей громадської організації не означає автоматичне виникнення у неї права звернення до суду із позовом щодо захисту прав своїх членів чи інших осіб або суспільства вцілому, позаяк для цього мають бути відповідні законодавчі приписи.

Водночас, норми чинного законодавства не передбачають виникнення у громадської організації права на представництво в суді інтересів фізичних чи юридичних осіб, певної групи осіб, лише на підставі завдань організації, самостійно визначених нею у своєму статуті.

Положення статуту громадської організації не можуть підміняти норми чинного законодавства щодо представництва інтересів громадян чи інших осіб у суді та не мають вищої юридичної сили за відповідні норми процесуального закону. Статутні завдання громадської організації не є альтернативою та не свідчать про волевиявлення певної особи чи групи осіб на захист своїх прав у суді.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції керувався не своїм переконанням, а виключно припущенням про порушення прав позивача, а вказуючи про те, що права позивача порушенні у зв`язку із поданням ним відповідачу інформації відносно ОСОБА_1 , суд першої інстанції не визначив які саме права порушені та яким чином.

Водночас, колегія суддів суду апеляційної інстанції наголошує, що оскаржувані рішення є індивідуальними правовими актами та породжують права й обов`язки тільки того суб`єкта, якому вони адресовані - ОСОБА_1 .

Безпосередньо позивач не є потерпілим від оскаржуваних рішень, оскільки вони не спричинили суттєвого негативного впливу саме на позивача і він не зазнав жодної реальної шкоди. У позивача ж не виникло жодних прав чи обов`язків у зв`язку із виданням оскаржуваних рішень, що не породжує для нього не лише права, а й можливості на їх захист з оглядну на їх відсутність.

Доводи ж позивача є абстрактними, не містять жодного належного та достовірного обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на його конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси.

Суб`єктивна незгода позивача із прийнятими відповідачем рішеннями у сфері правовідносин, в якій позивач здійснює свою громадську діяльність, його переконання про неправомірність таких рішень, жодним чином не є свідченням порушень прав, свобод чи інтересів, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

Як вказав Верховний Суд у постанові від 28 травня 2020 року по справі № №640/11643/19, встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

У вказаному рішенні суд касаційної інстанції також наголосив на тому, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Щодо поданої відповідачем заяви про визнання позову.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним агентством з питань запобігання корупції за підписом т.в.о. голови було подано до суду першої інстанції заяву про визнання позову, яку мотивовано зміною бачення обставин справи. Вказану заяву не заперечено у відзиві відповідача на апеляційну скаргу, що поданий за підписом голови Національного агентства з питань запобігання корупції та наголошено на наявності у т.в.о. голови повноважень на подання такої заяви.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 189 КАС, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Колегія суддів зазначає, що визнання позову відповідачем порушує права народного депутата України VIII скликання ОСОБА_1., безпосередньо якого стосуються оскаржувані рішення, а також Громадської спілки "Українська асоціація футболу", яку у якості третьої особи судом першої інстанції було залучено до участі у розгляді даної справи. Зазначені особи, як вбачається з матеріалів справи, заперечують задоволення позовних вимог та вважають оскаржувані рішення відповідача правомірними.

Окрім того, як зазначалося, спір у даній справі ініційовано особою, права, свободи та інтереси якої не порушені оскаржуваними рішеннями відповідача, тобто визнання позову має місце фактично за відсутності у позивача обґрунтованих підстав заявляти відповідні позовні вимоги.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що визнання позову відповідачем не може бути прийняте судом, оскільки таке визнання безпосередньо порушує права третіх осіб, які не є сторонами (позивачем чи відповідачем) у даній справі.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв помилкове рішення про задоволення позову, оскільки права та інтереси позивача у межах спірних правовідносин не порушені, що виключає можливість їх захисту судом.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи відзивів на апеляційну скаргу висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов залишенню без задоволення.

Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Громадської спілки "Українська асоціація футболу" задовольнити частково.

Скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 грудня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позов Громадської організації "Ініціативи майбутнього" до Національного агентства з питань запобігання корупції, за участі третіх осіб Громадської спілки "Федерація футболу України", народного депутата України VIII скликання ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії залишити без задоволення .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя І.В. Федотов

Повний текст постанови складений 05.08.2020.