Постанова

від 04.08.2020 по справі 902/994/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2020 року Справа № 902/994/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Петухов М.Г. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" на рішення Господарського суду Вінницької області від 19.05.2020 р. у справі № 902/994/19 (суддя Нешик О.С., повний текст рішення складено 29.05.2020 р.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (м. Київ)

до приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" (с. Дяківка Бершадського району Вінницької області)

про стягнення 166 705, 78 грн. заборгованості згідно договору поставки

за участю представників сторін:

позивача - Парчевський В.Ю.;

відповідача - Юзвенко В.Г.;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" 120 873, 06 грн. - основного боргу, 30 218, 26 грн. - штрафу в розмірі 25 % від суми боргу, 4 278, 90 грн. - інфляційних втрат та 3 308, 28 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. в частині здійснення оплати за товар.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 02.12.2019 р. відкрито провадження у справі № 902/994/19, постановлено її розгляд здійснити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

17.01.2020 р. від позивача до суду першої інстанції надійшла заява, в якій він просив суд визнати недійсним односторонній правочин - заяву відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 03/01-20 від 03.01.2020 р.

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач зазначає, що не визнає зобов`язання по сплаті відповідачу грошових коштів, а тому між сторонами існує неузгодженість щодо заявленого відповідачем зустрічного зобов`язання, а відтак, відсутня безспірність заявлених відповідачем зустрічних вимог. Позивач стверджує, що направлення відповідачем заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 03/01-20 від 03.01.2020 р. не припиняє обов`язку відповідача розрахуватись за отриманий товар по договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. з урахуванням штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, які є предметом розгляду даної справи.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23.01.2020 р. вказану заяву на підставі ч. 3 ст. 237 ГПК України прийнято до розгляду разом з первісним позовом.

20.02.2020 р. від позивача до суду першої інстанції надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача заборгованість у сумі 166 705, 78 грн., яка складається з основного боргу в розмірі 120 873, 06 грн., штрафних санкцій в сумі 38 245, 54 грн., інфляційних втрат в сумі 4 278, 90 грн., 3% річних за користування грошовими коштами в сумі 3 308, 28 грн.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12.03.2020 р. вказану заяву прийнято до розгляду.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 19.05.2020 р. у справі № 902/994/19 позов задоволено частково; визнано недійсним односторонній правочин - заяву приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 03/01-20 від 03.01.2020 р. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2102 грн. судового збору, сплаченого за заяву про визнання недійсним правочину. Стягнуто з відповідача на користь позивача 120 873, 06 грн. основного боргу, 37 887, 91 грн. пені, 3 278, 47 грн. 3 % річних, 4 278, 90 грн. інфляційних втрат та 2 494, 78 грн. судового збору. В позові в частині стягнення 357,63 грн. пені та 29,81 грн. 3% річних відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що заява відповідача № 03/01-20 від 03.01.2020 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам ст. 601 ЦК України, оскільки на дату правочину - 03.01.2020 р., між сторонами не існували зустрічні, однорідні, безспірні вимоги, які підтверджені, в тому числі, відповідними судовими рішеннями та щодо яких настав строк виконання. Відтак, оцінивши подані до матеріалів справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним одностороннього правочину - заяви ПСП "Промінь" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020 р., а відтак і відсутність підстав для закриття провадження по справі у зв`язку із відсутністю предмету спору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки судом визнано недійсним правочин, на який посилається відповідач, як на підставу врегулювання спору у даній справі.

Окрім того, беручи до уваги встановлені обставини у справі, враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем отриманого товару на суму 120 883, 06 грн., суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості, 3% річних, інфляційних втрат та пені є правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приватне сільськогосподарське підприємство "Промінь" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 19.05.2020 р. у даній справі, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 03/01-20 від 03.01.2020 р. Скасувати ухвалу Господарського суду Вінницької області від 12.03.2020 р. у справі № 902/994/19, закрити провадження у справі в частині стягнення 120 873, 06 грн. основного боргу, 3 2287, 76 грн. інфляційних втрат та 3308,28 3% річних; відмовити в задоволенні інших позовних вимог; здійснити розподіл судових витрат.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що відмовляючи в закритті провадження у справі в частині стягнення 127 463, 10 грн. суд не врахував, що грошове зобов`язання перед позивачем за договором № АІ-01553 від 05.09.2017 р. було припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно із заявою скаржника № 03/01-20 від 03.01.2020; в заяві від 03.01.2020 р. скаржником було повідомлено позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі, за договором № АІ-01553 від 05.09.2017 р. в розмірі 127 463, 10 грн., а саме: зобов`язання скаржника перед позивачем зі сплати коштів за поставлений товар та зобов`язання позивача повернути кошти, набуті без достатньої правової підстави у сумі 997 416, 12 грн.; вимоги, які виникли між сторонами є зустрічними. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про не можливість здійснення зарахування зустрічних однорічних вимог та визнати припиненим зобов`язання з 120 873, 06 грн. - основного боргу; 3 308, 28 грн. - 3 % річних; 3 281,76 грн. - інфляційних втрат.

При цьому, суд першої інстанції також не врахував ту обставину, що: заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування; докази неможливості зарахування зустрічних вимог, зазначені у заяві скаржника № 03/01-20 від 03.01.2020 р., у матеріалах справи відсутні; строк виконання зобов`язань за договором № АІ-01553 від 05.09.2017 р. та обов`язок повернути кошти настав; в матеріалах справи відсутні докази оспорювання позивачем змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, передбачених договором № АІ-01553 від 05.09.2017 р.; встановлені у справі № 910/12845/19 обставини не можуть бути преюдиціальними в розумінні ст. 75 ГПК України для даної справи, оскільки у вказаній вище справі досліджувалась вимога повернення скаржнику попередньої оплати за непоставлений товар відповідно до договору № АІ-01553 від 05.09.2017 р., тоді як у даній справі зарахування відбувалося відповідно до заяви від № 03/01-20 від 03.01.2020 р. на підставі помилково перерахованих коштів, отримання яких позивачем не заперечується.

Суд першої інстанції необґрунтовано залишив поза увагою доводи скаржника про те, що ним заявою від № 03/01-20 від 03.01.2020 р. практично визнано існування заборгованості перед позивачем за поставлений товар згідно договору № АІ-01553 від 05.09.2017 р. та включено всі вимоги позивача, крім штрафу 25% від поставленого товару, відповідальність за що не передбачена вищезгаданим договором.

За таких обставин, скаржник вважає, що суд дійшов помилкового висновку про наявність предмета спору в частині стягнення основного боргу, 3 % річних, інфляційних втрат, зробивши передчасний висновок у вирішенні питання про недійсність зарахування зустрічних однорідних вимог у зв`язку з наявністю спору, і, як наслідок, про відмову в задоволені клопотання про закриття провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Скаржник не погоджується з висновком суду першої інстанції, викладеному в ухвалі від 12.03.2020 р. про прийняття заяви про збільшення розміру позовних вимог та зазначає, що зазначена ухвала є незаконною, оскільки заява № 06/02 від 06.02.2020 р. не є заявою, яка збільшує вимоги, так як вимога, на яку можливо збільшити позовні вимоги, а саме вимога про стягнення штрафу у розмірі 25 % вартості неоплаченого товару, в ній відсутня. Зазначеною вище заявою позивач одночасно: змінив предмет позову - вилучив таку вимогу як стягнення 25% штрафу та доповнив новою вимогою - пеня, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, змінивши підставу позову, а саме підпункт 8.4.2 договору на підпункт 8.4.1 договору; змінив розмір позовних вимог.

За таких обставин, суд першої інстанції повинен був відмовити в задоволенні заяви про збільшення розміру позовних вимог, зазначивши про таку відмову в описовій частині рішення (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи), розглянути по суті раніше заявлені позовні вимоги, якщо позивач не відмовляється від позову. Позивач при цьому не позбавлений права звернулася з новим позовом у загальному порядку.

Також, скаржник в апеляційній скарзі вказує, що ним, на момент подання апеляційної скарги, у зв`язку із розглядом справи, понесено судові витрати у сумі 6 895,17 грн. та очікується понести витрати ще на загальну суму 32 200 грн., а всього у розмірі 39 095,17 грн.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 р. відкрито провадження у справі за апеляційною скаргою приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" на рішення Господарського суду Вінницької області від 19.05.2020 р. у справі № 902/994/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 22.07.2020 р. об 15:00 год.

В даній ухвалі вказано, що нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачена можливість оскарження ухвали суду про прийняття до розгляду заяви про збільшення розміру позовних вимог окремо від рішення суду, тому суд апеляційної інстанції не приймає апеляційну скаргу до розгляду в цій частині, а заперечення щодо даної ухвали, які включенні скаржником до апеляційної скарги на рішення суду будуть дослідженні та оцінені судом під час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2020 р. ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" продовжено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 17.07.2020 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Позивач вказує, що зобов`язання за договором поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. та зобов`язання за господарською справою № 910/12845/19 не є зустрічними, не є дійсними та безспірними, отже зарахування таких зустрічних вимог за відповідним одностороннім правочином не відповідає ст. 601 ЦК України. З огляду на викладене, односторонній правочин - заява відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020 р. про припинення його зобов`язань на користь позивача (сплата заборгованості та частини штрафних санкцій за договором поставки № АІ-01553 від 05.09.2017р.) шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (зобов`язання за господарською справою № 910/12845/19) суперечить актам чинного законодавства. На час розгляду даної справи не існує судових рішень, які набрали законної сили, відносно стягнення з позивача заборгованості на користь відповідача.

Позивач вказує, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань. З урахуванням викладеного, можна дійти висновку, що оскільки позивач не визнає зобов`язання по сплаті відповідачу грошових коштів, між сторонами існує неузгодженість щодо заявленого відповідачем зустрічного зобов`язання, а відтак, відсутня безпірність заявлених відповідачем зустрічних вимог, направлення відповідачем заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 03/01-20 від 03.01.2020 р. не припиняє обов`язку відповідача розрахуватись за отриманий товар за договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. з врахуванням штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, які є предметом розгляду даної справи. Отже, суд першої інстанції дійшов законного висновку та обґрунтовано визнав недійсним односторонній правочин - заяву ПСП "Промінь" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 03/01-20 від 03.01.2020 р.

Позивач вважає вимоги апеляційної скарги про скасування ухвали Господарського суду Вінницької області від 12.03.2020 р. по справі №902/994/19 незаконними та безпідставними. Окрім того, розмір витрат на правову допомогу, які вказано у апеляційній скарзі, не є розумними та обґрунтованими, мають штучний та завищений характер, тому надані послуги не сплачені відповідачем.

В судовому засіданні 04.08.2020 р. представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просить її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити в позові.

Представник позивача в судовому засіданні 04.08.2020 р. заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Як встановлено апеляційним господарським судом, 05.09.2017 р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" (постачальник/позивач) та приватним сільськогосподарським підприємством "Промінь" (покупець/відповідач) був укладений договір поставки №АІ-01553.

Відповідно до предмету вказаного договору у порядку та на умовах, визначених ним, постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві мінеральні добрива (товар), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1.2. договору загальна кількість товарів, що підлягають поставці, одиниця виміру, їх часткове співвідношення (асортимент) за видами, сортами, марками, визначаються за згодою сторін у специфікації, що додається договору та є його невід`ємною частиною.

Згідно п. 2.1. договору постачальник поставляє товар покупцю за цінами, визначеними у специфікації до договору.

Загальна сума цього договору обчислюється, як вартість усього товару, поставленого постачальником покупцю, згідно із специфікаціями до договору, протягом строку дії договору (п. 2.4 договору).

Пунктом 5.2. договору передбачено, що товар, який є предметом поставки за цим договором, поставляється протягом 30 (тридцяти) календарних днів моменту повної попередньої оплати покупцем його вартості, якщо інші строки не передбачені специфікацією до договору.

Відповідно до п. 7.1. договору покупець зобов`язаний повністю оплатити товар до його передання постачальником (попередня оплата), якщо інші умови оплати не передбачені специфікацією до договору.

Згідно п. 7.2. договору покупець повинен здійснити оплату товару протягом 3 днів з моменту підписання специфікації, якщо інші строки оплати не передбачені специфікацією до договору та (або) рахунком-фактурою постачальника на відповідну партію товару.

В пункті 7.4. договору сторони узгодили, що оплата товару та (або) відшкодування витрат на його перевезення здійснюється шляхом перерахування грошей на розрахунковий рахунок постачальника вказаний у рахунку-фактурі та (або) специфікації до договору.

Датою оплати товару вважається дата зарахування грошових коштів, сплачених покупцем за товар, на поточний рахунок постачальника. При здійсненні кожного платежу покупець вказує наступні реквізити щодо призначення платежу: назву, дату, номер цього договору та специфікації, за якою здійснюється поставка товару, з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру (п. п. 7.6, 7.7. договору).

Відповідно до п. 8.4.1 договору за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

За цим договором нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п. 8.10 договору).

Пунктом 8.11 договору визначено, що за домовленістю сторін до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) встановлюється позовна давність тривалістю у 3 роки.

У відповідності до п. 12.1, п. 12.2: договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним, але не довше, ніж до 31.12.2017 р. Строк дії договору буде продовжуватись на кожен наступний календарний рік, якщо жодна із сторін за 1 місяць до його закінчення не виявить бажання у письмовій формі припинити дію договору.

14.12.2018 р. сторони підписали специфікацію № СП-АІ-01553/14 до договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р., відповідно до якої вони погодили поставку товару, а саме: аміачну селітру у кількості 70 т на суму 756000 грн. на умовах попередньої оплати до 18.12.2018 р. включно. При цьому, у специфікації зазначені наступні банківські реквізити ТзОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД": р/р НОМЕР_1 в Банк Восток ПАТ, МФО 307123.

14.12.2018 р. сторони підписали специфікацію № СП-АІ-01553/15 до договору поставки №АІ-01553 від 05.09.2017 р., відповідно до якої погодили поставку товару, а саме: амонію сульфат добривний, у кількості 30,6 т на суму 241746,12 грн. на умовах попередньої оплати до 18.12.2018 включно. У цій специфікації сторони погодили наступні банківські реквізити ТзОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД": р/р НОМЕР_1 в Банк Восток ПАТ, МФО 307123.

Відповідно до вказаних специфікацій відповідачем було виставлено позивачу рахунки-фактури № АІ-00014113 та № АІ-00014114 від 14.12.2018 р. на суму 756 000 грн. та на суму 241746,12 грн., із зазначенням банківських реквізитів відповідача: р/р НОМЕР_1 в Банк Восток ПАТ, МФО 307123.

В подальшому, позивачем згідно видаткової накладної № АІ-00019074 від 20.12.2018 р. поставлено відповідачу товар на суму 120 883, 06 грн.

26.05.2019 р. ПСП "Промінь" звернулось до ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" з листом, в якому просило повідомити про дату та час поставки недопоставленого товару обсягом 15,3 тони. При цьому відповідач зазначив про отримання товару на загальну суму 120 873, 06 грн.

У відповідь на вказане звернення ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" листом № 2105/19/1-1 від 21.05.2019 р. повідомлено про те, що відповідачем здійснено оплату не на підставі рахунку фактури № АІ-00014114, як це передбачено договором, а здійснено оплату за наступними реквізитами: АТ "ВТБ Банк" р/р НОМЕР_2 , відносно якого на момент здійснення оплати введено тимчасову адміністрацію, в зв`язку з чим обслуговування всіх поточних рахунків банку зупинене, і позивач не має можливості скористатися коштами, які розташовані на р/р НОМЕР_2 AT "ВТБ Банк".

В зв`язку з допущеної з боку ПСП "Промінь" помилки, а саме перерахування коштів не на той рахунок, який передбачено договірними відносинами, продавець товару на підставі договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. згідно специфікації № СП-АІ-01553/15 від 14.12.2018 р. не отримав коштів, а отже підстави для поставки амоній сульфату добривного у кількості 15,3 тон відсутні.

Предметом даного позову є вимога позивача про стягнення з відповідача 120 873, 06 грн. основного боргу, 38 245, 54 грн. грн. пені, 4 278, 90 грн. інфляційних втрат та 3 308, 28 грн. 3% річних у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. в частині здійснення оплати за товар.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положеннями статей 627, 628 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № АІ-01553 від 05.09.2017 р., який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За приписами ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Поряд з тим, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу (ч.1 ст.693 ЦК України).

Згідно до ч. ч. 1, 2 ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Як встановлено апеляційним судом, відповідач, посилаючись на платіжні доручення №1100 від 17.12.2018 р. на суму 756 000 грн. та № 1101 від 17.12.2018 р. на суму 241 416, 12 грн., стверджує про виконання своїх зобов`язань за договором № АІ-01553 від 05.09.2017 р. в повному обсязі.

В свою чергу, позивач заперечує виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки належним чином, оскільки вказані кошти були перераховані на інший, ніж передбачено домовленістю сторін, банківський рахунок, до якого у нього відсутній доступ.

Тобто, між сторонами існує спір щодо виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки в частині здійснення розрахунків за отриманий товар.

Досліджуючи вказані обставини, колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги наступне.

Як встановлено апеляційним судом, 25.11.2019 р. ПСП "Промінь" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 876 543, 06 грн., пені в розмірі 154 535, 75 грн., інфляційних втрат в розмірі 17 566, 61 грн. та 3 % річних в розмірі 17 146, 62 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.12.2019 р. у справі № 910/12845/19, яке набрало законної сили, було відмовлено в задоволені вказаного позову.

Приймаючи дане рішення, судом було встановлено обставини того, що між сторонами був укладений договір поставки №АІ-01553, відповідно до якого відповідач зобов`язався передати (поставити) у зумовлені строки покупцеві мінеральні добрива, а позивач зобов`язався прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до п. 7.1. договору покупець зобов`язаний повністю оплатити товар до його передання постачальником (попередня оплата), якщо інші умови оплати не передбачені специфікацією до договору.

Судом у справі № 910/12845/19 встановлено, що у відповідності до умов даного договору між сторонами було підписано дві специфікації № СП-АІ-01553/14 на суму 756 000 грн. та № СП-АІ-01553/15 на суму 241 416, 12 грн., в яких були зазначені наступні банківські реквізити відповідача: НОМЕР_1 в Банк Восток ПАТ, МФО 307123. Вказані банківські реквізити були зазначені також в рахунках-фактурах № АІ-00014113 та № АІ -00014114, які були виставлені ТзОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД" позивачу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується ПСП "Промінь", всупереч умовам п.7.4 договору, останнім було здійснено оплату на інші банківські реквізити, а саме: р/р НОМЕР_2 , банк отримувача: АТ "ВТБ Банк", МФО 321767.

З наведеного вбачається, що відповідачем в специфікаціях № СП-АІ-01553/14 та № СП-АІ-01553/15, а також в рахунках-фактурах № АІ-00014113 та № АІ -00014114 було зазначено певні банківські реквізити останнього, проте ПСП "Промінь" було здійснено оплату на інші банківські реквізити, тому суд дійшов висновку, що позивачем не виконано належним чином умови п. 7.4. та п. 7.7. договору поставки щодо попередньої оплати за товар та відповідно до п. 7.6. договору відповідачем вказані грошові кошти на виконання умов договору поставки не були отримані.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ПСП "Промінь" про стягнення з ТОВ "Торговий дім "Агроімпорт ЛТД"" попередньої оплати за договором поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. в розмірі 876 543, 06 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначеною нормою встановлено, що факти, які містяться у прийнятих раніше судових рішеннях мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили.

Таким чином, зі змісту ст. 75 ГПК України можна зробити висновок, що однією з цілей цієї норми законодавець визначив, в тому числі, і уникнення можливості різних висновків та тлумачень щодо наявних між сторонами обставин та правовідносин, що не відповідатиме принципу юридичної визначеності.

Обставини, встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 16.12.2019 р. у справі № 910/12845/19, яке набрало законної сили, мають преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі, оскільки у справі № 910/12845/19 встановлені обставини невиконання ПСП "Промінь" належним чином умов п. 7.4. та п. 7.7. договору поставки щодо попередньої оплати за товар та не отримання ТОВ "ТД Агроімпорт ЛТД" грошових коштів на виконання умов договору № АІ-01553 від 05.09.2017р., у відповідності до умов п. 7.6. даного договору. Зазначені обставини в силу приписів ст. 75 ГПК України не потребують доказування під час розгляду цієї справи.

Відповідач, заперечуючи проти даного позову, подав до суду першої інстанції заяву №03/01-20 від 03.01.2020 р. про припинення зобов`язання на суму 127 463, 10 грн. зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

З огляду на наявність вказаної заяви, відповідач вважає, що між сторонами у даній справі відсутній спір, у зв`язку із чим ним подано до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі.

В свою чергу, позивач подав до суду першої інстанції заяву, в якій просить суд визнати недійсною заяву відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог № 03/01-20 від 03.01.2020 р., обґрунтовуючи її тим, що між сторонами існує неузгодженість щодо заявленого відповідачем зустрічного зобов`язання, а відтак відсутня безспірність заявлених відповідачем зустрічних вимог.

В свою чергу, направлення відповідачем заяви про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог не припиняє обов`язку відповідача розрахуватись за отриманий товар по договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. з урахуванням штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахувань, які є предметом розгляду даної справи.

Розглянувши заяву відповідача про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно вимог ст.601 ЦК України, однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування п.2 ч.2, ч.1 ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Зазначене кореспондується із положенням ч. 3 ст. 203 ГК України, відповідно до якого, господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством, за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони, чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин, є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав. Ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов`язань.

В постанові від 05.07.2018 р. у справі №914/3013/16, Касаційний Господарський суд зазначив, що з аналізу положень ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України можна зробити висновок, що метою даних норм є:

1) уникнення зайвого та непотрібного перерахування чи передачі сторонами одна одній та повернення в зворотному напрямку тієї частини однорідних зустрічних основних зобов`язань, які однакові за розміром для обох сторін, а отже можуть бути зараховані, що відповідатиме принципу розумності;

2) уникнення ситуації, коли одна сторона добросовісно повністю виконає своє зустрічне однорідне основне зобов`язання, а інша, внаслідок власної недобросовісної поведінки або з інших підстав, своє зобов`язання не виконає, що дозволить добросовісній стороні зменшити свої втрати (або взагалі їх уникнути) на ту частину основного зобов`язання, яку можна зарахувати, що відповідатиме принципам справедливості та добросовісності.

При цьому основне зобов`язання, як правило, носить ясний та безспірний характер, оскільки зазвичай підтверджується первинними документами, підписаними обома сторонами. Крім того, строк виконання основного зобов`язання детально регламентований вищенаведеною ст. 530 ЦК України. В свою чергу, пеня та штраф, наприклад, можуть бути зменшені судом на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України або між сторонами може виникнути спір щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України при нарахуванні пені.

Разом з тим, згідно з ч. 11 ст.238 ГПК України, у разі часткового задоволення первісного і зустрічного позовів про стягнення грошових сум суд проводить зустрічне зарахування таких сум та стягує різницю між ними на користь сторони, якій присуджено більшу грошову суму.

Аналіз даної норми свідчить, що її мета є по суті аналогічною меті ст. 203 ГК України та ст. 601 ЦК України, оскільки в даному випадку судовим рішенням будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання таким судовим рішенням законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України таке судове рішення підлягатиме обов`язковому виконанню, тобто, буде відсутній будь-який спір між сторонами з приводу настання чи ненастання строку виконання зобов`язання з такої сплати.

При цьому, зазначена норма ГПК України не проводить жодної диференціації, які за правовою природою чи підставами виникнення мають бути ці грошові суми.

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що формально зараховані, як зустрічні, можуть бути лише саме основні зобов`язання, проте, за аналогією ст. 203 ГК України, ст. 601 ЦК України та ч. 11 ст. 238 ГПК України, задля досягнення тієї ж мети, на яку направлені вищевказані статті, та з урахуванням наведених засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, може мати місце зарахування і вимог про сплату штрафних санкцій та передбачених ч.2 ст.625 ЦК України інших нарахувань у випадку, якщо у кожної із сторін наявне судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення таких вимог, оскільки в такому випадку будуть чітко зафіксовані розміри грошових сум, які сторони винні одна одній по таким вимогам, тобто, їх розмір носитиме ясний та безспірний характер, а з моменту набрання такими судовими рішеннями законної сили відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 та ч. 1 ст. 129-1 Конституції України такі судові рішення підлягатимуть обов`язковому виконанню.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що заява відповідача № 03/01-20 від 03.01.2020 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог не відповідає вимогам ст. 601 ЦК України, оскільки на її дату - 03.01.2020 р., між сторонами не існували зустрічні, однорідні, безспірні вимоги, які підтверджені, в тому числі, відповідними судовими рішеннями та щодо яких настав строк виконання.

Окрім того, як встановлено апеляційним судом, відповідач в оскаржуваній заяві зазначає, що "ПСП "Промінь" має перед ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" непогашене грошове зобов`язання у загальному розмірі 127 463, 10 грн., яке складається з наступних сум: суми основного боргу в розмірі 120 873, 06 грн., 3 % річних в розмірі 3 308, 28 грн., інфляційних в розмірі 3 281, 76 грн., які заявлені в межах справи № 902/994/19.

В той же час, 17.12.2018 р. ПСП "Промінь", поза межами договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р., перерахував ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" на поточний рахунок № НОМЕР_2 в "ВТБ Банк" МФО 321767, грошові кошти у сумі 997 416, 12 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 1100 від 17.12.2018 р. та № 1101 від 17.12.2018 р., а також обставинами, встановленими в межах справи № 910/12845/19, що розглянута Господарським судом м. Києва.

Таким чином, на переконання відповідача, ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" має непогашене зобов`язання перед ПСП "Промінь" у розмірі 997 416, 12 грн., оскільки останній не заперечує факт отримання вказаних грошових коштів, тоді як повернення платнику коштів, що були помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, є обов`язком такого неналежного отримувача.

Однак, надаючи оцінку вказаним обставинам, судом першої інстанції правомірно враховано, що предметом розгляду у справі № 910/12845/19 були вимоги ПСП "Промінь" про стягнення на його користь з ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" вартості непоставленого товару згідно договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. на суму 876 543, 06 грн. Разом з тим, рішенням суду від 16.12.2019 р. у справі № 910/12845/19, яке набрало законної сили, було відмовлено в задоволені вказаного позову, та як слідує із змісту вказаного рішення, судом не встановлено наявності грошового зобов`язання ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" перед ПСП "Промінь", а зазначена у рішенні обставина проте те, що ПСП "Промінь", всупереч умовам п. 7.4 договору, було здійснено оплату на інші банківські реквізити не вказує на наявність у ТОВ "ТД"Агроімпорт ЛТД" безспірного зобов`язання перед ПСП "Промінь" повернути перераховані грошові кошти.

Окрім того, відповідачем включено до зобов`язання зі своєї сторони визначені ним 3% річних та інфляційні втрати, про стягнення яких, станом на момент вчинення правочину (03.01.2020 р.), відсутнє відповідне судове рішення, що як зазначалось вище, виключає безспірний характер вказаних нарахувань.

Також, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що грошові кошти в розмірі 997 416, 12 грн., які відповідач зазначає в оспорюваній заяві, як борг позивача, були досліджені при розгляді даної справи № 902/994/19 на предмет належного виконання грошового зобов`язання за договором поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. та в іншому аспекті не оцінювалися.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для дослідження та встановлення обставин щодо наявності/відсутності зобов`язання "ТД"Агроімпорт ЛТД" перед ПСП "Промінь" відносно перерахування грошових коштів в розмірі 997 416, 12 грн. в силу ч. 2 ст. 237 ГПК України.

Враховуючи встановлені обставини у справі, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно заява однієї з сторін про зарахування зустрічних вимог повинна відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбаченим ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ЦК України односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсною заяви ПСП "Промінь" про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог №03/01-20 від 03.01.2020р., та як наслідок відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Доводи скаржника про відсутність підстав для визнання даної заяви недійсною та необхідність закриття провадження у справі, наведені ним в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.

Отже, з огляду на встановлені обставини, враховуючи те, що у справі відсутні докази оплати відповідачем отриманого товару згідно видаткової накладної № АІ-00019074 від 20.12.2018 р. на суму 120 883, 06 грн., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 120 883, 06 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 38 245, 54 грн. пені, 4 278, 90 грн. інфляційних втрат та 3 308, 28 грн. 3 % річних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 251, 253 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п. 3 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Статтею 230 ГК України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як встановлено апеляційним судом, сторони п. 8.4.1 договору передбачили, що покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. При цьому сторони узгодили, що нарахування штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 12 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п. 8.10 договору).

Згідно до п. 8.11 договору за домовленістю сторін до вимог про стягнення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) встановлюється позовна давність тривалістю у 3 роки.

Таким чином, оскільки судом встановлено, що відповідачем допущено прострочення виконання зобов`язань визначених умовами договору в частині сплати вартості отриманих послуг та товару, вимоги позивача щодо стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені є правомірними та обґрунтованими.

При цьому, вирішуючи питання щодо визначених позивачем періодів нарахування компенсаційних та штрафних санкцій судом встановлено, що останнім не враховано положення ч.1 ст. 693 ЦК України, відповідно до якої у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу.

Так, згідно до ч.ч.1, 2 ст.538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Як встановлено апеляційним судом, сторонами в п. 7.2 договору погоджено, що протягом трьох днів з моменту підписання специфікації, якщо інші строки оплати не передбачені специфікацією до договору та (або) рахунком-фактурою постачальника на відповідну партію товару. Водночас у специфікаціях до товару сторони визначили поставку товару на умовах попередньої оплати, яка мала бути здійснена до 18.12.2018 р. включно.

Поряд з тим, як слідує з матеріалів справи, відповідачем не виконано зобов`язання в частині оплати отриманого товару, а тому відповідно до ст. 538 ЦК України СПС "Промінь" зобов`язаний був оплатити товар в день його отримання, тобто 20.12.2018 р.

Таким чином, відповідач з 21.12.2018 р. вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання по оплаті вартості отриманого товару.

Враховуючи викладене, здійснивши перевірку правильності нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення пені в розмірі 37 887, 91 грн., 3% річних в розмірі 3 278, 47 грн. та інфляційні втрати в розмірі 5 026, 01 грн. підлягають задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного суду критично оцінює доводи скаржника про те, що судом першої інстанції незаконно було прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, враховуючи наступне.

Згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Приписами ч. 1 ст. 46 ГПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно ч. 3 ст. 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як встановлено апеляційним судом, 20.02.2020 р. позивачем подано до суду першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 166 705, 78 грн., яка складається з основного боргу в розмірі 120 873, 06 грн., штрафних санкцій в сумі 38 245, 54 грн., інфляційних втрат в сумі 4 278, 90 грн., 3% річних за користування грошовими коштами в сумі 3 308, 28 грн.

Під час підготовчого судового засідання, 12.03.2020 р., судом першої інстанції було досліджено заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та ухвалою суду від 12.03.2020 р. вказану заяву прийнято до розгляду.

Як встановлено апеляційним судом, позивачем при поданні позовної заяви до суду першої інстанції було заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 120 873, 06 грн. - основний борг, 30 218, 26 грн. - штраф в розмірі 25 % від суми боргу; 4 278, 90 грн. - інфляційні втрати та 3 308, 28 грн. - 3% річних.

Одночасно, у поданій до суду першої інстанції заяві про збільшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 120 873, 06 грн. - основний борг, 38245,54 грн. - штрафна санкція за несвоєчасну оплату отриманого товару, 4278,90 грн. - інфляційні втрати та 3 308, 28 грн. - 3% річних за користування грошовими коштами.

Як слідує із змісту заяви, а саме з розрахунку штрафної санкції за несвоєчасну оплату отриманого товару, наведену в тексті заяви, заявлена до стягнення грошова сума - 38 245,54 грн. за правовою природою є пенею.

Таким чином, враховуючи зміст поданої позивачем заяви та виходячи із раніше заявлених позивачем позовних вимог, суд першої інстанції правомірно оцінив заяву позивача, як заяву про зміну предмета позову та збільшення розміру позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення 38 245, 54 грн. пені.

При цьому, оскільки підставою заявлення вказаної вимоги є неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № АІ-01553 від 05.09.2017 р. щодо своєчасності оплати товару, тому позивачем заявою № 06/02/20 від 06.02.2020 р. не змінювалися підстави позову.

Беручи до уваги те, що заява подана у строк, встановлений ст. 46 ГПК України, не суперечить діючому законодавству, не порушує охоронювані законом права, свободи та інтереси інших осіб, підписана повноважним представником, тому обґрунтовано прийнята до розгляду судом першої інстанції, а доводи скаржника в цій частині, наведені ним в апеляційній скарзі колегія суддів вважає необґрунтованими та безпідставними.

Інші посилання скаржника суд вважає такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в апеляційні скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 19.05.2020 р. у справі №902/994/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" - без задоволення.

Судові витрати покладаються на відповідача згідно ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Промінь" на рішення Господарського суду Вінницької області від 19.05.2020 р. у справі № 902/994/19 - залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2020р

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.