Постанова

від 04.08.2020 по справі 922/1167/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2020 р. Справа № 922/1167/20

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Проноза А.П.

за участю представників:

позивача - Боровика Б.М., свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю №5925/10 від 09.02.2020, ордер серія КС№651221 від 28.07.2020 (в режимі відеоконференції)

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (вх. №1720Х3) на рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2020 (суддя Смірнова О.В., повний текст рішення підписано 22.06.2020) по справі №922/1167/20

за позовом Малого приватного підприємства фірми "Ерідон", с.Княжичі Київської області

до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево", с. Семенівка Харківської області

про стягнення коштів в розмірі 259.202,41 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Мале приватне підприємство фірма "Ерідон" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево", в якій просить суд стягнути з останнього основний борг у сумі 180.616,80 грн, 48% річних у сумі 34.613,53 грн, проценти за користування товарним кредитом у сумі 25.960,15 грн та пеню у розмірі 18.011,93 грн. Судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 3.888,04 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 8.346,00 грн, позивач просить покласти на відповідача. Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №898/19/77 від 12.03.2019.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.06.2020 позовні вимоги задоволені повністю. Стягнуто з Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (63640, Харківська область, Шевченківський район, село Семенівка, ідентифікаційний код 30926003) на користь Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" (08143, Київська область, Києво-Святошинський район, село Княжичі, вул. Воздвиженська, будинок 46, ідентифікаційний код 19420704) основний борг у сумі 180.616,80 грн, 48% річних у сумі 34.613,53 грн, проценти за користування товарним кредитом у сумі 25.960,15 грн, пеню у розмірі 18.011,93 грн та судовий збір у розмірі 3.888,04 грн.

Відповідач, СТОВ "Куйбишево", частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2020 у справі №922/1167/20 в частині стягнення процентів за користування товарним кредитом та в цій частині прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, заявник посилається на те, що господарський суд, при винесенні оскаржуваного рішення, порушив та неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 61 Конституції України. Так, апелянт зазначає, що оскаржуваним рішенням було вирішено стягнути з відповідача окрім основного боргу та 48% річних, також проценти за користування товарним кредитом у сумі 25.960,15 грн, і пеню у розмірі 18.011,93 грн. Тобто, за твердженням відповідача його підприємство було двічі притягнуто до одного і того самого виду юридичної відповідальності, а саме до сплати процентів за користування товарним кредитом та сплати пені, що прямо суперечить ст. 61 Конституції України.

15.07.2020 системою автоматизованого розподілу апеляційних скарг (справ) між суддями для розгляду справи №922/1167/20 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Істоміна О.А.; суддя Барбашова С.В.; суддя Пушай В.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 20.07.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою СТОВ Куйбишево , надано строк для надання відзиву на апеляційну скаргу та призначено її до розгляду на 04.08.2020.

Відповідач, МПП фірма Ерідон , надав відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується із рішенням Господарського суду Харківської області від 22.06.2020, вважає його таким, що прийнято у відповідності до норм чинного законодавства, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування своєї позиції по справі позивач посилається на те, що обома сторонами було погоджено застосування штрафних санкцій за неналежне/несвоєчасне виконання зобов`язань спірного договору поставки без застосування обмежень передбачених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та застосування загальної позовної давності (три роки) до вимог про стягнення штрафних санкцій, у відповідності зі ст. 259 Цивільного кодексу України що відповідає принципу свободи.

28.07.2020 за вх. №7084 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшла заява представника позивача Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" Боровика Б.М. про участь в судовому засіданні по справі №922/1167/20, призначеному на 04.08.2020 о 12:30 год., в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 30.07.2020 задоволено заяву Малого приватного підприємства фірми "Ерідон" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon", з використанням власних технічних засобів.

29.07.2020 на адресу Східного апеляційного господарського суду від СТОВ Куйбишево надійшло клопотання про відкладення судового розгляду (вх.37118), в зв`язку з щорічною основною відпусткою представника відповідача.

Присутній у судовому засіданні 04.08.2020 в режимі відеоконференції представник позивача заперечень щодо вказаного клопотання не висловив та зазначив, що дане питання має бути вирішено на розсуд суду.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів апеляційного господарського суду зауважує, що відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів враховує, що правова позиція скаржника з приводу оскаржуваного рішення викладена в апеляційній скарзі, а відповідно до частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому суд бере до уваги, що відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Слухання не вимагається, коли немає сумнівів щодо переконливості чи оскаржуваних фактів, які вимагають слухання, і суд може справедливо і обґрунтовано винести рішення на основі подань сторін та інших письмових матеріалів (рішення ЄСПЛ у справах Dory v. Sweden ( Дерю проти Швеції ); Saccoccia v. Austria ( Саккочча проти Австрії ).

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини як джерело права та зважаючи на відсутність необхідності надання сторонами у судовому засіданні відповідних пояснень, колегія суддів, користуючись наданим суду правом, не вбачає правових підстав для задоволення клопотання СТОВ Куйбишево про відкладення розгляду справи.

Крім того, згідно з ч.4 ст.197 Господарського процесуального кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Підтвердження особи учасника справи здійснюється із застосуванням електронного підпису, а якщо особа не має такого підпису, то у порядку, визначеному Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" або Державною судовою адміністрацією України.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст. 269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 12.03.2019 між Малим приватним підприємством фірмою "Ерідон" (позивач по справі, постачальник за договором) та Сільськогосподарським Товариством з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" (відповідач по справі, покупець за договором) укладено договір поставки №898/19/77, відповідно до умов якого, постачальник зобов`язався поставити покупцю товар, а покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Найменування, асортимент та кількість товару, який підлягає поставці за цим договором, зазначаються в додатках, які є його невід`ємною частиною (п. 1.2. договору).

Ціна товару в національній валюті та її еквівалент в іноземній валюті (долар США або Євро) зазначається у додатках до цього договору (п. 2.1. договору).

Умови оплати сторони узгодили в розділі 3-му спірного договору. Так, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором та додатками до нього. У випадку поставки товару на умовах попередньої оплати, допускається оплата та поставка товару на підставі рахунку на попередню оплату, що містить істотні умови поставки, без укладення додатків до цього договору. Датою оплати товару вважається день зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 3.1 договору).

Відповідальність сторін передбачена розділом 6 договору. Так, згідно з пунктом 6.2. договору відповідач, у разі несвоєчасної оплати товару, повинен сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожний день прострочення від вартості отриманого але не оплаченого товару за кожний день прострочення.

Пунктом 6.7. договору встановлено, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару чи невиконання зобов`язань передбачених пунктами 3.2 та 3.3 цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 Цивільного кодексу України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

При цьому сторони домовились про те, що нарахування та стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором поставки відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років (п. 6.8 договору).

Договір ступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представникам сторін і скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019, а в частині проведення розрахунків за поставлений товар - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце за під час дії цього договору.

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін без зауважень та скріплено печатками.

Також до спірного договору поставки №898/19/7701-Н від 12.03.2019 сторони підписали додаток, в якому, окрім іншого, визначились щодо загальної вартості товару разом з ПДВ, яка складає 221.446,68 грн (пункт 2 додатку).

Відповідно до п.3 додатку відповідач здійснює оплату в наступному порядку:

- 20% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах попередньої оплати в строк до 29.03.2019;

- 80% від загальної вартості товару покупець сплачує на умовах відстрочення оплати в строк до 15.11.2019.

У разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня коли товар підлягав оплаті за умовами цього додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого товару.

Додаток до договору поставки №898/19/7701-Н від 12.03.2019 також підписано уповноваженими представниками обох сторін без яких-небудь зауважень та заперечень, скріплено печатками.

11.04.2019 на підставі додатку до договору МПП фірма Ерідон поставила відповідачу товар на загальну суму 226.019,66 грн, що підтверджується видатковими накладними №30677 від 11.04.2019 та №30682 від 11.04.2019, які також були підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

В свою чергу відповідач, СТОВ Куйбишево , на виконання умов договору сплатив 45.402,86 грн, що підтверджується платіжним дорученням №94 від 02.04.2019.

Позивач зазначає що сума в розмірі 180.616,80 грн залишилась несплаченою в передбачений договором строк, в зв`язку з чим він звернувся до Господарського суду Харківської області за захистом своїх порушених прав та законних інтересів з позовною заявою про стягнення суми заборгованості з відповідача.

Крім основної суми боргу, в зв`язку з простроченням виконання зобов`язань, позивач заявив до стягнення з відповідача:

- 48% річних відповідно до п. 6.7 договору в сумі 34.613,53 грн;

- проценти за користування товарним кредитом - 36%, відповідно до ст. 536, ч. 5 ст. 694 ЦК України, п.5 додатку до договору поставки 898/19/7701-Н від 12.03.2019 в сумі 25.960,15 грн;

- пеню за договором поставки №898/19/7701-Н від 12.03.2019 в сумі 18.011,93 грн.

Господарський суд, приймаючи рішення і задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати на користь позивача отриманого товару за вказаними накладними на загальну суму 180.616,80 грн. Також суд першої інстанції визнав доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню вимоги щодо стягнення з відповідача 48% річних у сумі 34.613,53 грн, проценти за користування товарним кредитом у сумі 25.960,15 грн та пеню у розмірі 18.011,93 грн, які були нараховані у відповідності до норм чинного законодавства та умов договору з додатком.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи, враховуючи підстави та предмет позову, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позову, зважаючи на наступні підстави.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки.

Частини 1 та 6 статті 265 Господарського кодексу України передбачають, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частина друга ст. 712 Цивільного кодексу України встановлює, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 14.1.245 Податкового Кодексу України, товарний кредит - це товари (роботи, послуги), які передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичних або фізичних осіб на умовах договору, що передбачає відстрочення остаточних розрахунків на певний термін і під відсоток.

Таким чином, товарний кредит - це вид договору купівлі-продажу, за яким покупцю передається у власність товар, за який він може розплатитися через певний проміжок часу. Цей вид господарських відносин регламентований статтею 694 ЦК України.

Згідно зі ст. 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Товар продається в кредит за цінами, що діють на день продажу. Зміна ціни на товар, проданий в кредит, не є підставою для проведення перерахунку, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі невиконання продавцем обов`язку щодо передання товару, проданого в кредит, застосовуються положення статті 665 цього Кодексу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Договором купівлі-продажу може бути передбачений обов`язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Факт здійснення позивачем на користь відповідача поставки підтверджується належними доказами за вказаними видатковими накладними (а.с.14-15). В той же час, відповідач свою частину зобов`язань за спірним договором поставки виконав не в повному обсязі. Враховуючи часткову оплату на суму, борг відповідача за поставлений позивачем товар складає 180.616,80 грн. При цьому, строк виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати заборгованості визначено умовами договору та є таким, що настав.

Відповідач жодним чином не заперечує самого факту отримання товару та наявності в нього зазначеної заборгованості.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду стосовно наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості в розмірі 180.616,80 грн.

Крім основної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача суму пені за порушення терміну оплати, проценти за користування товарним кредитом, нараховані на суму простроченої заборгованості, а також нарахування 48% річних.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст.547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України). Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Відповідно до ст.2 цього закону, розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на ч.6 ст.232 Господарського кодексу, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань з оплати. Пунктом 6.2 договору передбачена сплата покупцем продавцю пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення від вартості отриманого але не оплаченого товару за кожний день прострочення.

Пунктом 6.8 спірного договору поставки передбачено стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за договором поставки відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України.

Отже, зазначене надає позивачу право на нарахування пені за допущене відповідачем прострочення з 16.11.2019 по 09.04.2020.

Розрахунок пені, наданий позивачем до господарського суду в сумі 18.011,93 грн є арифметично вірним та таким, що підлягає задоволенню і з чим погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Заявлені до стягнення суми процентів за користування товарним кредитом, нарахованих на суму простроченої заборгованості, та 36% річних також були перераховані судом першої інстанції, визнані арифметично вірними та задоволенні, з чим не погодився відповідач.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, пунктом 6.7. спірного договору встановлено, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати товару чи невиконання зобов`язань передбачених пунктами 3.2 та 3.3 цього договору, покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника компенсаційний платіж в розмірі 48% (сорок вісім відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати. Для уникнення непорозумінь, сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченим ст.625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу чи пені).

Зважаючи, що відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань, позивач має право на нарахування річних за таке прострочення.

Судом першої інстанції було здійснено відповідний перерахунок та задоволено позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача 48% річних у сумі 34.613,53 грн за період прострочення з 16.11.2019 по 09.04.2020 і з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Стосовно заявленої до стягнення позивачем суми процентів за користування товарним кредитом в розмірі 25.960,15 грн, то суд першої інстанції також задовольнив позовні вимоги в цій частині і з чим також погоджується колегія суддів з огляду на таке.

Обґрунтовуючи нарахування процентів за користування товарним кредитом, позивач посилається на пункту 5 додатку до договору, яким сторони передбачили та встановили, що у разі порушення покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару на строк більше 15 календарних днів, покупець, відповідно до вимог сг. 536 та ч. 5 ст. 694 Цивільного кодексу України, зобов`язаний сплатити на користь постачальника плату за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних, нараховану на вартість отриманого, але неоплаченого покупцем товару.

Згідно з ч.1 ч.5 ст.649 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Згідно зі ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

В своїй апеляційній скарзі відповідач наполягає на тій позиції, що в даному випадку має місце одночасне стягнення пені і процентів за користування товарним кредитом, що за своєю правовою природою є видом одного виду юридичної відповідальності і що прямо суперечить статті 61 Конституції України.

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити позицію суду касаційної інстанції, згідно якої у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, а також приписами ст. 546 ЦК України, ст. 231 ГК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Заборона застосування пені та штрафу прямо не випливає із закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне урегулювання у договорі. При цьому слід враховувати презумпцію правомірності правочину, визначену ст. 204 ЦК України.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Таким чином, в даному випадку не йдеться про притягнення особи до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як форм її сплати.

Дана позиція висловлена, зокрема, у наступних рішеннях суду касаційної інстанції: постанови ВС від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 21.05.2018 по справі № 911/1967/17, від 09.07.2018 у справі №903/647/17.

Отже, аналіз наведених приписів законодавства та практики суду касаційної інстанції з цього питання, дає змогу дійти висновку, що для господарських правовідносин панівною залишається позиція, згідно з якою стягнення одночасно штрафу і пені не є порушенням положень Конституції, оскільки це лише форми неустойки (чи види штрафних санкцій), але все ж - єдина цивільна відповідальність.

Таким чином, перевіривши розрахунки позивача, вимога про стягнення процентів за користування товарним кредитом у сумі 25.960,15 грн є законною, арифметично вірною та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо відмови судом першої інстанції у задоволенні вимоги стосовно стягнення суми витрат понесених позивачем у зв`язку з отриманням правової допомоги в сумі 8.346,00 грн, то колегія суддів апеляційної інстанції і тут погоджується із висновком господарського суду.

Згідно зі ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №372/1010/16-ц).

В той же час на підтвердження понесених витрат у сумі 8.346,00 грн представник позивача надав лише ордер на надання правової допомоги. З огляду відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Відповідно до статей 76 - 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, відповідачем всупереч вищенаведених норм права, не було подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в апеляційній скарзі, а наведені доводи не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Оскільки апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою останньому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 129, 270, пунктом 1 частини 1 статті 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Куйбишево" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 22.06.2020 у справі №922/1167/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 06.08.2020

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя С.В. Барбашова

Суддя Н.М. Пелипенко