Рішення

від 03.08.2020 по справі 908/596/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/42/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2020 Справа № 908/596/20

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Махно О.О.,

розглянувши матеріали справи № 908/596/20

за позовом Концерну "Міські теплові мережі", ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя , вул. Щаслива, буд. 2а)

до відповідача Міського комунального підприємства "Основаніє", ідентифікаційний код юридичної особи 20485152 (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд 29-А; адреса для листування: 69032, Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11)

про стягнення 24280грн 40 коп.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: Гончаров В.І., довіреність № 540/20-19 від 27.05.2019;

від відповідача: Сахарова О.О., довіреність № 499 від 02.01.2020

СУТЬ СПОРУ:

Концерн "Міські теплові мережі" звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою вих. № 28 від 03.03.2020 (вх. № 668/08-07/20 від 03.03.2020) про стягнення з Міського комунального підприємства "Основаніє" 30899,20 грн, з яких: 24280, 40 грн - основний борг, 4819,45 грн - інфляційні втрати та 1799,35 грн - 3% річних

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати відпущеної теплової енергії за період: з жовтня 2016 по березень 2017, з жовтня 2017 по квітень 2018, з листопада 2018 по квітень 2019.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 15, 16, 509, 525, 526, 530, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2,3, 193, 232, 275-277 Господарського кодексу України, умов договору, Закону України "Про теплопостачання", Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил користування тепловою енергією.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2020 справу № 908/596/20 передано на розгляд судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 10.03.2020 у справі №908/596/20 позовна заява прийнята судом до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 31.03.2020 о 10 год. 00 хв.

31.03.2020 суд відкрив судове засідання з розгляду справи 908/596/20. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися, при цьому 23.03.2020 до господарського суду від позивача та 25.03.2020 від відповідача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

З огляду на те, що представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, судове засідання 31.03.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

За наслідками судового засідання 31.03.2020, враховуючи що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 21.04.2020 о 10 год. 00 хв.

13.04.2020 до господарського суду від Міського комунального підприємства "Основаніє" надійшов відзив на позовну заяву.

21.04.2020 суд продовжив судове засідання з розгляду справи 908/596/20. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися.

З огляду на те, що представники позивача та відповідача у судове засідання не з`явилися, судове засідання 21.04.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

Судом прийнято до розгляду відзив на позовну заяву, що надійшов до суду 13.04.2020.

За наслідками судового засідання 21.04.2020, суд продовжив строк розгляду справи №908/596/20 на строк дії карантину та оголосив перерву в судовому засіданні до 14.05.2020 о 10 год. 20 хв.

13.05.2020 до господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог та відповідь на відзив.

14.05.2020 суд продовжив судове засідання з розгляду справи 908/596/20. Перевірив явку представників сторін. Представники сторін в судове засідання не з`явилися.

З огляду на те, що представники сторін у судове засідання не з`явилися, судове засідання 14.05.2020 проводилося без фіксування технічними засобами, на підставі ч. 3 ст. 222 ГПК України.

Суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення позовних вимог та відповідь на відзив.

За наслідками судового засідання, у зв`язку з тим, що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 09.06.2020 о 10 год. 20 хв.

В судовому засіданні 09.06.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

За наслідками судового засідання, у зв`язку з тим, що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 22.06.2020 о 12 год. 00 хв.

16.06.2020 до канцелярії суду від відповідача у справі надійшли заперечення на відповідь на відзив з доказами направлення позивачеві.

17.06.2020 до канцелярії суду від позивача у справі надійшло клопотання про залучення доказів у справі та письмові пояснення у справі з доказами направлення відповідачеві.

22.06.2020 до канцелярії суду від позивача у справі надійшло клопотання про залучення доказів у справі.

В судовому засіданні 22.06.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Документи надані сторонами долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

За наслідками судового засідання, у зв`язку з тим, що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 07.07.2020 о 09 год. 40 хв.

26.06.2020 до канцелярії суду від позивача у справі надійшли пояснення з доказами направлення відповідачеві.

В судовому засіданні 07.07.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Документи надані позивачем долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

За наслідками судового засідання, у зв`язку з тим, що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 23.07.2020 о 12 год. 00 хв.

14.07.2020 до канцелярії суду від відповідача у справі надійшли пояснення по справі з доказами направлення позивачеві.

В судовому засіданні 23.07.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Пояснення відповідача долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

Представники сторін виступили зі вступними словами.

За наслідками судового засідання, у зв`язку з тим, що спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, суд оголосив перерву в судовому засіданні до 03.08.2020 до 15 год. 40 хв.

30.07.2020 до канцелярії суду від відповідача у справі надійшли письмові пояснення з доказами направлення іншій стороні у справі.

03.08.2020 до канцелярії суду від позивача у справі надійшла заява про долучення документів та додаткові пояснення щодо спростування твердження відповідача про неприйняття приміщення в господарське відання згідно з рішенням Запорізької міської ради з доказами направлення іншій стороні у справі.

В судовому засіданні 03.08.2020 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою комплексу "Акорд".

Судом оголошено про надходження вищезазначених документів та прийняття їх до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов повністю, просив суд поновити строк позовної давності та стягнути з відповідача спірну заборгованість за бездоговірне споживання теплової енергії за загальний період з жовтня 2016 по квітень 2019 в сумі 24280 грн 40 коп.

Представник відповідача просила застосувати строк позовної давності та відмовити у позові, з підстав того, що відповідач не є споживачем наданих позивачем послуг.

В судовому засіданні 03.08.2020 судом прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

Рішенням Запорізької міської ради № 17 від 11.01.2002 "Про створення комунальних підприємств теплових мереж" створено Концерн "Міські теплові мережі".

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2, 2.4 Статуту Концерну "Міські теплові мережі", основною метою діяльності Концерну є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності підприємства є, зокрема, виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутової потреби населення та на комунально-побутові потреби підприємств, організацій, установ і її збут. Основними функціями Концерну є: забезпечення розвитку теплофікаційного господарства та забезпечення тепловою енергією для комунально-побутових потреб населення, бюджетних установ і організацій, госпрозрахункових підприємств, інших об`єктів, розташованих в зоні діяльності Концерну; - збір коштів за послуги теплопостачання зони діяльності Концерну (територія міста Запоріжжя) з метою централізованих розрахунків за енергоресурси.

Статтею ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; система централізованого теплопостачання - сукупність джерел теплової енергії, магістральних та місцевих (розподільчих) теплових мереж, що об`єднані між собою та використовуються для теплозабезпечення споживача, населеного пункту, яка включає системи децентралізованого та помірно-централізованого теплопостачання.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до ст.ст. 13, 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" централізоване опалення належить до житлово-комунальних послуг, порядок надання, якісні та кількісні показники яких мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України "Про теплопостачання", теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання", закріплено права та основні обов`язки споживача теплової енергії, яка містить обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з пунктом 4 "Правил користування тепловою енергією", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 року, користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору, а пунктом 14 Правил передбачений обов`язок споживача до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно п. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги належить до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг, що повністю кореспондується зі ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Аналогічні норми щодо встановлення тарифів містяться у ст. 13 Закону України "Про теплопостачання".

Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про теплопостачання" від 02.06.2005 року за № 2633-ІV, "Правилами користування тепловою енергією", затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 03.10.2007 року за № 1198 та іншими нормативно-правовими актами України.

Зокрема, в Законі та в правилах законодавець надає поняття "Споживач":

споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі до договору (Закон);

споживач теплової енергії - фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору (Правил).

В розумінні Закону України "Про теплопостачання" та Правил користування тепловою енергією, споживачем теплової енергії є фізична або юридична особа, що використовує теплову енергію на підставі договору.

Згідно ст. 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов`язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Концерном Міські теплові мережі (теплопостачальна організація) здійснювалось постачання теплової енергії в гарячій воді в нежитлове приміщення № 142, по вул.. Звенигродській, 10 м. Запоріжжя, що знаходиться в будинку та входить в єдину систему централізованого опалення.

На виконання рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 20.04.2018 № 170/3 відповідач передав КП Центр управління інформаційними технологіями нежитлове приміщення № 142 загальною площею 74,9 кв.м., розташове в будинку № 10 по вул. Звенигородській, згідно з актом приймання-передачі від 13.06.2018.

13.06.2018 між відповідачем та КП Центр управління інформаційними технологіями укладено договір позички № 37.

Відповідно до п. 5.2, 10.1 договору позички сторони домовились, що відповідно до п. 3 ст. 631 ЦК України умови цього договору розповсюджуються на взаємовідносини, які виникли між ними з 29.01.2018. На вищевказане приміщення між позивачем та КП Центр управління інформаційними технологіями укладено договір № 122596 про закупівлю теплової енергії за державні кошти від 16.11.2018.

За відсутності укладеного договору, Філією Концерну Міські теплові мережі Дніпровського району була відпущена теплова енергія на нежитлове приміщення № 142 по вул. Звенигородській, 10, згідно особового рахунку №102813 за період з 01.10.2016 по - 30.01.2018 (на площу приміщення 86,9 кв.м.) у розмірі 21707,91 грн, а в період з 31.01.2018 по 30.04.2019 (на площу 13,0 кв.м, які не увійшли до договору позички з КП ЦУІТ у розмірі 3 172,49 грн, що підтверджується рахунками та актами приймання - передачі теплової енергії наданим відповідачеві. Супровідний лист із актами та рахунками направлений 08.08.2019.

Враховуючи, що відповідачем заперечень щодо нарахувань не надійшло, акти позивачеві повернуті не були, а виставлені рахунки не оплачені, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Стягнення з Міського комунального підприємства "Основаніє" на користь Концерну "Міські теплові мережі" заборгованості за відпущену теплову енергію в сумі 24280 грн 40 коп. (згідно розрахунку основного боргу) було предметом судового розгляду у даній справі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати відпущеної теплової енергії на нежитлове приміщення № 142 по вул. Звенигородській, 10, згідно особового рахунку №102813 за період з 01.10.2016 по - 30.01.2018 (на площу приміщення 86,9 кв.м.) у розмірі 21707,91 грн, а в період з 31.01.2018 по 30.04.2019 (на площу 13,0 кв.м), які не увійшли до договору позички з КП ЦУІТ у розмірі 3 172,49 грн, що підтверджується рахунками та актами приймання - передачі теплової енергії наданим відповідачеві.

В підтвердження обґрунтованості своїх доводів позивачем надано акти обстеження об`єкту, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, докази в підтвердження того, що спірне приміщення площею 86,9 знаходиться в господарському віданні відповідача: копію рішення Запорізької міської ради № 5 від 27.04.2012 року, згідно з яким до МКП „ Основаніє" є повним правонаступником КП „ВРЕЖО-9", копію договору № 605 від 01.10.2002 року між: КП ВРЕЖО-9 та Концерном МТМ про постачання теплової енергії та (копія додаткової угоди № 6 від 1.09.2005 року до договору № 605 про включення приміщення 142 в будинку № 10 по вул. Звенигородській, копію додаткової угоди № 22 від 2.11.2012 року до договору № 605 від 1.10.2002 року, підписаного МКП „ Основаніє ", згідно з якою МКП Основаніє є повним правонаступником КП ВРЕЖО-9 і до нього перейшли усі обов 'язки та права за договором № 605 від 1.10.2002, копію рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/5129/15, що набрало законної сили і в якому встановлено, що МКП Основаніє є правонаступником всіх прав та обов 'язків КП ВРЕЖО-9 , копію договору № 111605 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді, укладеного 01.01.2013 року між сторонами у справі, який стосувався приміщення 142 в будинку 10 по вул. Звенигородській, копію листа МКП Основаніє до Філії Концерну Міські теплові мережі № 812/01-05 від 28.01.2016 року, згідно якого відповідач просив внести зміни до договору № 111605 від 1.01.2013 року, а саме Звенигородська, 10, власні потреби площею 86,9 кв.м,, теплове навантаження 0,009625, копію листа МКП Основаніє до Філії Концерну Міські теплові мережі № 2420/01-05 від 09.03.2016 року, згідно з яким відповідач надає перелік приміщень для внесення змін в додадок № 1 додаткової угоди № 9 до договору № 111605 від 01.01.2013, а саме Звенигородська, 10, власні потреби площею 86,9 кв.м,, теплове навантаження 0,009625 , копію Рішення Запорізької міської ради від 20.04.2018 № 170/3, згідно з яким відповідач передає в безоплатне користування КП ЦУІТ приміщення 142 в будинку 10 по вулиці Звенигородській, за виключенням кімнати площею 13 кв.м і на підставі якого з 29.01.2018 укладено договір позички № 37 нерухомого майна; розрахунок теплового навантаження в розмірі 0,009625 Ггал/год виконаний при укладенні договору № 605 від 01.10.2002 року між КП ВРЕЖО-9 і Концерном МТМ , прийнятий під час укладення договору № 111605 від 1.01.2013 між сторонами по справі і як зазначає позивач, оскільки жодного перепланування чи перебудови приміщення не відбувалось, він залишається чинним. Як зазначає позивач, з моменту укладення договору позички № 37 про передання частини приміщення в користування КП ЦУІТ , відповідачу нараховується до оплати пропорційна частина відповідно до приміщення, яким він користується (кімната 13 кв. м за формулою: теплове навантаження 0,009625:86,9X13=0,00144 Гкал/год. Кількість спожитої теплової енергії будинком за даними приладу обліку за місяць ділиться на теплове навантаження будинку і множиться на теплове навантаження приміщення. Тарифи на теплову енергію встановлюються Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг України.

Як зазначає позивач пропуск позовної давності за період з жовтня 2016 року по січень 2017 року допущений в результаті здійснення відповідачем всіх можливих дій для ухилення від укладення договору з позивачем з метою несплати за фактично отриману теплову енергію.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, з огляду на таке.

Спірні правовідносини сторін є господарськими.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Із змісту ч. 3 ст. 24, ч. 2 ст. 25 Закону України Про теплопостачання вбачається, що основними обов`язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Теплопостачальні, теплотранспортні і теплогенеруючі організації зобов`язані: забезпечувати надійне постачання обсягів теплової енергії відповідно до умов договору та стандартів; здійснювати перерахунок за спожиту теплову енергію із споживачами з урахуванням авансового платежу та показань приладів комерційного обліку теплової енергії протягом місяця після закінчення опалювального періоду.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України Про теплопостачання теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.

Статтею 25 Закону України Про теплопостачання передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з частиною другою статті 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Згідно із статтею 1 Закону України Про теплопостачання споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Таким чином, що зі змісту положень Закону України Про теплопостачання , постачання теплової енергії (теплопостачання) має здійснюватися на підставі договору.

Відповідно до Закону України "Про житлово - комунальні послуги" споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу; внутрішньо будинкові системи - мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

Нежитлове приміщення 142 по вул. Звенигородській, 10 у м. Запоріжжі знаходиться у господарському віданні відповідача, розташоване у багатоквартирному житловому будинку, система опалення якого загальна із домом, та відповідно до вищезазначеного, відповідач є споживачем послуг і суб`єктом у сфері житлово-комунальних послуг.

Так, відповідно до ст. 136 Господарського кодексу України:

1. Право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

2. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

19.04.2006 Виконавчий комітет Запорізької міської ради прийняв рішення № 155/6, яким вирішив оформити право комунальної власності за територіальною громадою м. Запоріжжя на приміщення № 142 в буд. 10 по вул. Звенигородська та передати зазначене приміщення у господарське відання Комунальному підприємству Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 9 .

01.10.2002 між позивачем та Комунальним підприємством Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 9 було укладено договір № 605 на постачання теплової енергії в гарячій воді. Додатковою угодою № 6 від 01.09.2005, додатково внесено у договір теплове навантаження на гаряче водопостачання нежитлового приміщення по вул. Звенигородська за опалювальною площею 86,9 к.в. із тепловим навантаженням на опалення 0,009625 Гкал/год та на гаряче водопостачання 0,001456 Гкал./год. Прилад обліку встановлений.

Згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення 142 по вул. Звенигородська, 10, рахується за Територіальною громадою міста Запоріжжя.

Згідно з рішенням від 19.04.2006 Комунальне підприємство Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 9 було зобов`язано прийняти зазначене приміщення у господарське відання.

25.07.2012 Виконавчий комітет Запорізької місткої ради прийняв рішення № 6, яким вирішив, що з моменту прийняття даного рішення МКП Основаніє стає повним правонаступником КП ВРЕЖО №№ 1-4, 6, 9-11,13 . Даним рішенням був затверджений передавальний акт та визначений розмір статутного капіталу МКП Основаніє .

Не своєчасне зарахування КП ВРЕЖО № 9 вищевказаного нежитлового приміщення до господарського відання та не зазначення у передавальному акті приміщення № 142 в буд. 10 по вул. Звенигородська, не є підставою вважати, що спірне приміщення не передано до господарського відання і не повинно було бути прийнято відповідачем до господарського відання, як повним правонаступником усіх прав та обов`язків КП ВРЕЖО № 9 .

На підставі Наказу № 2-1 29.01.2018 МКП Основаніє зарахувало приміщення № 142 в буд. 10 по вул. Звенигородська до основного засобу, ввело в експлуатацію та почало використовувати у господарської діяльності.

Наказ МКП Основаніє Про зарахування на баланс до складу основних засобів житлове приміщення № 142 житлового будинку № 10 по вул. Звенигородська № 2-1 29.01.2018 видано саме на підставі рішення Запорізької міської ради від 19.04.2006 № 155/6 Про оформлення права комунальної власності на приміщення № 142 в житловому будинку по вул. Звенигородська .

02.11.2012 додатковою угодою № 22 до договору № 605 враховуючи, що до МКП Основаніє перейшли все майно, майнові та немайнові права та обов`язки КП ВРЕЖО № 9 , сторони договору дійшли висновки, вважати стороною договору, споживачем - МКП Основаніє . В частині постачання теплової енергії станом на 01.11.2012 вважати договір розірваним.

Отже, станом на дату укладення цієї додаткової угоди від 02.11.2012, підписаною з боку обох сторін, сторони знали про правонаступництво відповідача щодо спірного майна.

До того ж, про те, що сторонам було відомо про відповідне правонаступництво відповідача щодо спірного приміщення свідчить і рішення Господарського суду Запорізької області від 13.10.2015 у справі № 908/5129/15 за участю сторін у даній справі про стягнення заборгованості за договором № 100605 від 01.06.2011. Згідно з рішенням суду, 01.06.2011 між позивачем з однієї сторони (теплопостачальної організацією за договором) та Комунальним підприємством „Виробниче ремонтно - експлуатаційне об`єднання № 9" з іншої сторони (споживач за договором) був укладений договір купівлі - продажу теплової енергії в гарячий воді № 100605 з додатками, та додатковими угодами (надалі - договір).

02.11.2012 року між теплопостачальною організацією (позивачем у справі) та Міським комунальним підприємством „ОСНОВАНІЄ" (споживачем по договору, відповідачем у справі) була укладена додаткова угода № 3 до договору надалі - додаткова угода № 3).

Оскільки відповідач є повним правонаступником КП „ВРЕЖО № 9", сторони в п. 1 додаткової угоди № 3 погодили стороною договору (споживачем) вважати МКП „ОСНОВАНІЄ" (відповідача у справі).

Відповідно до умов п. 2 додаткової угоди № 3 починаючи з 25.07.2012 року права та обов`язки сторін, передбачені договором № 100605 від 01.06.2011 року, є чинними для відповідача. Всі зобов`язання Комунального підприємства „ВРЕЖО № 9" підлягають виконанню відповідачем.

Згідно з п. 3 додаткової угоди № 3, в частині постачання теплової енергії станом на 01.11.2012 року сторони вважають договір розірваним. В частині проведення розрахунків за поставлену теплову енергію, договір є дійсним до повного погашення заборгованості в сумі 164 514 грн. 92 коп.

За умовами п. 4 додаткової угоди № 3, інші умови договору купівлі - продажу теплової енергії в гарячій воді № 100605 від 01.06.2011 року залишаються без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України вищевказані обставини не доказуються при розгляді іншої справи.

Отже, сторони знали про правонаступництво відповідача щодо спірного нежитлового приміщення ще до виникнення спірних правовідносин з постачання позивачем теплової енергії за заявлений період (жовтень 2016-березень 2017, жовтень 2017-квітень 2018 та листопад 2018-квітень 2019) у вищезазначене приміщення.

01.01.2013 між сторонами було укладено договір № 111605 купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді на об`єкти згідно дислокації. У схемі до договору зазначено об`єкт по вул. Звенигородська, 10 (АДС). У додатку № 5 до договору визначено опалювальну площу по Звенигородській, 10 ОДС - 86,9 та приєднане теплове навантаження на опалення - 0,009625 та підігрів води - 0,000607.

Листом від 09.03.2016 № 2420/01-05 відповідач надав філії позивача перелік приміщень для внесення змін в додаток № 1 додаткової угоди № 9 до договору № 111605 від 01.01.2013, серед якого зазначено вул. Звенигородська, 10, власні потреби, площа 86,9; приєднане теплове навантаження - 0,009625 .

Саме з боку відповідача мало місце зволікання укладення договору постачання теплової енергії.

Відповідно до Закону України Про природні монополії , Концерн Міські теплові мережі відноситься до суб`єктів природної монополії.

Статтею 1 Закону України Про теплопостачання визначено поняття "балансоутримувача - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

З аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін "споживач" застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

З врахуванням вимог ЦК України, ГК України, Правил користування тепловою енергією, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Концерн "Міські теплові мережі", 09.04.2019 за вих. №09-3/436 позивач направив на адресу відповідача два примірники договору купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді № 102813 від 01.04.2019.

Відповідач відмовився від підписання договору, посилаючись на укладення договору позички, про що надіслав позивачеві відповідний лист.

Статтею 24 Закону визначено, що одним з основних обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник, при чому виробник послуг може бути і їх виконавцем.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону "Про житлово-комунальні послуги" виконавець зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Пунктом 5 ч. 3 ст. 20 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У статті 179 Господарського кодексу України закріплено, що укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язковим для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Таким чином, законодавством передбачений двосторонній обов`язок, щодо укладання договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договору не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А, сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".

Відсутність між сторонами договору на надання послуг з централізованого опалення не є підставою для несплати за надані Концерном "Міські теплові мережі" послуги, оскільки обов`язок оплати випливає з закону.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК).

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. (ст. 714 ЦК України).

Як передбачає ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Як свідчать надані суду документи, між сторонами склалися господарські відносини, на підставі яких виникли взаємні обов`язки.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (далі ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

У спірний період споживач свого обов`язку щодо укладення договору не виконав, договору купівлі-продажу теплової енергії з Концерном "МТМ" укладено не було, акти приймання - передачі теплової енергії не підписані, у зв`язку з чим облік відпущеної теплової енергії здійснювався по особовому рахунку № 102813.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послуги, виконати роботу, сплатити гроші тощо), а кредитор вправі вимагати виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, виходячи зі змісту якої цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Споживач заперечень щодо нарахувань, зазначених у рахунках та актах приймання-передачі теплової енергії за заявлений період заявлений період (жовтень 2016-березень 2017, жовтень 2017-квітень 2018 та листопад 2018-квітень 2019) на адресу теплопостачальної організації не надав, належним чином оформлені акти приймання - передачі теплової енергії не повернув, що свідчить про те, що він фактично погодився з кількістю спожитої теплової енергії та з сумами нарахованими до оплати.

Таким чином, зазначені акти приймання-передачі теплової енергії за період з листопада 2018 року по листопад 2019 року є погодженими та є підставою для проведення остаточних розрахунків.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази в підтвердження того, що відповідачу послуги з централізованого теплопостачання позивачем не надавались або що відповідач ці послуги не отримував.

Філією Концерну Міські теплові мережі відпущено теплову енергію на нежитлове приміщення № 142 по вул. Звенигородській, 10, згідно особового рахунку №102813 за період з 01.10.2016 по - 30.01.2018 (на площу приміщення 86,9 кв.м.) у розмірі 21707,91 грн, а в період з 31.01.2018 по 30.04.2019 (на площу 13,0 кв.м, які не увійшли до договору позички з КП ЦУІТ у розмірі 3 172,49 грн), що підтверджується рахунками та актами приймання - передачі теплової енергії наданим відповідачеві.

Відповідачем заперечень щодо нарахувань не надійшло, акти позивачеві повернуті не були, а виставлені рахунки не оплачені.

Враховуючи, вищевикладене, відповідачем не сплачено позивачеві за відпущену теплову енергію у період: з жовтня 2016 по березень 2017, з жовтня 2017 по квітень 2018, з листопада 2018 по квітень 2019 на загальну суму 24280 грн 40 коп.

Розрахунок теплового навантаження в розмірі 0,009625 Ггал/год був виконаний позивачем при укладенні договору № 605 від 01.10.2002 року між КП ВРЕЖО-9 і Концерном МТМ , прийнятий під час укладення договору № 111605 від 1.01.2013 між сторонами по справі і який є чинним, оскільки жодного перепланування чи перебудови приміщення не відбувалось. З моменту укладення договору позички № 37 про передання частини приміщення в користування КП ЦУІТ , відповідачу нараховувалась до оплати пропорційна частина відповідно до приміщення, яким він користується (кімната 13 кв. м за формулою: теплове навантаження 0,009625:86,9X13=0,00144 Гкал/год.). Кількість спожитої теплової енергії будинком за даними приладу обліку за місяць ділиться на теплове навантаження будинку і множиться на теплове навантаження приміщення. Тарифи на теплову енергію встановлені Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг України.

За умовами ч. 6 ст. 25 Закону України Про теплопостачання у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Судом встановлено, що правовідносини між позивачем та відповідачем щодо постачання теплової енергії та її оплати належним чином не оформлено, відповідного договору не укладено у даному випадку має місце бездоговірне користування тепловою енергією.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Вказані докази повинні містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналіз наведених вище норм права вказує на необхідність подання стороною належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї правової позиції щодо наявності порушення її прав та законних інтересів.

Оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку про обґрунтоване нарахування позивачем відповідачу суми за спожиту теплову енергію, відпущену на нежитлове приміщення № 142 по вул. Звенигородській, 10 у період: з жовтня 2016 по березень 2017, з жовтня 2017 по квітень 2018, з листопада 2018 по квітень 2019 в розмірі 24280 грн 40 коп. на нежитлове приміщення № 142 по вул. Звенигородській, 10, згідно особового рахунку №102813 за період з 01.10.2016 по - 30.01.2018 (на площу приміщення 86,9 кв.м.) у розмірі 21707,91 грн, а в період з 31.01.2018 по 30.04.2019 (на площу 13,0 кв.м (згідно із технічною документацією (а.с. 117), які не увійшли до договору позички з КП ЦУІТ у розмірі 3 172,49 грн).

Відповідно до п. 18. Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 № 630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Система (щомісячна або авансова) та форма (готівкова або безготівкова) оплати послуг визначається у договорі між споживачем і виконавцем. Після отримання показань квартирних засобів обліку, якщо вони відрізняються від розрахованих за показаннями будинкових засобів обліку, виконавець здійснює коригування плати за надану послугу в наступному розрахунковому періоді шляхом зменшення або збільшення обсягів спожитої кожним споживачем послуги, що відображається в платіжному документі періоду, наступного за здійсненням коригування.

Відповідачем оплату спірної заборговані у вищевказаний строк здійснено не було.

При цьому, згідно з актом дослідження системи постачання теплової енергії від 12.06.2020 система теплопостачання нежитлового приміщення 142 по вул. Звенигородській 10 загальна з домом. Відсутність представників відповідача при обстеженні не спростовує встановлених у акті обставин. Розрахунок теплового навантаження в розмірі 0,009625 Ггал/год виконаний при укладенні договору № 605 від 01.10.2002 року між КП ВРЕЖО-9 і Концерном МТМ , прийнятий під час укладення договору № 111605 від 1.01.2013 між сторонами по справі, оскільки не надано доказів перепланування чи перебудови приміщення, він залишився чинним. З моменту укладення договору позички № 37 про передання частини приміщення в користування КП ЦУІТ , відповідачу нараховалась до оплати пропорційна частина відповідно до приміщення, яким він користується (кімната 13 кв. м, згідно відповідної схеми, за формулою: теплове навантаження 0,009625:86,9X13=0,00144 Гкал/год). Кількість спожитої теплової енергії будинком за даними приладу обліку за місяць ділиться на теплове навантаження будинку і множиться на теплове навантаження приміщення. Тарифи на теплову енергію були використані ті, що встановлюються Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг України.

Однак, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу за відпущену теплову енергію за період з жовтня 2016 по січень 2017 в розмірі 7364 грн 62 коп., з підстав пропуску строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 267 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки спливу позовної давності. Зокрема, ч. 4 цієї статті визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як встановлено судом при розгляді цієї справи позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом щодо стягнення заборгованості в сумі 7364 грн 62 коп. за період: жовтень 2016 року по січень 2017 року.

Клопотання позивача про поновлення строку позовної давності судом не задовольняється, оскільки, як свідчать матеріали справи та підтверджується самим позивачем, останній знав про порушення його прав з боку відповідача щодо оплати спірної заборгованості з моменту її виникнення, а зволікання відповідача в укладенні з позивачем відповідного договору на постачання теплової енергії, та заперечення відповідача щодо господарського відання щодо спірного приміщення не є підставою вважати, що строк позовної давності пропущено позивачем з поважних причин.

Враховуючи зазначені обставини та приписи законодавства, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 7364 грн 62 коп. за відпущену позивачем теплову енергію за період 10.10.2016 - січень 2017 року слід відмовити, у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

При ухваленні рішення у даній справі, суд також враховує таке:

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у господарському судочинстві визначений як строк позовної давності.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого юридична особа може звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності. Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи.

Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Невирішення питання про можливість застосування позовної давності може свідчити про порушення права на справедливий суд, закріпленого у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Частина перша статті шостої Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

На підставі викладеного, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 16915 грн 78 коп. заборгованості за теплопостачання за період з лютого 2017 (оскільки строк оплати за вказаний місяць сплив 20.03.2017, а позов подано до суду 03.03.2020) по березень 2017, з жовтня 2017 по квітень 2018 та з листопада 2018 по квітень 2019.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору в сумі 1464 грн 43 коп. покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, решта витрат (637 грн 57 коп.) покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міського комунального підприємства "Основаніє", ідентифікаційний код юридичної особи 20485152 (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд 29-А; адреса для листування: 69032, Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11) на користь Концерну "Міські теплові мережі", ідентифікаційний код юридичної особи 32121458 (юридична адреса: 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137; поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя , вул. Щаслива, буд. 2а) 16915 (шістнадцять тисяч дев`ятсот п`ятнадцять) грн 78 коп. основного боргу та 1464 (одна тисяча чотириста шістдесят чотири) грн 43 коп. судового збору.

3. У позові щодо стягнення 7364 грн 62 коп. основного боргу та 637 грн 57 коп. судового збору відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через Господарський суд Запорізької області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.08.2020.

Суддя А.О. Науменко