Рішення

від 22.07.2020 по справі 200/14487/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2020 р. Справа№200/14487/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Голошивця І.О., при секретарі судового засідання - Шташаліс О.О., представника позивача - Таран Д.В., представника відповідача - Вовченка С.П., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНМАШІНВЕСТ» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНМАШІНВЕСТ» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за формою Р від 02.12.2019 № 0002430512 та податкового повідомлення - рішення за формою В4 від 02.12.2019 № 0002440512.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, з питання дотримання ним вимог податкового законодавства України. За результатами перевірки Податковим органом складено Акт перевірки від 05.11.2019 № 160/05-99-05-12/38491589. На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення за формою Р від 02.12.2019 № 0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 319523,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 159761,50 грн.; за формою В4 від 02.12.2019 № 0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн.

Позивач вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, з огляду на що зауважує, що податкові-повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що за результатами перевірки податковий орган прийшов до висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства, які є обґрунтованими та підтверджені письмовими доказами, а тому відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На підставі вищенаведеного, просить суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено до підготовчого засідання на 23.01.2020.

23.01.2020 розгляд справи відкладено на 19.02.2020 для надання додаткових доказів.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 19.02.2020 продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів, відкладено розгляд справи на 11.03.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11.03.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 31.03.2020.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 31.03.2020 відкладено розгляд справи до 14.05.2020 у зв`язку з встановленням карантину згідно Постанови КМУ №211 від 11.03.2020.

14.05.2020 відкладено розгляд справи до 11.06.2020 у зв`язку з продовженням карантину.

11.06.2020 відкладено розгляд справи до 07.07.2020 у зв`язку з продовженням карантину.

07.07.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 22.07.2020.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНМАШІНВЕСТ» є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, має код ЄДРПОУ: 38491589, місцезнаходження юридичної особи - 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Двірцева, буд.6.

Відповідач, Головне управління ДПС у Донецькій області є суб`єктом владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Матеріалами справи встановлено, що з 23.10.2019 по 29.10.2019 Головним управлінням ДПС у Донецькій області відповідно до підпункту пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст.78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, на підставі наказу від 17.10.2019 №385 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ ДОНМАШІНВЕСТ з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІННЕР КОМ" (код ЄДРПОУ 42154207) за лютий 2019 року.

За результатами перевірки складено акт від 05.11.2019 № 160/05-99- 05-12/38491589 (далі - акт перевірки), який отримано поштою позивачем 07.11.2019. (а.с.22-39)

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення: пункту 44.1 статті 44, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, із змінами та доповненнями, завищено суму податкового кредиту на загальну суму 372 540 грн., в тому числі: по декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року на суму 372 540 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати на суму 319 523 грн. та завищенню суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту на суму 53 017 грн. по декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року.

На підставі акту перевірки, відповідачем були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- за формою Р від 02 грудня 2019 року № 0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 319523,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 159761,50 грн.; (а.с.54)

- за формою В4 від 02 грудня 2019 року № 0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн. (а.с. 55).

У відповідності з п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України позивачем були надані заперечення №25 від 18.11.2019 (вх. №34420/10 від 19.11.2019) на акт перевірки від 05.11.2019 №160/05-99-05-12/38491589. Головним управлінням ДПС у Донецькій області, за результатом розгляду заперечень, надано відповідь позивачу №28312/10/05-99-05-12 від 28.11.2019, відповідно до якої висновки, викладені в акті перевірки від 05.11.2019 №160/05-99-05- 12/38491589 залишено без змін. (а.с.40-43, 44-52).

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Вирішуючи питання щодо реальності господарських операцій ТОВ ДОНМАШІНВЕСТ з контрагентом ТОВ ВІННЕР КОМ , суд виходить з наступного.

Між ТОВ ДОНМАШІНВЕСТ (Покупець) та контрагентом-постачальником ТОВ ВІННЕР КОМ 04 лютого 2019 року укладено Договір поставки № 02/04 (далі - Договір). На виконання умов договору та замовлення ТМЦ укладено Специфікації № 1, № 2, № 3 та № 4. Задля здійснення поставки контрагентом були надані видаткові накладні (далі - ВН) № 0218/11, № 0218/12 від 18 лютого 2019 року та ВН № 0228/07, № 0228/08 від 28 лютого 2019р., а також товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) № Р0218/11 від 18 лютого 2019р. та № Р0228/07 від 28 лютого 2019р., які документально підтверджують фактичне транспортування товару. На поставку відповідних ТМЦ надані податкові накладні (далі - ПН) №№ 434, 435 від 18 лютого 2019 року та №№ 488, 490 від 28 лютого 2019 року. (а.с. 58-80).

Розрахунки за договором здійснені у безготівковій та вексельній формі на суму 2235240,00 грн., що у повному обсязі підтверджується випискою по рахунку від 26.03.2019р. та актом прийому-передачі цінних паперів від 22.04.2019 року. (а.с.98-99).

Надходження та оприбуткування ТМЦ підтверджується прибутковими ордерами (далі - ПО) №№ 00000000187 та 00000000188 від 18.02.2019р., №№ 00000000173 та 00000000174 від 28.02.2019р. Складський облік отриманих ТМЦ підтверджується картками складського обліку матеріалів №№ 1898, 2337, 2599, 2777, 2778, 2780, 2781. В свою чергу використання Товариством у господарській діяльності частини придбаних за договором ТМЦ підтверджується: Актом списання товарів № 45 від 28.02.19р., наказом № 02/28-02 від 28.02.19р.; Актом списання товарів № 46 від 29.03.19р., наказом № 03/29-01 від 29.03.19р. Залишок невикористаних ТМЦ підтверджується оборотами рахунку 207 за лютий - серпень 2019 року. (а.с. 72-73, 81-97).

Згідно наданих позивачем документів вбачається, що часткове використання придбаних ТМЦ відбувалося задля проведення ремонтних робіт ескалаторів, що знаходяться у торгівельному центрі за адресою: м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, буд. 46.

На підставі дослідження встановлених по справі обставин та наданих сторонами документів, судом встановлено, що укладені позивачем договори (правочини) відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, а факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними та податковими документами, виходячи з наступного.

Відповідно до п. п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з п. п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового Кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88.

Згідно з п. 1.2 Положення №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію (ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV).

Відповідно до ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тоді як визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пункту 185.1 ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу (пп.14.1.178. п.14.1 ст.14 ПК України).

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з, зокрема (але не виключно):

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст.186 цього Кодексу.

Поряд із цим податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України).

У п.198.1 ст.198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Тобто, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити.

За п. 201.4 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість суд повинен з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Враховуючи наведене, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах.

Посилання відповідача на податкову інформацію, щодо контрагентів позивача - суд відхиляє, оскільки Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів.

Також, суд зазначає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та контрагент позивача є окремими суб`єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак вони є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником.

Притягнення суб`єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст. 228 Цивільного кодексу України та ст. ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб`єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Суд зазначає, що принцип індивідуальної відповідальності платників податків, вказує на те, що відповідальність за можливі порушення податкового законодавства повинна нести особа, що їх вчинила, в свою чергу добросовісний контрагент не повинен відповідати за правопорушення, яке він не здійснював.

Як вбачається з матеріалів справи, дії позивача та його контрагентів, вчинені на виконання укладених договорів, направлені саме на створення наслідків, які обумовлені правовою природою правочинів відповідного виду.

Практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» ).

Підтвердженням того, що платника ПДВ не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, а також того, що платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати, слугує Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 р., заява №6689/03).

Платник податків не може нести відповідальність за дії контрагентів при відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як елемента верховенства права (ст. 8 Конституції України), індивідуалізації відповідальності (ст. 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (ст. 129 Конституції України).

Тому, суд в даному випадку враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 14.03.2018 у справі №804/8834/16, в якій зокрема зазначено, що за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною 1 статті 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Отже, за змістом зазначеної норми державна реєстрація юридичної особи є юридично значимою дією, з якою цивільне та господарське законодавство пов`язує виникнення цивільної правоздатності.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом ТОВ Віннер Ком і на момент фактичного виконання даних господарських відносин, контрагенти позивача, як юридичні особи були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, не знаходились в стані припинення та були зареєстровані у якості платників податку на додану вартість.

Належні докази, які б свідчили про порушення з боку контрагентів позивача, які б позбавляли позивача права на віднесення відповідних сум до витрат та податкового кредиту відповідачем не надані, в матеріалах справи такі докази відсутні.

При цьому суд зазначає, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість рівно як і формування витрат по господарських операціях, порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку через те, що, якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету - це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним у ціні товару відповідних сум податку на додану вартість до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

В матеріалах справи відсутні і докази того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності та обережності, рівно як і про те, що йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з вищевказаними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди. Навпаки, представником позивача у ході судового розгляду справи надано ґрунтовні пояснення про укладення позивачем договорів з контрагентами.

Зазначені обставини залишились не спростованими відповідачем в ході судового розгляду справи.

Суд наголошує і на тому, що чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов`язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників у ланцюгу постачання або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення відповідних сум в податковому обліку.

У відповідності до роз`яснень Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11 оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

До матеріалів справи відповідачем не надано доказів про причетність позивача, із посиланням на його первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, до ланцюгів постачання.

Крім того, податковий орган не навів жодних доказів на підтвердження того, що під час перевірки ним встановлено обставини, які б свідчили про умисел позивача на укладення договорів з контрагентами (та їх умислу) без наміру створити наслідки, які передбачені укладеними договорами. Навпаки, позивачем документально доведено належне виконання зобов`язань щодо отримання від контрагентів товарів/робіт та їх оплати.

Суд критично ставиться до висновку відповідача про неможливість підтвердження реальності господарських операцій з постачання контрагентами товарів позивачу у зв`язку з неналежним заповненням товарно-транспортних накладних, зокрема: графа бухгалтер (відповідальна особа вантажовідправника) не містить ПІБ (розшифровки) підпису та не зазначено посаду; товарно-транспортна накладна № Р0228/07 від 28.02.2019 в графі розвантаження містить інформацію - м. Краматорськ, вул. Об`їзна, буд. 1 - відомості щодо задекларованих позивачем за цією адресою об`єктів оподаткування відсутні; розділ вантажно - розвантажувальні операції не заповнено розділ розвантаження (не зазначено саму операцію розвантаження, масу, час прибуття/вибуття до розвантаження, відсутній підпис відповідальної особи).

З огляду на зазначене, суд зазначає, що відповідачем, в обґрунтування прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено доказів, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються лише на даних актів перевірок щодо спірних контрагентів, а також їх контрагентів по ланцюгу постачання, та жодним чином не стосуються аналізу змісту та наслідків господарських операцій, здійснених позивачем із контрагентами, які мали місце у перевіряємому відповідачем періоді. Крім того, на підтвердження наявності у позивача складського приміщення за вказаною адресою підтверджується наявним в матеріалах справи договором оренди №01/03 від 01.03.2017, актами прийому-передачі та додатковими угодами до нього. (а.с.100-107)

При цьому, згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України (від 14.10.1997 №363) «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» , обов`язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач же до зазначених категорій суб`єктів господарювання не відноситься.

Так, відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України (№363 від 14.10.1997), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п.п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та дорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна не є документом, що підтверджує факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей, а тому наявність або відсутність товарно-транспортних накладних та недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про безтоварність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов`язаннях платника податків.

При цьому, чинним законодавством України передбачено обов`язковість товарно-транспортної накладної лише у випадку надання послуг з перевезення.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться товарно-транспортні накладні, інші документи (акти приймання, договори контрагентів із суб`єктами господарювання - перевізниками товарів, тощо), які підтверджують товарність господарських операцій позивача із контрагентами та факт постачання товарів від контрагентів до вантажоодержувачів.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 17.01.2018 К/9901/1524/18 справа №802/537/13-а, визначено: ...З урахуванням наведеного положення процесуального закону, відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен був довести на підставі відповідних доказів ту обставину, що допущені в деяких первинних документах помилки та недоліки нівелюють фактичне здійснення операцій з транспортування вантажів. , ...Разом з тим, відсутність в товарно-транспортних накладних інформації про назви марок автомобілів за наявності інших даних, які ідентифікують автомобіль, та за наявності первинних документів (актів виконаних робіт, видаткових накладних та ін.), які повністю підтверджують факт транспортування товарів, не вказує, що позивачем допущено порушення податкового законодавства. , ...Таким чином, доводи відповідача про те, що відсутність печатки вантажоодержувачів на деяких екземплярах товарно-транспортних накладних позивача, який виступав у відповідних правовідносинах замовником, нівелює значення таких як первинних документів, є необгрунтованими. , ...Не спростовують самого факту транспортування вантажу та документального підтвердження такої операції й доводи відповідача про те, що в актах виконаних робіт не зазначено товар, що перевозився контрагентами позивача, автомобілі та місце поставки товару, адже, вимога щодо необхідної деталізації змісту та обсягу господарської операції в акті виконаних робіт не передбачена чинним на час виникнення правовідносин законодавством, а відомості, про відсутність яких в актах виконаних робіт вказував податковий орган, містяться в інших наданих позивачем документах, зокрема в товарно-транспортних накладних, видаткових накладних. , ...В додаток до наведеного колегія суддів акцентує увагу на тому, що доводи відповідача про наявність недоліків фактично зводяться до відсутності реквізитів у декількох зі значної кількості первинних документах без зазначення в чому полягає дефектність усього переліку наданих позивачем первинних документів, що, в свою чергу, не може спростувати документального підтвердження господарських операцій з перевезення (транспортування) вантажів вцілому.

Аналогічний висновок узгоджується і з практикою Верховного суду, зокрема у постановах від 21.03.2018 (№ К/9901/3992/18) у справі № 808/2140/13-а; від 17.01.2018 К/9901/1187/18 справа № 2а/0270/4386/12; від 15.05.2018р. по справі № 810/4391/16 адміністративне провадження К/9901/29144/18; від 24.04.2018р. по справі № 826/4571/16 адміністративне провадження К/9901/3438/17; від 19 червня 2018 року справа № 826/7704/16 адміністративне провадження № К/9901/38191/18.

За п. 3 ч. 1 ст. 3 та ст. 6 Цивільного кодексу України, суб`єкти господарювання мають право укладати будь-які договори, які не заборонені законодавством, у тому числі і залучати фізичних осіб до виконання робіт, надання послуг на підставі цивільно-правових договорів. При цьому діючим законодавством України не встановлено обов`язку суб`єктів господарювання мати у власності необхідні для постачання продукції матеріальні ресурси, так, як і не встановлено кількісний склад працівників, необхідний для виконання робіт з реконструкції покрівлі.

Відповідно до п. 2.6. Наказу державного комітету статистики № 286 від 28.09.2005 «Про затвердження Інструкції із статистики кількості працівників» , не включаються до облікового складу працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства. До них належать такі працівники: залучені до виконання робіт за договорами цивільно-правового характеру, включаючи договір підряду; прийняті для виконання разових спеціальних робіт: наприклад, консультації лікарів у медичних закладах, ремонтні роботи тощо; прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств; та ін.

Крім того, відсутність у контрагентів платника податків офіційно залучених достатніх матеріальних, трудових чи будь - яких інших ресурсів не має своїм наслідком недійсність укладених платником податків із таким контрагентом правочинів чи слугувати належним доказом наявності у вказаних суб`єктів господарювання такої мети як порушення інтересів держави у сфері оподаткування, адже не спростовує можливості залучення працівників та обладнання на договірній основі, а тому і не впливає на дійсність господарських операцій.

Відповідачем не надано жодних доказів, якими б була підтверджена відсутність у контрагентів позивача договорів, укладених з іншими контрагентами про оренду автотранспортних засобів, залучення працівників, перевезення товару.

Разом з тим, презумпція добросовісності платника податків, яка, з одного боку, передбачає надання правового захисту платникам, які у повному обсязі виконують свої обов`язки з правильного нарахування, утримання та перерахування до бюджету законно встановлених податків, а також з дотримання необхідних умов для використання права на податкову вигоду, з іншого боку передбачає покладення на контролюючий орган тягаря доказування наявності складу податкового правопорушення у діях (бездіяльності) платника податків, який у протилежному випадку вважається добросовісним (зазначена позиція підтверджується ухвалою ВАСУ від 15.09.2015 у справі № К/800/17974/14).

Приймаючи наведене до уваги, з огляду на підтвердження позивачем проявлення заходів належної обачності при обранні контрагентів, спираючись на той факт, що чинне податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється постачання продукції контрагентом платника податків, суд відхиляє вказані висновки відповідача щодо нереальності господарських операцій.

У Постанові Верховного Суду від 24.04.2018р. по справі № 826/4571/16 адміністративне провадження К/9901/3438/17, вказано: ...В той же час, відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необгрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу. Також судові інстанції обгрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на наявну в нього податкову інформацію щодо контрагента позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку. Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійснених робіт, яку даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. .

Наведена правова позиція також міститься у судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема, в постанові від 03.04.2013 р. по справі № К/9991/32753/12, ухвалах від 18.06.2014 р. № К/9991/50633/12, від 11.06.2014 р. № К/800/47664/13, від 03.08.2015 р. № К/800/12277/13, від 30.07.2015 р. № К/9991/11391/12, від 30.07.2015р. № К/9991/38572/12 та від 30.07.2015р. № К/9991/39230/12, від 29.07.2015р. № К/800/17166/14, від 22.07.2015р. № К/800/61315/13, від 24.05.2017 по справі № К/800/24191/16.

Суд не приймає до уваги і зауваження відповідача в Акті перевірки про ненадання позивачем до перевірки сертифікатів (паспортів) якості продукції, закупівля якої здійснена позивачем у контрагентів, як підставу визнання таких господарських операції нереальними з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, у зв`язку з чим сертифікат відповідності та паспорти якості не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Відповідно до змісту Закону України Про технічні регламенти та оцінку відповідності (від 15.01.2015 р. № 124-VIII), сертифікат якості (сертифікат відповідності) - це документ, що підтверджує відповідність виробленого товару (продукції) вимогам, які висуваються до якості такого товару (продукції).

Тобто, такі документи не створюють наслідків в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, а отже не можуть і підтвердити факт здійснення господарських операцій, через що їх ненадання до перевірки жодним чином не впливає на право формування платником податків податкового кредиту.

При цьому в матеріалах містяться, зокрема сертифікати якості на продукцію, яка закуповувалась позивачем у контрагентів.

З огляду на наведене, висновки податкового органу про відсутність по окремих операціях постачання паспортів якості та сертифікатів відповідності товару, через ненадання їх позивачем до перевірки - є безпідставними, оскільки вказані документи стосуються виключно підтвердження якості товару вимогам національних чи міжнародних стандартів якості.

Наведений висновок узгоджується і з практикою Верховного суду, зокрема у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а.

Щодо використання відповідачем інформаційних баз даних для постановлення висновків відносно позивача, суд виходить з того, що інформаційні бази даних не є належними доказами підтвердження реальності господарських операцій, за результатами яких сформовані валові витрати та податковий кредит.

Зокрема, податковим органом надано до суду узагальнену податкову інформацію щодо ТОВ ВІННЕР КОМ (код ЄДРПОУ 42154207) за звітний період декларування ПДВ березень-квітень 2019 року щодо фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками та покупцями за березень-квітень 2019 року від 19.09.2019 №19/05-99-05-14. (а.с.128-140) Проте, суд не приймає даний документ до уваги, оскільки відомості, викладені у даному документі не охоплюють період, який перевірявся, крім того, порушення, виявлені податковим органом під час проведення перевірки та визначені в Акті перевірки стосуються господарської операції, яка була здійснена у лютому 2019 року.

Крім того, відповідач у відзиві та у судовому засіданні посилався на підстави, які не досліджувались в період проведення перевірки, зокрема: запчастини та комплектуючі БелАз є імпортною продукцією (країна постачальник - Білорусь), на підтвердження придбання цих запчастин та комплектуючих у імпортера повинні бути вантажні митні декларації, а в податкових накладних виписаних на адресу покупця (Позивача) в графі 3.2 - повинна бути зазначена ознака імпортованого товару. Як вбачається з матеріалів перевірки зазначений контрагент ТОВ "ВІННЕР КОМ" не є імпортером, а в податкових накладних виписаних на адресу ТОВ "ДОНМАШІНВЕСТ" відсутня позначка коду в графі 3.2 ознака імпортованого товару .

З цього приводу суд зазначає, що згідно приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Тобто, відповідачем вказані обставини в Акті не досліджувались, доказів з цього приводу суду не надано, тому доводи з цього приводу судом не приймаються до уваги.

З цього приводу висловлена думка Верховним Судом у судових рішеннях: Постанова від 15.05.2018р. по справі № 810/4391/16 адміністративне провадження К/9901 /29144/18, де визначено: ...відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вглмоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності . Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в матеріалах справи наявні докази того, що операції по придбанню позивачем товарів, робіт та послуг у контрагентів є реальними, фактично відбулися, придбані товари використані вантажоодержувачами в їх господарській діяльності.

Отже, оскільки позивачем доведено дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту, а також надано всі первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне виконання умов укладених договорів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання товарів для здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку, позивачем правомірно сформовано податковий кредит на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач під час перевірки та судового розгляду на підтвердження дійсності та реальності господарських взаємовідносин із контрагентоми надав усі необхідні та достатні первинні документи.

З огляду на зазначене, враховуючи, що встановлені відповідачем за наслідком проведеної перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд дійшов висновку, що нараховані податковим органом суми грошового зобов`язання є необґрунтованими, та як наслідок спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Отже, позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджується платіжним дорученням №1184 від 12.12.2019, позивач за подання адміністративного позову сплатив 7984,53 грн. (а.с. 3)

Отже, суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області в розмірі 7984,53 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 77, 90, 132, 139, 242-244, 246, 255, 271, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНМАШІНВЕСТ» до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за формою Р від 02.12.2019 № 0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 319523,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 159761,50 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за формою В4 від 02.12.2019 № 0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області (ЄДРПОУ: 43142826; 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНМАШІНВЕСТ» (84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Двірцева, буд. 6, ЄДРПОУ: 38491589) витрати зі сплати судового збору у розмірі 7984 (сім тисяч дев`ятсот вісімдесят чотири) грн. 53 коп.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 22 липня 2020 року за участю представника позивача та представника відповідача.

Повний текст рішення складений відповідно до ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.О. Голошивець