Постанова

від 14.12.2020 по справі 200/14487/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року справа №200/14487/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів Гайдара А.В., Компанієць І.Д.,

секретар Сізонов Є.С.,

за участі представника позивача Таран Д.В.,

представника відповідача Поноамарьова А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 200/14487/19-а (головуючий І інстанції Голошивець І.О., повний текст складено 22.07.2020р. в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Донмашінвест до Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області: за формою Р від 02.12.2019 № 0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 319523,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 159761,50 грн. та за формою В4 від 02.12.2019 № 0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, з питання дотримання ним вимог податкового законодавства України. За результатами перевірки Податковим органом складено Акт перевірки від 05.11.2019 №160/05-99-05-12/38491589. На підставі акту перевірки відповідачем винесені податкові спірні повідомлення-рішення. Вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки безпідставними та необґрунтованими, з огляду на що податкові-повідомлення рішення підлягають скасуванню.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за формою Р від 02.12.2019 № 0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 319523,00 грн. та штрафних санкцій у розмірі 159761,50 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області за формою В4 від 02.12.2019 № 0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн. Стягнено з Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Донмашінвест витрати зі сплати судового збору у розмірі 7984,53 грн.

Не погодившись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивачем не доведено фактичного здійснення господарських операцій, що позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та юридично дефектних первинних документів Також, зазначає, що відсутність ділової мети є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю Донмашінвест є юридичною особою, зареєстрованою в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, має код ЄДРПОУ: 38491589, місцезнаходження юридичної особи - 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Двірцева, буд.6.

З 23.10.2019 по 29.10.2019 Головним управлінням ДПС у Донецькій області відповідно до підпункту пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп.75.1.2 п.75.1 ст. 75, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст.78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, зі змінами та доповненнями, на підставі наказу від 17.10.2019 №385 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Донмашінвест з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю "Віннер Ком" (код ЄДРПОУ 42154207) за лютий 2019 року, за результатами якої складено акт від 05.11.2019 № 160/05-99- 05-12/38491589 (далі - акт перевірки), який отримано поштою позивачем 07.11.2019. (а.с.22-39)

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем: пункту 44.1 статті 44, підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.1, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.4 статті 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI, із змінами та доповненнями, завищено суму податкового кредиту на загальну суму 372 540 грн., в тому числі: по декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року на суму 372 540 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість до сплати на суму 319 523 грн. та завищенню суми від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та податкового кредиту на суму 53 017 грн. по декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року.

На підставі акту перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- за формою Р від 02 грудня 2019 року № 0002430512 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 319523,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі 159761,50 грн.; (а.с.54)

- за формою В4 від 02 грудня 2019 року № 0002440512 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 53017,00 грн. (а.с. 55).

У відповідності до п. 86.7 ст. 86 Податкового кодексу України позивачем були надані заперечення №25 від 18.11.2019 (вх. №34420/10 від 19.11.2019) на акт перевірки від 05.11.2019 №160/05-99-05-12/38491589, на які Головним управлінням ДПС у Донецькій області, за результатом розгляду, надано відповідь №28312/10/05-99-05-12 від 28.11.2019, що висновки, викладені в акті перевірки від 05.11.2019 №160/05-99-05- 12/38491589 залишено без змін (а.с. 40-43, 44-52).

Матеріали справи свідчать, що між ТОВ Донмашінвест (Покупець) та контрагентом-постачальником ТОВ Віннер Ком 04 лютого 2019 року укладено Договір поставки № 02/04 (далі - Договір).

На виконання умов договору та замовлення ТМЦ укладено Специфікації № 1, № 2, № 3 та № 4. Задля здійснення поставки контрагентом були надані видаткові накладні (далі - ВН) № 0218/11, № 0218/12 від 18 лютого 2019 року та ВН № 0228/07, № 0228/08 від 28 лютого 2019р., а також товарно-транспортні накладні (далі - ТТН) № Р0218/11 від 18 лютого 2019р. та № Р0228/07 від 28 лютого 2019р., які документально підтверджують фактичне транспортування товару. На поставку відповідних ТМЦ надані податкові накладні (далі - ПН) №№ 434, 435 від 18 лютого 2019 року та №№ 488, 490 від 28 лютого 2019 року. (а.с. 58-80).

Розрахунки за договором здійснені у безготівковій та вексельній формі на суму 2235240,00 грн., що у повному обсязі підтверджується випискою по рахунку від 26.03.2019р. та актом прийому-передачі цінних паперів від 22.04.2019 року (а.с. 98-99).

Надходження та оприбуткування ТМЦ підтверджується прибутковими ордерами (далі - ПО) №№ 00000000187 та 00000000188 від 18.02.2019р., №№00000000173 та 00000000174 від 28.02.2019р. Складський облік отриманих ТМЦ підтверджується картками складського обліку матеріалів №№ 1898, 2337, 2599, 2777, 2778, 2780, 2781. В свою чергу використання Товариством у господарській діяльності частини придбаних за договором ТМЦ підтверджується: Актом списання товарів № 45 від 28.02.19р., наказом № 02/28-02 від 28.02.19р.; Актом списання товарів № 46 від 29.03.19р., наказом № 03/29-01 від 29.03.19р. Залишок невикористаних ТМЦ підтверджується оборотами рахунку 207 за лютий - серпень 2019 року. Згідно наданих позивачем документів вбачається, що часткове використання придбаних ТМЦ відбувалося задля проведення ремонтних робіт ескалаторів, що знаходяться у торгівельному центрі за адресою: м. Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, буд. 46 (а.с. 72-73, 81-97).

Відповідно п. п.16.1.2 п.16.1ст.16 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно п. п.16.1.3п.16.1ст.16 Податкового Кодексу України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

За змістом п. 46.1ст. 46 Податкового Кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88.

Згідно з п. 1.2 Положення № 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV(із змінами та доповненнями) унормовано, що податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Так, відповідно до ст. 1 Закону № 996 первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Статтею 9 Закону №996, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тоді як визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Згідно пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно пункту185.1ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Згідно пп. 14.1.178 п. 14.1 ст. 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1ст.185 ПК України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з, зокрема (але не виключно):

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно дост.186цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно дост.186 цього Кодексу.

Поряд із цим підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У п.198.1ст.198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно пункту 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно п.198.5 ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту189.1статті189цьогоКодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: а) в операціях, що не є об`єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України; б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189 статті 189 цього Кодексу).

Згідно пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Тобто, наведеними нормами матеріального права, визначено підстави для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використанням придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити.

Пунктом 201.4 ст.201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

За змістом п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, податкового кредиту з податку на додану вартість суд повинен з`ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; наявність спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; встановлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Оцінивши докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах.

Обставинами, визначеними відповідачем в апеляційній скарзі як порушення є дефектність первинних документів; не надання для перевірки: товаросупровідні документи: паспорт або сертифікати якості, дефектні відомості, кошториси на ремонт обладнання та інші документи; заявки на перевезення товару.

В обґрунтування дефектності документів відповідач посилається на: відсутність у товарно-транспортних накладних (далі - ТТН): графа бухгалтер (відповідальна особа вантажовідправника) не містить ПІБ (розшифровки) підпису та не зазначено посаду; відсутні відомості щодо задекларованих позивачем за цією адресою об`єктів оподаткування; розділ вантажно-розвантажувальні операції не заповнено розділ розвантаження (не зазначено саму операцію розвантаження, масу, час прибуття/вибуття до розвантаження, відсутній підпис відповідальної особи); видаткові накладні складені з порушенням чинного законодавства, а саме: не в повному обсязі зазначено обов`язкові реквізити покупця (адреса, реквізити банку, код ЄДРПОУ, ІПН), графа Отримав - відсутня посада особи яка отримала ТМЦ.

Колегія суддів звертає увагу, що поняття дефектність первинного документу є суб`єктивною думкою особи, що їх оцінює. Законодавець не встановлює недійсність первинного документу або втрату ним юридичної сили, у тому числі підґрунтя для визначення господарської операції як такої, з підстав не відповідності встановленим вимогам, та навпаки, абзацом 9 частини 2 статті 9 Закону встановлює безпідставність впливу неістотних недоліків документів на дійсність господарської операції.

При цьому законодавець не визначає конкретні критерії для визначення недоліків істотними. Така норма кореспондується із статтею 217 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ), де закріплено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Детальним вивченням вказаних у акті зауважень до документів по господарським операціям, колегія суддів приходить до висновку про неістотність зазначених недоліків, що ніяким чином не вплинули на дійсність угод та не перешкоджали можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, отримати відомості про дату складання документів, назву підприємств, від імені яких складено документи, зміст та обсяг господарських операцій.

У відповідності до статті 647 ЦКУ договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

За статтею 93 ЦКУ місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. В свою чергу аналіз господарської операції повинен проводитися вивченням всього пакету первинних та супутніх документів. Як правило, супутні документи мають посилання на основний договір та змістовно пов`язані між собою, що дає змогу здійснити висновок щодо документального підтвердження всього ланцюга проведеної господарської операції. Також, покладення відповідальності за невідповідність видаткових накладних, ТТН на позивача є безпідставним, оскільки у відповідності до діючого законодавства та за фактом ці документи створюються контрагентами позивача, за дії яких останній немає відповідати.

Аналогічна позиція висловлена в Постанові Верховного Суду від 17.01.2018 (К/9901/1524/18) справа № 802/537/13-а, де зазначено: ...3 урахуванням наведеного положення процесуального закону, відповідач як суб`єкт владних повноважень повинен був довести на підставі відповідних доказів ту обставину, що допущені в деяких первинних документах помилки та недоліки нівелюють фактичне здійснення операцій з транспортування вантажів. , ...Разом з тим, відсутність в товарно-транспортних накладних інформації про назви марок автомобілів за наявності інших даних, які ідентифікують автомобіль, та за наявності первинних документів (актів виконаних робіт, видаткових накладних та ін.), які повністю підтверджують факт транспортування товарів, не вказує, що позивачем допущено порушення податкового законодавства. , ... Таким чином, доводи відповідача про те, що відсутність печатки вантажоодержувачів на деяких екземплярах товарно-транспортних накладних позивача, який виступав у відповідних правовідносинах замовником, нівелює значення таких як первинних документів, є необґрунтованими. , ...Не спростовують самого факту транспортування вантажу та документального підтвердження такої операції й доводи відповідача про те, що в актах виконаних робіт не зазначено товар, що перевозився контрагентами позивача, автомобілі та місце поставки товару, адже, вимога щодо необхідної деталізації змісту та обсягу господарської операції в акті виконаних робіт не передбачена чинним на час виникнення правовідносин законодавством, а відомості, про відсутність яких в актах виконаних робіт вказував податковий орган, містяться в інших наданих позивачем документах, зокрема в товарно-транспортних накладних, видаткових накладних. , ...В додаток до наведеного колегія суддів акцентує увагу на тому, що доводи відповідача про наявність недоліків фактично зводяться до відсутності реквізитів у декількох зі значної кількості первинних документах без зазначення в чому полягає дефектність усього переліку наданих позивачем первинних документів, що, в свою чергу, не може спростувати документального підтвердження господарських операцій з перевезення (транспортування) вантажів в цілому. .

Аналогічна думка також викладена Верховним Судом у постановах від 15.05.2018 по справі № 810/4391/16 адміністративне провадження К/9901/29144/18, від 24.04.2018 по справі № 826/4571/16 адміністративне провадження К/9901/3438/17, від 19.06.2018 по справі № 826/7704/16 адміністративне провадження № К/9901/38191/18.

Колегія суддів зазначає, що не надання відповідачу паспорту або сертифікати якості, дефектних відомостей, кошторисів, заявок на перевезення товару, тощо, не може бути підставою для припущення недійсності господарської операції, оскільки це фактично вторинні, супутні документи, що лише формально за деякими критеріями можливо визначити як первинні документи, але їх відсутність ніяким чином не може прямо впливати на дійсність операцій.

Відповідачем як підставу для припущення недійсності господарських операцій зазначено: відсутність заявок на перевезення товару (складенням яких опосередковуються правовідносини між учасниками договору перевезення) з вказанням в них певних необхідних відомостей, як це передбачено Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила); відсутність довіреностей, на підставі яких одержувалися ТМЦ, в супереч вимогам Наказу Міністерства фінансів України від 16.05.1996 року № 99 Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей (далі - Інструкція) тощо.

Колегія суддів вважає зазначені твердження безпідставним, оскільки зазначені Правила стосуються відносин за договорами про перевезення вантажів, правове врегулювання яких відбувається за Главою 64 ЦКУ, в той час, як позивачем укладалися договори поставки, до яких у відповідності до вимог статті 712 ЦКУ застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загалом немає жодного законодавчого акту, який би визначав відсутність зазначених документів як підставу для невизнання господарської операції.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у судових рішеннях: постанова від 15.05.2018 по справі № 810/4391/16 адміністративне провадження К/9901/29144/18; постанова від 24.04.2018 по справі № 826/4571/16 адміністративне провадження К/9901/3438/17; постанова від 19.06.2018 року справа № 826/7704/16 адміністративне провадження № К/9901/38191/18; постанова від 26.12.2017 року справа № 804/7025/17 адміністративне провадження № К/9901/902/17; постанова від 24.04.2018 адміністративне провадження № К/9901/3438/17.

Твердження відповідача що ТОВ Віннер Ком не є виробником або імпортером ТМЦ оформлених на адресу позивача у лютому 2019 року не є обґрунтованим належним чином, оскільки за зазначеними в Акті даними встановлювалася нібито відсутність (не придбання) відповідних ТМЦ саме у період, що охоплювався перевіркою. При цьому, таке припущення не може прийматися як фактичне та слугувати доказовою базою, оскільки ТМЦ могли бути придбані контрагентами у будь-який попередній проміжок часу. ТМЦ могли придбаватися та реалізовуватися суб`єктами із порушенням вимог щодо їх обліку. У будь-якому разі, позивач не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб`єктом господарювання. Припущення ж щодо відсутності відповідних ТМЦ у контрагентів позивача, ніяким чином не може бути спростуванням дійсності наявних первинних документів по господарських операціях.

Також, як вбачається з Акту, в якості доказу не підтвердження реальності перевірених господарських операцій, є твердження відповідача про нібито неспроможність реального виконання укладених контрагентами позивача договорів через відсутність у останніх необхідних умов для ведення господарської діяльності, посилаючись при цьому на отриману податкову інформацію, перевірки вказаних контрагентів.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з податку на додану вартість за наявних фактичних обставин, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.05.2018 по справі № 810/4391/16 адміністративне провадження К/9901/29144/18, де визначено: ...відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. .

Інформаційні ж бази даних податкового/фіскального органу не мають статусу офіційних і можуть містити помилки, які впливають на правовий статус платника податку. Бази даних ДФС не є належними доказами, чинним законодавством також не передбачена належність таких баз до засобів доказування.

Матеріали справи свідчать, що податковим органом надано до суду узагальнену податкову інформацію щодо ТОВ Віннер Ком (код ЄДРПОУ 42154207) за звітний період декларування ПДВ березень-квітень 2019 року щодо фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками та покупцями за березень-квітень 2019 року від 19.09.2019 №19/05-99-05-14. (а.с.128-140) Проте, як вірно зазначив суд першої інстанції, відомості, викладені у даному документі не охоплюють період, який перевірявся, крім того, порушення, виявлені податковим органом під час проведення перевірки та визначені в Акті перевірки стосуються господарської операції, яка була здійснена у лютому 2019 року.

Що стосується доводів апелянта про ненадання позивачем до перевірки сертифікатів (паспортів) якості продукції, закупівля якої здійснена позивачем у контрагентів, як підставу визнання таких господарських операції нереальними з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, у зв`язку з чим сертифікат відповідності та паспорти якості не є документами первинного бухгалтерського обліку.

Відповідно до змісту Закону України Про технічні регламенти та оцінку відповідності (від 15.01.2015 р. № 124-VIII), сертифікат якості (сертифікат відповідності) це документ, що підтверджує відповідність виробленого товару (продукції) вимогам, які висуваються до якості такого товару (продукції).

Тобто, такі документи не створюють наслідків в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, а отже не можуть і підтвердити факт здійснення господарських операцій, через що їх ненадання до перевірки жодним чином не впливає на право формування платником податків податкового кредиту.

При цьому в матеріалах містяться, зокрема сертифікати якості на продукцію, яка закуповувалась позивачем у контрагентів.

Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що висновки податкового органу про відсутність по окремих операціях постачання паспортів якості та сертифікатів відповідності товару, через ненадання їх позивачем до перевірки - є безпідставними, оскільки вказані документи стосуються виключно підтвердження якості товару вимогам національних чи міжнародних стандартів якості.

Наведений висновок узгоджується і з практикою Верховного суду, зокрема у постанові від 16.01.2018 у справі № 820/4648/13-а.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що фактичні обставини, які є встановленими у межах даної справи, об`єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов зазначених договорів.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 липня 2020 року у справі № 200/14487/19-а - залишити без змін.

Повний текст складено 14 грудня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення в повному обсязі в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Ястребова

Судді А.В. Гайдар

І.Д. Компанієць