Рішення

від 06.08.2020 по справі 640/1393/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

06 серпня 2020 року справа №640/1393/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦМОНТАЖ ГРУП (далі по тексту - позивач, ТОВ СПЕЦМОНТАЖ ГРУП ) доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС У М. Києві) про 1) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19 жовтня 2018 року №0013471401; 2) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року №0000681401

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 19 жовтня 2018 року №0013471401 посилаючись на безпідставність нарахування податкових зобов`язань з податку на прибуток підприємств та штрафних санкцій. Позивач зазначає, що висновок податкового органу про необхідність включення ним до складу доходів кредиторської заборгованості по взаємовідносинам із ТОВ Українська компанія Модус та ТОВ Дельта Нью , як безнадійної, не відповідають дійсності та вимогам податкового законодавства.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/1393/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Відповідач подав відзив на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що позивач протиправно не включив до складу інших доходів суму кредиторської заборгованості, по якій минув строк позовної давності та безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинам із контрагентом, який перебуває у процесі припинення.

Позивач звернувся до суду із заявою про зміну предмету позовних вимог, відповідно до якої повідомив, що після звернення до суду із даною позовною заявою ним отримано податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року №0000681401, прийняте з тих самих підстав що і податкове повідомлення-рішення від 19 жовтня 2018 року №0013471401. Отже, з урахуванням надісланих уточнень, позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 жовтня 2018 року №0013471401 та 18 січня 2019 року №0000681401.

На адресу суду також надійшло клопотання ГУ ДФС у м. Києві про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 травня 2020 року відповідачу відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, фахівцями ГУ ДФС У М. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, за результатами якої складено акт від 17 вересня 2018 року №594/26-15-14-01-01/37445458.

Згідно висновків вказаної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 44, пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, частини першої статті 9, пункту 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, наказу Міністерства фінансів України від 20 жовтня 2015 року №897 Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств , у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в загальному розмірі 226 266 грн., у тому числі по періодах: 2015 рік - 237 грн.; 2017 рік - 181 029 грн.; півріччя 2018 року - 45 000 грн.

Крім того, відповідачем встановлено порушення позивачем положень пункту 198.3, пункту 198.5 статті 198, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2 568 529 грн.

На підставі виявлених порушень контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

від 19 жовтня 2018 року №0013471401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі 282 773 грн., яке оскаржується позивачем в частині збільшення грошового зобов`язання за період 2017-2018 роки у сумі 282 536 грн.;

від 18 січня 2019 року №0000681401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 268 285 грн., яке оскаржується позивачем в частині збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість за 2017-2018 роки у сумі 261 608 грн.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд виходить із наступного.

Згідно з підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Отже, у розумінні податкового законодавства безнадійна заборгованість, у тому числі кредиторська, трактується як заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Пунктом 15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 грудня 1999 року № 290, визначено, що доходом визнається сума зобов`язання, яке не підлягає погашенню.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про кредиторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності визначено Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20 (далі - П(С)БО 11 Зобов`язання ).

Відповідно до вимог пункту 5 П(С)БО 11 Зобов`язання якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Судом встановлено, що фактичною підставою для нарахування позивачу спірної суми грошових зобов`язань з податку на прибуток став висновок відповідача, викладений в акті перевірки, про невключення позивачем до складу інших доходів суми кредиторської заборгованості по контрагенту ТОВ Українська компанія Модус у розмірі 1 005 717 грн., по якій минув строк позовної давності, а також невідображення позивачем іншого операційного доходу за І квартал 2018 року та півріччя 2018 року від безнадійної кредиторської заборгованості по взаємовідносинам з ТОВ Дельта Нью у загальному розмірі 250 000 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631 Розрахунки із вітчизняними постачальниками за періоди 2015, 2016, 2017 та півріччя 2018 років по розрахунках із контрагентом ТОВ Українська компанія Модус у позивача обліковується кредиторська заборгованість у розмірі 1 005 717 грн.

Станом на час проведення перевірки позивач не розрахувався за придбані товари згідно Договору купівлі-продажу від 10 січня 2013 року №01/1001, укладеного між позивачем, в особі директора Гавриленко В.С. , та ТОВ Українська компанія Модус , в особі директора Висоцького О.Ю. Документи, які б підтверджували, що ТОВ Українська компанія Модус заявляло до позивача претензії у судовому або позасудовому порядку до перевірки не надано.

На запит відповідача від 06 вересня 2018 року про надання пояснення та документів щодо виникнення кредиторської заборгованості позивачем надано додаткові угоди від 30 грудня 2013 року №1, від 29 грудня 2014 року №2, від 28 грудня 2015 року №3, від 27 грудня 2016 року №4, від 26 грудня 2017 року №5, якими вносились зміни, зокрема, до пункту 8.2 Договору купівлі-продажу від 10 січня 2013 року №01/1001 та викладено його в наступній редакції: … Цей договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 30 грудня 2014 року (та відповідно до кожної угоди на останній робочий день місяця, року що закінчується) але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань. .

Відповідні угоди підписано зі сторони ТОВ Українська компанія Модус в особі директора Висоцького О.Ю.

У той же час, з матеріалів перевірки вбачається висновок відповідача, що додаткові угоди підписано посадовою особою ТОВ Українська компанія Модус , що не мала права підпису станом на укладання відповідних угод. Крім того, відповідач зазначає, що інформація щодо укладання додаткових угод та договору про збільшення позовної давності в акті попередньої перевірки відсутня.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, відповідачем з урахуванням загальних вимог цивільного законодавства визначено, що кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ Українська компанія Модус має ознаки безнадійної.

Водночас, відповідно до положень статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Системний аналіз норм чинного цивільного законодавства дозволяє дійти висновку, що загальний строк позовної давності, передбачений статтею 256 Цивільного кодексу України становить три роки. Цей строк може бути продовжений за домовленістю сторін, оформленою у письмовому вигляді.

Перебіг строку позовною давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Суд погоджується із доводами позивача, що строк позовної давності щодо кредиторської заборгованості по взаємовідносинам із ТОВ Українська компанія Модус не минув у зв`язку з тим, що сторонами погоджено та встановлено строк позовної давності у десять років.

В матеріалах справи наявний Договір від 21 січня 2013 року про збільшення позовної давності до Договору від 10 січня 2013 року 01/1001, яким застосовано позовну давність у десять років. Вказаний договір підписано уповноваженою особою контрагента позивача, яка на час підписання була директором названого підприємства, що відповідачем не заперечується.

Отже, на момент проведення податкової перевірки строк позовної давності, визначений сторонами у зобов`язанні не сплинув, а тому заборгованість, задекларовану позивачем по рахунку 631 Розрахунки із вітчизняними постачальниками у розмірі 1 005 717 грн., не можна вважати безнадійною заборгованістю за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки відсутня така її основна ознака як закінчення терміну позовної давності .

Крім того, перевіркою встановлено, що позивачем 29 січня 2015 року видано ТОВ Дельта Нью простий вексель АА№2689222 за пред`явленням на суму 250 000 грн. Станом на 30 червня 2018 року наведений вексель не пред`явлений до сплати та не погашений, у результаті чого, згідно висновків відповідача, у позивача виникла кредиторська заборгованість по взаємовідносинах з ТОВ Дельта Нью по виданим векселям, яка обліковується на бухгалтерському рахунку 631 Розрахунки із вітчизняними постачальниками у загальній сумі 250 000 грн.

Відносини, пов`язані з обігом векселів в Україні, регулюються Уніфікованим законом про переказний та простий векселі , ратифікованим Верховною Радою України згідно Закону України Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), Цивільним кодексом України та Законами України Про цінні папери та фондовий ринок та Про обіг векселів в Україні .

Згідно статті 14 Закону України Про цінні папери і фондовий ринок вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Вексель простий - вексель, який містить зобов`язання векселедавця сплатити у зазначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Згідно зі статтею 33 Уніфікованого закону переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред`явленням; у визначений строк від пред`явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

Статтею 77 Уніфікованого закону встановлено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо строку платежу (статті 33 - 37) та позовної давності (статті 70 і 71).

Оскільки до простого векселя застосовуються такі ж положення, як i до переказних векселів, у разі якщо вони є сумісними з природою цих документів, зокрема щодо строку позовної давності (стаття 77 Уніфікованого Закону), то позовні вимоги, які випливають з переказного векселя проти акцептанта, погашаються після закінчення трьох років із дня терміну платежу відповідно до ст. 70 Уніфікованого Закону.

Частина перша статті 70 глави XI Позовна давність Уніфікованого закону встановлює, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

Наведене дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов`язань за простим векселем пов`язується з настанням строку платежу за таким векселем. І тільки після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість набуває ознак безнадійної, а у платника податку виникає обов`язок збільшити дохід на суму такої заборгованості.

Слід зазначити, що вексель як платіжний засіб може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб`єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги.

Відповідно до статей 43, 77 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов`язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Вказані норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов`язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником. При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами, при цьому переводячи власну заборгованість на векселедателя. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги у іншого кредитора. Отже, вексель може і надалі використовуватися в обігу до закінчення строку платежу за ним.

Таким чином, вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватися в обігу.

Отже, припинення державної реєстрації контрагента позивача, про що зазначає відповідач, жодним чином не свідчить про сплив терміну позовної давності за виданим векселем, оскільки до моменту припинення або в процесі ліквідації юридичної особи вексель міг бути переданий шляхом індосаменту іншим юридичним чи фізичним особам. Даних про припинення чи анулювання вказаного векселя відповідачем не надано.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про неправомірність висновків відповідача щодо закінчення терміну позовної давності стосовно кредиторської заборгованості по взаємовідносинах з ТОВ Дельта Нью .

Що стосується нарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням від 18 січня 2019 року №0000681401 суд зазначає наступне.

Виходячи з того, що кредиторська заборгованість позивача перед ТОВ Українська компанія Модус та ТОВ Дельта Нью є безнадійною, відповідач дійшов висновку про заниження позивачем показників, задекларованих у рядку 4.1 Декларацій Нарахованих податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 Податкового кодексу України за операціями, що оподатковуються за основною ставкою на загальну суму 209 286 грн.

При цьому відповідач зазначив, що товари/послуги, які отримані платником податку на додану вартість та не оплачені протягом терміну позовної давності, вважаються безоплатно отриманими, оскільки відсутній факт їх придбання, передбачений положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, а тому право на податковий кредит щодо таких товарів/послуг у платника податку відсутній.

У той же час, зважаючи на той факт, що під час судового розгляду судом встановлено помилковість висновків відповідача щодо спливу строків позовної давності по зобов`язанням позивача перед ТОВ Українська компанія Модус та ТОВ Дельта Нью , висновок контролюючого органу про необхідність коригування сум податкового кредиту щодо таких зобов`язань внаслідок списання такої заборгованості є необґрунтованим та помилковим.

За наведених обставин оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року №0000681401 також підлягає скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦМОНТАЖ ГРУП задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 19 жовтня 2018 року №0013471401.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 18 січня 2019 року №0000681401.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СПЕЦМОНТАЖ ГРУП понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 238,04 (чотири тисячі двісті тридцять вісім гривень 04 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕЦМОНТАЖ ГРУП (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 28/1; ідентифікаційний код 37445458);

Головне управління ДФС у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 39439980).

Суддя В.А. Кузьменко