Постанова

від 25.02.2021 по справі 640/1393/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/1393/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Кузьменко В.А. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Кобаля М.І., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦМОНТАЖ ГРУПП" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ " СПЕЦМОНТАЖ ГРУПП " звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог, просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 жовтня 2018 року №0013471401;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року №0000681401.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 серпня 2020 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавав, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ГУ ДФС У м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, за результатами якої складено акт від 17 вересня 2018 року №594/26-15-14-01-01/37445458.

Згідно висновків вказаної перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 44, пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, частини першої статті 9, пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, наказу Міністерства фінансів України від 20 жовтня 2015 року №897 "Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток підприємств", у результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в загальному розмірі 226 266 грн., у тому числі по періодах: 2015 рік - 237 грн.; 2017 рік - 181 029 грн.; півріччя 2018 року - 45 000 грн.

Крім того, відповідачем встановлено порушення позивачем положень пункту 198.3, пункту 198.5 статті 198, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 2 568 529 грн.

На підставі виявлених порушень контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

від 19 жовтня 2018 року №0013471401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток у розмірі 282 773 грн., яке оскаржується позивачем в частині збільшення грошового зобов`язання за період 2017-2018 роки у сумі 282 536 грн.;

від 18 січня 2019 року №0000681401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 268 285 грн., яке оскаржується позивачем в частині збільшення податкових зобов`язань з податку на додану вартість за 2017-2018 роки у сумі 261 608 грн.

Позивач, вважаючи протиправними вказані податкові повідомлення-рішення, звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача щодо спливу строків позовної давності по зобов`язанням позивача перед ТОВ "Українська компанія "Модус" та ТОВ "Дельта Нью" та необхідність коригування сум податкового кредиту щодо таких зобов`язань внаслідок списання такої заборгованості є необґрунтованими та помилковими.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема: визначають вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулює Податковий кодекс України.

Як свідчать матеріали справи, відповідно до оборотно-сальдових відомостей по рахунку 631 "Розрахунки із вітчизняними постачальниками" за періоди 2015, 2016, 2017 та півріччя 2018 років по розрахунках із контрагентом ТОВ "Українська компанія "Модус" у позивача обліковується кредиторська заборгованість у розмірі 1 005 717 грн.

Станом на час проведення перевірки позивач не розрахувався за придбані товари згідно Договору купівлі-продажу від 10 січня 2013 року №01/1001, укладеного між позивачем, в особі директора Гавриленко В.С., та ТОВ "Українська компанія "Модус", в особі директора Висоцького О.Ю. Документи, які б підтверджували, що ТОВ "Українська компанія "Модус" заявляло до позивача претензії у судовому або позасудовому порядку до перевірки не надано.

Згідно з підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак, зокрема, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України передбачено, що прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до положень статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною п`ятою статті 261 Цивільного кодексу України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Колегія суддів зауважує, що строк позовної давності щодо кредиторської заборгованості по взаємовідносинам із ТОВ "Українська компанія "Модус" не минув у зв`язку з тим, що сторонами погоджено та встановлено строк позовної давності у десять років.

Так, в матеріалах справи наявний Договір від 21 січня 2013 року про збільшення позовної давності до Договору від 10 січня 2013 року 01/1001, яким застосовано позовну давність у десять років.

Вказаний договір підписано уповноваженою особою контрагента позивача, яка на час підписання була директором названого підприємства, що відповідачем не заперечується.

Отже, на момент проведення податкової перевірки строк позовної давності, визначений сторонами у зобов`язанні не сплинув, а тому заборгованість, задекларовану позивачем по рахунку 631 "Розрахунки із вітчизняними постачальниками" у розмірі 1 005 717 грн., не можна вважати безнадійною заборгованістю за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, оскільки відсутня така її основна ознака як "закінчення терміну позовної давності".

Відповідно до статті 14 Закону України від 23.02.2006 № 3480-ІV Про цінні папери та фондовий ринок вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов`язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі.

Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов`язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Таким чином, вексель є формою відстрочки оплати за отримані товари (роботи, послуги) і використовується у тому випадку, коли немає можливості оплатити ці товари живими грошима.

Закон України Про обіг векселів в Україні , у відповідній редакції, визначає особливості обігу векселів в Україні, який полягає у видачі переказних та простих векселів, здійсненні операцій з векселями та виконанні вексельних зобов`язань у господарській діяльності, відповідно до Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, з урахуванням застережень, обумовлених додатком II до цієї Конвенції, та відповідно до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів.

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів і, зокрема, положення щодо строку платежу (статті 33 - 37), позовної давності (статті 70, 71).

Переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред`явленням; у визначений строк від пред`явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату. Переказні векселі, що містять або інші строки платежу, або передбачають оплату частинами, є недійсними. (ст. 33 Уніфікованого Закону)

Частина перша статті 70 глави XI "Позовна давність" Уніфікованого закону встановлює, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу. Ця норма стосується не тільки векселедержателя, а всіх осіб, що мають право вимагати за векселем.

Наведене дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов`язань за простим векселем пов`язується з настанням строку платежу за таким векселем. І тільки після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість набуває ознак безнадійної, а у платника податку виникає обов`язок збільшити дохід на суму такої заборгованості.

Відповідно до статті 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов`язань осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений, а також до настання строку платежу за таких умов: якщо мала місце повна або часткова відмова здійснити акцепт; у разі банкрутства трасата (незалежно від того, здійснив він акцепт чи ні), або у разі припинення ним платежів, навіть якщо ця обставина не була встановлена судовим рішенням, або у разі безрезультатного звернення стягнення на його майно; у разі банкрутства трасанта за векселем, що не підлягає акцепту.

Наведені правові норми закріплюють право векселедержателя на дострокову реалізацію права вимоги за векселем за рахунок солідарно зобов`язаних осіб у разі, якщо до настання строку платежу відбудуться визначені Уніфікованим законом події, що унеможливлюють погашення такого векселя прямим боржником.

При цьому векселедержатель може використовувати простий вексель у розрахунках зі своїми контрагентами шляхом переводу власної заборгованості на векселедавця. У такому випадку припиняється право вимоги одного кредитора і виникає право вимоги в іншого кредитора.

Отже, вексель може і надалі використовуватись в обігу до закінчення строку платежу за ним. Вексель як актив не втрачає своєї правової сили внаслідок ліквідації держателя та може і надалі використовуватись в обігу.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що припинення державної реєстрації контрагента позивача жодним чином не свідчить про сплив терміну позовної давності за виданим векселем, оскільки до моменту припинення або в процесі ліквідації юридичної особи вексель міг бути переданий шляхом індосаменту іншим юридичним чи фізичним особам.

Даних про припинення чи анулювання вказаного векселя відповідачем не надано.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у постановах Верховного Суду від 31.07.2018 (справа №820/11646/13-а), від 13.11.2018 (справа №810/5344/13-а), від 20.11.2019 року (справа №2а-4725/10/0870).

Зважаючи на той факт, що колегією суддів як і судом першої інстанції, встановлено помилковість висновків відповідача щодо спливу строків позовної давності по зобов`язанням позивача перед ТОВ "Українська компанія "Модус" та ТОВ "Дельта Нью", висновок контролюючого органу про необхідність коригування сум податкового кредиту щодо таких зобов`язань внаслідок списання такої заборгованості є необґрунтованим та помилковим.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Водночас, апелянтом не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано суду жодних належних та допустимих доказів які б свідчили про правомірність дій суб`єкта владних повноважень та прийнятих ним рішень у межах спірних правовідносин.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якого останнім в даному випадку виконано не було.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржувані дії та рішення відповідача, не відповідають критеріям, визначеним ст. 2 КАС України, а представлені позивачем докази у своїй сукупності дають підстави вважати що оскаржувані рішення суб`єкта владних повноважень є протиправними та таким, що прийняті відповідачем необґрунтовано.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 195, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Кобаль М.І.

Кузьмишина О.М.