Постанова

від 06.08.2020 по справі 212/125/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6425/20 Справа № 212/125/20 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2020 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

сторони справи :

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- Публічне акціонерне товариство Криворізький залізорудний комбінат ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому порядку згідно ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ярошевського Олексія Тарасовича на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року, ухваленого суддею Дехта Р.В. у м.Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 28 травня 2020 року,-

ВСТАНОВИВ :

У січні 2020 року позивач ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Ярошевський О.Т., звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ Криворізький залізорудний комбінат (далі - Відповідач, ПАТ Кривбасзалізрудком ) про стягнення моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків в розмірі 160 000 гривень 00 копійок.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що він працював на підприємстві відповідача у період з 20 березня 2000 року у шахто монтажному управлінні й по цей час продовжує працювати на шахті Гвардійська ВО Кривбасруда (нині - ПАТ Кривбасзалізрудком ) в підземних умовах.

Внаслідок тривалої роботи в підземних умовах отримав професійне захворювання що призвело до часткової втрати професійної працездатності, що за висновком МСЕК встановлено у розмірі 30 %., згодом встановлено 50 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності. Наявністю професійних захворювань є неналежне забезпечення з боку відповідача безпечних та нешкідливих умов праці. Внаслідок наявності хронічних захворювань ОСОБА_1 окрім фізичних страждань, таких як задишка при незначному навантаженні, утруднення дихання, кашлю, болю в грудях та між лопатковій ділянці, обмеження рухів у суглобах, також зазнає й моральних страждань які полягають у порушенні сну через хвороби, освідомлення невиліковного стану здоров`я , необхідність постійного проходження медикаментозного лікування тощо. Порушено звичайний спосіб життя, професійне захворювання вимагає додаткових зусиль для організації життя, відсутність можливості вести активне життя.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодженням здоров`я задоволені частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 61 999,00 гривень (шістдесят одна тисяча дев`ятсот дев`яносто дев`ять) гривень 00 копійок.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат на користь держави Україна судовий збір в розмірі 840 гривень 80 копійок.

В іншій частині позову відмовлено.

Представник позивача, адвокат Ярошевський О.Т., будучи незгодним із визначеним судом розміром відшкодування моральної шкоди подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити оскаржуване судове рішення в частині збільшення розміру моральної шкоди до заявлених у позові вимог сумі 160 000 грн. Скаржник вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності виваженості та справедливості, оскільки судом не враховано конкретні обставини справи, а саме відсоток втрати працездатності, ступінь тяжкості професійного захворювання та пов`язані з ним моральні страждання позивача, важкість стану здоров`я, ступінь вини відповідача у виникненні у позивача професійного захворювання, у зв`язку із чим визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 61 999 грн. вважає необґрунтовано та значно заниженим.

Відзив на апеляційну скаргу представника позивача не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Матеріалами справи і судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 20 листопада 2000 року працював підземним електрослюсарем - монтажником обладнання в шахто монтажному управлінні ДП КГЖРК з повним робочим днем в підземних умовах.

ДП Криворізький державний залізорудний комбінат реорганізовано з 01 серпня 2001р. у ВАТ Криворізький залізорудний комбінат згідно з наказом ДАК Укрзалізрудком №290 від 30 липня 2001 року та наказом ВАТ Кривбасзалізрудком від 01 серпня 2001 р. №6.

Згодом, під час трудової діяльності 04 квітня 2011 року ВАТ КЗРК перейменовано у ПАТ КЗРК , ОСОБА_1 було переведено на шахту Гвардійська та 15 лютого 2014 року звільнено з підприємства на підставі п.7 ст.40 КЗпП.

16 квітня 2014 року ОСОБА_1 прийнято знов на шахту Гвардійська ПАТ Криворізький залізорудний комбінат електрослюсарем черговим де продовжував працювати станом на 23 грудня 2019 року.

Відповідно до доданих до позовної заяви виписок з актів оглядів медико-соціальної експертної комісії (надалі - МСЕК), позивачу було встановлено втрату працездатності у таких розмірах:

1) довідка МСЕК серії ДНА-02 № 032028 від 08.04.2009 року - первинно встановлено 30 % втрати професійної працездатності, з них: 20 % хронічне обструктивне захворювання легень (X03JI) та 10% деформуючий артроз колінних суглобів ПФ першого-другого ступеня з 30 березня 2009 року по 01 квітня 2010 року;

2) довідка МСЕК серії 10 ААА № 002288 від 25.03.2010 року - повторно встановлено 30 % втрати професійної працездатності, з них: 20 % хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та 10% деформуючий артроз колінних суглобів ПФ першого-другого ступеня до 01 квітня 2012 року;

3) довідка МСЕК серії 10 ААА № 073513 від 28.03.2012 року - повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності, з них: 30 % хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та 10% деформуючий артроз колінних суглобів ПФ першого-другого ступеня до 01 квітня 2014 року, встановлено 3 групу інвалідності;

4) довідка МСЕК серії АБ № 0009035 від 25.03.2014 року - повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності, з них: 30 % хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та 10% деформівний артроз колінних суглобів ПФ першого-другого ступеня;

5) довідка МСЕК серії 12 ААА № 0009035 від 25.03.2014 року - повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності, з них: 30 % хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та 10% деформуючий артроз колінних суглобів ПФ першого-другого ступеня до 01 квітня 2016 року, 3 група інвалідності;

6) довідка МСЕК серії 12 ААА № 016565 від 11.03.2016 року - повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності, з них: 30 % хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та 10% деформуючий артроз колінних суглобів ПФ першого-другого ступеня до 01 квітня 2018 року, 3 група інвалідності;

7) довідка МСЕК серії 12 ААА № 050134 від 03.05.2018 року - повторно встановлено 50 % втрати професійної працездатності, з них: 40 % хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ) та 10% деформуючий артроз колінних суглобів ПФ першого-другого ступеня до 01 квітня 2020, 3 група інвалідності.

За фактом встановлення позивачу професійних захворювань у вигляді хронічного обструктивного захворювання легень 2 ст. (пиловий бронхіт 2 ст.), деформуючий артроз колінних суглобів, ПФ - першого - другого ступеню комісією, до складу якої увійшли уповноважені співробітники підприємства було складено акт розслідування професійного захворювання №3 від 18 березня 2019 року, яким встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання стала тривала - протягом 11 років 10 місяців робота ОСОБА_1 в умовах фізичного перенавантаження, 18 років - в запиленості повітря робочої зони , що перевищує ГДК та несприятливого мікроклімату.

Пунктом 16 Акту №3 розслідування професійного захворювання (отруєння) від 17 березня 2009 року встановлено, що професійне захворювання (отруєння) виникло за таких обставинах, в тому числі: працюючи раніше з 27.08.1990 року по 11.01.1994 року підземним електрослюсарем монтажником в тресті КШП , з 17.01.1994 року по 06.11.1998 року підземним електромонтажником та з 06.11.1998 року по 01.06.2000 року підземним гірничим майстром ВАТ Суха Балка , ОСОБА_1 , виконував роботи, що характеризувалися важкою працею та запиленістю. Повітря робочої зони, що перевищує ГДК і несприятливим кліматом.

Судом встановлено, що період роботи позивача у період з 27.08.1990 року по 01.06.2000 року не відноситься до трудових правовідносин, що виникли між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ Криворізький залізорудний комбінат .

Пунктом 19 Акту №3 розслідування професійного захворювання (отруєння) від 17 березня 2009 року визначені посадові особи, що не виконали норми і правила охорони праці, гігієнічні регламенти та нормативи: Керівник тресту КШП , ВАТ Суха балка , ШМУ ВАТ КЗРК , стаття 1253 КЗпП України, статті 13 Закону України Про охорону праці .

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, виходив з того, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійні захворювання отримано позивачем, зокрема і під час виконання останнім трудових обов`язків на підприємстві відповідача, і наявності у зв`язку з цим підстав, передбачених статтями 153, 237-1 КЗпП для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, а також частково погоджується із доводами представника позивача Ярошевського О.Т. щодо заниженого розміру стягнутої судом моральної шкоди, з огляду на наступне.

За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобовязаний зясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення частково відповідає зазначеним вище нормам закону.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до Закону України Про охорону праці , на підприємство покладено обов`язок забезпечити якісні та безпечні умови праці.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 №20рп-08 по справі №1-32/2008 встановлено, що громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мають право на відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 1167 ЦК України таст.237-1 КЗпП України за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

У п.13 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснено, що відповідно дост.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст.1167 ЦК України - моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Згідно п.3 ч.1ст.268 ЦК України відносини з приводу відшкодування моральної шкоди, пов`язаної з ушкодженням здоров`я, випливають з порушення немайнових прав, а тому не мають строку позовної давності. У відповідності до ст. 4 ЗУ Про охорону праці від14 жовтня 1992 року N 2694-XII державна політика в області охорони праці базується на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення незалежних, безпечних умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у рішенні від 08.11.2005 року "Кечко проти України" у випадках, коли з набуттям чинності певного закону його нормами призупиняється дія положень закону, що був прийнятий раніше, до спірних правовідносин застосовується закон, що діяв на момент виникнення у особи відповідного права. При цьому рішенням Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 08.10.2008 року з питання відшкодування моральної шкоди безпосередньо роботодавцем, у абзаці 9-му пункту 5-го встановлено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Відповідно до статті 153 КЗпП України з забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Статтею 173 КЗпП України закріплено за потерпілим право на відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено проведення відповідно до законодавства власником або уповноваженим ним органом відшкодування моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Отже, суд першої інстанції при ухваленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода у зв`язку з отриманими ним на підприємстві відповідача професійними захворюваннями.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги представника позивача Ярошевського О.Т. щодо необґрунтованого розміру моральної шкоди, визначеного судом до стягнення з відповідача на користь позивача та вважає, що він визначений без повного урахування роз`яснень п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , відповідно до якого розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Так, в судовому засіданні встановлено, що причиною виникнення професійного захворювання позивача стала тривала - протягом 11 років 10 місяців робота в умовах фізичного перенавантаження, 18 років - в запиленості повітря робочої зони , що перевищує ГДК та несприятливого мікроклімату, що призвело до втрати 50 % професійної працездатності з встановленням третьої групи інвалідності.

Слід зазначити, що вперше з 08.04.2009 року позивачу було встановлено 30 % втрати професійної працездатності, в подальшому ступінь втрати професійної працездатності збільшувався, зокрема 28.03.2012 року ступінь втрати встановлено 40%, 03.05.2018 року ступнь втрати визначено 50% та з 25.03.2014 року позивачеві встановлено третю групу інвалідності, яка залишилась незмінною станом на дату останнього переогляду позивача 03.05.2018 року,що свідчить про те, що тривалий та систематичний процес лікування не поліпшує стан здоров`я позивача, а, отже вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, ураховуючи ступінь вини відповідача, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача, незворотність негативних наслідків, спричинених професійними захворюваннями, характер немайнових витрат вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди і збільшити її розмір з 61 999 грн. до 100 000 грн.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що на підставі положень ст.376 ЦПК України судове рішення необхідно змінити в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та збільшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 61 999 грн. до 100 000 грн.

Згідно положення, закріпленого в п.2 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір від 08.07.2011 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення суду, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1 ст.5 Закону України Про судовий збір .

Пленум Верховного Суду України у постанові від 31 березня 1995 року № 4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди роз`яснив, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Аналіз цієї норми дає підстави зробити висновок про те, що позовна вимога про відшкодування моральної шкоди може полягати у відшкодуванні грошима, майном або в інший спосіб. Отже, характер такої вимоги (майновий чи немайновий) є похідним від обраного позивачем (потерпілою особою) способу відшкодування моральної шкоди. Якщо позивач просить відшкодувати моральну шкоду грошима або майном, то така позовна вимога набуває майнового характеру.

Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої отриманим професійним захворюванням та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.

Зі змісту положень п.3 ч.3 ст.175, п.1.ч.1 ст.176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частина 6 ст.141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України..

Враховуючи, те, що суд апеляційної інстанції змінює рішення суду в частині збільшення суми моральної шкоди, відповідно збільшенню підлягає і сума судового збору, стягнутого з відповідача на користь держави, пропорційно задоволених позовних вимог, з 840,80 грн. до 1000 грн., що становить 1% від суми задоволених судом апеляційної інстанції позовних вимог.

Керуючись ст.ст.367, 374, ст.376, 381, 382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Ярошевського Олексія Тарасовича, задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 травня 2020 рокув частині розміру моральної шкоди та судового збору, змінити, збільшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат на користь ОСОБА_1 з 61 999 000 (шістидесяти однієї тисячи дев`ятсот дев`яносто дев`яти) гривень 00 копійок до 100 000 (ста тисяч) гривень 00 копійок.

Збільшити розмір судового збору, стягнутого з Публічного акціонерного товариства Криворізький залізорудний комбінат на користь держави з 840,80 грн. до 1000 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 06 серпня 2020 року.

Головуючий:

Судді: